№ 501/1773/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа №501/1773/16-ц

провадження № 61-47793св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Смирнова В.В., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року , ухвалену в складі колегії суддів Цюри Т.В., Кононенко Н.А., Сегеди С.М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, в обґрунтування якого вказував, що 08 травня 2016 року він позичив відповідачу ОСОБА_2 суму у розмірі 263 000,00 грн за умови повернення до кінця травня 2016 року, про що відповідач написав розписку, однак, відповідач борг не повернув.

У зв`язку з наведеним позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 263 000,00 грн.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання гарантійної розписки безгрошовою та визнання договору позики неукладеним. В обґрунтування якого зазначав, що він не брав зазначеної суми, а спірну розписку написав під тиском ОСОБА_1 (а.с.61-65).

Просив суд визнати розписку - безгрошовою та визнання договору позики неукладеним.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 263000,00 грн.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання гарантійної розписки безгрошовою та визнання договору позики неукладеним - відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, згідно зі ст. ст.1046 1047 ЦК розписка є підтвердженням укладення договору позики, який вважається укладеним з моменту передачі грошей та має бути повернено, а доказів про те, що розписку ОСОБА_2 написав під тиском протиправної поведінки ОСОБА_1 судам надано не було.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу № 501/1773/16-ц .

Зупинено виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги те, що вказаний договір позики є безгрошовим.

Суди не врахували того, що розписка була вчинена під впливом тяжкої обставини.

Судами було проігноровано клопотання позивача з приводу виклику у судове засідання для дачі особистих пояснень, а також про витребування протоколів допиту ОСОБА_1 даних слідчому під час кримінального провадження №12016160160001595.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались правом на відзив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 08 травня 2016 року позивач ОСОБА_1 надав у борг відповідачу ОСОБА_2 суму у розмірі 263 000,00 грн за умови її повернення до кінця місяця 2016 року, про що відповідач ОСОБА_2 написав гарантійну розписку (а.с. 7, 73).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Положеннями ч.1 ст.1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Згідно з вимогами статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі

статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом

тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга

сторона правочину скористалася.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суди дійшли правильних висновків, що розписка що надана ОСОБА_1 є достовірним і належним доказом факту укладання договору позики між сторонами та досягнення домовленостей щодо умов цього договору.

Судами також правильно встановлено, що ОСОБА_2 не надав судам доказів, що укладений між сторонами договір позики у вигляді розписки є безгрошовим.

Окрім того, судами на підставі наявних у матеріалах справи та показів свідків зроблено правильний висновок, що ОСОБА_2 не надано достатніх доказів стосовно того, що спірний договір позики було укладено під впливом тяжкої обставини та вкрай невигідних умовах, а також те, що у разі відсутності обставин на які він посилається, як на тяжкі, вказаний договір позики був би вчинений на інших умовах.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не взяли до уваги те, що вказаний договір позики є безгрошовим та те, що суди не врахували того, що розписка була вчинена під впливом тяжкої обставини не заслуговують на увагу та зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог ст. 400 ЦПК України не входять до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судами було проігноровано клопотання позивача з приводу виклику у судове засідання для дачі особистих пояснень, а також про витребування протоколів допиту ОСОБА_1 даних слідчому під час кримінального провадження №12016160160001595 не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 20 червня 2018 року ( а.с.221) кримінальне провадження № 120160160160001595 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 189 ч. 1 КК України закрито у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Позивач ОСОБА_1 виклав свої пояснення у позовній заяві, а його пояснення надані у судовому засіданні у якості свідка заздалегідь встановленої сили для суду не мають.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції вцілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 402 416 434 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик