Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
місто Київ
справа № 501/19/17
провадження № 61-961св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на постанову Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року, ухвалену колегієюсуддів у складі Драгомерецького М. М., Дришлюка І. А., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»
(далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») у січні 2017 року звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просило:
- визнати земельні ділянки, площею 0, 100 га та площею 0, 040 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , іпотечним майном;
- звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 10 серпня 2007 року № PCL-500/121/2007 на житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках, та земельні ділянки, площею 0, 100 га та площею 0, 040 га, за зазначеною адресою, які належать на праві власності відповідачам у рівних частках, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні, не нижче звичайних цін, з метою задоволення вимог позивача у загальній сумі 1 371 805, 77 грн, яка складається з боргу за сумою кредиту - 847 717, 08 грн, боргу за
відсотками - 30 721, 78 грн та боргу за пенею - 493 336, 91 грн.
Свої вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» обґрунтовувало тим, що 10 серпня 2007 року Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»
(далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_2 уклали кредитний
договір № ML-500/121/2007.
Свої зобов`язання за кредитним договором ЗАТ «ОТП Банк» виконало належно, перерахувало кредитні кошти в сумі 35 525, 00 дол. США на рахунок позичальника, відкритий у цьому банку.
На забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 10 серпня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № PCL-500/121/2007, за умовами якого у заставу банку був переданий житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках на підставі договору дарування житлового будинку.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» наголосило, що у пункті 3.1 договору іпотеки зазначено, що предмет іпотеки (будинок) знаходиться на земельній ділянці, право власності на яку іпотекодавець набуде у майбутньому на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 29 грудня 2004 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Котик Н. В. та зареєстрованого за номером 7664. Згідно із застереженням 2 до пункту 3.2 договору іпотеки - предмет іпотеки передається в іпотеку разом із усіма його приналежностями, поліпшеннями та складовими частинами, що існують на момент укладення договору та виникнуть у майбутньому. Відповідно до підпункту «р» пункту 2.3.7 кредитного договору майновий поручитель зобов`язаний оформити у власність земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, у строки, встановлені договором, та без зволікань передати в іпотеку кредиторові відповідну земельну ділянку шляхом укладення додаткового договору до договору іпотеки на умовах, що влаштовують банк. Відповідачі набули право власності на земельну ділянку, площею 0, 08 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , втім не передали її в іпотеку банку.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначало, що 18 березня 2011 року між ним та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор відступив, а товариство набуло право вимоги за договорами кредиту та іпотеки.
Враховуючи те, що позичальник належно не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, кредитор у 2015 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та рішенням від 04 березня 2015 року Іллічівський міський суд Одеської області задовольнив позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна», стягнув з ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 борг у розмірі 52 187, 67 дол. США, який складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 32 249, 74 дол. США, за відсотками - у розмірі 1 168, 75 дол. США, за пенею - у розмірі 18 769, 18 дол. США.
Оскільки зазначене рішення в добровільному порядку не виконано, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило звернути стягнення на предмет іпотеки (будинковолодіння та земельну ділянку) у рахунок погашення заборгованості, визначеної рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 04 березня 2015 року та обрахованої в українських гривнях за курсом НБУ станом на 23 грудня 2016 року.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 21 серпня 2019 року Іллічівський міський суд Одеської області позов задовольнив частково.
Суд визнав земельну ділянку, площею 0, 08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , іпотечним майном.
Звернув стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках, та земельну ділянку, площею 0, 08 га, яка розташована за зазначеною адресою та належить на праві власності відповідачам у рівних частках, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні, не нижче звичайних цін, з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на загальну суму 1 371 805, 77 грн.
В іншій частині вимог позову суд відмовив, здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що договором іпотеки обумовлено передачу в іпотеку земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, проте доказів передання земельних ділянок в іпотеку банку іпотекодавці не надали. З наведених підстав суд першої інстанції зробив висновок про те, що іпотека поширюється як на будинок, що перебуває в іпотеці, так і на належну відповідачам земельну ділянку, площею 0, 08 га, що є складовою частиною предмета іпотеки. Враховуючи те, що позичальник неналежно виконувала зобов`язання за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, позивач має право на звернення стягнення на спірне нерухоме майно на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку».
Постановою від 13 грудня 2021 року Одеський апеляційний суд скасував рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 серпня 2019 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не довело належним чином підстави позову. Суд врахував, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 04 березня 2015 року у іншій справі достроково стягнуто усю суму заборгованості за кредитом, чим змінено порядок, умови і строк дії кредитного договору, тому право ТОВ «ОТП Факторинг України» нараховувати відсотки за користування кредитом та пеню припинилося зі спливом строку кредитування, тобто з 04 березня 2015 року.
Водночас зазначеним судовим рішенням від 04 березня 2015 року стягнуто на користь позивача заборгованість за кредитом, тобто ТОВ «ОТП Факторинг України» вже реалізувало своє право на стягнення кредитної заборгованості, а тому повторне стягнення боргу всупереч положенням статті 61 Конституції України призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те ж саме зобов`язання.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 12 січня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року, залишити в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 серпня 2019 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ТОВ «ОТП Факторинг Україна», наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначило те, що:
- суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) та від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19), відповідно до яких наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 02 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а ухвалою від 12 жовтня 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 10 серпня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № ML-500/121/2007 з наступними змінами та доповненнями до нього.
Згідно з копіями кредитних заявок від 13 серпня 2007 року, 12 травня 2009 року та 10 грудня 2009 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 35 525, 00 дол. США, а також транші в розмірі 830, 90 дол. США. та 925, 49 дол. США.
На забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 10 серпня 2007 року банк, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , з іншої, уклали договір
іпотеки № PCL-500/121/2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. та зареєстрований в реєстрі за номером 4098.
Відповідно до договору іпотеки у заставу банку передано житловий будинок АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках на підставі договору дарування житлового будинку від 29 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Котик Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 7661.
У пункті 3.1 договору іпотеки зазначено, що предмет іпотеки (будинок) знаходиться на земельній ділянці, право власності на яку іпотекодавець набуде у майбутньому на підставі договору дарування земельної ділянки.
Згідно із застереженням 2 до пункту 3.2 договору іпотеки предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, поліпшеннями та складовими частинами, що існують на момент укладення договору та виникнуть у майбутньому.
Відповідно до підпункту «р» пункту 2.3.7 кредитного договору майновий поручитель зобов`язався оформити у власність земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, у строки, встановлені договором, та без зволікань передати у іпотеку кредиторові відповідну земельну ділянку шляхом укладення додаткового договору до договору іпотеки на умовах, що влаштовують банк.
За умовами договору дарування земельної ділянки від 29 грудня 2004 року, посвідченого 29 грудня 2004 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Котик Н. В. та зареєстрованого за номером 7664, ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли в дар в рівних частках земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , загальною площею 0, 08 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель. Земельна ділянка, площею 0, 08 га, що відчужується за цим договором, відображена на ситуаційній схемі земельної ділянки, додатку до акта встановлення меж земельної ділянки від 17 червня 2003 року.
Зазначена земельна ділянка в іпотеку банку відповідачами не передана, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
18 березня 2011 року ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» уклали договір відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за зазначеними у цьому рішенні договорами кредиту та іпотеки.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору рішенням від 04 березня 2015 року Іллічівський міський суд Одеської області стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість, яка на 22 грудня 2014 року становила 52 187, 67 дол. США та складалася з боргу за тілом кредиту в розмірі 32 249, 74 дол. США, за відсотками - в розмірі 1 168, 75 дол. США, за пенею - у розмірі 18 769, 18 дол. США.
Право, застосоване судом
Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац 3 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
У частині четвертій статті 6 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Отже припинення зобов`язання можливе за умови його належного виконання. Під припиненням зобов`язання розуміють припинення правового зв`язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов`язків, що становлять зміст зобов`язання.
Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання та є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом, а тому згідно з указаною нормою іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов`язання.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде подвійним стягненням, що суперечить статті 61 Конституції України, оскільки іншим судовим рішенням стягнуто заборгованість за кредитним договором.
У касаційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» посилалося на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) та від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) зроблено висновок про те, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки не приводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки немає домовленості сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням. Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Під час виконання судового рішення про стягнення з боржника грошової суми в інтересах іпотекодержателя у межах виконавчого провадження звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється з урахуванням відповідних норм Закону України «Про іпотеку» та статті 572 ЦК України, зокрема з урахуванням права стягувача, який є іпотекодержателем, одержати задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими стягувачами. Водночас з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення у резолютивній частині потрібно зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке можна було розуміти як подвійне.
Суд апеляційної інстанції не врахував зазначені правові висновки та зробив помилковий висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки призведе до подвійного стягнення заборгованості за кредитним договором.
Водночас заочним рішенням від 04 березня 2015 року у справі № 501/227/15-ц Іллічівський міський суд Одеської області стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість в загальному розмірі 52 187, 67 дол. США.
Надалі ухвалою від 12 червня 2017 року Іллічівський міський суд Одеської області скасував зазначене заочне рішення від 04 березня 2015 року за заявою ОСОБА_2 , а 02 жовтня 2017 року ухвалив повторне заочне рішення про задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке скасував ухвалою від 23 квітня 2018 року за заявою ОСОБА_3 .
Тож на цей час справа № 501/227/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором перебуває на розгляді Іллічівського міського суду Одеської області, спір не вирішено та остаточне судове рішення в цій справі не ухвалено.
Неправильно застосувавши положення статті 33 Закону України «Про іпотеку», апеляційний суд не врахував, що позивач звернувся до суду у цій справі не з вимогою про повторне стягнення з відповідачів заборгованості, а саме з метою звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачами виконання основного зобов`язання, для чого є обов`язковим судове рішення.
Застосування кредитором іншого правомірного засобу для захисту свого порушеного та належно не поновленого боржниками права не є подвійним стягненням заборгованості.
З огляду на брак доказів виконання позичальником чи поручителями зобов`язань за кредитним договором висновок суду апеляційної інстанції про неіснування підстав для задоволення позову іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки є неправильним та таким, що зроблений без урахування фактичних обставин справи і положень чинного законодавства.
Інших доводів касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не містить.
Водночас Верховний Суд врахував, що апеляційний суд зробив висновок про безпідставне нарахування позивачем відсотків та пені після ухвалення судового рішення про дострокове стягнення заборгованості, оскільки строк кредитування закінчився 04 березня 2015 року. Втім суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в розмірі, який існував станом на 22 грудня 2014 року та визначений рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 04 березня 2015 року, проте обрахований в українських гривнях за курсом НБУ станом на 23 грудня 2016 року. Тобто позивач не просив звернути стягнення на погашення заборгованості за кредитом, зокрема заборгованості за відсотками та штрафними санкціями, нарахованими після зміни строку виконання кредитного договору, що підтверджує помилковість таких висновків апеляційного суду. Проте касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не містить відповідних доводів, а підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачених у частині третій статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не встановив. Зазначена обставина істотно не впливає на результати перегляду оскаржуваного судового рішення, оскільки Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги та встановив підстави для скасування постанови апеляційного суду.
Також Верховний Суд врахував, що відповідачі в касаційному порядку не оскаржували постанову суду апеляційної інстанції з підстав незгоди з мотивами відмови в позові. Також ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не подавали відзивів на касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Відповідачі не надали доказів на спростування розміру заборгованості, не спростували висновків суду першої інстанції про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 .
Іпотекодавці не спростували висновків суду першої інстанції про наявність підстав для визнання земельної ділянки, площею 0, 08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, іпотечним майном та звернення стягнення на неї на погашення існуючої заборгованості. Такі висновки суд першої інстанції зробив, врахувавши умови чинних кредитного та іпотечного договорів, якими передбачено поширення обтяження та обов`язок з передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій розташоване те будинковолодіння, що є предметом іпотеки за умовами укладеного договору; положення частини четвертої статті 6 Закону України «Про іпотеку»; загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, закріплений у статтях 377 381 ЦК України та 120 Земельного кодексу України.
Ці висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 520/258/16-ц (провадження № 61-5653св18), про те, що земельна ділянка та будівля (споруда), яка на ній розташована, нерозривно пов`язані між собою, а отже, іпотека щодо будівлі (споруди) повинна поширюватися і на земельну ділянку, на якій така будівля розташована, і навпаки, причому навіть у тих випадках, коли предметом у договорі іпотеки визначено лише один об`єкт (або будівля, або забудована земельна ділянка).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що звернення стягнення на предмет іпотеки всупереч положенням статті 61 Конституції України призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те ж саме зобов`язання, оскільки такий висновок суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) та від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19).
Верховний Суд врахував, що відповідачі не оскаржували постанову суду апеляційної інстанції, відзив на касаційну скаргу не подавали, висновки суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті не спростували.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що постанову суду апеляційної інстанції потрібно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
За приписами пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Розподіл судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», скасував оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції повністю та залишив в силі рішення суду першої інстанції, тому судові витрати, понесені заявником у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, в розмірі 44 354, 16 грн, підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а саме по 22 177, 08 грн з кожної.
Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 серпня 2019 року.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі по 22 177, 08 грн з кожної.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко