Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 501/2645/17

провадження № 61-5089св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року в складі колегії суддів Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом.

Позов мотивував тим, що з 25 жовтня 1979 року перебував у трудових відносинах з ДП «Іллічівський морський торговельний порт», правонаступником якого є відповідач у справі. З листопада 1979 року його переведено на посаду докера-механізатора. Вказував, що при виконанні своїх трудових обов`язків відповідно до установлених правил безпеки та технології закріплення вантажів у нічну зміну з 09 на 10 травня 1985 року біля сьомої години ранку він впав з вагону на залізничну колію та отримав травму голови. Зазначена обставина була встановлена рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2013 року, на підставі якого відповідачем складено акт по формі Н-1 а МСЕК у квітні 2016 року складено висновок, яким позивача визнано інвалідом 3-ої групи з втратою 50% працездатності.

Позивач зазначав, що внаслідок отриманої 1985 року травми на виробництві у нього розвинулися хвороби, зокрема: посттравматична енцефалопатія ІІ ступеню та посттравматична епілепсія. З моменту отримання травми він зазнав та продовжує зазнавати глибоких душевних переживань, оскільки порушились його життєві сталі зв`язки, він отримав інвалідність у молодому віці, його трудові та життєві функції обмежені станом здоров`я, його дружина та діти з періодичністю загострення хвороби змушені його доглядати, його молоді роки загублено психічною хворобою та він не вважає себе повноцінною людиною, яка в повній мірі здатна вести активний образ життя, оскільки його життєві функції суттєво порушено втратою здоров`я, яке є найвищою немайновою втратою.

Позивач уважав, що в зв`язку із незабезпеченням роботодавцем належних та безпечних умов праці, що призвело до отримання ним травми і як наслідок втрати здоров`я, відповідач повинен нести відповідальність та відшкодувати позивачу моральну шкоду, яку той оцінив у 1 600 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 березня 2021 року в складі судді Петрюченко М. І. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів наявність причинного зв`язку між заподіяною йому шкодою, яка полягає в отриманні ним травми голови 10 травня 1985 року, захворюванні на епілепсію та встановленні третьої групи інвалідності, й протиправними діяннями її заподіювача ДП «МТП «Чорноморськ», а також вину відповідача в заподіянні такої шкоди. Суд прийняв до уваги, що у складених комісією, утвореною на підприємстві, актах за формою Н-5 та Н-1 не встановлено обставин та причин, які би пов`язували нещасний випадок, що стався з відповідачем, з виробництвом.

Суд зазначив, що судові рішення у справах №2-225/10 та №1511/5964/2012, на які посилається позивач у позові, не доводять вину відповідача у заподіянні шкоди ОСОБА_1 , оскільки в них не вказано, які дії не вчинив відповідач аби забезпечити належні та безпечні умови праці позивачу 10 травня 1985 року, або навпаки: які дії вчинив відповідач, внаслідок яких цей нещасний випадок стався. За висновком суду довідки до акта огляду МСЕК серії ААА №260338 від 12 квітня 2016 року та довідки серії 10 ААВ №796373 від 12 квітня 2016, згідно з якими позивачу встановлено третю групу інвалідності із зазначенням причини «трудове каліцтво», не доводять наявності вини відповідача у заподіянні моральної шкоди позивачу. Суд звернув увагу на те, що у вказаних медичних документах не вказано про існування у позивача діагнозу «епілепсія», який ОСОБА_1 поклав в основу доказування наявності в нього моральних страждань.

Іншу медичну документацію, яка містить посилання на діагноз «епілепіся» у позивача, зокрема, довідку з поліклініки №1 від 01 лютого 2017 року, суд оцінив критично, пославшись на те, що вона не підтверджує наявність причинного зв`язку між отриманою позивачем травмою у 1985 році та подальшим захворюванням на епілепсію й установленням йому інвалідності, внаслідок чого він зазнав та продовжує зазнавати немайнових втрат.

Суд дослідив висновок судової психологічної експертизи № 16-6442 від 06 листопада 2020 року, в якому зазначено, що: «у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості й виникли внаслідок захворювання, яке викликає напади з втратою свідомості та судомами, яку підекспертний вважає наслідком отриманої ним у 1985 році травми на виробництві. Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 може відповідати заявленим вимогам та становити 1 500 000 грн у разі встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю заподіювача шкоди та моральними стражданнями ОСОБА_1 ».

Суд зазначив, що встановлення факту наявності причинного зв`язку між медичним діагнозом, встановленим відповідно до довідки МСЕК, із нападами, на які скаржиться позивач та які є основою його моральних страждань, знаходиться поза компетенцією суду та потребує спеціальних знань у галузі медицини, однак в матеріалах справи відсутні висновки експертів, якими б було установлено відповідні обставини, а з клопотанням про проведення судово-медичної експертизи позивач до суду не звертався.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 700 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом.

Постанова мотивована тим, що аналіз статті 237-1 КЗпП України, згідно якої обов`язок відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань тощо покладено на власника або уповноважений ним орган, дає підстави для висновку, що закон не вимагає обов`язкового доведення причинно-наслідкового зв`язку між отриманою працівником моральної шкодою при виконанні ним своїх трудових обов`язків та протиправними діями або бездіяльністю роботодавця, а головним аспектом є доведення того факту, що порушення законних прав працівника призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів зазначила, що оскільки згідно рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2013 року нещасний випадок, який стався з ОСОБА_1 10 травня 1985 року на території ДП «Іллічівський морський торговельний порт», визнаний пов`язаним з виробництвом, а медико-соціальною експертною комісією (довідка від 12 квітня 2016 року Серія ААВ №796373) ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з причини трудового каліцтва, то моральну шкоду позивачу заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, на підставі апеляційний суд зробив висновок про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.

Суд апеляційної інстанції врахував, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що до отримання травми 10 травня 1985 року у ОСОБА_1 спостерігались прояви епілепсії. Натомість позивачем доведено існування причинного зв`язку між травмою, яку згідно з рішенням суду позивач отримав 10 травня 1985 року, та його захворюванням на епілепсію, внаслідок чого він зазнав та продовжує зазнавати глибинних переживань (моральної шкоди) протягом тривалого часу.

Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності довічного лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Апеляційний суд зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом; будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Колегія суддів також прийняла до уваги, що право на компенсацію за моральну шкоду виникає у особи з дня встановлення стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги, що внаслідок трудового каліцтва позивач втратив 50 % професійної працездатності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також те, що хвороба позивача, яка викликає напади зі втратою свідомості й судомами та є наслідком отриманої ОСОБА_1 10 травня 1985 року травми на виробництві, призвела до кардинальної негативної зміни його життя, порушила його психологічний стан та соціальне функціонування, змінила його особистість, що призвело до обмеження позивача у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, порушила його нормальні життєві зв`язки, змушує його витрачати значні грошові кошти на лікування, яке є довічним, а також враховуючи характер немайнових витрат, виходячи із засад розумності та справедливості, вважала необхідним визначити розмір компенсації моральної шкоди на рівні 700 000 грн.

Аргументи учасників справи

08 червня 2022 року ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просило її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

подання ОСОБА_1 позовної заяви про відшкодування шкоди більш ніж через 32 роки після отримання травми є зловживанням процесуальними правами та спробою отримати майнові блага в більшому розмірі;

апеляційний суд допустив довільне тлумачення рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року, яке не містить у собі вказівок про відсутність необхідності встановлювати вину роботодавця в заподіянні моральної шкоди працівнику та причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльності роботодавця та негативними наслідками, яких зазнав працівник;

колегія суддів не встановила наявність усіх елементів юридичного складу цивільного правопорушення, зокрема, причинно-наслідкового зв`язку між отриманою позивачем у 1985 році травмою та негативними наслідками, зазначеними в позовній заяві (зокрема, приступами епілепсії), а також вину роботодавця в заподіянні моральної шкоди;

позивач не довів наявність у нього вимушених змін у житті після отриманої травми в 1985 році, у тому числі тяжкість та істотність таких змін;

право на відшкодування моральної шкоди в подібній категорії справи виникає з моменту встановлення МСЕК факту стійкої втрати працездатності, що мало місце лише в 2016 році, у зв`язку з чим позивач не обґрунтував розмір моральної шкоди, який є значно завищеним;

колегія суддів проігнорувала висновок судової експертизи, в якому зазначено, що компенсація моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі можлива лише в разі доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю заподіювача шкоди та негативними наслідками для потерпілого;

як у справі про визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, так і в цій справі не встановлено, що нещасний випадок трапився з позивачем у зв`язку з незабезпеченням роботодавцем належних та безпечних умов праці;

апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу без участі представника відповідача, не врахувавши рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану;

У вересні 2022 від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

У відзиві позивач акцентує увагу на тому, що судовими рішеннями в інших справах преюдиційно встановлено факт отримання ним травми на виробництві, що в подальшому стало підставою для встановлення інвалідності внаслідок утрати працездатності, що, в свою чергу, є підставою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності. Вказує, що положення статті 237-1 КЗпП України застосовуються незалежно від вини роботодавця. При цьому вина працівника в настанні нещасного випадку також не була встановлена. Наполягає на тому, що до отримання травми на виробництві у 1985 році будь-яких проблем зі здоров`ям не мав, у зв`язку з чим негативні наслідки, зокрема, приступи епілепсії викликані саме нещасним випадком на виробництві. Не погоджується з доводами касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки сторона відповідача не була позбавлена права приймати участь у судовому засіданні, у тому числі з використанням власних засобів зв`язку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Вказано, що до клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не додано докази на підтвердження дати отримання копії повного тексту оскаржуваної постанови, а також не сплачено судовий збір за подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року продовжено державному підприємству «Морський торговельний порт «Чорноморськ» строк для усунення недоліків касаційної скарги, оскільки відповідач сплатив судовий збір за подання касаційної скарги, проте не надав належних доказів на підтвердження дати отримання копії повного тексту оскаржуваної постанови.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року відмовлено.

У жовтні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-54цс11, від 11 травня 2016 року в справі № 6-3149цс15 та постанові Верховного Суду від 19 січня 2019 року в справі № 905/2065/16, а також розглянув справу за відсутності відповідача та його представника.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині стягнення з відповідача на користь позивача 700 000 грн у відшкодування моральної шкоди. В частині відмови в стягненні 900 000 грн у відшкодування моральної шкоди постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 07 листопада 1979 року працював в ДП «Іллічівський морський торговельний порт» (нині ДП «МТП «Чорноморськ») на посаді докера-механізатора.

Працюючи в нічну зміну з 09 на 10 травня 1985 року відповідно до установлених на той час правил безпеки та технології закріплення вантажів при виконанні своїх трудових обов`язків, ОСОБА_1 впав з вагону на залізничну колію та отримав травму голови.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26 листопада 2010 року в справі №2-225/10 відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Іллічівську Одеської області про визнання отримання ОСОБА_1 каліцтва у формі травми голови в ДП «Іллічівський морський торговельний порт», котре трапилось з ним 10 травня 1985 при виконанні трудових обов`язків.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області в справі №1511/5964/2012 від 30 вересня 2013 року, яке набрало законної сили 05 лютого 2014 року, нещасний випадок, який стався з ОСОБА_1 10 травня 1985 року на території ДП «ІМТП», визнано пов`язаним з виробництвом; зобов`язано ДП «ІМТП» переглянути затверджений акт додаткового розслідування від 04 квітня 2011 року та скласти акт по формі Н-1 і поставити на облік нещасний випадок, який мав місце з ОСОБА_1 10 травня 1985 року.

Комісією з розслідування нещасного випадку 10 листопада 2014 року затверджено акт за формою Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, та акт за формою Н-5 проведення розслідування нещасного випадку.

В акті за формою Н-5 наведені обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме:

згідно заяви та пояснень ОСОБА_1 о 07 год. 10 травня 1985 року позивач, знаходячись з боку залізничного піввагона, під час кріплення катанкою труб занурених в залізничний піввагон знаходився на висоті 1,2 метра обличчям до борту залізничного піввагону. Під час виконання робіт «укручування» вискочило і ударило позивача по касці й він впав потилицею під цей піввагон і ударився об колію залізничного шляху;

згідно з пояснювальною запискою змінний заступник начальника складу №8 ОСОБА_2 пояснив, що ОСОБА_1 впав на покриття між причалами №15 і №16 та його почало трясти, кидати, а також він бився головою об покриття причалу. На місце події прибула швидка допомога і позивачу був поставлений діагноз: «Напад епілепсії»;

12 лютого 2004 року на адресу начальника порту вперше надійшла заява позивача з проханням про розслідування нещасного випадку, який стався 10 травня 1985 року. Наказом начальника порту створено комісію, за наслідками роботи якої складено акт від 12 лютого 2004 року, в якому міститься посилання на висновок заступника головного лікаря поліклініки ОСОБА_7 про те, що лікарняний лист від 11 травня 1985 року з діагнозом посттравматична енцефалопатія з епілептіформним синдромом на протязі 14 днів розцінюється як захворювання, пов`язане з травмою, яка мала місце до 10 травня 1985 року, та на підставі пункту 5 «Положення про розслідування і облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій на виробництві» випадок, що стався з позивачем 10 травня 1985 року, обліку не підлягає і відповідно акт за формою Н-1 не складався;

31 січня 2011 року позивач вдруге звернувся з аналогічною заявою до керівництва порту з проханням провести додаткове розслідування випадку, який стався з ним 10 травня 1985 року. В подальшому створено комісію для додаткового розслідування, за наслідками роботи якої 04 квітня 2011 року складено акт, згідно з яким факт падіння позивача 10 травня 1985 року на території ДП «ІМТП» не є причиною втрати його працездатності або переводу його на іншу більш легку роботу і висновки комісії, викладені в акті від 12 квітня 2004 року, є обґрунтованими.

18 березня 2014 року позивач втретє звернувся до керівництва порту з заявою про проведення розслідування випадку, який стався з ним 10 травня 1985 року та до заяви долучив копію рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2013 року, згідно з яким нещасний випадок, який стався з позивачем 10 травня 1985 року на території порту, визнано пов`язаним з виробництвом. В акті за формою Н-5 зазначено, що комісія не встановила обставин та причин, які би пов`язували з виробництвом нещасний випадок, що зі слів ОСОБА_1 стався з ним 10 травня 1985 року на території ДП «ІМТП», але на виконання судових рішень визнали нещасний випадок, який стався 10 травня 1985 року з ОСОБА_1 , пов`язаним з виробництвом, постановили скласти акт за формою Н-1 та поставити на облік нещасний випадок.

В акті за формою Н-1 від 10 листопада 2014 року наведені ті самі обставини, за яких стався нещасний випадок, що і в акті за формою Н-5, а також зазначено, що одержати письмові пояснення свідків та причетних до цього випадку осіб не видалося можливим, так як їх немає в живих; також не було отримано письмове пояснення позивача, який проігнорував повідомлення голови комісії про необхідність з`явитися на чергове засідання комісії 15 квітня 2014 року. Крім того, в акті за формою Н-1 зазначено: «Вид події - падіння потерпілого (позивача); шкідливий або небезпечний фактор та його значення: комісією не встановлений; причини нещасного випадку основна: технічні причини - комісія не встановила; організаційні причини - комісія не виявила; психофізіологічні причини - комісія не встановила; в графі «супутні причини» записи відсутні; також в акті зазначено, що нещасний випадок з експлуатацією устаткування, машин, механізмів, транспортних засобів не пов`язаний. Осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, комісією не встановлено. Заходів щодо усунення причин настання нещасного випадку з ОСОБА_1 судовим інстанціями по даному факту не запропоновано».

Голова комісії ОСОБА_3 та члени комісії: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (четверо з п`яти членів комісії) висловили «Окрему думку» та були не згодні з тією обставиною, що нещасний випадок, який стався з ОСОБА_1 10 травня 1985 року, пов`язаний з виробництвом.

Відповідно до виписки з медичної картки стаціонарного хворого від 25 березня 2016 року ОСОБА_1 потрапив до стаціонару Одеської обласної клінічної лікарні з діагнозом: «постравматическая єпилепсия с частими большими генерализоваными припадками на фоне энцефалопатии ІІ ст., смешанного характера (посттравматическая, дисциркуляторная) с хронической вертебро-базилярной сосудистой недостаточностью… микрознаки поражения ЦНС, легкий гипертензионно-ликворный, вестибулопатический, цефалгический синдромы, частые церебральне кризы средне-тяжелого течения».

Відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 12 квітня 2016 року серії ААВ №796373 ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності з причини трудового каліцтва та вказано діагноз: «постравматическая энцефалопатия ІІ ст. с микрознаками поражения ЦНС, с хронической вертебро-базилярной недостаточностью ІІ ст., легким ГЛС, церебральными кризами».

Згідно висновку судової психологічної експертизи №16-6442 від 06 листопада 2020 року у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості й виникли внаслідок захворювання, яке викликає напади з втратою свідомості та судомами та яку підекспертний вважає наслідком отриманої ним 10 травня 1985 року травми на виробництві. ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) внаслідок ситуації, що досліджується за справою. Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , може відповідати заявленим вимогам та становити 1 500 000 грн у разі встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю заподіювача шкоди та моральними стражданнями ОСОБА_1 .

Апеляційний суд також установив, що до отримання травми позивач проходив військову службу у радянській армії на Далекому Сході, займався спортом, у 1985 році закінчив морехідне училище, записів щодо наявності у нього діагнозу «епілепсія» в медичній документації до 1985 року не мав.

У довідці з поліклініки №1 від 01 лютого 2017 року, яка видана ОСОБА_1 , вказано, що він страждає захворюванням «посттравматична енцефалопатія II ст. з мікрозним ураженням центральної нервової системи, посттравматичною епілепсією».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин перших статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У частині другій статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом.

У частинах першій та другій статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2022 року в справі № 212/1898/21 (провадження № 61-14763св21) вказано, що: «відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру».

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У рішеннях Іллічівського міського суду Одеської області від 26 листопада 2010 року в справі №2-225/10 та від 30 вересня 2013 року в справі №1511/5964/2012 установлено, що ОСОБА_1 10 травня 1985 року отримав травму голови під час виконання трудових обов`язків на території ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та визнано вказаний нещасний випадок таким, що пов`язаний із виробництвом.

Відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 12 квітня 2016 року серії ААВ №796373 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з причини трудового каліцтва зі втратою 50 % працездатності.

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина перша статті 160 КЗпП України).

Отже, виконання позивачем трудових обов`язків, під час яких йому заподіяно травму голови (здійснення позивачем робіт з дозволу та на вимогу підприємства), покладає на роботодавця обов`язок щодо контролю за безпечним виконанням таких робіт. Доказом вини власника (роботодавця) може бути акт про нещасний випадок на виробництві. Наявність акта про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 й настання нещасного випадку під час виконання позивачем трудових обов`язків свідчать про те, що особою, яка допустила порушення, в тому числі і обов`язку з контролю за додержанням працівником вимог нормативних актів про охорону праці, є роботодавець (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19).

Оскільки судовими рішеннями в інших справах установлено преюдиційні для розгляду цієї справи обставини отримання ОСОБА_1 інвалідності та стійкої втрати ним працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконанні ним трудових обов`язків, а також беручи до уваги наявність акта про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу за рахунок роботодавця.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач (див. пункт 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, провадження № 14-463цс18).

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що внаслідок трудового каліцтва позивач втратив 50 % професійної працездатності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також з того, що хвороба позивача, яка викликає напади зі втратою свідомості й судомами та є наслідком отриманої ОСОБА_1 10 травня 1985 року травми на виробництві (оскільки до травми позивач нападами епілепсії не страждав), призвела до кардинальної негативної зміни його життя, порушила його психологічний стан та соціальне функціонування, змінила його особистість, що призвело до обмеження позивача у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, порушила його нормальні життєві зв`язки, змушує його витрачати значні грошові кошти на лікування, яке є довічним.

Прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 інвалідності та втрати ним 50 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, а також керуючись засадами розумності і справедливості, апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 700 000 грн.

Заперечуючи проти визначеного апеляційним судом розміру компенсації моральної шкоди, відповідач до судів попередніх інстанцій належних та допустимих доказів на його спростування не подав.

Доводи касаційної скарги про те, що подання ОСОБА_1 позовної заяви про відшкодування шкоди більш ніж через 32 роки після отримання травми є зловживанням процесуальними правами та спробою отримати майнові блага в більшому розмірі, колегія суддів відхиляє з урахуванням установлених судами обставин вжиття позивачем заходів, спрямованих на захист його порушених прав, відразу після отримання травми, які ускладнювались відмовою підприємства створювати комісію для розслідування нещасного випадку на виробництві.

Аргументи відповідача про те, що апеляційний суд проігнорував висновок судової експертизи, в якому зазначено, що компенсація моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі можлива лише в разі доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю заподіювача шкоди та негативними наслідками для потерпілого, колегія суддів не приймає, оскільки на вирішення експерта були поставлені питання виключно щодо наявності змін в емоційному стані позивача та визначення розміру компенсації моральної шкоди, в той час як визначення правових підстав для її відшкодування та встановлення всіх елементів складу цивільного правопорушення відноситься до виключної компетенції суду.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права внаслідок розгляду справи без участі представника відповідача колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи містять докази належного повідомлення представника відповідача про розгляд справи 29 березня 2022 року, який у свою чергу з заявами про відкладення розгляду справи або його проведення в режим відеоконференції до суду апеляційної інстанції не звертався.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У зв`язку з необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2022 року в справі № 212/1898/21 (провадження № 61-14763св21), касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року в частині стягнення з державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 700 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук