ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 5023/2756/11(922/336/20)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників сторін відповідно протоколу судового засідання від 26.10.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2021

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2022

у справі

за позовом фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків,

до Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин",м.Харків,

про стягнення коштів, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2011 порушено провадження у справі за заявою приватного підприємства "АЗЧ Постач" про визнання банкрутом Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин".

2. На цей час Державне підприємство "Харківський завод шампанських вин" перебуває в процедурі розпорядження майном, повноваження розпорядника майна виконує арбітражна керуюча Бідна О.І.

3. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ДП "Харківський завод шампанських вин" про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 200 000 грн.( в межах справи про банкрутство).

3.1. Позов обґрунтовано тим, що 22.10.2018 позивачку було звільнено з ДП "Харківський завод шампанських вин" за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. Позивачка зазначає про наявність заборгованості перед Позивачкою з невиплаченої заробітної плати в розмірі 200000 грн, проте, отримати інформацію щодо точної суми заборгованості та періоду за який вона виникла Позивачка не змогла.

4. Ухвалою суду від 11.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом (справа № 5023/2756/11 (922/336/20).

5. Крім того, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ДП "Харківський завод шампанських вин", в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 та поновити останню на роботі в ДП "Харківський завод шампанських вин";

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

5.1. Мотивуючи свої вимоги, Позивачка зазначає, що їй достеменно не було відомо про звільнення, оскільки Відповідач не вручив їй наказ про звільнення, на письмові звернення Позивачки копія наказу Відповідачем не була видана, відповідний запис про звільнення у трудовій книжці також не було зроблено. Позивач також зазначає про те, що відповідач при її звільненні порушив ст. 49-2 КЗпП України, не запропонувавши їй для працевлаштування всі наявні вакантні посади на підприємстві.

6. Ухвалою суду від 17.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом № 5023/2756/11 (922/399/20) .

7. Ухвалою суду від 09.04.2020 об`єднано вказані справи №5023/2756/11 (922/336/20) та № 5023/2756/11 (922/399/20) в одне провадження, присвоївши номер № 5023/2756/11 (922/336/20),

Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій

8. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.10.2021 у справі №5023/2756/11 (922/336/20), яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2022, позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати в сумі 23 522,65 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

8.1. Судові рішення обґрунтовані тим, що згідно наказу ДП "Харківський завод шампанських вин" № 47-П від 27.07.2018 "Про внесення змін в структуру та штатний розпис" не було скорочено ні посаду приготувача шампанського бродильного відділення цеху розливу алкогольної продукції, на якій працювала Позивачка, ні кількість таких посад цеху розливу алкогольної продукції, а отже, подальше звільнення ОСОБА_1 з вказаної посади є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

8.2. Водночас, як встановлено судами, наказ про звільнення вручений Позивачці 22.10.2018, отже, з цього часу позивач відповідно до ст.233 КЗпП України мав можливість у місячний строк звернутись до суду із позовною заявою у справі про поновлення на роботі. Оскільки Відповідач заявив про застосування строку передбаченого ст.233 КЗпП України для звернення до суду із позовом про поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, Господарський суд Харківської області, із яким погодився апеляційний господарський суд, відмовив в позові про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновленні на роботі, про стягненні середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у зв`язку із пропуском Позивачкою вказаного строку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. ОСОБА_1 звернулась до Касаційного господарського суду зі скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 у справі №5023/2756/11(922/336/20), просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

9.1. Скаржниця зазначила, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням приписів ст. 170 КЗпП України та положень ст. 267 ЦК України. Переконує, що суд першої інстанції не з`ясував обставини справи, прийняття до уваги яких важливе для правильного вирішення спору, суд апеляційної інстанції взагалі залишив ці обставини поза увагою.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

10. Відзиву на касаційну скаргу не надано.

Провадження у Верховному Суді

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №5023/2756/11(922/336/20) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г. що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2022.

12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.10.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи ОСОБА_1 подану на рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 по справі №5023/2756/11(922/336/20).

Призначено до розгляду касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на 26 жовтня 2022 року о 12:00 у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

13. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №5023/2756/11(922/336/20) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г. що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2022.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Заслухавши суддю-доповідача, Позивачку та її представника, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, виходячи з такого.

15. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

16. Як встановлено судами під час розгляду справи, ОСОБА_1 працювала на Державному підприємстві "Харківський завод шампанських вин"; 28.05.2014 Позивачка переведена в бродильне відділення цеху розливу алкогольної продукції приготувачем шампанського, що підтверджується даними трудової книжки, копія якої надана до матеріалів справи; відповідно до наказу №152-К від 19.10.2018 звільнено приготувача шампанського бродильного відділення цеху розливу алкогольної продукції ОСОБА_1 з 22.10.2018 за п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку з скороченням штатів та чисельності).

17. Згідно ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

18. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

19. Як встановлено судом першої інстанції, згідно наданої Відповідачем довідки станом на 22.10.2018 заборгованість ДП "ХЗШВ" перед Позивачкою по заробітній платі станом на 22.10.2018 складала 23 522,65 грн. Довідка містить інформацію за період з травня 2017 по жовтень 2018 щодо розміру нарахованої, сплаченої заробітної плати, а також сум, помісячно, про заборгованість по заробітній платі Відповідача перед Позивачкою.

20. Оскільки, Позивачкою не надано суду доказів на підтвердження розміру заявленої до стягнення заборгованості 200000 грн та не надано жодного розрахунку, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в цій частині у сумі 23 522,65 грн.

21. Щодо вимог позивача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновленні її на роботі, судами встановлено, що матеріали справи свідчать про те, що про подальше звільнення у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників Позивачка була повідомлена відповідачем 15.08.2018, а звільнена з 22.10.2018, тобто, відповідачем було дотримано встановлений ст.49-2 КЗпП двомісячний строк.

22. Водночас, судами встановлено, що наказом ДП "Харківський завод шампанських вин" № 47-П від 27.07.2018 "Про внесення змін в структуру та штатний розпис" (який передував і був підставою для звільнення) не було скорочено посаду приготувача шампанського бродильного відділення цеху розливу алкогольної продукції, на якій працювала Позивачка.

23. Враховуючи викладене, Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які встановили порушене право Позивачки, з огляду на те, що звільнення ОСОБА_1 з посади приготувача шампанського бродильного відділення цеху розливу алкогольної продукції відбулось з порушенням трудового законодавства, а відтак, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі є обґрунтованими.

24. Водночас, Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин, в цій частині, наслідків спливу строків позовної давності при вирішенні трудового спору, з огляду на таке.

25. Так, згідно до ст. ст. 233 234 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний умісті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

26. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

27. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

28. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

29. Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто він втілює «право на суд», яке, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розпочати провадження в суді за цивільним позовом та отримати його вирішення (наприклад, п. 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», п. 50 рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 52 рішення у справі «Меньшакова проти України»).

30. Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті «права на суд», тлумачення статті 233 КЗпП України, суд робить висновок, що початок перебігу строку звернення особи для захисту порушених законних прав та інтересів у сфері трудових правовідносин слід обчислювати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про обставини порушення її прав.

31. Так, у статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

32. У справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

33. Як встановлено судами під час розгляду справи, 22.10.2018 Позивачка була ознайомлена з наказом про її звільнення, однак, відмовилась від підпису про ознайомлення, про що складено відповідний акт.

34. Трудова книжка на час звільнення знаходилася у ОСОБА_1 , що також зафіксовано 4 особами у акті від 22.10.2018.

35. Як зазначено судами попередніх інстанцій, факт обізнаності Позивачки про звільнення також підтверджується тим, що 22.10.2019 Позивачка звернулась до Відповідача із заявою, в якій просила оформити трудову книжку у зв`язку з відсутністю запису про звільнення (т. 1 а.с.152 - 153).

36. Таким чином, судами встановлено, що з 22.10.2018 (дня ознайомлення та вручення наказу про звільнення) у Позивачки виникло право на захист порушених прав у суді, однак Позивачка звернувся до суду із цим позовом 11.02.2020, тобто, більше ніж через рік після звільнення та не надала доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до суду із цим позовом.

37. Як встановлено судами, Позивачка не надала доказів того, що не мала реальної можливості звернутися з цим позовом у межах строку визначеного законом.

38. Врахувавши наведені обставини суд першої інстанції дійшов висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі за пропуском позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

39. Суд першої інстанції, із яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов до висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від вказаних вимог, крім того строк, передбачений для звернення з вимогами про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу встановлений у три місяці з часу звільнення і також пропущений позивачем.

40. В касаційній скарзі Позивачка зазначає, що про сплив позовної давності Відповідач зазначив у відзиві на позов, проте, відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, заява про застосування строків позовної давності має бути оформлена як окремий документ.

41. Стосовно цих доводів, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що Позивачка звернулась до суду в порядку норм КЗпП України і строки передбачені ст. 233 КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює Цивільний кодекс України і застосовується судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони.

42. Отже, доводи касаційної скарги спростовуються наведеним в цій постанові та здебільшого спрямовані на переоцінку обставин та доказів, які встановили суди під час розгляду цієї справи.

43. Разом з тим, щодо строку звернення до суду з позовною вимогою, яка зазначена у позовній заяві від 31.01.2020 вих. №47 про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 200000 грн, колегія суддів зазначає таке.

44. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

45. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

46. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

47. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

48. Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

49. Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

50. Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

51. Разом із тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

52. Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

53. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

54. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

55. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

56. Вказані висновки відповідають правовій позиції викладеній у рішенні Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

57. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц, у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц та у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №161/11565/19.

58. Судами попередніх інстанцій наведеного не враховано

59. Судами було встановлено, що повний розрахунок по заробітній платі Відповідачем з Позивачкою при звільненні не проведено, а невиплачена заборгованість стягнута судовими рішеннями, ухваленими у цій справі.

60. Таким чином, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду Позивачки з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі не сплив.

61. Суди вказані правові висновки не врахували, в результаті чого дійшли до помилкового висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивачки заборгованість станом на 22.10.2018, яка за довідкою Відповідача наданої на вимогу суду складала 23 522,65 грн та яка містить містить інформацію за період з травня 2017 по жовтень 2018.

62. Колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та без надання належної правової оцінки встановленим обставинам справи та наявним доказам у справі, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

63. Під час нового розгляду суду належить повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, з`ясувати дійсні правовідносини сторін у справі, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням всіх учасників справи, врахувавши при цьому зазначене у цій постанові, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

64. Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Враховуючи вказані процесуальні порушення, Верховний Суд вважає за необхідно застосувати приписи п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, згідно яких підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

66. У цьому випадку справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції, оскільки процесуальні порушення були допущені судами обох попередніх інстанцій.

Розподіл судових витрат

67. Враховуючи, що в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 21.10.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 у справі № 5023/2756/11(922/336/20) скасувати.

3. Справу № 5023/2756/11(922/336/20) направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

Н.Г. Ткаченко