ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 502/300/16-а

адміністративне провадження № К/9901/10523/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №502/300/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кілійської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Кілійської міської ради на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 (головуючий суддя Федусик А.Г., судді: Зуєва Л.Є., Шевчук О.А.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кілійської міської ради про скасування рішення Кілійської міської ради від 29.01.2016 №80-VII-6 "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Кілія у 2016 році".

Постановою Кілійського районного суду Одеської області від 26.04.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 постанову Кілійського районного суду Одеської області від 26.04.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Кілійська міська рада звернулась з касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 відкрито касаційне провадження у справі №502/300/16-а.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали справи №502/300/16-а згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2021 справу прийнято до провадження, касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 21.12.2021.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що оскаржувана постанова прийнята судом апеляційної інстанції з порушенням вимог чинного законодавства України, судом не у повному обсязі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, а також неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Як зазначає відповідач, дії міської ради на підставі чинного Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який неконституційним не визнано, є законними, а відтак рішення органу місцевого самоврядування відповідає вимогам законодавства. Крім того, під час винесення рішення, міською радою не встановлювалось чи є прийняте рішення регуляторним актом. Відповідач наголошує, що зміни до Податкового кодексу України набули чинності з 01.01.2016, при цьому, Кодексом та Законом чітко визначено порядок прийняття та оприлюднення рішення. Органам місцевого самоврядування Законом надано місячний строк для врегулювання питання щодо податків, який спливав 01.02.2016, разом з тим, проект рішення після розроблення та погодження був опублікований на сайті міської ради 26.01.2016. Позивач зауважує, що в Кодексі відсутні посилання на Закон України «Про доступ до публічної інформації». Також, відповідач відзначає, що позивач звернувся до суду як громадянин міста та депутат міської ради. Докази перебування у власності позивача нерухомого майна було надано представником до суду апеляційної інстанції, отже переглядаючи рішення першої інстанції, апеляційний суд дійшов неправильного висновку щодо законних прав та інтересів позивача. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, якою у задоволенні позову відмовлено.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд вбачає підстави для задоволення касаційної скарги частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Кілійською міською радою 29.01.2016 прийнято рішення «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Кілія у 2016 році».

Зазначене рішення прийнято Кілійською міською радою з метою поповнення доходної частини бюджету, та встановлено з 01.01.2016 на території міста Кілія податок на майно відмінне від земельної ділянки та затверджено Положення про податок на майно, відмінне від земельної ділянки .

Винесення вказаного рішення і стало підставою для звернення з позовом.

Позивач зазначив, що оскаржуване рішення міської ради порушує його права та інтереси як платника місцевого податку на майно, створюються перешкоди для реалізації його прав та свобод. При прийнятті оскаржуваного рішення порушено принцип стабільності податкового законодавства, який викладено в підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового Кодексу України.

Крім того, рішення Кілійської міської ради «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Кілія у 2016 році» було прийнято з порушенням способу прийняття, без дотримання встановленої законом процедури і форми прийняття рішення, чим порушені права позивача на доступ до публічної інформації.

Також, на думку позивача, рішення Кілійської міської ради «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Кілія у 2016 році» було прийняте з порушенням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Слід враховувати, що це рішення має всі ознаки регуляторного акту.

Позивач просить визнати протиправним рішення Кілійської міської ради від 29.01.2016 №80-VII-6 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Кілія у 2016 році». Скасувати в повному обсязі рішення Кілійської міської ради від 29.01.2016 №80-VII-6 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Кілія у 2016 році».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, на ряду з іншим, виходив з того, що не є підставою для скасування оскаржуваного рішення те, що воно не було опубліковано за 20 робочих днів до дати його розгляду відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Суд, також не погодився з доводами позивача стосовно того, що рішення, прийнято з порушенням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Судом встановлено, що враховуючи пункт 5 розділу ХІХ Податкового Кодексу України, оскільки зазначено саме місячний термін для встановлення місцевих податків і зборів, визначених Податковим Кодексом України, як і ставка податку, що була прийнята Кілійською міською радою, рішення прийнято відповідно до вимог та в межах зазначених Податковим кодексом України.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Апеляційний суд посилався на те, що спірне рішення відповідача про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м.Кілія у 2016 бюджетному році (періоді), було прийнято всупереч вимогам підпункту 4.1.9 статті 4 Податкового кодексу України, якими встановлено принцип стабільності податкового законодавства. Крім того, суд апеляційної інстанції констатував, що проект спірного рішення був опублікований на сайті Ради за три дні до дати прийняття спірного рішення, що є порушенням частини третьої статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та також свідчить про протиправність спірного рішення Ради. Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято всупереч діючого законодавства, зокрема Податкового кодексу України та Закону України "Про доступ до публічної інформації", а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Переглядаючи постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Згідно з пунктом 7 "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набув чинності з 01 січня 2016 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).

У справі, що розглядається, Кілійською міською радою 29.01.2016 прийнято рішення «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Кілія у 2016 році». Зазначене рішення прийнято на виконання в тому числі Закону №909-VІІІ, з метою поповнення доходної частини Кілійського бюджету, встановлено з 01.01.2016 на території міста Кілія податок на майно відмінне від земельної ділянки та затверджено Положення про податок на майно, відмінне від земельної ділянки .

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 10 Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Прийняття Закону №909-VІІІ мало на меті створити умови для збільшення надходжень до бюджету та забезпечення збалансованості бюджету 2016 року, а також покращення адміністрування податків.

Суд вважає, що цей Закон в тому числі і в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) спрямований на захист суспільних (публічних) інтересів та з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні у той період часу та особливостей правової природи податкових правовідносин, мав на меті усунути об`єктивні (технічні) недоліки законодавчого регулювання конкретного аспекту оподаткування.

У межах спірних правовідносин прийняте міською радою рішення є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них. Зокрема, зазначено, що згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування.

У справі, що розглядається, апеляційний суд вказав, що спірне рішення Ради прийняте 29.01.2016 на 6-й позачерговой сесії Ради 7-го скликання, водночас, проект спірного рішення був опублікований 26.01.2016 на сайті Ради, тобто за три дні до дати прийняття спірного рішення, що є порушенням частини третьої статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", що крім іншого, свідчить про протиправність спірного рішення Ради.

У свою чергу, як зазначив суд першої інстанції, позивач в уточненому адміністративному позові та у судовому засіданні посилався на те, що ознайомившись з рішенням на сайті Кілійської міської ради, дійшов висновку, що вказане рішення порушує його права та інтереси, як платника місцевого податку на майно, створюючи перешкоди для реалізації його прав та свобод, також, на його думку, було порушення способу прийняття рішення, без дотримання встановленої законом процедури і форми прийняття рішення, що також порушує його права на доступ до публічної інформації та створює перешкоди його участі в прийнятті важливих для місцевої громади нормативно-правових актів, також зазначив що він не згоден з рішенням, що стосується підприємців, він був присутній на цій сесії і висловив свою думку. Такі дії порушують, на думку позивача, його права на участь у громадському обговоренні проекту регуляторного акту, обмежують його права на участь в обговоренні нормативно-правових актів місцевого органу самоврядування.

Суд першої інстанції вважав, що не є підставою для скасування оскаржуваного рішення те, що проект рішення не було опубліковано, відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», як зазначає позивач, саме за 20 робочих днів, до дати його розгляду з метою його прийняття. Як вбачається із уточненого адміністративного позову та пояснень самого позивача, даних в судовому засіданні, він знайомився з проектом рішення, його не позбавлено права голосу, а навпаки, він виступав на сесії Кілійської міської ради та висловлював свою думку як підприємець, депутат районної ради.

Крім того, суд встановив, що зазначене рішення було оприлюднено одразу, після його прийняття.

Як слідує з матеріалів справи, доводи позивача полягають у тому, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, а тому під час його прийняття відповідач, на думку позивача, зобов`язаний був дотриматися регуляторної процедури, передбаченої Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", зокрема оприлюднити проект регуляторного акта.

Пункт 2 частини першої, частини друга, третя статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Стаття 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації". Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

У справі №0940/2301/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування рішення колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.12.2021, надаючи оцінку доводам Товариства про регуляторний характер оскаржуваного акту, виходила з такого.

Оскаржуване рішення сільської ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Тобто встановлення ставок місцевих податків та зборів є законодавчо закріпленим у Податковому кодексі України обов`язком відповідної ради, яка згідно із статтею 76 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" несе відповідальність у разі порушення нею Конституції або законів України.

Що ж стосується рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно - правовим актом, то стосовно таких рішень як у Податковому кодексі України, так і у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", або буд-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що на відносини, пов`язані із порядком та способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема й з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які не можуть залишатись неврегульованими, можливо поширити дію частини п`ятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", якою встановлено обов`язковість опублікування нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному веб-сайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу).

Позивач не вказував, що доступ до тексту і змісту оскаржуваного ним рішення органу місцевого самоврядування було ускладнено або ж він, з яких-небудь причин, взагалі не мав можливості ознайомитись з цим документом і не був обізнаний про його наявність.

Також, необхідно врахувати, що Верховним Судом у вищезазначеній постанові відступлено від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Колегією суддів сформульовано такі висновки щодо застосування норм права.

Рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.

Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках.

Верховний Суд відзначає, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що спірні у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії Податкового кодексу України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковим кодексом України, який у спірних правовідносинах є спеціальним актом законодавства та норми якого є пріоритетними у застосуванні, визначені основні засади податкового законодавства України і загальні засади встановлення податків і зборів, якими не передбачено застосування регуляторних процедур відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до правил частини першої статті 67, частини першої статті 74 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори (у тому числі й місцеві) в порядку і розмірах, установлених законом. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Беручи до уваги викладене, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції вважає необхідним передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для прийняття обґрунтованого і законного рішення, з урахуванням викладених Верховним Судом висновків.

Поряд з цим, Суд погоджується з колегією суддів апеляційного суду про помилковість висновків суду першої інстанції з приводу відсутності порушення законних прав та інтересів позивача при прийнятті спірного рішення Ради. Як вказав суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи міститься свідоцтво про право власності на нерухоме майно, з якого вбачається, що позивач є власником комплексу нежитлових будівель та споруд площею 1325,00м.кв. у м.Кілія та у відповідності до статті 266.1.1 Податкового кодексу України є платником податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, тобто, спірне рішення впливає на його особисті права як власника нерухомого майна, розташованого в м.Кілія.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладені висновки, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345 349 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кілійської міської ради задовольнити частково.

Постанову Кілійського районного суду Одеської області від 26.04.2016 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 у справі №502/300/16-а скасувати.

Справу №502/300/16-а передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду