Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 502/386/18

провадження № 61-4754св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення,

за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Військова частина НОМЕР_1 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України (далі ВЧ НОМЕР_1 ) звернулася до суду з позовом, у якому просила виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ВЧ НОМЕР_1 посилалася на те, що у 2003 році військовослужбовець ОСОБА_1 та члени його сім`ї дружина ОСОБА_2 , 1979 року народження та донька ОСОБА_3 , 2000 року народження, вселилися у службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Наказом начальника Ізмаїльського прикордонного загону від 15 вересня 2008 року № 125-ос ОСОБА_1 виключений із списків загону та вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 з 16 вересня 2008 року. В подальшому ОСОБА_1 був переведений до військової частини НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Наказом начальника Могилів-Подільського прикордонного загону від 20 серпня 2015 року № 334-ос ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних Сил України.

Житловим законодавством передбачено вичерпний перелік підстав, згідно з якими громадян не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого житлового приміщення. На відповідачів жодна з підстав, передбачена законом не поширюється. Добровільно виселятися із службового приміщення відповідачі відмовляються. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Кілійський районний суд Одеської області рішенням від 23 жовтня 2019 року позов задовольнив.

Виселив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання житлового приміщення.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки відповідачі займають службове житлове приміщення ВЧ НОМЕР_1 без законних на те підстав, добровільно висилятися відмовляються.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Одеський апеляційний суд постановою від 07 жовтня 2020 року рішення Кілійського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що вибуття наймача та членів його сім`ї до іншого постійного місця проживання або відсутність їх без поважних причин у житловому приміщенні понад шість місяців, у тому числі й службовому, є підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Разом з цим з такими вимогами позивач до відповідачів у період їх відсутності в спірному приміщенні, якщо таке мало місце, не звертався, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У березні 2021 року ВЧ НОМЕР_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року та залишити в силі рішення Кілійського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2019 року.

Як підставу касаційного оскарження зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 489/628/16, від 21 жовтня 2020 року у справі № 750/1680/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не надав правової кваліфікації спірним правовідносинам виходячи з фактичних обставин справи, не врахував статтю 124 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК Української РСР) згідно з якою відповідачі повинні бути виселені із спірної службової квартири без надання іншого житлового приміщення. Також суд не врахував того, що відповідачі втратили право користування житловим приміщення на підставі частини 2 статті 107 ЖК Української РСР у зв`язку з вибуттям на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. Також зазначила, що висновок суду про те, що немає підстав для задоволення позову про виселення, осіб, які не проживають та не зареєстровані в спірному приміщенні є безпідставними, оскільки згідно із Законом України «Про виконавче провадження» проникнення державним виконавцем до житлового приміщення здійснюється тільки на підставі рішення суду про виселення боржника, а не на підставі рішення суду про втрату права користування житлом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

15 червня 2021 року справа № 502/386/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що на підставі рішення житлово-побутової комісії ВЧ НОМЕР_1 від 11 грудня 2003 року ОСОБА_1 отримав ордер № 24 на право зайняття житлової площі в будинку для малосімейних із сім`єю у складі трьох осіб, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 вселився у спірну квартиру як військовослужбовець, тобто як особа, яка відноситься до категорії громадян, яким житлове приміщення надається у зв`язку із характером служби. Ордер, на підставі якого відбулося вселення у спірну квартиру, недійсним не визнавався.

З витягу із наказу начальника Ізмаїльського прикордонного загону від 15 вересня 2008 року № 125-ос встановлено, що старшого офіцера (з організації діяльності інспекторів прикордонної служби) відділу прикордонної служби штабу майора Сороку В. І. з 16 вересня 2008 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення як такого, що вибуває до ІНФОРМАЦІЯ_5 для подальшого проходження служби.

Згідно з витягом з наказу начальника Могилів-Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України міста Могилів-Подільський від 20 серпня 2015 року № 334-ос майора ОСОБА_1 , П-003185 старшого офіцера відділу оборонної, мобілізаційної роботи та організації антитерористичних заходів штабу, звільненого в запас Збройних Сил України наказом начальника Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 22 липня 2015 року № 315-ос на підставі пункту «и» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) без надання права носіння військової форми одягу, з 20 серпня 2015 року.

ОСОБА_1 разом зі своєю родиною виїхав зі спірної квартири, знявся з реєстраційного обліку та проживає у Вінницькій області, що підтверджується довідками виданими Кілійським РС ГУ ДМС України в Одеській області, письмовими поясненнями заступника начальника відділу з персоналу старшого лейтенанта ОСОБА_4 , заступника начальника прикордонної застави «о. Зміїний» капітана ОСОБА_5 , заступника начальника штабу начальника відділу прикордонної служби, начальника відділу майора Гузій О. В., а також самими відповідачами, які зазначають свою адресу саме у Винницькій області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Статтею 121 ЖК Української РСР визначено, що порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Відповідно до статті 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років (пункт 2 частини першої статті 125 ЖК Української РСР).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 7 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Порядок), військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні (пункт 14 Порядку).

Згідно з пунктом 19 Порядку у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.

Розглядаючи справи щодо виселення осіб зі службових житлових приміщень, суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установлених обставин та на підставі вимог закону, а також ураховувати, що внаслідок виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення у зв`язку із переміщенням по службі, пов`язаним з переїздом в іншу місцевість, без забезпечення житлом, порушується право цих осіб і членів їхніх сімей на житло.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 разом зі своєю родиною виїхав зі спірної квартири, знявся з реєстраційного обліку та проживає у Вінницькій області, що підтверджується довідками виданими Кілійським РС ГУ ДМС України в Одеській області та іншими наявними у справі доказами.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі займають службове житлове приміщення ВЧ НОМЕР_1 без законних на те підстав, добровільно висилятися відмовляються.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач не звертався до суду з вимогами про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки звертаючись до суду з цим позовом ВЧ НОМЕР_1 посилалася, зокрема, на статті 107 124 125 ЖК Української РСР. Зазначені норми права регулюють порядок виселення із службових житлових приміщень, і пред`явлення позовних вимог про виселення на підставі вказаних норм не залежить від того, чи пред`являлися до відповідачів вимоги визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні позову, через не звернення ВЧ НОМЕР_1 до суду з вимогами про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Отже, з огляду на викладене оскаржувана постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, а також такою, що відповідає вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.

Крім того, узапереченнях на позовну заяву, апеляційній скарзі та письмових поясненнях ОСОБА_1 , серед іншого, вказував на те, що він не підлягає виселенню із спірного житлового приміщення, оскільки має вислугу як військовослужбовець більше ніж 20 років (пункт 2 частини першої статті 125 ЖК Української РСР).

На зазначені доводи суди взагалі не звернули уваги та не надали їм належної оцінки.

Не з`ясували суди наявності у спірного житлового приміщення статусу службового і того, чи забезпечувався ОСОБА_1 та члени його сім`ї при переїзді у іншу місцевість службовим житлом.

Зазначені обставини мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не досліджували, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Враховуючи зазначене постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, зокрема, встановити статус спірного житлового приміщення і чи підлягає виселенню ОСОБА_1 та члени його сім`ї з огляду на його вислугу як військовослужбовця і встановити чи забезпечувалися відповідачі при переїзді у іншу місцевість службовим житлом, і з урахуванням конкретних обставин цієї справи ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун