Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 504/1958/15-ц

провадження № 61-21660св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2014 року між ним та ОСОБА_3 було укладено чотири договори позики, відповідно до яких позивач передав відповідачу грошову суму у розмірі 539 000,00 грн строком до 31 серпня 2014 року. Позика була надана для особистих потреб сім`ї відповідачів. На підтвердження укладення договорів позики та отримання вказаних грошових коштів, ці договори посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. М., та зареєстровані

в реєстрі за номерами: 2158, 2159, 2160, 2161.

В той же день на прохання відповідача змінити дату повернення боргу двох договорів за № 2158 та № 2159, були укладені додаткові договори про внесення змін до цих договорів, якими змінена дата повернення позики на строк до

30 вересня 2014 року. Додаткові договори зареєстровано в реєстрі 08 серпня 2014 року за № 2165 та № 2166.

Договори укладалися за згодою дружини відповідача - ОСОБА_2 , що підтверджується її особистою заявою, справжність підпису під якою засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Крикливою О. М, від 08 серпня 2014 року за реєстровим № 2154, № 2155,

№ 2156, № 2157.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачів солідарно суму боргу за договорами позики у розмірі 1 216 006,24 грн, яка складається з суми заборгованості за договорами позики від 08 серпня

2014 року, щомісячного штрафу - 10 % від суми неповернених грошових коштів, інфляційних та трьох процентів річних від простроченої суми та судові витрати

у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від

17 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволеніповністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики, укладеними 08 серпня 2014 року, за реєстровими номерами 2158, 2159, 2160, 2161 у розмірі

1 216 006,24 грн, що складається з:

- за договором позики, укладеним 08 серпня 2014 року, за реєстровим номером 2158 загалом 326 459,00 грн, що складається: сума основного боргу

149 000,00 грн; заборгованість щомісячного штрафу 10 (десять) відсотків від суми неповернених грошових коштів 104 300,00 грн; індекси інфляції 70 477,00 грн; три проценти річних від простроченої суми: 2682,00 грн;

- за договором позики, укладеним 08 серпня 2014 року, за реєстровим номером 2159 загалом 326 459,00 грн, що складається: сума основного боргу 149000 грн; заборгованість щомісячного штрафу 10 (десять) відсотків від суми неповернених грошових коштів 104 300,00 грн; індекси інфляції 70 477,00 грн; три проценти річних від простроченої суми: 2682,00 грн;

- за договором позики, укладеним 08 серпня 2014 року, за реєстровим номером 2160 загалом 281544,12 грн, що складається: сума основного боргу 120 500 грн; заборгованість щомісячного штрафу 10 (десять) відсотків від суми неповернених грошових коштів 96 400,00 грн; індекси інфляції 62 178,00 грн; три проценти річних від простроченої суми: 2566,12 грн;

- за договором позики, укладеним 08 серпня 2014 року, за реєстровим номером 2161 загалом 281544,12 грн, що складається: сума основного боргу 120 500 грн; заборгованість щомісячного штрафу 10 (десять) відсотків від суми неповернених грошових коштів 96 400 грн; індекси інфляції 62 178 грн; три проценти річних від простроченої суми: 2566,12 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати у сумі 3 654,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що позика була взята в інтересах сім`ї,

а відтак до неї повинні застосовуватись норми про спільне майно (борг), що зумовлює повернення його спільно.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 серпня

2015 року скасовано і прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики, укладеними 08 серпня 2014 року, за реєстровими номерами 2158, 2159, 2160, 2161 у розмірі

1 216 006,24 грн, що складається з:

- за договором позики, укладеним 08 серпня 2014 року, за реєстровим номером 2158 загалом 326 459,00 грн, що складається: сума основного боргу 149 000,00 грн; щомісячний штраф - 10 (десять) відсотків від суми неповернених грошових коштів 104 300,00 грн; індекс інфляції - 70 477,00 грн; три проценти річних від простроченої суми - 2 682,00 грн;

- за договором позики, укладеного 08 серпня 2014 року, за реєстровим номером 2159 загалом 326 459,00 грн, що складається: сума основного боргу

149 000,00 грн; щомісячний штраф - 10 (десять) відсотків від суми неповернених грошових коштів 104 300,00 грн; індекс інфляції - 70 477,00 грн; три проценти річних від простроченої суми - 2 682,00 грн;

- за договором позики, укладеного 08 серпня 2014 року, за реєстровим номером 2160 загалом 281 544,12 грн, що складається: сума основного боргу

120 500,00 грн; щомісячний штраф - 10 (десять) відсотків від суми неповернених грошових коштів 96 400,00 грн; індекс інфляції - 62 178,00 грн; три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2566,12 грн;

- за договором позики, укладеного 08 серпня 2014 року, за реєстровим номером 2161 загалом 281 544,12 грн, що складається: сума основного боргу

120 500,00 грн; щомісячний штраф - 10 (десять) відсотків від суми неповернених грошових коштів 96 400,00 грн; індекси інфляції у розмірі 62 178,00 грн; три проценти річних від простроченої суми - 2 566,12 грн.

Стягнуто в рівних частках із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати у загальній сумі 3 654,00 грн, по

1 827,00грн з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що позовні вимоги обґрунтовані, а заперечення проти них є безпідставними і такими, що не підтверджені наявними у справі доказами. Однак відповідачі належним чином не були повідомлені про час

і місце судового засідання, а тому у суду не було правових підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки це суперечить пункту 1 частини першої статті 280 ЦПК України. Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув

з відповідачів на користь позивача судові витрати у солідарному порядку, оскільки солідарний обов`язок сплати судового збору цивільно-процесуальним законодавством не передбачений.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повідомив відповідачів про розгляд справи. При розгляді заяви про перегляд заочного рішення суд не взяв до уваги пояснення та докази щодо виникнення між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 правовідносин в сфері підприємницької діяльності, внаслідок чого виникла заборгованість за договорами позики. Договори позики підписані відповідачем як гарантія повернення боргу по договору оренди нежитлового приміщення (кафе) для здійснення відповідачем підприємницької діяльності. Позивач не надав доказів отримання відповідачем коштів у розмірі 539 000,00 грн за договором позики. Крім того,

ОСОБА_3 передав позивачу автомобіль і, оскільки борг не було повернуто, він залишився ОСОБА_5 .

У січні 2020 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування немає.

Рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

УхваламиВерховного Суду від 31 серпня 2020 року зупинено виконання оскарженої постанови апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та судових витрат до закінчення її перегляду в касаційному порядку; справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 08 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 укладено чотири договори позики, відповідно до яких позивач передав відповідачу загальну грошову суму у розмірі 539 000,00 грн строком до 31 серпня 2014 року. Позика була надана для особистих потреб сім`ї відповідачів. Зазначені договори були посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. М., та зареєстровані

в реєстрі за номерами 2158, № 2159, № 2160, № 2161.

В пункті 2 цих договорів зазначено, що «Позичальник» засвідчує, що до підписання цього договору він отримав від «Позикодавця» у повному обсязі грошову суму», зазначену в договорі.

Згідно з пунктом 11 договорів позики, ці договори укладалися за згодою дружини відповідача - ОСОБА_2 , що підтверджується її особистою заявою, справжність підпису під якою засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Крикливою О. М, від 08 серпня

2014 року, за реєстровим № 2154, № 2155, № 2156, № 2157.

В той же день на прохання відповідача змінити дату повернення боргу двох договорів за № 2158 та № 2159, укладені додаткові договори про внесення змін до цих договорів, якими була змінена дата повернення позики на строк до

30 вересня 2014 року. Додаткові договори зареєстровано в реєстрі від 08 серпня 2014 року за № 2165 та № 2166.

Згідно з пунктом 8 договорів позики № 2158, № 2159, № 2160, №2161 сторони домовилися про те, що у разі прострочення позичальником строку виконання своїх зобов`язань за цим договором більше, ніж на 1 місяць, позичальник виплачує на користь позикодавця штраф у розмірі 10 відсотків від суми неповернених грошових коштів. У разі подальшого невиконання або неповного виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення позики, позичальник сплачує щомісячно штраф 10 (десять) відсотків від суми неповернених грошових коштів. Сплата штрафних санкцій не звільняє позичальника від виконання свого обов`язку в натурі.

Відповідачі у добровільному порядку умови договору не виконали.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 530 598 599 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними

в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору

з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі

№ 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним

в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним

з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти

у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються

в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки

з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

(2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору

в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Згідно зі статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд встановив, що договори позики від 08 серпня 2014 року підтверджують не лише укладення договорів позики, а й отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути ці кошти за договорами № 2160, № 2161 в строк до

31 серпня 2014 року, за договорами № 2158, № 2159 - до 30 вересня 2014 року. ОСОБА_3 порушив умови зазначених договорів, позику не повернув.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув

з ОСОБА_3 неповернені суми позики, передбачені договорами штрафи, інфляційні та три процентів річних від простроченої суми.

Щодо солідарного стягнення заборгованості із ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції врахував, що зазначені договори позики укладалися за згодою дружини відповідача - ОСОБА_2 та зробив висновок, що суми позики отримані в інтересах сім`ї і це зумовлює зобов`язання повернення її спільно відповідно до частини першої статті 61 СК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині четвертій статті 65 СК України визначено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц (провадження № 61-1028св18) зроблено висновок, що «тлумачення частини четвертої статті 65 СК Українисвідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя

в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого

з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого

з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї».

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від

19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Тлумачення статей 540 та 541 ЦК України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткові зобов`язання. Тому стягувач у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання,

а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК Українипостанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Європейський суд з прав людини вказує, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником.У рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48-49, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

Установлені в цій справі обставини не підтверджують, що кошти за договорами позики були надані та використані в інтересах сім`ї, що заперечувалось відповідачами.

Отже, апеляційний суд відповідні доводи сторін не перевірив та обставин не встановив, тому його висновок про наявність підстав виникнення солідарного зобов`язання відповідачів та про стягнення заборгованості по договорам позики з ОСОБА_2 є передчасним.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду

в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

У зв?язку з цим не підлягає поновленню виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині стягнення

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості та судових витрат, зупиненого ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 411, 416, 436 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1 216 006,24 грнза договорами позики та судових витрат у сумі 1 827,00 грн скасувати.

Передати справу № 504/1958/15-ц в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков