Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 504/2099/19

провадження № 61-3557св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 грудня 2019 року у складі судді Жовтан П. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог заяви

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання на території України, заінтересована особа - Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області).

Заяву мотивував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні (місто Одеса), що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження (запис поновлено повторно, дата видачі свідоцтва 14 червня 2018 року).

На теперішній час він не має інших документів, що посвідчують його особу.

З моменту народження до цього часу він постійно проживає на території України, в тому числі і станом 24 серпня та 13 листопада 1991 року.

За цей час він жодного разу не покидав межі України.

Його мати ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після смерті батьків він почав жити з бабусею, хоча опіка над ним не встановлювалася.

По досягненню шістнадцятирічного віку він не зміг оформити паспорт громадянина України, оскільки його народження не було зареєстроване і в нього не було законного представника.

У селі Корсунці Комінтернівського району Одеської області проживають його брати і сестри, а також інші родичі.

У зв`язку з наведеним просив встановити факт його постійного проживання у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

Вирішуючи питання про наявність підстав для встановлення факту постійного проживання заявника на території України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 серпня 2016 року встановлено факт народження ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 , на території України 28 січня 1982 року в місті Одеса Одеської області у батьків: ОСОБА_3 , 1955 року народження, та ОСОБА_2 , 1956 року народження. На підставі вказаного рішення суду 30 грудня 2016 року відбулася реєстрація актового запису № 10 про народження ОСОБА_1 та видано свідоцтво про народження, серії НОМЕР_1 . Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 серпня 2013 року встановлено факт проживання ОСОБА_4 на території України, а саме в селі Корсунці Комінтернівського району Одеської області, з 21 березня 1985 року по теперішній час. Крім того, із довідки, підписаної сільським головою та секретарем села Корсунці, від 11 липня 2018 року № 2899 ОСОБА_1 дійсно проживає з народження без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки Лиманського РВ ГУ ДМС України в Одеській області від 11 серпня 2018 року ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно звертався до Лиманського РВ ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про встановлення особи. Проведеною за заявою перевіркою встановлено особу заявника, але не встановлено належності до громадянства України. Згідно з актом проживання від 27 вересня 2017 року ОСОБА_1 дійсно проживав з родиною за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_3 родина змінила адресу у цьому ж селі на адресу: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_1 проживає до теперішнього часу без реєстрації.

Суд першої інстанції допитав у судовому засіданні свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які підтвердили, що дійсно ОСОБА_1 у неповнолітньому віці станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року проживав на території України. Зокрема, їм відомо, що ОСОБА_1 - представник ромської національної меншини, з народження і до теперішнього часу проживає в селі Корсунці Лиманського району Одеської області, в школі не навчався, батьки його померли у восьмидесятих роках, він виховувався бабусею і в нього немає паспорта.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є особи, що постійно проживали на території України станом на 24 серпня 1991 року, а також особи, які приживали на території України станом на 13 листопад 1991 року і не були громадянами інших держав. Разом з тим, документи, які відповідно до законодавства мають бути надані до міграційної служби для здійснення процедури підтвердження громадянства та отримання паспорта, у ОСОБА_1 відсутні, що є підставою для задоволення його заяви.

Ухвалення рішення про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України не створює будь-яких самостійних юридичних наслідків, які б призвели до безпосереднього набуття ним громадянства України. Встановлення вказаного факту є лише одним з чинників, необхідних для отримання ОСОБА_1 громадянства України у встановленому законом порядку. Разом із тим представником заінтересованої особи ГУДМС України в Одеській області не надано суду доказів, які б спростовували доводи заяви ОСОБА_1 .

Суди попередніх інстанцій вказали, що встановлення факту проживання на території України станом на 1991 рік необхідно ОСОБА_1 для підтвердження його приналежності до громадянства України та оформлення паспорта громадянина України. У заявника відсутні будь-які майнові або немайнові вимоги до будь-яких осіб, тому у цьому випадку немає підстав вважати наявним спір про право.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У березні 2021 року до Верховного Суду від ГУ ДМС України в Одеській області надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

У касаційній скарзі представник ГУ ДМС України в Одеській області зазначає, що:

- заявник не звертався з заявою про отримання паспорта громадянина України чи отримання дозволу на імміграцію до ДМС України чи її територіальних підрозділів;

- встановлення факту проживання на території України у цій справі пов`язане зі спором про право, тому відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України заява повинна бути залишена без розгляду. Судами проігноровано, що проти встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року заперечує заінтересована особа - ГУ ДМС України в Одеській області, у зв`язку з чим можливо стверджувати, що у цьому випадку наявний спір про право. ГУ ДМС України в Одеській області наголошує, що заявник не звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області з заявами встановленого зразка про набуття, встановлення належності або прийняття до громадянства України та заявою про видачу паспорта громадянина України, не надав до ГУ ДМС України в Одеській області необхідних документів, тобто він не використав усі можливості для отримання статусу громадянина України та в подальшому паспорта громадянина України, а тому звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що оводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 05 вересня 2019 року у справі № 826/12670/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 820/7358/15, від 07 лютого 2018 року у справі № 826/1417/17, від 26 червня 2019 року у справі № 826/14279/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 серпня 2016 року у справі № 504/1102/16-ц встановлено факт народження ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 , на території України 28 січня 1982 року в місті Одеса Одеської області у батьків: ОСОБА_3 , 1955 року народження, та ОСОБА_2 , 1956 року.

На підставі вказаного рішення суду 30 грудня 2016 року відбулася реєстрація актового запису про народження ОСОБА_1 , актовий запис № 10, та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 серпня 2013 року у справі № 504/1771/13-ц встановлено факт проживання ОСОБА_4 на території України, а саме в селі Корсунці Комінтернівського району Одеської області, з 21 березня 1985 року до теперішнього часу.

Відповідно до довідки сільського голови села Корсунці від 11 липня 2018 року № 2899 ОСОБА_1 дійсно проживає з народження без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Лиманського РВ ГУ ДМС України в Одеській області від 11 серпня 2018 року ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , справді звертався до Лиманського РВ ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про встановлення особи. Проведеною за заявою перевіркою встановлено особу заявника, але не встановлено належності до громадянства України.

Згідно з актом проживання від 27 вересня 2017 року ОСОБА_1 дійсно проживав з родиною за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_3 родина змінила адресу у цьому ж селі за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_1 проживає по теперішній час без реєстрації.

Наразі ОСОБА_1 не має документів, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство, зокрема паспорта громадянина України.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили, що дійсно ОСОБА_1 у неповнолітньому віці станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року проживав на території України. Зокрема, їм відомо, що ОСОБА_1 - представник ромської національної меншини, з народження і до теперішнього часу проживає в селі Корсунці Лиманського району Одеської області, в школі не навчався, батьки його померли у восьмидесятих роках, він виховувався бабусею, на разі у нього немає паспорта.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

На день розгляду справи в судах підстави та порядок набуття громадянства України регулювалися нормами Закону України «Про громадянство» від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ (далі - Закон № 2235-ІІІ).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України є підставою для оформлення належності до громадянства України

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 503/246/19 (провадження № 61-11660свп20) зазначено, що «перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо). У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Факт постійного проживання особи станом на 24 серпня 1991 року не має правового значення для видачі паспорту громадянина України, замість втраченого або викраденого, тому за обставин даної справи не може бути встановлений в судовому порядку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, установивши факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, що підтверджується належними доказами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення заяви.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Судув складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 503/246/19 (провадження № 61-11660свп20), колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук