Постанова

іменем України

13 липня 2023 року

м. Київ

справа № 504/2300/17

провадження № 51-4389 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

особи, кримінальне провадження

стосовно якої закрито

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7

потерпілого ОСОБА_8 ,

представників потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні об`єднані кримінальні провадження № 12016160330001301 від 22 липня 2016 року та № 12017160330000118 від 24 січня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України,

за касаційними скаргами прокурора ОСОБА_11 , потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та представника потерпілих ОСОБА_9 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 26 липня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 345 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Цим же вироком виключено з обсягу доведеного ОСОБА_6 обвинувачення кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 342 КК України, як зайво вмінену.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено у повному обсязі.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_12 34 686,67 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 30 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_6 був визнаний винуватим у тому, що він 17 липня 2016 року приблизно о 19:30, перебуваючи на футбольному стадіоні в с. Трояндове Комінтернівського району (на даний час - Одеського району) Одеської області, будучи обуреним поведінкою раніше знайомого ОСОБА_12 , діючи з прямим умислом на спричинення останньому тілесних ушкоджень, наблизився до нього, схопив своєю правою рукою за нижню частину лівого плеча ОСОБА_12 , а лівою рукою - за його сорочку, після чого провів потерпілого по доріжці в напрямку будівлі дитячого садку, де наніс обома долонями рук одночасний удар по обом вухам ОСОБА_12 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що потягло тривалий розлад здоров`я понад 21 день та необхідність стаціонарного лікування потерпілого.

Крім того, вироком місцевого суду встановлено, що ОСОБА_6 24 січня 2017 року приблизно о 08:50, перебуваючи поряд з будівлею Трояндівської сільської ради, яка знаходиться на вул. Миру, 4 у с. Трояндове Одеського району Одеської області, з метою створення перешкод працівникам Лиманського відділу поліції ГУНП в Одеській області - ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 виконати ухвалу слідчого судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 20 січня 2017 року про примусовий привід підозрюваного, діючи умисно, відштовхнув зазначених правоохоронців від себе та намагався покинути місце події. При цьому з метою подолання вказаного опору, при застосуванні до ОСОБА_6 заходів фізичного впливу у вигляді спроби заведення рук за спину обвинувачений, діючи з прямим умислом на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 під час виконання останнім своїх службових обов`язків, схопив своєю лівою рукою великий палець правої кисті потерпілого та вивернув його в інший бік, чим спричинив тому середньої тяжкості тілесне ушкодження, що потягло тривалий розлад здоров`я понад 21 день.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_17 та потерпілого ОСОБА_8 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , задоволено частково. Вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України та звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 345 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У своїх касаційних скаргах прокурор ОСОБА_11 , потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та їх представник ОСОБА_9 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказують, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, необґрунтовано застосував до ОСОБА_6 положення п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.

На обґрунтування своїх доводів потерпілі, їх представник та прокурор зазначають, що у зв`язку із системними неявками у судове засідання обвинуваченого, судом першої інстанції було постановлено ухвалу від 21 січня 2022 року про надання судового доручення органу досудового розслідування про проведення слідчих та розшукових дій, спрямованих на встановлення місця знаходження ОСОБА_6 , при цьому в наступні судові засідання, призначені на 24-26 січня 2022 року обвинувачений не з`являвся, що, в свою чергу, на їх думку, свідчить про умисне ухилення останнього від суду. При цьому стверджують, що суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, не надав належної оцінки вказаному рішенню суду.

Крім того, прокурор, потерпілі та їх представник зауважують, що судом апеляційної інстанції також не було прийнято до уваги і те, що про навмисне ухилення ОСОБА_6 свідчать його неявки до суду та подання заяв про неможливість прибути за викликом у зв`язку з хворобою у листопаді-грудні 2021 року. При цьому на спростування такої позиції сторони захисту, стороною обвинувачення було надано до суду лист з ТОВ «Закарпаття» (витяг з табелю обліку використаного робочого часу), згідно з яким ОСОБА_6 після зупинення провадження по справі (згідно ухвали суду від 07 грудня 2021 року) працював на зазначеному підприємстві водієм та в період призначених судових засідань відгулів, відпусток чи лікарняних не мав. Зазначені доводи сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції проігнорував та, як наслідок, неправильно застосував ст. 49 КК України.

Одночасно потерпілі зазначають, що обвинувачений ОСОБА_6 ще на стадії досудового розслідування кримінального провадження № 12016160330001301 від 22 липня 2016 року (по епізоду за ч. 1 ст. 122 КК України) допускав ухилення від органів досудового розслідування, внаслідок чого слідчим суддею було винесено ухвалу про його привід, в ході виконання якої ОСОБА_6 стосовно ОСОБА_8 вчинив злочин у кримінальному провадженні № 12017160330000118 від 24 січня 2017 року (по епізоду за ч. 2 ст. 345 КК України), які в подальшому були об`єднані. При цьому вказують, що сторона захисту, в силу положень ч. 3 ст. 309 КПК України, не подавала скарг на зазначену ухвалу слідчого судді про привід підозрюваного ОСОБА_6 , що в свою чергу, на переконання потерпілих, свідчить про визнання вказаного факту самим обвинуваченим.

Ураховуючи зазначене, прокурор, потерпілі та представник потерпілих, посилаючись на правову позицію викладену у постанові об`єднаної палати Кримінального касаційного суду Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19, а також на положення ч. 2 ст. 49 КК України, зазначають, що, з огляду на вищевказані обставини, в даному випадку має місце зупинення перебігу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, а тому, на їх думку, ОСОБА_6 підлягає звільненню від відповідальності лише за закінченням п`ятнадцятирічного строку, а отже підстави для застосування до нього положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України відсутні.

Також у касаційній скарзі прокурор ОСОБА_11 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, вказує, що в апеляційній скарзі сторони обвинувачення ставилось питання про недотримання місцевим судом вимог КПК України, з підстав того, що суд першої інстанції, порушуючи положення статей 337 369 373 КПК України, вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки виключив із обсягу пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення кваліфікацію дій останнього за ч. 2 ст. 342 КК України як зайво вмінену, при цьому не ухвалив у цій частині виправдувального вироку, як того вимагає КПК України. Водночас суд апеляційної інстанції, на переконання прокурора, вказані доводи сторони обвинувачення проігнорував, належним чином не обґрунтувавши своє рішення, чим допустив порушення вимог ч. 2 ст. 419 КПК України.

Крім того, у своїх касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначають, що в ході апеляційного розгляду було порушено їх права, передбачені ст. 56 КПК України, оскільки суд апеляційної інстанції, не зважаючи на подані ними клопотання про відкладення судового засідання з поважних причин (невідкладна службова зайнятість), здійснив судовий розгляд за їх відсутності, чим позбавив потерпілих можливості висловити свої заперечення щодо доводів апеляційної скарги сторони захисту та надати суду докази про ухилення обвинуваченого від суду та досудового слідства. При цьому потерпілі вказують, що клопотання їх представника про відкладення судового розгляду 18 жовтня 2022 року, головуючий суддя суду апеляційної інстанції розглянув одноособово, внаслідок чого йому було заявлено відвід, що також, на їх переконання, свідчить про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України (ч. 1 ст. 405, ч. 4 ст. 31 КПК України).

Від захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 , на касаційні скарги прокурора ОСОБА_11 та адвоката ОСОБА_9 було подано заперечення, в яких він, посилаючись на необґрунтованість доводів, просить зазначені скарги залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала подані касаційні скарги прокурора ОСОБА_11 , потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та представника потерпілих ОСОБА_9 та просила їх задовольнити, а ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Потерпілий ОСОБА_8 та представники потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , підтримали свої касаційні скарги та касаційну скаргу прокурора, просили їх задовольнити та скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_7 та особа, стосовно якої кримінальне провадження закрито ОСОБА_6 заперечували щодо поданих касаційних скарг, просили залишити їх без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що подані касаційні скарги прокурора, потерпілих та представника потерпілих підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_11 стверджує, що місцевий суд порушуючи положення статей 337 369 373 КПК України, вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки виключив із обсягу пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення кваліфікацію дій останнього за ч. 2 ст. 342 КК України як зайво вмінену, при цьому не ухвалив у цій частині виправдувального вироку, як того вимагає КПК України (п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України).

Однак з такою позицією сторони обвинувачення колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 373 КПК України визначено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Як убачається з матеріалів провадження, дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування, за епізодом стосовно потерпілого ОСОБА_8 , було кваліфіковано за ч. 2 ст. 342 КК України, - опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, та за ч. 2 ст. 345 КК України, - умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі №688/1521/17 сформовано наступну правову позицію, що опір, погроза насильством або насильство, застосовані до представника правоохоронного органу, що об`єднані єдиним умислом, вчинені безпосередньо після погрози вчинити такі дії стосовно одного й того ж потерпілого (потерпілих), є випадком переростання менш небезпечного кримінального правопорушення в більш небезпечне та утворюють одне кримінально - карне діяння і не потребують додаткової кваліфікації за ч.2 ст.342 КК України, ч.2 ст.345 КК України, а тому дії винної особи слід кваліфікувати лише за ст.345 цього ж кодексу.

Відповідно до вироку суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, з урахуванням сукупності наявних в матеріалах кримінального провадження доказів та конкретного обсягу пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, дійшов висновку, що дії обвинуваченого, які спочатку виражались в опорі працівникові поліції при виконанні ним службових обов`язків (ч. 2 ст. 342 КК України), а потім переросли у більш тяжкий злочин - умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків (ч. 2 ст. 345 КК України), підлягають кваліфікації за більш тяжким злочином, тобто за ч. 2 ст. 345 КК України, а вмінене ОСОБА_6 органом досудового розслідування діяння, кваліфіковане за ч. 2 ст. 342 КК України, підлягає виключенню з обсягу доведеного обвинувачення.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги прокурора про порушення місцевим судом вимог КПК України та вихід за межі своїх повноважень є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що дії обвинуваченого були об`єднані єдиним умислом (опір та заподіяння тілесних ушкоджень працівнику поліції під час виконання ним своїх службових обов`язків), а тому підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 345 КК України і не потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 342 КК України. З огляду на зазначене, колегія суддів зауважує, що в даному випадку відсутні підстави для ухвалення виправдувального вироку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки судом першої інстанції, в ході судового розгляду, не було встановлено факту відсутності в діях ОСОБА_6 неправомірних дій відносно працівника поліції під час виконання ним службових обов`язків, а лише, з огляду на вищезазначене, було змінено правову кваліфікацію дій обвинуваченого.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора в цій частині.

Водночас доводи касаційних скарг потерпілих, їх представника та прокурора про те, що судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки доводам щодо неможливості застосування до ОСОБА_6 положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, на переконання Суду, заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Положеннями статей 370 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, розглянувши зазначене в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_18 клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, дійшов висновку, що воно є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на день ухвалення судом першої інстанції відносно ОСОБА_6 обвинувального вироку за ч. 1 ст. 122 та ч. 2 ст. 345 КК України закінчились визначені положеннями п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності за вказані кримінальні правопорушення, у зв`язку з чим обвинувачений підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження, з огляду на положення ст. 417 КПК України, - закриттю на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Одночасно суд апеляційної інстанції вказав, що будь-яких порушень, в розумінні ч. 2 ст. 49 КК України, які б свідчили про ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від досудового розслідування або суду з матеріалів провадження не вбачається, а перебування обвинуваченого ОСОБА_6 на лікарняних, що ставало причиною зупинення провадження, саме по собі не може свідчити про його ухилення від досудового розслідування або суду.

Як убачається зі змісту матеріалів кримінального провадження та змісту касаційної скарги сторони обвинувачення, прокурор заперечував щодо можливості звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, посилаючись на те, що в даному випадку має місце зупинення перебігу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки обвинувачений вчиняв умисні дії, направлені на ухилення від суду, а тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 49 КК України, ОСОБА_6 підлягає звільненню від відповідальності лише за спливом п`ятнадцятирічного строку, а отже підстави для застосування до нього положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України відсутні.

На підтвердження своїх доводів та на спростування позиції сторони захисту щодо поважності причин неприбуття обвинуваченого до суду у зв`язку з хворобою, прокурором було надано суду апеляційної інстанції офіційну відповідь з ТОВ «Закарпаття» з додатком у вигляді витягу з табеля використання робочого часу за період роботи листопад-грудень 2021 року.

У своїх касаційних скаргах прокурор, потерпілі та представник потерпілих стверджують, що згідно із вказаного витягу ОСОБА_6 у зазначений період працював у ТОВ «Закарпаття» на посаді водія та в дні призначених судом першої інстанції судових засідань (листопад-грудень 2021 року) відгулів, відпусток чи лікарняних не мав, що, на їх переконання, свідчить про те, що обвинувачений навмисно ухилявся від суду.

Перевіряючи оскаржувану ухвалу, колегія суддів встановила, що суд апеляційної інстанції хоча і долучив зазначений документ до матеріалів провадження, однак, постановляючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, не надав йому жодної правової оцінки та не перевірив доводи сторони обвинувачення щодо вчинення ОСОБА_6 умисних дій, направлених на ухилення від суду, а лише формально послався у своєму рішенні на відсутність порушень в розумінні ч. 2 ст. 49 КК України, які б свідчили про ухилення ОСОБА_6 від досудового розслідування чи суду.

Крім того, скасовуючи вирок суду першої інстанції та закриваючи кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку зі звільненням ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, суд апеляційної інстанції також не проаналізував та не надав відповідної оцінки встановленим місцевим судом обставинам справи. Зокрема, суд першої інстанції у вироку зазначав, що на підставі досліджених письмових доказів було встановлено, що ОСОБА_6 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за епізодом по ч. 1 ст. 122 КК України систематично відмовлявся отримувати повістки про явку до слідчого, безпосередньо до цієї службової особи не прибував, заздалегідь про поважність причин неявок не повідомляв. Також, посилаючись на показання свідка ОСОБА_19 місцевий суд встановив, що обвинувачений особисто тиснув на підлеглих працівників сільради, яким категорично забороняв спілкуватись, приймати та реєструвати будь-яку кореспонденцію, що надходила з територіального органу поліції, тобто як особисто допускав неналежну процесуальну поведінку, так і спонукав інших не виконувати законні вимоги правоохоронців в його інтересах.

Проте, як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наданому прокурором документу (листу з ТОВ «Закарпаття» з витягом з табеля використання робочого часу за період роботи листопад-грудень 2021 року), а також не навів будь-яких мотивів про те, чому вищезазначені висновки суду першої інстанції вважає необґрунтованими, тобто належним чином своє рішення не вмотивував, чим допустив порушення ст. 370 КПК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що допущені судом апеляційної інстанції порушення є істотними, оскільки могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України), що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України).

Приймаючи до уваги вищезазначене, в тому числі і те, що є обґрунтовані підстави для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам касаційних скарг, зокрема і в частині безпідставності застосування до ОСОБА_6 положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, оскільки питання можливості звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності має бути вирішене судом апеляційної інстанції після усунення вищенаведених недоліків, тобто встановлення відсутності чи наявності підстав для висновку про ухилення ОСОБА_6 від досудового розслідування чи суду та за наявності таких - строку такого ухилення.

За таких обставин касаційні скарги прокурора, потерпілих та їх представника підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду апеляційної інстанції - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати вказане, надати оцінку наданим прокурором документам, а також встановленим місцевим судом обставинам та за результатом чого постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 370 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скаргипрокурора ОСОБА_11 , потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та представника потерпілих ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року стосовно ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3