Постанова

Іменем України

10 серпня 2022 року

місто Київ

справа № 504/369/18

провадження № 61-16633св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 ,

подану адвокатом Чепелєвим Олександром Івановичем, на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 липня 2020 року у складі судді Доброва П. В. та постанову Одеського апеляційного суду

від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М.,

Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 08 листопада 2011 року між нею та відповідачем укладений договір позики у формі розписки, згідно з якою вона надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 12 938,00 євро, які він зобов`язувався повернути до 31 серпня 2016 року.

30 липня 2013 року між нею та відповідачем укладений договір позики у формі розписки, згідно з якою вона надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 500,00 дол. США, які він зобов`язувався повернути

до 31 серпня 2016 року.

Посилаючись на те, що у встановлений у розписках строк ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики та три проценти річних в сумі

635 599,38 грн.

Короткий зміст судових рішення судів попередніх інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 17 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі

635 599,38 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за своєю суттю складені ОСОБА_2 розписки від 08 листопада 2011 року та

від 30 липня 2013 року про отримання у борг грошових коштів та зобов`язання їх повернути до 31 серпня 2016 року є документами, які підтверджують укладення договору позики, засвідчують отримання боржником від кредитора грошових коштів та обов`язок їх повернути, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 , подана адвокатом Чепелєвим О. І., на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду

від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скаргаОСОБА_2 у межах доводів та вимог, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань заявника про призначення у справі судово-технічної експертизи документів від 27 листопада 2018 року та від 10 вересня 2019 року. Суд апеляційної інстанції на зазначене увагу не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 , поданий адвокатом Сидорук Д. С., на касаційну скаргуОСОБА_2 , у якому вона просила касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.

Відзив мотивований посиланням на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача двічі заявляв необґрунтовані клопотання про призначення у справі експертизи з різних підстав. Зокрема, вперше з метою з`ясування давності складання документа, оскільки він вважав, що боргові розписки складені у 2016 році, однак у наданих суду поясненнях, позивач підтвердила цей факт, а отже зазначені обставини визнані сторонами і не потребували доведення шляхом призначення експертизи. А тому повторне подання відповідачем клопотання про призначення у справі експертизи, свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

08 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого позивач надала відповідачу в борг грошові кошти в сумі 12 938,00 євро. У присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відповідач підтвердив факт отримання грошових коштів та зобов`язався повернути їх до 28 лютого 2012 року.

30 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно з умовами якого позивач надала відповідачу у борг грошові кошти в сумі 3 500,00 дол США. У присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідач зобов`язався повернути борг за першою вимогою.

У 2016 році за домовленістю сторін, боргові розписки від 08 листопада

2011 року та 30 липня 2013 року, були передруковані із зазначенням нового строку виконання зобов`язань за обома розписками - 31 серпня 2016 року. Підписами у нових розписках, сторони підтвердили свою згоду на зміну строку виконання зобов`язань за обома розписками.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та

від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та

від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Установивши, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені договори позики від 08 листопада 2011 року та від 30 липня 2013 року у формі письмових розписок, а надалі сторони складенням нових розписок змінили лише строк виконання зобов`язань на 31 серпня 2016 року, оригінали розписок знаходяться у позивача, і відповідач не довів факту повернення грошових коштів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості за договорами позики .

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

За змістом положень статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Установивши, що у строки встановлені договорами позики, ОСОБА_2 не повернув отримані у борг грошові кошти, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Заявник обґрунтовував наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, зокрема вказував на необґрунтовану відмову у задоволенні його клопотань про призначення у справі судово-технічної експертизи документів від 27 листопада 2018 року та від 10 вересня 2019 року, що унеможливило, на його думку, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляду до суду першої інстанції.

Перевіряючи наведені заявником підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, Верховний Суд вважає, що вони носять формальних характер.

Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76 77 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

27 листопада 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чепелєв О. І. звернувся до суду з клопотанням про призначення у справі судово-технічної експертизи документів, дослідження матеріалів письма (друкування) з метою встановлення давності виконання документа.

Ухвалою Комінтернівського районного суду від 24 травня 2019 року відмолено у задоволенні зазначеного клопотання.

Ухвала суду мотивована тим, що представник відповідача не заперечує факт складання боргових документів, не ставить під сумнів приналежність йому підпису, на вирішення експерта ставить лише питання визначення дати складання боргових розписок. Зважаючи на те, що позивач підтвердила складення боргових розписок у 2016 році за домовленість сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення у справі відповідної експертизи, оскільки поставлені у клопотанні питання не потребують дослідження судовим експертом.

10 вересня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чепелєв О. І. вдруге звернувся до суду з клопотанням про призначення у справі судово-технічної експертизи документів, дослідження матеріалів письма (друкування) з метою встановлення давності виконання документа.

Ухвалою Комінтернівського районного суду від 07 лютого 2020 року відмолено у задоволенні зазначеного клопотання.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 116 ЦПК України клопотання про призначення судової технічної експертизи боргових документів є способом забезпечення доказів, клопотання про необхідність забезпечення яких заявник зобов`язаний був подати разом із поданням відзиву на позов. Поважних причин пропуску встановленого судом строку для подання зазначеного клопотання, заявник не навів.

Судами достовірно встановлено, і відповідачем не оспорюється факт отримання ним у борг грошових коштів у ОСОБА_1 , складення ним первинних боргових розписок, а також його підпису на них та на розписках

від 2016 року зі зміненим строком виконання. Зазначені обставини також підтверджені поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Допустимих та достовірних доказів на підтвердження повернення

ОСОБА_1 грошових коштів за борговими розписками, відповідач не надав. З огляду на встановлені у справі обставини, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Чепелєва О. І. у призначенні технічної експертизи боргового документа.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на те, що відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання про призначення у справі технічної експертизи боргового документа унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави

для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , поданої адвокатом

Чепелєвим О. І.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Чепелєвим Олександром Івановичем, залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний