№ 505/2415/20-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 505/2415/20

провадження № 61-6808св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Олійника В. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Котовського міськрайонного суду Одеської області з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»(далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання договору поруки припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 2007 року

між акціонерним товариством комерційного банку «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику

кредит у розмірі 22 тис. доларів США на споживчі цілі та 2 675 доларів США на сплату страхових платежів під 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 %

від суми виданого кредиту в момент надання кредиту на рахунок НОМЕР_1 (МФО 305299), процентів за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 даного договору, на строк до 23 листопада 2017 року.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між банком та ним, ОСОБА_1 , було укладено договір поруки, за умовами якого він, як поручитель, зобов`язався перед банком відповідати за виконання кредитних зобов`язань у тому самому розмірі, що й позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, а також відшкодування збитків.

Заочним рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області

від 29 серпня 2017 року у справі № 505/2325/16 позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року

у розмірі 22 556,52 доларів США, що станом на 02 червня 2016 року за курсом Національного банку України становить 565 943,09 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року

У решті вимог банку відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року - без змін.

У вказаній постанові апеляційного суду зазначено, що поручителі уклали договори поруки з банком кожен окремо, заочне рішення суду про стягнення з них у солідарному порядку з позичальником кредитної заборгованості не оскаржували, а тому суд не надає оцінки поруці та наявності підстав для відмови у задоволенні позову банку до поручителів. Водночас зазначене не позбавляє поручителів права оскаржити заочне рішення суду про стягнення кредитної заборгованості самостійно.

У зв`язку з наведеним, позивач вважав, що його порука є припиненою, оскільки 28 листопада 2008 року банк в односторонньому порядку змінив процентну ставку за користуванням кредитом з 11,04 % до 13,08 % без належного повідомлення про її зміну позичальника та його, як поручителя, що підтверджується повідомленням банку від 11 червня 2015 року

№ 30.1.0/2-231.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати договір поруки від 26 листопада 2007 року, укладений між ним та банком, припиненим.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 16 жовтня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненимпередано до Печерського районного суду м. Києва у зв`язку з територіальною підсудністю.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 січня 2021 року

у складі судді Волкової С. Я. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанціїмотивовано тим, що позивачем належними

та допустимими доказами не доведено підстав для припинення поруки

за кредитним договором від 26 листопада 2007 року, зокрема, не доведено, що його, як поручителя, не було повідомлено належним чином про зміну процентної ставки за користуванням кредитом, а повідомлення банку

від 11 червня 2015 року № 30.1.0/2-231 зазначеного не спростовує.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір поруки

від 26 листопада 2007 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_1 , припиненим з 28 листопада 2008 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порука є припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України, оскільки зміни до кредитного договору в частині збільшення процентної ставки за користуванням кредитом були внесені без письмової згоди ОСОБА_1 , як поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності за кредитним договором. Такі обставини підтверджуються також і доказами пред`явленого 15 червня 2016 року банком позову про стягнення кредитної заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2022 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада

2021 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва. Клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення дії судового рішення задоволено. Дію постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року зупинено до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що заочним рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області

від 29 серпня 2017 року у справі № 505/2325/16, що набрало законної

сили, задоволено позов банку та стягнуто з позичальника і поручителів,

у тому числі з ОСОБА_1 , у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року. Отже, ОСОБА_1 мав би захищати свої права при розгляді справи № 505/2325/16, заперечуючи проти позову та доводячи обставини щодо припинення поруки, а не ініціювати окремий судовий процес з метою перегляду у межах нової справи судового рішення, прийнятого в іншій справі. Зазначене узгоджується із відповідними висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду і така правова позиція є сталою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк»,

в якому зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду

є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги безпідставними. У постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 640/5177/20 зазначено, що зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. При розгляді справи № 505/2325/16 за позовом банку до позичальника та поручителів про стягнення у солідарному порядку кредитної заборгованості попередній адвокат, який представляв інтереси відповідачів, не подбав про належний захист прав поручителів, у тому числі ОСОБА_1 , та не подав зустрічний позов до банку про визнання поруки припиненою. При апеляційному розгляді справи № 505/2325/16 апеляційний суд роз`яснив, що на той час існувала судова практика, відповідно до якої окремо від рішення суду необхідно було визнавати неукладеними договори поруки. Таким чином, звернення ОСОБА_1 до суду з окремим позовом до банку про визнання договору поруки припиненим відповідало на той час усталеній судовій практиці.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 листопада 2007 року між акціонерним товариством комерційного

банку «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»,

та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого

банк надав позичальнику в кредит 22 тис. доларів США на споживчі цілі та

2 675 доларів США на сплату страхових платежів під 0,92 % на місяць на

суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % суми виданого кредиту щомісяця

у період сплати, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі

3 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту на рахунок НОМЕР_1 (МФО 305299), процентів за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 даного договору, на строк до 23 листопада 2017 року.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між банком та поручителями, один з яких є

ОСОБА_1 , укладено окремі договори поруки, за умовами яких поручителі зобов`язалися перед банком відповідати за виконання кредитних зобов`язань у тому самому розмірі, що й позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, а також відшкодування збитків.

Заочним рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області

від 29 серпня 2017 року у справі № 505/2325/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, позов

АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

У решті вимог банку відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає, а рішення суду першої інстанції підлягає змінні у мотивах ухваленого ним судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

У частині першій статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи - боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги

у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).

Такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені

у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження

№ 14-67цс20).

Крім того, у пунктах 35, 36 постанови Великої Палати Верховного

Суду від 22 вересня 2022 року справа № 462/5368/16-ц (провадження

№ 14-143цс20) зазначено, що застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває,

суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову

суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку (вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14).

Водночас, якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку (вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 17 жовтня 2018 року

у справі № 490/5224/14-ц, провадження № 14-304цс18).

Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель

не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності

у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу,

є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 505/2325/16, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою). Вказане є підставою для відмови у позові (пункти 46, 47 постанови Великої Палати Верховного

Суду від 22 вересня 2022 року справа № 462/5368/16-ц (провадження

№ 14-143цс20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками апеляційного суду про задоволення позову поручителя у справі, яка переглядається.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови у задоволенні позову, однак з помилкових мотивів, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - на те, що при розгляді справи № 505/2325/16 за позовом банку до позичальника та поручителів про стягнення у солідарному порядку кредитної заборгованості попередній адвокат, який представляв інтереси відповідачів, не подбав про належний захист прав поручителів, у тому числі ОСОБА_1 , та не подав зустрічний позов до банку про визнання поруки припиненою не свідчить про наявність підстав для задоволення позову, оскільки спір, у тому числі, щодо поруки вже вирішено судом. Пред`явлення нового позову є неефективним і порушує принцип процесуальної економії (пункти 46, 47 Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року справа № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20).

Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - про те, що зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, є безпідставними. Правова позиція про неможливість визнання поруки припиненою після ухвалення судового рішення про стягнення кредитної заборгованості з поручителя була висловлена ще Верховним Судом України, зокрема, у постановах:

від 26 листопада 2014 року № 6-75цс14, від 03 лютого 2016 року

№ 6-2017цс15, але у зв`язку з наявністю деяких суперечливих висновків щодо належного й ефективного способу судового захисту Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені вище висновки. Крім того, постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду

від 13 липня 2022 року у справі № 640/5177/20, на яку посилається представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ніякого відношення

до правовідносин поруки не має, а викладена у ній правова позиція стосується строку звернення до суду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково

і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення

є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 рокускасувати. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 січня

2021 року змінити, виклавши його у редакції цієї постанови.

У решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 січня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк