Постанова

Іменем України

25 липня 2023 року

м. Київ

справа № 507/1054/19

провадження № 61-4968св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура Одеської області (після зміни назви Одеська обласна прокуратура), Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 14 серпня 2020 року у складі судді Гнатюка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області (після зміни назви Одеська обласна прокуратура), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями прокуратури.

Короткий зміст позовних вимог

У 2019 році ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до прокуратури Одеської області (після зміни назви Одеська обласна прокуратура), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями прокуратури.

Позов обґрунтовано тим, що 28 березня 2011 року відносно ОСОБА_1 прокуратура порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України. 29 березня 2011 року він був затриманий з подальшим перебуванням під вартою до 27 травня 2011 року. Кримінальне провадження № 42017160000000542 закрито постановою слідчого прокуратури 11 квітня 2019 року, всього під слідством та судом знаходився з 28 березня 2011 року по 11 квітня 2019 року, тобто протягом восьми років. До моменту затримання та арешту проходив службу в органах внутрішніх справ, наказом № 148 о/с ГУМВС України в Одеській області від 07 квітня 2011 року був звільнений з посади заступника начальника - начальника слідчого відділення Любашівського РВ ГУМВС України в Одеській області та з органів внутрішніх справ.

Підставою для прийняття рішення про його звільнення з вищезазначеної посади та з органів внутрішніх справ стало затримання. За результатами розслідування слідчим з особливо важливих справ слідчого відділу прокуратури Одеської області старшим радником юстиції Поповим С. М. 11 квітня 2019 року винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42017160000000542 за частиною другою статті 368 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, тобто за відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.

Вказував, що висунуте йому обвинувачення ґрунтувалось на штучно створених доказах, а також доказах, які отримані незаконним шляхом та шляхом фальсифікації. На його неодноразові скарги з цього приводу прокуратура Одеської області жодних заходів до поновлення його порушених прав не вживала.

Всі ці вісім років він змушений був доводити свою непричетність до інкримінованого йому злочину. Внаслідок незаконного неодноразового затримання та утримання його під вартою суттєво погіршився стан його здоров`я, в результаті чого він знаходився на лікуванні у Любашівській ЦРЛ та Одеському військовому медичному центрі. У зв`язку зі звільненням з посади та органів МВС він втратив роботу, фактично не міг на належному фінансовому рівні утримувати свою сім`ю. Дуже сильно була підірвана його ділова репутація у зв`язку з чим йому було важко працевлаштуватись на іншу роботу після звільнення з-під варти.

На даний час він змушений шукати роботу за кордоном. У зв`язку з цим не може приділити достатній час для виховання своїх дітей.

Фактично протягом восьми років у зв`язку з незаконними діями працівників прокуратури Одеської області він зазнавав порушень своїх конституційних прав - у нього було незаконно проведено обшук та вилучено належний йому автомобіль, його було затримано та заарештовано, звільнено з займаної посади та з органів МВС України, безпідставно висунуто обвинувачення, тобто фактично безпідставно, у незаконний спосіб обмежено його конституційні права, в результаті чого він втратив сон, підірвав своє здоров`я, був підірваний його авторитет серед мешканців селища. Після звільнення з Одеського слідчого ізолятора він знаходився на лікуванні у Одеському військово-медичному центрі, Любашівській ЦРЛ та Кривоозерській ЦРЛ Миколаївської області.

Протягом восьми років він змушений був захищатись в суді від висунутого йому обвинувачення, для чого уклав договори з адвокатами, а також витрачав величезні кошти для прибуття до суду першої інстанції, апеляційного суду Одеської області та до слідчого.

Його затримання та арешт, а також звільнення з посади та органів МВС України вплинуло на репутацію всієї його сім`ї. Його дружина пережила величезний стрес, опинилась в скрутному фінансовому становищі, змушена була сама виховувати малолітню доньку.

Спричинену йому моральну шкоду позивач оцінює у 5 000 000,00 грн.

Поряд з цим йому також було завдано матеріальної шкоди. Захищаючись від висунутого обвинувачення він уклав з адвокатами договори про надання правової допомоги для здійснення захисту на загальну суму 50 000,00 грн.

Крім цього, на прибуття до слідчого та суду протягом восьми років він витратив 10 000,00 грн.

Відповідно до довідки про грошове утримання заступника начальника - начальника слідчого відділення Любашівського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_1 від 18 серпня 2011 року № 63/6835 середній розмір його заробітної плати у січні - березні 2011 року складав 4 246,58 грн.

З урахуванням статті 625 ЦК України загальна сума матеріальної шкоди становить 1 082 585,11 грн, в тому числі 964 768,60 грн - заробітна плата, 57 814,51 - 3 % щорічний процент, 50 000,00 грн - витрати на послуги адвокатів та 10 000,00 грн витрат, які пов`язані із прибуттям до слідчого та суду.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив суд стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України списати у безспірному порядку з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь за спричинену йому прокуратурою Одеської області майнову (матеріальну) шкоду - 1 082 585,11 грн, з них втрачений заробіток - 964 768,60 грн, 3 % річних - 57 814,51 грн, послуги адвоката - 50 000,00 грн, витрати на проїзд 10 000,00 грн та моральну шкоду у розмірі - 5 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 14 серпня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 458 131,00 грн моральної шкоди.

У стягненні матеріальної шкоди відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу була причинена моральна шкода, яка виразилась в переживаннях з приводу можливого засудження, порушення його нормальних життєвих зв`язків, додаткових зусиллях для організації свого життя. Разом з тим, проаналізувавши медичні документи про стан здоров`я позивача, суд дійшов висновку, що позивач не довів причинний зв`язок між притягненням його до кримінальної відповідальності та його станом здоров`я, а тому грошова сума у розмірі 458 131,00 грн є відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану позивачу моральну шкоду.

В частині стягнення матеріальної шкоди, пов`язаної з втратою заробітку у зв`язку із відстороненням позивача від займаної посади належить відмовити, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» чітко визначений порядок відшкодування такої шкоди в разі, коли орган досудового розслідування закриває кримінальне провадження за відсутності складу злочину.

Вимога про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 50 000,00 грн та витрат на проїзд до слідчих органів та суду у розмірі 10 000,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки такі витрати не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 14 серпня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями прокуратури - залишено без змін.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 14 серпня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України про відшкодування втраченого заробітку - скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток за період з 11 квітня 2011 року по 27 травня 2011 року включно в сумі 6 822,99 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції стягнуто на відшкодування моральної шкоди 458 131,00 грн, що є гарантованим мінімумом, підстав для перегляду судом апеляційної інстанції розміру відшкодування моральної шкоди в сторону його збільшення не вбачається.

З матеріалів справи вбачається, що втрачений заробіток за 47 днів (з 11 квітня 2011 року по 27 травня 2011 року) становить 6 822,99 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України, витребувано її з Любашівського районного суду Одеської області.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

08 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17.

Позивач вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що шкоду, яка завдана незаконними рішеннями, діями прокуратури, визначено без урахування перенесених страждань, принижень, негативних переживань.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи із мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

В касаційній скарзі Державна казначейська служба України посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 01 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Скаржник вказував, що суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно у резолютивних частинах своїх рішень вказали шлях виконання судового рішення.

Суди не встановили наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Одеської обласної прокуратури та моральною шкодою, а також дійсністю її настання.

Доводи інших учасників справи

У липні 2022 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу Державноїказначейської служби України, проте колегія суддів Верховного Суду вказаний відзив не бере до уваги, оскільки ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відзив повернуто заявнику без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 28 березня 2011 року прокуратурою Одеської області стосовно позивача було порушено кримінальну справу № 0511201100045 за частиною другою статті 368 КК України (т. 1 а. с. 14).

29 березня 2011 року позивача було затримано в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року) та поміщено до Одеського слідчого ізолятора.

07 квітня 2011 року відносно ОСОБА_1 Приморським районним судом м. Одеси обрано запобіжний захід - тримання під вартою.

12 квітня 2011 року слідчим прокуратури Одеської області Гакманом М. С. позивача знову затримано в порядку статті 115 КПК України.

15 квітня 2011 року Приморським районним судом Одеської області стосовно позивача обрано запобіжний захід - тримання під вартою.

27 травня 2011 року слідчий з особливо важливих справ прокуратури Одеської області Гакман М. С. змінив позивачу запобіжний захід на підписку про невиїзд.

09 червня 2012 року позивачу пред`явлено обвинувачення за частиною другою статті 368 КК України.

30 червня 2011 року кримінальну справу стосовно позивача за частиною другою статті 368 КК України направлено до суду для розгляду по суті.

До моменту затримання позивача та арешту відповідно до наказу УМВС України в Одеській області від 28 грудня 2005 року позивач проходив службу в органах МВС України. Остання посада - заступник начальника - начальник слідчого відділу Любашівського РВ ГУМВС України в Одеській області.

Наказом ГУМВС України в Одеській області від 07 квітня 2011 року № 148 о/с позивача звільнено з посади заступника начальника - начальника слідчого відділення Любашівського РВ ГУМВС України в Одеській області та з органів внутрішніх справ.

Підставою для прийняття рішення про звільнення позивача з вищезазначеної посади та з органів внутрішніх справ стало затримання його 29 березня 2011 року як підозрюваного у вказаній кримінальній справі № 0511201100045 за частиною другою статті 368 КК України, пред`явлення йому обвинувачення за вказаною статтею та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Після повернення кримінального провадження № 0511201100045 за його обвинуваченням за частиною другою статті 368 КК України для проведення додаткового розслідування 26 квітня 2017 року слідчим відділом прокуратури Одеської області внесено відомості в ЄРДР та стосовно позивача зареєстроване кримінальне провадження № 42017160000000542 за частиною другою статті 368 КК України.

За результатами розслідування слідчим з особливо важливих справ слідчого відділу прокуратури Одеської області старшим радником юстиції Поповим С. М. 11 квітня 2019 року винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42017160000000542 за частиною другою статті 368 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, тобто за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Позивач знаходився під слідством та судом з 28 березня 2011 року по 11 квітня 2019 року, тобто протягом восьми років і 12 днів.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частиніта постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Схожий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц та від 23 лютого 2022 року у справі № 757/23994/20-ц.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи із січня 2017 року.

Проте сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

На правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ не поширюється.

Таке тлумачення указаних норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 591/6167/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 213/1972/16-ц та від 26 квітня 2023 року у справі № 522/11266/17.

Вирішуючи спір у частині розміру моральної шкоди, суди попередніх інстанцій, встановивши обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість його моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, і виходячи із засад розумності та справедливості, дійшли правильного висновку про те, що внаслідок порушення звичайних життєвих зв`язків позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану. При цьому, виходячи з конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості та з врахуванням мінімальної заробітної плати суди обґрунтовано визначили розмір моральної шкоди в сумі 458 131,00грн.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій у частині розміру моральної шкоди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що підлягає стягненню втрачений заробіток у розмірі 6 822,99 грн, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 був затриманий 29 березня 2011 року з подальшим перебуванням під вартою до 27 травня 2011 року, наказом від 07 квітня 2011 року № 148 ГУМВС України в Одеській області його було звільнено з 11 квітня 2011 року, а середньомісячний заробіток становив 4 282,77 грн.

Також, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17, від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21, від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Враховуючи вказане, доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправомірно у резолютивних частинах своїх рішень вказали шлях виконання судового рішення є безпідставними, оскільки резолютивні частини оскаржуваних рішень не містять відомостей про суб`єкта його виконання, номерів та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів, а також слід зазначити, що суд першої інстанції стягнув відшкодування моральної шкоди з державного бюджету, тобто фактично з держави Україна.

Посилання в касаційних скаргах на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби Українизалишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 14 серпня 2020 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 27 січня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров