№ 509/1681/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 509/1681/17

провадження № 61-772св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,

позивач - ОСОБА_4 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом- ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічним позовом,- ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко Вікторія Володимирівна, та ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Окунєв Ігор Сергійович, на постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про розподіл майна подружжя, визнання права власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні власністю.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 з 28 серпня 2003 року до 16 листопада 2015 року, під час якого вони за договором міни з доплатою набули у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, житловою площею 70,7 кв. м та загальною площею 116,9 кв. м, а також земельну ділянку, площею 0,12 га, які розташовані на АДРЕСА_1 . Зазначене майно зареєстроване за ОСОБА_2 .

Вартість спірного майна на час його набуття подружжям становила 506 310 грн, що було еквівалентно 65 754,55 дол. США. За договором міни подружжя передало в рахунок спірного майна належну їм квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 125 160 грн. Решта суми - 31 786,01 дол. США, що була передана в рахунок зазначених будинку та земельної ділянки, є особистими коштами ОСОБА_1 , отриманими від продажу квартири АДРЕСА_3 , яка належала їй на праві особистої приватної власності. Виходячи з вартості будинку та земельної ділянки, ОСОБА_1 вважає, що її частка становить 74,17 %, а ОСОБА_2 - 25,83 %.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 ; розподілити вказане майно, а саме: визнати за нею право власності на 74,17 % зазначених житлового будинку і земельної ділянки та виділити цю частку в натурі, визнати за ОСОБА_2 право власності на 25,83 % житлового будинку і земельної ділянки та виділити йому цю частку в натурі; встановити порядок користування земельною ділянкою із зобов`язанням відповідача та членів його родини не перешкоджати позивачу у користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами.

У липні 2017 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, за первісним позовом - ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, виділення часток у спільній сумісній власності.

Позовну заяву ОСОБА_4 мотивувала тим, що вона, погодившись на пропозицію свого сина ( ОСОБА_2 ) та його дружини ( ОСОБА_1 ), продала належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_4 з метою придбання будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Після продажу власної квартири, ОСОБА_4 переїхала проживати до сім`ї свого сина у квартиру АДРЕСА_2 .

Отримані від продажу квартири АДРЕСА_4 кошти у розмірі 30 000 дол. США ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 для зберігання, який запропонував розмістити ці кошти на депозитному рахунку у банку. Розміщенням коштів у банку займалась ОСОБА_1 , яка і оформила депозитний договір на своє ім`я. У подальшому кошти разом з нарахованими відсотками (31 786,01 дол. США) були зняті з депозитного рахунку та використані для придбання спірних будинку та земельної ділянки, тому будинок і земельна ділянка є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , а частка ОСОБА_4 у цьому майні складає 48,34 %.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просила: визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_2 земельну ділянку та житловий будинок на АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 48,34 % зазначених житлового будинку та земельної ділянки; визнати за ОСОБА_2 право власності на 51,66 % житлового будинку та земельної ділянки.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , про визнання майна спільною власністю, виділення часток у спільній сумісній власності та стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні подружжя.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 мотивував тим, що житловий будинок та земельна ділянка на АДРЕСА_1 набуто за кошти його матері ( ОСОБА_4 ) у розмірі 31 786,01 дол. США та кошти, які належали йому та його колишній дружині ( ОСОБА_1 ), у розмірі 10 945,52 дол. США. Таким чином частка ОСОБА_1 у спірному будинку та земельній ділянці складає 22,11 %.

Вказував, що під час шлюбу подружжям набуто у власність автомобіль марки «Honda Jazz», який фактично перебуває у користуванні ОСОБА_1 , тому він має право на отримання грошової компенсації вартості Ѕ частки у цьому майні.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки «Honda Jazz» вартістю 316 875 грн, земельну ділянку та житловий будинок, розташовані на АДРЕСА_1 ; стягнути на його користь зі ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частки автомобіля у розмірі 158 437,50 грн; визнати за ним право власності на 77,89 % вказаних житлового будинку та земельної ділянки; визнати за ОСОБА_1 право власності на 22,11 % зазначених житлового будинку та земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 02 липня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «Honda Jazz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 286 020 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості Ѕ частки автомобіля марки «Honda Jazz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 143 010 грн.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану на АДРЕСА_1 .

Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 48,34 % земельної ділянки, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 48,34 % житлового будинку, загальною площею 217,3 кв. м, житловою площею 73,3 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 29,55 % земельної ділянки, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 29,55 % житлового будинку, загальною площею 217,3 кв. м, житловою площею 73,3 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 22,11 % земельної ділянки, площею 0,12 га, розташованої на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 22,11 % житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доводи ОСОБА_1 щодо її особистого вкладу в придбання спірного будинку та земельної ділянки у розмірі 30 000 дол. США спростовуються копією листа з її електронної адреси на електронну адресу ОСОБА_2 . Доводи ОСОБА_2 щодо його фінансової участі особистими коштами при здійсненні першочергового внеску в придбанні квартири АДРЕСА_2 , яка була предметом договору міни, підтверджені матеріалами справи. Також доведено під час розгляду справи і фінансову участь особистими коштами ОСОБА_4 у придбанні житлового будинку і земельної ділянки.

Після придбання спірного будинку, у період з 2010 року до 2014 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільно проводили ремонтно-будівельні роботи вищевказаного будинку, в зв`язку з чим відбулась зміна технічних характеристик об`єкту, в тому числі збільшилась загальна площа будівлі зі 116,9 кв. м до 217,6 кв. м, та, відповідно, змінилась вартість об`єкта нерухомості.

Місцевий суд погодився з доводами ОСОБА_2 про можливість застосування положень частини четвертої статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки «Honda Jazz», який є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому, встановивши, що згідно зі звітом про оцінку майна від 23 жовтня 2017 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Росла» (далі - ТОВ «Росла») вартість автомобіля становить 286 020 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає вартість Ѕ частки автомобіля у розмірі 143 010 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано у частині поділу майна подружжя, визнання права власності на будинок та земельну ділянку, ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, визнання права власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні власністю задоволено частково.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визнання майна спільною власністю та виділення часток у спільній сумісній власності задоволено частково.

Позовну заяву ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, виділення часток у спільній сумісній власності залишено без задоволення.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею 217,3 кв. м, житловою площею 73,3 кв. м; земельну ділянку, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану на АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «Honda Jazz».

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , загальною площею 217,3 кв. м, житловою площею 73,3 кв. м; земельної ділянки, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , загальною площею 217,3 кв. м, житловою площею 73,3 кв. м; земельної ділянки, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині на автомобіль марки «Honda Jazz».

В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що спірний будинок, земельна ділянка та автомобіль придбані у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, тому є спільним майном подружжя.

Виходячи із принципу рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності, апеляційний суд визначив, що частки подружжя є рівними.

ОСОБА_1 не довела на підставі належних та допустимих доказів, що грошові кошти у розмірі 31 786 дол. США внесені нею як доплату за придбання будинку і земельної ділянка, а також, що ці грошові кошти є її особистою власністю.

Недоведеною є обставина придбання спірного нерухомого майна (будинку та земельної ділянки) за кошти ОСОБА_4 , які нею отримані від продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_4 . Сам по собі факт продажу вказаної квартири не свідчить, що отримані внаслідок укладення правочину купівлі-продажу грошові кошти ОСОБА_4 передала для придбання подружжям ОСОБА_5 будинку та земельної ділянки.

Письмового договору для створення спільної сумісної власності в матеріалах справи немає.

Показання свідків не є допустимим доказом на підтвердження вказаних обставин.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Проте, матеріали справи не містять доказів про внесення одним з подружжя грошової компенсації за автомобіль, тому місцевий суд помилково стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості Ѕ частини транспортного засобу.

Оскільки судове рішення в частині відмови в решті позовних вимог не оскаржувалося, законність та обґрунтованість рішення в цій частині апеляційний судом не перевірялося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко В. В., просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 316/1521/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 320/2297/17-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 352/90/16-ц.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко В. В., посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко В. В., мотивував тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення іншим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Суд апеляційної інстанції порушив норми статей 77, 78, частини третьої статті 89 ЦПК України при наданні оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Зокрема, не мотивував належним чином відхилення таких доказів як показання свідків та не надав оцінки копії електронного листа від 29 серпня 2015 року.

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко В. В., вказував, що при віднесенні спірного нерухомого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, суд апеляційної інстанції не з`ясував джерело набуття цього майна (за спільні сумісні чи за особисті кошти подружжя), а встановив лише факт набуття вищезазначеного майна під час шлюбу.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Окунєв І. С., просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 316/1521/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 320/2297/17-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 352/90/16-ц.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Окунєв І. С., посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу) як на підставу оскарження судового рішення.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Окунєв І. С., мотивувала тим, що вона довела належними та допустимими доказами придбання спірного нерухомого майна в тому числі і за кошти, які вона отримала від продажу власної квартири АДРЕСА_4 . На підтвердження вказаних обставин надано договір купівлі-продажу зазначеної квартири, а також допитано свідків. Апеляційний суд помилково відхилив указані докази без належного обґрунтування.

Крім того, ОСОБА_4 у касаційній скарзі зазначала, що суд апеляційної інстанції порушив норми статей 77, 78, частини третьої статті 89 ЦПК України при наданні оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Зокрема, не мотивував належним чином відхилення таких доказів як показання свідків та не надав оцінки копії електронного листа від 29 серпня 2015 року.

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якій просила постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Вказувала, що свідки, допитані у судовому засіданні, не були обізнані про природу походження коштів на придбання спірного майна. Свідки не були присутній під час продажу квартири ОСОБА_1 , під час укладення договору міни квартири ОСОБА_2 , під час продажу квартири ОСОБА_4 та під час укладення договору міни спірного житлового будинку і земельної ділянки. Свідки не знали та не могли знати як подружжя витрачало кошти.

Крім того, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було жодних домовленостей щодо укладення договору купівлі-продажу і не було досягнуто згоди щодо вартості спірного автомобіля.

Вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Журик Т. В., подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якій просила постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Вказувала, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо передання ОСОБА_4 коштів на придбання спірних будинку та земельної ділянки. ОСОБА_4 не цікавилась розглядом справи, тобто її особисті права жодним чином не порушуються за результатом вирішення заявлених у справі вимог.

Інший учасник справи відзиву на касаційні скарги не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко В. В., та витребувано матеріали справи зОвідіопольського районного суду Одеської області.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

УхвалоюВерховного Суду від 05 липня 2021 року клопотання ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Окунєв І. С., про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Окунєв І. С., строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у цивільній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 24 серпня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 серпня 2003 року Відділом реєстрації актів громадського стану Тернівського районного управління юстиції міста Кривого Рога Дніпропетровської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 20).

09 вересня 2004 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 укладено договір кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 25 400 дол. США зі сплатою 13,5 процентів річних для придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 52 - 54).

09 вересня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 55 - 57).

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29 травня 2008 року ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_3 , яка належала їй на праві власності. Загальна вартість відчужуваного нерухомого майна становила 5 901,00 грн (т. 1, а. с. 24).

02 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з умовами якого ОСОБА_4 продала належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_4 . Продаж здійснено за 145 560 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладення договору складає еквівалент 30 000 дол. США (т. 1, а. с. 116).

На підставі договору купівлі-продажу від 09 червня 2008 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_5 . Продаж квартири вчинено за суму 25 738 грн (т. 1, а. с. 25 - 27).

11 червня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (вклад «цільовий»), за умовами якого банк відкрив ОСОБА_1 депозитний рахунок, а остання внесла на цей рахунок грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США на строк до 13 червня 2009 року з процентною ставкою, яка складає 9,00 % річних (т. 1, а. с. 43, 44).

06 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено попередній договір про те, що сторони зобов`язувалися до 15 лютого 2009 року укласти договір міни належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 на належні ОСОБА_8 : житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, загальною площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5123782000020030497, розташовану на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 58 - 60).

12 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено договір міни, за умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_8 у власність належну йому квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_8 взамін передала ОСОБА_2 належні їй:житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, загальною площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5123782000020030497, розташовану на АДРЕСА_1 . Вартість квартири складає 125 160 грн. Вартість житлового будинку складає 400 038 грн, земельної ділянки - 106 272 грн. Міна проводиться з грошовою доплатою в розмірі 381 150 грн, що за курсом НБУ на день укладення договору складає еквівалент 49 500 дол. США (т. 1, а. с. 61 - 87).

24 жовтня 2013 року відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи № 3 Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерста внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ВРЕР № 3 ДАІ ГУ МВС України в Одеській області) за ОСОБА_1 зареєстрований автомобіль марки «HONDA JAZZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 188).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2016 року у справі № 501/5358/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2017 року, визнано квартиру АДРЕСА_5 особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 501/5358/15-ц рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єкта особистою приватною власністю відмовлено.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16 листопада 2015 року у справі № 501/4376/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру в Одеській області МВС України від 13 червня 2017 року № 31/15-159аз на адвокатський запит автомобіль марки «HONDA JAZZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником ОСОБА_1 знятий з обліку для реалізації (т. 1, а. с. 188).

Відповідно до звіту про оцінку майна від 23 жовтня 2017 року, складеного ТОВ «Росла», ринкова вартість легкового автомобіля марки «HONDA JAZZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на 20 жовтня 2017 року становить 286 020 грн (т. 2, а. с. 177 - 210).

Згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження за адвокатським запитом Кравченко В.В. про визначення ринкової вартості житлового будинку та земельної ділянки № 17-4025/4026, складеного 30 листопада 2017 року, ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 217,3 кв. м з господарськими будівлями та спорудами, складає 3 099 000 грн. Ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 0,12 га, розташованої на АДРЕСА_1 , становить 1 219 344 грн (т. 2, а. с. 36 - 55).

В період з 2010 року по 2014 рік в результаті ремонтно-будівельних робіт, зокрема, здійснення прибудови до основної будівлі у вигляді житлової кімнати, тераси, гаражу, передпокою, збільшилась загальна площа будинку з 116,9 кв. м до 217,6 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко В. В., підлягає задоволенню частково.

Касаційна скарга ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Окунєв І. С., задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду частково не відповідає.

Судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в решті позовних вимог апеляційним судом не переглядалось, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду в частині поділу майна подружжя, визнання права власності на будинок і земельну ділянку, стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частини автомобіля.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на будинок та земельну ділянку й ухвалюючи в цій частині нове судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що вимоги ОСОБА_4 , що будинок і земельна ділянка придбані в тому числі і за кошти, які вона отримала від продажу належної їй на праві власності квартири, є недоведеними.

ОСОБА_1 не довела, що нею внесені грошові кошти у розмірі 31 786 дол. США в якості доплати за набуття у власність будинку і земельної ділянки та ці грошові кошти є її особистою власністю.

Таким чином, спірне майно: житловий будинок та земельна ділянка, загальною площею 0,12 га, розташовані на АДРЕСА_1 , є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й підлягає поділу в рівних частках.

ОСОБА_2 доведено, що автомобіль марки «HONDA JAZZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна є рівними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Проте, матеріали справи не містять доказів про внесення одним із подружжя грошової компенсації за автомобіль, а тому районний суд помилково стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості Ѕ частини вказаного автомобіля.

Колегія суддів Верховного Суду частково не погоджується з висновками апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля, враховуючи наступне.

Щодо вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля марки «HONDA JAZZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та визнаючи за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині на цей автомобіль, суд апеляційної інстанції виходив з того, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. В матеріалах справи відсутні докази про внесення одним з подружжя грошової компенсації за автомобіль, тому суд першої інстанції помилково стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 таку компенсацію. Оскільки автомобіль набутий сторонами під час перебування у шлюбі, тому наявні підстави для його поділу між подружжям в рівних частках.

Натомість Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

На підставі належних та допустимих доказів суди попередніх інстанцій встановили, що автомобіль марки «HONDA JAZZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був набутий ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, зокрема, в натурі (стаття 71 СК України), спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

У такому випадку, заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, слід виходити з того, що ця норма права не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного від 09 лютого 2022 року у справі № 521/1963/19 (провадження № 61-11699св21), а також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61- 15462св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 316/1521/15-ц (провадження № 61- 20625св18), на які посилається ОСОБА_2 в касаційній скарзі.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 просив поділити спільне майно подружжя, в тому числі й стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію вартості Ѕ частки автомобіля марки «HONDA JAZZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

На обґрунтування заявлених позовних вимог в цій частині ОСОБА_2 посилався на те, що автомобіль є неподільною річчю, в нього відсутній доступ до транспортного засобу та 13 травня 2017 року автомобіль був знятий ОСОБА_1 з державного обліку для реалізації, що свідчить про ймовірність його відчуження (т. 1, а. с. 188).

Суд першої інстанції, врахувавши встановлені у судовому засіданні обставини справи, задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_1 на його користь грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля, який є спільним майном подружжя, саме з цих підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості Ѕ частки спірного автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, та визнаючи за подружжям право власності по Ѕ частці транспортного засобу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що один з подружжя не вніс відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

За змістом частини другої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Автомобіль марки «HONDA JAZZ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є неподільною річчю, оскільки виділити в натурі будь-яку його частку неможливо, він не може бути реально поділений в натурі між сторонами.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 не претендує на те, щоби автомобіль залишити собі, припинивши право ОСОБА_1 на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією їй за цю частку. Він навпаки дав згоду на те, щоби отримати грошову компенсацію за його частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль від іншого подружжя ОСОБА_1 , оскільки матеріалами справи підтверджено реєстрацію права власності на автомобіль за ОСОБА_1 та зняття його власником з обліку для реалізації.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків у постанові, прийнятій після подання касаційної скарги у справі, яка переглядається, а отже, зазначені висновки підлягають врахуванню Верховним Судом у цій справі відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що оскільки ОСОБА_2 попередньо не вніс грошову компенсацію на депозитний рахунок суду, тому слід виділити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по Ѕ частці транспортного засобу.

Суд першої інстанції, з огляду на встановлені обставини, дійшов правильного висновку про можливість застосування положень частини четвертої статті 71 СК України й присудження ОСОБА_2 грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, а саме вартість Ѕ частки.

При цьому, вирішуючи питання в цій частині вимог суд першої інстанції врахував, що такі вимоги ОСОБА_2 направлені на справедливий захист його прав та інтересів з урахуванням дотримання балансу інтересів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції в цій частині вимог повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 й стягнення зі ОСОБА_1 грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення місцевого суду в частині вирішення його зустрічного позову про стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля, яке відповідає закону, є обґрунтованими.

Отже Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля, не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню із залишенням без змін в цій частині рішення суду першої інстанції.

Щодо вирішення позовних вимог: ОСОБА_1 про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя житлового будинку та земельної ділянки, розподіл цього майна; ОСОБА_4 про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_2 житлового будинку і земельної ділянки; ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля, розподіл цього майна.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Виходячи з положення статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

За змістом пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Правилами статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частини друга статті 364 ЦК України).

Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), на яку посилаються заявники у касаційній скарзі.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції, оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно (будинок, земельна ділянка, автомобіль) належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки це майно було придбано під час перебування сторін у шлюбі, а тому підстави для відступу від рівності часток відсутні. ОСОБА_4 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, не надано належних доказів на підтвердження доводів про те, що спірний будинок і земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оскільки було придбане в тому числі і за особисті кошти ОСОБА_4 , отримані останньою від продажу її квартири АДРЕСА_4 .

Постанова апеляційного суду про: часткове задоволення позову ОСОБА_1 про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя житлового будинку та земельної ділянки, розподіл цього майна; зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля, розподіл цього майна; відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_2 житлового будинку і земельної ділянки, прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статей 77, 78 та частини третьої статті 89 ЦПК України при наданні оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, не мотивовано належним чином відхилення таких доказів як показання свідків та не надано оцінку копії електронного листа від 29 серпня 2015 року є безпідставними, оскільки апеляційний суд, оцінивши всі надані сторонами належні та допустимі докази, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Аргументи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції не з`ясував джерело набуття спірного майна, а саме будинку та земельної ділянки, є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд встановив, що зазначене спірне майно було придбано за спільні сумісні кошти ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які були набуті в період перебування сторін у шлюбі.

Посилання в касаційних скаргах на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 316/1521/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 320/2297/17-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 352/90/16-ц колегією суддів не приймаються до уваги. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційних скаргах, оскільки у цій справі не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, а ОСОБА_4 не надала належних доказів на підтвердження внесення нею особистих коштів на придбання нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо вирішення питання про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ будинку і земельної ділянки між подружжям в рівних частках.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя (житлового будинку, земельної ділянки) та його поділ, позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та виділення часток у спільній сумісній власності, зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя (житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля) та його поділ, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому постанову апеляційного суду в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля, відповідає закону, тому в цій частині постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 12 332,20 грн.

За подання касаційної скарги ОСОБА_4 сплатила судовий збір у розмірі 4 495 грн.

З огляду на висновок Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 й скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля, та залишення в цій частині без змін рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають стягненню частково з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 2 860,20 грн (1 430,10 грн (судовий збір за майнову вимогу про стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля, який підлягав сплаті при поданні позову, в розмірі оспорюваної суми) * 200 %).

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, тому судові витрати, понесені нею у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Окунєв Ігор Сергійович, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко Вікторія Володимирівна, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частки автомобіля, скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 червня 2019 року.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя (житлового будинку, земельної ділянки) та його поділ, позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та виділення часток у спільній сумісній власності, зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя (житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля) та його поділ, залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 860 (дві тисячі вісімсот шістдесят) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк