№ 509/1696/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 509/1696/18

провадження № 61-14191св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Туманов Денис Сергійович, на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., від 07 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

(далі - ПАТ «Дельта Банк») про визнання договору купівлі-продажу прав вимоги частково недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги, з урахуванням змін та доповнень, мотивовані тим, що

22 листопада 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 10/60/07-Zkln строком до 21 листопада

2022 року, виконання якого забезпечувалось договором поруки

від 22 листопада 2007 року, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , а також іпотечним договором від 22 листопада 2007 року, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка за адресою:

АДРЕСА_1.

Під час розгляду цивільної справи № 509/1591/15-ц за позовом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання вищевказаних правочинів припиненими, позивачам стало відомо про укладення 27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до боржників за кредитними договорами та договорами забезпечення, зокрема й за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln та договорами забезпечення за ним.

Обґрунтовуючи підстави для задоволення позову ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 посилались на те, що:

- на час укладення між відповідачами договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 27 вересня 2013 року була чинна ухвала Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013 року у справі

№ 910/12352/13, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти на рахунках ПАТ «Кредитпромбанк» у межах суми 217 461 956,56 грн та заборонено у будь-який спосіб відчужувати (в тому числі укладати правочини, які у подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження) належного йому рухомого та нерухомого майна, у тому числі майнові права ПАТ «Кредитпромбанк» за будь-якими договорами та іншими правочинами, стороною яких є ПАТ «Кредитпромбанк»;

- договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 27 вересня

2013 року (договір факторингу) був укладений в період дії обмеження і заборони на вчинення відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями, встановлених пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 03 квітня

2009 року № 231;

- відповідачі не повідомили позивачів про укладення договору

купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, чим порушили право боржника на інформацію, передбачене статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів»;

- оскаржувана угода укладена між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» під час дії заборон у виконавчому провадженні

№ 32718368, а саме: під час накладених 24 травня 2012 року та

29 березня 2013 року арештів на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 ;

- на день укладення між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln була відсутня;

- серед переліку переданих прав вимоги вказано право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 10/60/07-ZkІn_D на суму 6 642 025,94 грн, проте вказаний договір між сторонами ніколи не укладався.

За таких обставин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

- визнати договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 27 вересня 2013 року в частині купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором

№ 10/60/07-Zkln, договором поруки № 10/60-П/07-Zkln та іпотечним договором від 22 листопада 2007 року, недійсним з моменту його укладення із застосуванням наслідків недійсності правочину;

- визнати ПАТ «Дельта Банк» таким, що не має прав кредитора щодо ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року

№ 10/60/07-Zkln та щодо ОСОБА_1 за договором поруки від

22 листопада 2007 року № 10/60-П/07-Zkln, іпотечним договором від

22 листопада 2007 року;

- повернути все стягнуте з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк»;

- зняти заборону відчуження та вилучити записи про обтяження (у тому числі номери запису про обтяження: 5178100 та 5178072) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи: 5178041 та 5178010 про іпотеку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 27 вересня 2013 року в частині купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 10/60/07-Zkln, договором поруки № 10/60-П/07-Zkln та іпотечним договором

від 22 листопада 2007 року, недійсним з моменту його укладення із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Визнано ПАТ «Дельта Банк» таким, що немає прав кредитора щодо

ОСОБА_2 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року

№ 10/60/07-Zkln і щодоОСОБА_1 за договором поруки від 22 листопада 2007 року № 10/60-П/07-Zklnта іпотечним договором від 22 листопада

2007 року.

Знято заборону відчуження та вилучено запис про обтяження (у тому числі номерів запису про обтяження: 5178100 та 5178072) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, (де іпотекодержателем є ПАТ «Дельта Банк», іпотекодавцем - ОСОБА_1 , а боржником ОСОБА_2 ) з наступного майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (загальною площею: 318,8 кв. м), за адресою:

АДРЕСА_1, та земельної ділянки (кадастровий номер 5123755800:02:008:0626, призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку), за адресою:АДРЕСА_1

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що:

- укладений між відповідачами договір купівлі-продажу прав вимоги

від 27 вересня 2013 року суперечить вимогам ухвали Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013року у справі № 910/12352/13, якою для ПАТ «Кредитпромбанк» були встановлені певні обмеження, а тому відповідно до вимог статей 203 215 227 ЦК України підлягає визнанню недійсним;

- ПАТ «Дельта Банк» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження факту сплати ПАТ «Кредитпромбанк» грошових коштів за відступлення прав вимоги відповідно до договору купівлі-продажу від 27 вересня 2013 року;

- укладений між відповідачами договір купівлі-продажу прав вимоги

від 27 вересня 2013 року, який по суті є договором факторингу, був укладений в період дії обмеження і заборони на вчинення відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями відповідно до кредитного договору від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln, на якому частково базується таке відступлення, до фізичної особи

ОСОБА_2 та фізичної особи ОСОБА_1 , які не є суб`єктами господарювання;

- про неправомірність оспорюваного правочину між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» свідчить те, що він укладений після вступу в законну силу рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 серпня 2011 року у справі № 2-491/11 та за наявності виконавчого провадження з існуючими заборонами у вигляді арештів усього нерухомого майна ОСОБА_1 , а також фактичною зміною кредитора у зобов`язанні за кредитною угодою

від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln в порядку,

непередбаченому чинним законодавством, тобто фактичною заміною стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена;

- станом на 27 вересня 2013 року у ПАТ «Кредитпромбанк» сплила загальна позовна давність по вимогам за кредитним договором

від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln, що свідчить про відсутність у останнього права на укладення договорів переуступки чи факторингу щодо вказаного зобов`язання;

- рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області

від 19 квітня 2011 року у справі № 2-492/11 стягнуто з позивачів заборгованість у розмірі 4 366 147 грн, що свідчить про відсутність права у ПАТ «Кредитпромбанк» переуступати заборгованість за кредитним зобов`язанням від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln на суму 6 642 025,94 грн, яка значно перевищує стягнуту судом суму;

- посилання позивачів на порушення їхніх прав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», є доведеним.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ «Дельта Банк» у спірних правовідносинах - товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт плюс»).

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «Укрдебт плюс», задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013 року заборонено укладати угоди не взагалі, а лише у межах розміру позовних вимог.

Враховуючи, що позивачами на надано доказів на підтвердження того, що вказаною ухвалою накладено заборону на відчуження майнових прав саме за кредитним договоромвід 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 27 вересня 2013 року в частині купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором

№ 10/60/07-Zkln, договором поруки № 10/60-П/07-Zkln та іпотечним договором від 22 листопада 2007 року.

Апеляційний суд вважав, що встановлення факту сплати

ПАТ «Кредитпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» грошових коштів за відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу від 27 вересня 2013 року не підлягає дослідженню в межах цієї справи.

Відхиляючи доводи позивачів про те, що фактично під виглядом договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами, між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір факторингу, суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою є комбінованим договором, оскільки його предметом є як передача права грошової вимоги, так і право вимоги за договорами забезпечення (іпотеки, застави), тоді як договір факторингу, відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України) передбачає передання однією стороною виключно грошових коштів у розпорядження іншої, за плату із зобов`язанням відступу прав грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Посилання суду першої інстанції на те, що розпорядженням Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231 на час укладення спірного договору встановлювалися обмеження щодо укладення договорів факторингу, за якими відступаються права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб суд вважав безпідставним, оскільки зазначене розпорядження не містить обмежень на укладення договорів факторингу, а лише відносить сукупність певних операцій з фінансовими активами до фінансової послуги факторингу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Туманов Д. С., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 серпня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Туманов Д. С., подали касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята без врахування збільшення позивачами позовних вимог, в результаті чого її слід вважати необґрунтованою, незаконною та такою, що не відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства.

На думку позивачів, висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є комбінованим договором, зроблений на неправильно встановлених фактичних обставинах справи.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд не врахував відсутність у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № 10/60/07-Zkln.

Підставою касаційного оскарження зазначають застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі

№ 564/2199/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 241/31/16-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17, у постанові Верховного Суду України від

19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13 (пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ТОВ «Укрдебт плюс» у своєму відзиві, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Зазначає, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк», не може бути віднесений до договорів факторингу, оскільки не містить відповідних посилань щодо здійснення факторингової операції.

Звертає увагу, що положення частини першої статті 512 ЦК України не передбачає одержання згоди боржника на заміну кредитора.

Правомірність укладення оспорюваного договору та належність права вимоги за кредитним, іпотечними договорами, договором поруки неодноразово перевірялась та встановлювалась судами під час вирішення спорів, що виникни на підставі кредитного договору від 22 листопада

2007 року № 10/60/07-Zkln, укладеного із ОСОБА_2 .

Вважає, що сам факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг у розмірі, який зазначений в оспорюваному договорі. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 листопада 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 10/60/07-Zkln на строк до 21 листопада

2022 року, виконання якого забезпечено договором поруки від 22 листопада 2007 року, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , а також іпотечним договором від 22 листопада 2007 року, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1.

27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та АТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» відступило, а АТ «Дельта Банк» набуло права вимоги до боржників, зокрема і за кредитним договором від 22 листопада

2007 року № 10/60/07-Zkln та договорами забезпечення за ним.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01 липня 2013 року у справі

№ 910/12352/13 накладено арешт на грошові кошти на рахунках ПАТ «Кредитпромбанк» у межах розміру позовних вимог, а саме

217 391 416,06 грн. Заборонено ПАТ «Кредитпромбанк» у будь-який спосіб відчужувати (в тому числі укладати правочини, які у подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження) належне йому рухоме та нерухоме майно, у тому числі майнові права ПАТ «Кредитпромбанк» за будь-якими договорами та іншими правочинами, стороною яких є ПАТ «Кредитпромбанк» у межах розміру позовних вимог 217 391 416, 06 грн.

13 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» укладений договір відступлення права вимоги, за умовами якого останнє набуло статусу нового кредитора та отримало право вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірних правовідносинах.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ,

від 21 жовтня 2010 року).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У постанові від 11 серпня 2022 року у справі № 175/2313/20 Верховний Суд вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

У постанові від 09 вересня 2022 року в справі № 607/1677/22 Верховний Суд звертав увагу, що для проведення судового процесу важливо чітко визначити позовні вимоги (предмет і підставу позову).

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного способу захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як на підставу для задоволення своїх вимог посилались на те, що:

№ 910/12352/13, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти на рахунках ПАТ «Кредитпромбанк» у межах суми 217 461 956, 56 грн та заборонено у будь-який спосіб відчужувати (в тому числі укладати правочини, які у подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження) належного йому рухомого та нерухомого майна, у тому числі майнові права ПАТ «Кредитпромбанк» за будь-якими договорами та іншими правочинами, стороною яких є ПАТ «Кредитпромбанк»;

- договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 27 вересня

2009 року № 231;

- оспорюваний правочин не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області

від 11 травня 2018 року розгляд справи проводився в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання було призначено на 14 червня 2018 року.

Згідно з протоколом судового засідання від 14 червня 2018 року підготовче засідання було продовжене до 13 липня 2018 року.

13 липня 2018 року представник позивачів - адвокат Попроцький Д. М., відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України, подав до суду першої інстанції заяву про зміну (доповнення) підстав позову, у якій зазначав, що оспорювана угода укладена між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» під час дії заборон у виконавчому провадженні № 32718368, а саме: під час накладених 24 травня 2012 року та 29 березня 2013 року арештів на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом судового засідання від 13 липня 2018 року підготовче засідання було продовжене до 03 вересня 2018 року.

30 серпня 2018 року представник позивачів- адвокат Попроцький Д. М., відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України, подав до суду першої інстанції заяву про зміну (доповнення) підстав позову, у якій зазначав, що:

Таким чином, аналіз матеріалів справи свідчить про дотримання позивачами вимог частини третьої статті 49 ЦПК України під час подання 13 липня та

30 серпня 2018 рокуписьмових заяв про зміну підстав позову.

Суд першої інстанції поклав в основу рішення про задоволення позову, зокрема і підстави, наведені у вказаних заявах.

Натомість апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, надав оцінку лише підставам позову, наведеним у первісній позовній заяві, залишивши поза увагою те, що у письмових заявах від 13 липня та 30 серпня 2018 року позивачі змінювали (доповнювали) підстави позову.

Таким чином, під час апеляційного перегляду не в повній мірі було дотримано норм процесуального права, оскільки всупереч вимог частини першої статті 13 ЦПК України справу було розглянуто не в межах заявлених позовних вимог, зокрема без врахування змін (доповнення) позивачами підстав позову у заявах від 13 липня 2018 року та від 30 серпня 2018 року, з урахуванням яких суд першої інстанції задовольнив позов.

Встановлення обставин справи та оцінка доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Оскільки оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, під час якого необхідно надати правову оцінку всім підставам позову, з урахуванням яких суд першої інстанції дійшов висновку про його задоволення.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Туманов Денис Сергійович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович