Постанова

Іменем України

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 509/2654/19

провадження № 61-10320св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року

у складі судді Бочарова А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від

14 липня 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М.,

ОСОБА_2 про визнання незаконними постанови та акта приватного виконавця.

Позов мотивований тим, що приватний виконавець не виконав вимоги статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не довів до відома позивача як боржника про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 21 січня 2019 року. Зазначена приватним виконавцем у заявці на реалізацію арештованого майна від 01 лютого 2019 року вартість майна встановлена з порушенням норм статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, приватний виконавець не сповістив організатора про наявність осіб, місцем проживання яких є вказане нерухоме майно.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу в рамках виконавчого провадження

№ 58151794 від 10 травня 2019 року; визнати недійсним акт про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу в рамках виконавчого провадження № 58151794 від 10 травня 2019 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 березня

2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач обрав спосіб захисту, який суперечить вимогам ЦПК України, оскільки він звернувся до суду з позовною заявою, а не із скаргою, як це передбачено статтею 447 ЦПК України, що

є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 березня

2021 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції постанови апеляційного суду.

В іншій частині рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від

03 березня 2021 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, апеляційний суд дійшов висновку, що судові справи, в яких наявний спір про цивільне право, не можуть переглядатися в порядку провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, оскільки у випадку передачі нерухомого майна стягувачу, який оформив право власності на майно, ефективним способом захисту прав боржника може бути лише пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що дії приватного виконавця з приводу примусового виконання судового рішення вчинені із дотриманням чинного законодавства, а твердження ОСОБА_1 є необґрунтованими, недоведеними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2022 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки поза їх увагою залишилась рецензія на звіт про оцінку майна. Крім того, заявник вказує, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки ОСОБА_3 не є належним суб?єктом оцінки земельної ділянки і не наділена повноваженнями проводити оцінку описаного і арештованого майна боржника.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 14 липня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області.

07 лютого 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року у справі № 520/6286/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_6 , про стягнення авансу стягнено

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суму авансу, сплаченого за розпискою від 28 листопада 2012 року, у розмірі 73 000,00 дол. США, що

у гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення згідно з офіційним курсом НБУ становить 1 878 476,66 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_4 судові витрати в загальному розмірі 7 165,61 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року змінено, абзац другий резолютивної частини рішення суду викладено в новій редакції: стягнено

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1 834 760,90 грн, що станом на

25 травня 2016 року еквівалентно 73 000,00 дол. США.

В іншій частині рішення залишено без змін.

04 січня 2019 року Київський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист

№ 520/6286/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4

1 834 760,90 грн, що станом на 25 травня 2016 року еквівалентно

73 000,00 дол. США.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М від 21 січня 2019 року № 58151794 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі

№ 520/6286/16-ц, виданого Київським районним судом м. Одеси 04 січня

2019 року.

22 січня 2019 року з метою ознайомлення боржника з постановою про відкриття виконавчого провадження, іншими матеріалами справами, а також перевірки майнового стану боржника приватний виконавець здійснив виїзд за адресою:

АДРЕСА_1 , (адреса боржника, зазначена у виконавчому документі, та адреса реєстрації і фактичного мешкання ОСОБА_1 ). Однак потрапити до квартири не вдалося, оскільки двері ніхто не відчинив. Боржнику

ОСОБА_1 залишено копію постанови про відкриття виконавчого провадження та візитівку приватного виконавця в поштовій скриньці, про що був складений відповідний акт виконавця.

Листом приватного виконавця від 22 січня 2019 року № 99 копію постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника направлено сторонам виконавчого провадження, а відомості про арешт нерухомого майна боржника внесено до державних реєстрів.

Постановою приватного виконавця Колечка Д. М. від 22 січня 2019 року призначено суб?єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 (сертифікат суб?єкта оціночної діяльності № 961/18, виданий 10 грудня 2018 року Фондом державного майна України, який дійсний до 10 грудня 2021 року; ліцензія Державного агентства земельних ресурсів України серії АЕ № 191008 від 13 грудня

2012 року) оцінювачем у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 520/6286/16-ц.

Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання

ОСОБА_3 про незалежну оцінку майна ринкова вартість об`єкта оцінки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою:

АДРЕСА_2 , загальною площею 283,3 кв. м, житловою площею 76,5 кв. м, та земельної ділянки площею 0,1001 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка) за цією ж адресою кадастровий номер 5123783200:02:001:02330, що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , становить 2 459 617,00 грн.

Листом приватного виконавця від 28 січня 2019 року № 154 на адресу сторін виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення направлено відповідного листа з повідомленням про оцінку арештованого майна.

28 січня 2019 року на адресу боржника надіслано вимогу приватного виконавця, якою ОСОБА_1 зобов`язано з`явитись до приватного виконавця о

10 год 00 хв 30 січня 2019 року.

28 січня 2019 року приватний виконавець здійснив виїзд за адресою:

АДРЕСА_1 (адреса боржника зазначена у виконавчому документі та адреса реєстрації та фактичного мешкання ОСОБА_1 ), для перевірки майнового стану боржника та його ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

01 лютого 2019 року відповідно до абзацу 2 частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець виніс постанову про стягнення на майно, що належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення за виконавчим документом з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження. Копія зазначеної постанови надіслана сторонам виконавчого провадження листом від 01 лютого 2019 року № 213.

01 лютого 2019 року приватний виконавець склав заявку на реалізацію арештованого майна, яка разом з відповідним пакетом документів була надіслана до ДП «СЕТАМ» для внесення інформації про проведення електронних торгів до системи електронних торгів арештованим майном.

Згідно з даними вебресурсу системи електронних торгів арештованим майном ДП «Сетам» перші, другі та треті електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , а саме: житлового будинку загальною площею 283,3 кв. м та земельної ділянки площею 0,1001 га, кадастровий номер 5123783200:02:001:02330, за адресою:

АДРЕСА_2 , які були призначені на

07 березня, 08 квітня та 08 травня 2019 року, не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

Листом приватного виконавця від 08 травня 2019 року № 1105 відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачу ОСОБА_4 запропоновано залишити за собою нереалізоване майно, а саме: житловий будинок загальною площею 283,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,1001 га, кадастровий номер 5123783200:02:001:02330, за адресою:

АДРЕСА_2 , що складається з одного ракушнякового будинку, позначеного в схематичному плат під літ. «А-1, А (1), а,

а (1), житловою площею 76,5 кв. м, загальною площею 283,3 кв. м, та господарчих будівель і споруд: гаража літ. «Б, б», госпблоків літ. «В», «Г», споруд 1-6, 1, що належать на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1 , за ціною третіх електронних торгів 1 721 731,90 грн.

10 травня 2019 року на адресу приватного виконавця надійшла заява представника стягувача ОСОБА_4 - адвоката Главацького Ю. А.,

з повідомленням про бажання стягувача ОСОБА_4 придбати вказане майно боржника, електронні торги з реалізації якого не відбулися, та проханням видати уповноваженому представнику стягувача протокол та акт про передачу майна стягувачу у порядку статті 61 Закону України «Про виконавче провадження».

10 травня 2019 року відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець виніс постанову та склав відповідний акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Згідно з частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна

з прилюдних торгів за правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу, й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203 215 ЦК України.

Разом з тим Закон допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт

з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу,

а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону).

З огляду на зазначене передбачена статтею 62 Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що

є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою така процедура разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не можуть бути ототожнені з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт.

Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203 215 ЦК України.

Водночас процедура прилюдних торгів з реалізації арештованого майна відповідно до статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України віднесена до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку із застосуванням статей 203 215 ЦК України; дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження.

Судові справи, в яких наявний спір про цивільне право, не можуть переглядатися в порядку провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, оскільки у разі передачі нерухомого майна стягувачеві, який оформив право власності на майно, ефективним способом захисту прав боржника може бути лише пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.

Так, згідно зі статтею 393 ЦК України одним із способів захисту права власності є визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 14 червня

2017 року у справі № 463/1204/15, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц та Верховний Суд

в постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц, від 15 січня

2020 року у справі № 755/10301/18, від 12 березня 2020 року у справі

№ 766/9982/17, від 25 березня 2020 року у справі № 756/13851/15, від 28 жовтня 2020 року у справі № 753/13011/14, від 28 жовтня 2020 року у справі

№ 214/3501/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 753/23824/18, від 27 січня 2021 року у справі № 569/12688/18, від 17 лютого 2021 року у справі

№ 757/9754/13, від 17 березня 2021 року у справі № 545/3103/16-ц, від

24 березня 2021 року у справі № 755/15712/19, від 26 травня 2021 року у справі

№ 727/2176/20.

Враховуючи викладене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач обрав правильний спосіб захисту.

Відповідно до статті 57 Закону визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель

у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні

є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 8 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, (далі - Інструкція) для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста

(у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання,

а також у разі потреби - перекладача. У постанові про призначення експерта або спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, перекладача зазначаються питання, на які ці особи повинні надати письмовий висновок (звіт), або з якої мови слід здійснити переклад, або вид та характеристика майна, яке необхідно ідентифікувати, оцінити тощо, строки здійснення відповідних дій.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про оцінку майна майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Законом України «Про виконавче провадження», визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Встановивши, що дії приватного виконавця щодо примусового виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2017 року були вчинені з дотриманням чинного законодавства, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд зазначає, що визначення вартості майна боржника

є процесуальною дією приватного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Тому оскаржити оцінку майна можливо

в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання рішення суду, то відповідно до частини першої статті 74 Закону така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідачем

у такому випадку має бути орган державної виконавчої служби, а суб`єкт оціночної діяльності може бути залучений як третя особа.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/44440/16 (провадження

№ 11-1200апп18).

ОСОБА_1 правомірність оцінки майна не оскаржує.

Рецензування звіту про оцінку майна є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяє швидко та ефективно захистити права боржника.

Закон України «Про виконавче провадження» не містить обов`язку державного виконавця або відповідного відділу державної виконавчої служби здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності.

Аргументи заявника про те, що суди не врахували рецензію на звіт про оцінку майна є безпідставними, оскільки вона не вплинула на достовірність оцінки.

Також є безпідставними аргументи заявника про те, що ОСОБА_3 не

є належним суб?єктом оцінки земельної ділянки і не наділена повноваженнями проводити оцінку описаного й арештованого майна боржника, оскільки повноваження ОСОБА_3 підтверджені сертифікатом суб?єкта оціночної діяльності № 961/18, виданим 10 грудня 2018 року Фондом державного майна України, який дійсний до 10 грудня 2021 року; та ліцензією Державного агентства земельних ресурсів України серія АЕ № 191008 від 13 грудня

2012 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 березня 2021 року в незміненій частині та постанови Одеського апеляційного суду від 14 липня 2022 року - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень немає.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 березня

2021 року в незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від

14 липня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов