Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 509/3033/17

провадження № 61-3374св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Булгаров Олександр Олександрович, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року у складі судді Кочко В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні в порядку проведення його поділу.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона з 18 вересня 2008 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

14 лютого 2013 року, у період шлюбу, ОСОБА_2 уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Полімер Граніт» (далі - ТОВ «Полімер Граніт») договір № 4/4.1-8 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 не визнає її право власності на частку майнових прав у спірній квартирі.

Ураховуючи викладене, на підставі статей 60 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статей 177 190 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просила суд визнати право власності на частку у спільному сумісному майні в порядку проведення його поділу шляхом визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_2 на частку майнових прав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили з того, що станом на час розгляду справи в суді першої і в суді апеляційної інстанцій, а саме у 2016 році, ТОВ «Полімер-Граніт» завершило будівництво будинку АДРЕСА_2 . Разом з цим в матеріалах справи відсутня інформація про реєстрацію права власності за будь-ким на квартиру АДРЕСА_1 . Копії договору № 4/4.1-8 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 14 березня 2013 року надано сторонами із різним змістом умов договору, належним чином не посвідченою, і в силу частини першої статті 205, частини першої статті 208 ЦК України, статей 78 79 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вони не є належними і достовірними доказами у справі, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин (фактів) у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Булгаров О. О., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 715/9/16-ц (провадження № 61-17649цс18), від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18, від 05 серпня 2020 року у справі № 438/887/16-ц (провадження № 61-17748св19).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вимоги статей 60 61 СК України та статті 368 ЦК України до спірних правовідносин, а також безпідставно поклали на ОСОБА_1 обов`язок щодо надання до суду оригіналу договору купівлі-продажу майнових прав, оскільки вона не є стороною цього договору, тому і не може надати його оригінал, а ОСОБА_2 відмовляється його надавати.

Також судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовлено у задоволенні заяв про відводи судді суду першої інстанції та колегії суддів суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Булгаров О. О., не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Булгаров О. О., на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року і витребувано із Овідіопольського районного суду Одеської області цивільну справу № 509/3033/17.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Булгаров О. О., не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

18 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області (т. 1, а. с. 6).

Відповідно до наданої ОСОБА_1 копії договору № 4/4.1.-8 купівлі-продажу майнових прав від 14 березня 2013 року, укладеного між ТОВ «Полімер-Граніт» та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 придбав майнові права на квартиру, розташовану в об`єкті будівництва за будівельною адресою: масив № НОМЕР_1 , паї 195, 196, АДРЕСА_3 , з наступними характеристиками: Секція «4.1», квартира «8», площею «30,77 кв. м», кількість житлових кімнат «1», поверх «1» (т. 1, а. с. 7-11).

З відповіді ТОВ «Полімер Граніт» від 11 листопада 2016 року вбачається, що між ТОВ «Полімер Граніт» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу майнових прав від 14 березня 2013 року № 4/4.1-8 на суму 223 540,00 грн; у зв`язку з тим, що на теперішній час будівництво об`єктів нерухомості завершено, зазначений договір сторонами виконано в повному обсязі, пройшло більше ніж три роки, тому ТОВ «Полімер Граніт» не здійснює архівацію таких договорів у паперовому вигляді (т. 1, а. с. 12).

Згідно з відповіддю Центру надання адміністративних послуг Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області від 13 січня 2020 року № 7/07-11 відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні відомості щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 235).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя в порядку проведення його поділу, шляхом визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_2 на частку майнових прав.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного із цивільного обороту.

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (стаття 71 СК України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що надані сторонами копії договору № 4/4.1-8 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 14 березня 2013 року відрізняються змістом умов договору та належним чином не посвідчені.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову на тій підставі, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема оригіналу договору купівлі-продажу майнових прав.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень статі 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та інші папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною першою статті 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та права вимоги.

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Зазначений підхід до визначення правового змісту інституту майнових прав є усталеним і застосовується Верховним Судом у новітній судовій практиці, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012 (провадження № 14-390цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц (провадження № 14-425цс19) та постановах Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі № 5002-10/1364-2012, від 02 грудня 2020 року у справі № 520/4555/17 (провадження № 61-43345св18), від 26 січня 2022 року у справі № 761/3462/13-ц (провадження № 61-8748св19), від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17 (провадження № 61-7785св19), від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19 (провадження № 61-3768св21), від 21 червня 2022 року у справі № 947/25617/19 (провадження № 61-3763св21).

Таким чином, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону(постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17 (провадження № 61-7785св19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, однак самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації.

Отже, квартира є об`єктом інвестування в об`єкті будівництва, який після завершення будівництва стає окремим майном, до завершення будівництва проінвестованого об`єкта нерухомого майна та прийняття його в експлуатацію інвестору належить не право власності на цей об`єкт, а майнові права на нього.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, у разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Таким чином, майнові права на новостворене майно можливо визнавати до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається, що будівництво об`єкта нерухомості, зокрема спірної квартири АДРЕСА_1 , майнові права на яку просить визнати позивач, завершено (т. 1, а. с. 12). В матеріалах справи містяться витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до яких оформлено право власності на квартири в будинку АДРЕСА_2 .

Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 715/9/16-ц (провадження № 61-17649цс18), від 18 червня 2019 року у справі № 920/330/18, від 05 серпня 2020 року у справі № 438/887/16-ц (провадження № 61-17748св19), оскільки висновки у цих справах та у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів Верховного Суду також відхиляє доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні заяв про відводи, з огляду на таке.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 квітня 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді відмовлено у зв`язку з тим, що із заяви про відвід судді та матеріалів справи суд не вбачає підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України, для відводу (т. 1, а. с. 78).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року заяву представника позивача ОСОБА_1 про відвід колегії суддів визнано необґрунтованою, оскільки незгода сторони з процесуальними рішеннями суддів не може бути підставою для відводу (т. 1, а. с. 244-246).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 березня 2020 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 про відвід колегії суддів відмовлено, оскільки доводи, на які посилається заявник як на підставу відводу суддів, відповідно до вимог частини четвертої статті 36 ЦПК України не передбачені як підстави для відводу (т. 1, а. с. 248-250).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Булгаров Олександр Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк