№ 509/5080/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 509/5080/18

провадження № 61-11707св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Міністерство юстиції України, державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов Ігор Олександрович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року в складі судді: Кириченко П. Л., та постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень, поданих у вересні 2019 року, звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Міністерства юстиції України, державного реєстратора Махортова І. О. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Позов мотивовано тим, що 27 серпня 2013 року між позивачем та ПАТ АБ «Порто Франко» був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 200 000 грн строком до 26 серпня 2020 року.

З метою забезпечення виконання ним зобов`язань за кредитним договором в цей же день сторони уклали та нотаріально посвідчили іпотечний договір, предметом якого є належне ОСОБА_1 на праві власності нерухоме майно: земельна ділянка для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель та житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, які знаходяться на АДРЕСА_1 .

В жовтні 2018 року йому стало відомо, що рішенням державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І. О. спірне нерухоме майно зареєстровано на праві власності на ім`я ОСОБА_2 . Підставою виникнення у останнього права власності зазначено іпотечний договір від 27 серпня 2013 року, договір відступлення прав вимоги від 03 грудня 2016 року та повідомлення ОСОБА_2 від 19 грудня 2016 року.

Позивач зазначав, що судове рішення про стягнення з нього кредитної заборгованості за укладеним із ПАТ АБ «Порто Франко» договором не ухвалювалося, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року у кримінальному провадженні накладено арешт на майно, іпотекодержателем та заставодержателем якого є ТОВ «Фінансова компанія «Топ Фінанс», в тому числі і на належні йому на праві власності житловий будинок і земельну ділянку, що виключало право державного реєстратора здійснювати реєстраційні дії щодо цього майна, а також на невиконання вимог закону щодо реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та надіслання боржнику і іншим обтяжувачам письмового повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання.

ОСОБА_1 просив:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І. О., індексний номер 37624412 від 18 жовтня 2017 року, щодо реєстрації об`єкта нерухомого майна у вигляді житлового будинку з господарчими спорудами загальною площею 55,1 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,06 га, кадастровий номер 5123755800:02:003:0387 за ОСОБА_2 ;

поновити право власності за ОСОБА_4 на житловий будинок з господарчими спорудами загальною площею 55,1 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,06 га, кадастровий номер 5123755800:02:003:0387.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

27 серпня 2013 року між позивачем ОСОБА_1 та АБ «Порто-Франко» (далі по тексту банк) був укладений кредитний договір № 612/12-13 (т.1 а.с.10), в той же день між позивачем та банком з метою забезпечення кредитного договору був укладений іпотечний договір, предметом договору є спірне нерухоме майно. Кредитні правовідносини не припинені. 05 липня 2016 року між банком та ТОВ «Альянс Фінанс» був укладений договір відступлення прав вимоги за кредитним договором та іпотечним договором. 03 грудня 2016 року між товариством та відповідачем ОСОБА_5 укладений нотаріально посвідчений договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором. На підставі вказаних цивільно-правових договорів відповідач ОСОБА_2 направив позивачу ОСОБА_1 за допомогою послуг Укрпошта вимогу в порядку статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку», яку 20 грудня 2016 року позивач належним чином отримав;

позивач стверджував, що поза його волі було здійснено відчуження спірного нерухомого майна, однак при розгляді справи було з`ясовано, що позивач дійсно уклав іпотечний договір, був обізнаний про умови договору та наслідки його не виконання, позивач не оспорює договір іпотеки та договір про відступлення прав вимоги, таким чином суд зробив висновок, що відчуження спірного нерухомого майна було здійснено відповідно до Закону України «Про іпотеку»;

позивач стверджував, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію в той час коли на спірне нерухоме майно, 04 лютого 2015 року був накладений арешт слідчим суддею під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження. При цьому позивач не зазначив, чим державний реєстратор порушив його права та інтереси при здійсненні ним реєстраційної дії;

відповідно до норм чинного законодавства єдиним суб`єктом, наділеним повноваженнями приймати рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, відмови в державній реєстрації є державний реєстратор, таким чином суд зробив висновок, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем по справі. Позивач в ході судового розгляду в межах позовних вимог, не зміг обґрунтувати свої позовні вимоги, тому у позивача не виникло право власності на спірне нерухоме майно, а тому в задоволені позову необхідно відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , частково задоволено. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року в мотивувальній частині змінено, шляхом викладення його в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Підстави припинення іпотеки передбачені у статті 17 Закону України «Про іпотеку», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин. Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку;

ОСОБА_1 , у цій справі вимог про визнання іпотеки припиненою чи про відсутність у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону «Про іпотеку», не заявляє, не спростовує невиконання ним умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості;

ОСОБА_1 у своєму позові заявляє, що його права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за новим кредитором та внесенням записів за останнім про державну реєстрацію права власності, не заперечуючи права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неналежним виконанням основного зобов`язання, що спричинило наявність заборгованості. Державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність зареєстрованому обтяженню - арешту майна у кримінальному провадженні, оскільки цей арешт накладено не задля забезпечення прав ОСОБА_1 як іпотекодавця, тому і не підтверджує порушення цих прав та необхідність їх відновлення у обраний позивачем спосіб. З урахуванням установлених судом обставин справи, а саме: наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем у цій справі не оспорювалися, як і не оспорювалося право нового кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом передачі йому як іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та зважаючи на те, що заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не впливають і не можуть вплинути на його права щодо права на предмет іпотеки, апеляційний суд зробив висновок про те, що при наведених позивачем у позовній заяві обставинах його права не порушено, а обраний ним спосіб захисту прав як іпотекодавця у спірних правовідносинах не є ефективним та належним, тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, однак із мотивів, наведених вище.

оскільки суд першої інстанції правильно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову, проте допустив помилки щодо обґрунтування висновків для такої відмови, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду в мотивувальній частині підлягає зміні із викладенням її у редакції цієї постанови.

колегія суддів вважала за необхідне зазначити, що доводи про те, що судом при вирішенні спору не враховано ряд обставин, які мають значення для справи, а саме: що умовами укладеного ним з банком іпотечного договору погоджено можливість виникнення у іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який ними не укладався та що іпотекодержателем не виконано вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку» щодо оцінки предмета іпотеки на підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності, а оцінка житлового будинку відсутня взагалі, не мають правового значення при перегляді судового рішення в апеляційному порядку, оскільки ці обставини є самостійною підставою позовних вимог, які в суді першої інстанції позивачем не заявлялися та судом не досліджувалися і не встановлювалися, в той час, як відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. В той же час, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх цивільних прав, вважаючи їх порушеними, з інших підстав та у інший, передбачений законом та ефективний спосіб;

доводів щодо висновків суду першої інстанції в частині вимог, пред`явлених до Міністерства юстиції України як до правонаступника державного реєстратора, апеляційна скарга не містить, а з аргументами Міністерства юстиції України, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів погоджується та вважає, що за приписами чинного законодавства, Міністерство юстиції України та його структурні підрозділи не є суб`єктами державної реєстрації речових прав та їх правонаступництво після ліквідації Державної реєстраційної служби обмежується реалізацією державної політики у сфері державної реєстрації прав відповідно до визначених статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» повноважень.

Аргументи учасників справи

27 листопада 2022 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, в якій просив: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

обґрунтовуючи скаргу доводами щодо прийняття реєстратором протиправного рішення про державну реєстрацію вчиненого без належної оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, скаржник посилається на частину третю статті 37 Закону України «Про іпотеку» які застосовані без урахуванням висновків Верховного Суду в постанові від 18 лютого 2021 року, справа №756/13679/16-ц, провадження № 61-9961св20; постанові від 19 січня 2022 року, справа № 753/14586/19, провадження № 61-18183св21;

письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. ОСОБА_1 не отримував цього повідомлення та не мав станом на 20 грудня 2016 рік представника, який знаходився за адресою проживання ОСОБА_1 , і зміг би отримати зазначені листи;

апеляційний суд в оскарженому рішенні зазначаючи про неналежний спосіб захисту посилається на те, що замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав, має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову;

позивачем не було заявлявлено вимогу про скасування запису. Позовні вимоги стосувались визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора та поновлення право власності за ОСОБА_1 . Виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав;

зазначені апеляційним судом висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту, стосуються іншого матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, зокрема порядку внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування, який діяв до 16 січня 2020 року, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції у справах наведених апеляційним судом ухвалені до набрання з 16 січня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», на відміну від справи, яка переглядається, у якій судові рішення ухвалено вже після набрання чинності цим законом та відповідних змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

стосовно вказівки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не спростовує наявності кредитної заборгованості, то звертається увага на те, що у позовній заяві та уточненій позовній заяві позивач зазначав, що відповідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2018 року, у справі № 522/17534/15-ц, позов ПАТ АБ «Порто-Франко» правонаступником якого є ПАТ АБ «Альянс Фінанс» правонаступник ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишено без розгляду. Зазначені обставини підтверджують відсутність будь яких вимог до ОСОБА_1 , щодо невиконаних грошових зобов`язань;

щодо висновку судів першої та апеляційної інстанції про неналежність відповідача Міністерства юстиції України, скаржник зазначає наступне. Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, та одним із його основних завдань є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна. У зв`язку з порушенням розумних строків розгляду справи судом першої інстанції, залучення Міністерства юстиції України в цій справі, викликано необхідністю досягнення мети ефективного захисту та виконання судового рішення в подальшому;

при обґрунтуванні скаргу доводами щодо порушення розумних строків розгляду справи в суді першої інстанції та неналежного повідомлення позивача, ОСОБА_1 посилався на пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України, статті 127 ЦПК України, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права;

відповідно до іпотечного договору від 27 серпня 2013 року, сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, доказів укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя матеріалами реєстраційної справи не встановлено, а сам іпотечний договір від 27 серпня 2013 року не містить в собі застереження про задоволення вимог;

відбулося порушення розумних строків розгляду справи в суді першої інстанції та неналежного повідомлення позивача та пункту 10 частини третьої статті 2 ЦПК України, статті 127 ЦПК України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права;

державний реєстратор в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про іпотеку», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вчинив незаконну реєстрацію права власності за іпотекодержателем а саме реєстрація вчинена за наявністю арешту накладеного ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року, на житловий будинок, загальною площею 55,10 кв.м. та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У січні 2023 року Міністерство юстиції України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило оскаржені судові рішення в частині, що стосується Міністерства юстиції України, залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що Міністерство юстиції України та його структурні підрозділи не є суб`єктами державної реєстрації прав, не здійснюють державну реєстрацію прав, не скасовують записи про державну реєстрацію прав і обтяжень.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 та в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року відмовлено.

27 лютого 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 лютого 2021 року у справі № 756/13679/16-ц; від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17; від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19; від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц; від 19 січня 2022 року у справі № 753/14586/19; від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17; від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц; від 30 червня 2022 року справа № 185/2443/19; від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19; від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19; від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21; від 03 лютого 2022 року у справі № 295/8285/19, від 19 листопада 2021 року у справі № 663/1719/19, від 06 травня 2022 року у справі № 607/28363/19; від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 05/633/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19; у справі № 295/5011/15-ц; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, та постановах Верховного Суду України: від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14; від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 27 серпня 2013 року право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно зареєстровано в установленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за реєстраційним номером 141702551237.

27 серпня 2013 року ПАТ АК «Порто-Франко» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 612/2-13, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 200 000 грн на строк по 26 серпня 2020 року зі сплатою 26 % річних.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 як позичальником, зобов`язань за кредитним договором, в цей же день сторони уклали та нотаріально посвідчили іпотечний договір, предметом якого є: належна останньому на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 17 липня 2000 року Таїровською селищною радою народних депутатів, земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка) площею 0,060 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами за вказаною адресою, який належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 22 серпня 2007 року Виконкомом Таїровської селищної ради і зареєстрованого 27 серпня 2007 року Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації.

27 серпня 2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., на підставі статті 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку із посвідченням цього договору іпотеки, накладено заборону відчуження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Зобов`язання за кредитним договором від 27 серпня 2013 року щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами ОСОБА_1 не виконав.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року у кримінальному провадженні № 22014000000000515, за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) та частиною третьою статті 209 (легалізація) відмивання майна, одержаного злочинним шляхом) КК України, серед іншого майна, на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_1 , в забезпечення кредитного договору № 612/2-13, укладеного між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1 28 серпня 2013 року, накладено арешт, відомості щодо скасування якого на час розгляду справи судами відсутні.

Відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2015 кримінальне провадження стосується зобов`язань ПАТ АБ «Порто-Франко» перед Національним банком України за укладеним ними 10 квітня 2014 року кредитним договором, а арешт майна має на меті забезпечення виконання вироку суду в частині можливого цивільного позову чи можливої конфіскації майна, а також з метою застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

18 жовтня 2017 року державний реєстратор Махортов І. О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37624412, згідно із яким право власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами і земельна ділянка із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,06 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані на праві приватної власності на ім`я ОСОБА_2 .

Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К. 27 серпня 2013 року; повідомлення ОСОБА_2 від 19 листопада 2016 року та договір відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. 03 грудня 2016 року.

Наведена інформація внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у якому також є інформація про державну реєстрацію іпотеки щодо вказаного нерухомого майна станом на 27 серпня 2013 року, іпотекодержателем за якою значиться ОСОБА_2 , а іпотекодавцем та боржником - ОСОБА_1 .

Актуальною значиться інформація про державну реєстрацію обтяжень станом на 16 лютого 2015 року, підставою виникнення якої є ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року. Особою, в інтересах якої встановлено обтяження, вказано Головне слідче управління Служби безпеки України, а особою, майно якої обтяжується - ОСОБА_1 .

На виконання ухвали суду першої інстанції від 22 січня 2022 року Овідіопольська районна державна адміністрація надала суду копію реєстраційної справи, а саме: копії документів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які стали підставою для державної реєстрації спірного нерухомого майна, серед яких є паперова копія електронного повідомлення Національного банку України на адресу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ «Порто-Франко» від 16 серпня 2017 року про те, що за кредитним договором від 10 квітня 2014 року № 47, укладеним АБ «Порто-Франко» з Національним банком України, станом на 14 серпня 2017 року заборгованість (кредит, відсотки, пеня) погашена в повному обсязі. У реєстраційній справі є вимога від 19 листопада 2016 року, яку ОСОБА_2 направляв ОСОБА_1 в порядку статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку» і яку останній отримував 20 грудня 2016 року відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«у пункті 12 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Цей пункт іпотечного договору містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням. Іпотекодавець засвідчив, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності на предмет іпотеки не вимагається (том 1, а. с. 13).

Разом з тим судами встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва 23 березня 2015 року в межах розгляду цивільної справи № 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (а. с. 59, 60). 09 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 47205964) щодо примусового виконання ухвали № 755/1791/15-ц Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про накладення арешту на квартиру. На підставі вказаної постанови державного виконавця накладено арешт на спірну квартиру та заборонено здійснювати її відчуження. Станом на 04 жовтня 2016 року, тобто на дату прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру була чинною, у встановленому законом порядку не скасована, виконавче провадження (ВП № 47205964) перебуває в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, інформація про державну реєстрацію обтяжень є актуальною з моменту проведення державної реєстрації обтяження, а саме з 14 квітня 2015 року.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України. Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку). Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

позивач як підставу позову вказував про існування арешту накладеного ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року по справі № 761/2817/15-к та про неповідомлення позивача як іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки;

суди встановили, що на момент звернення стягнення був чинний арешт згідно ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2015 року в справі № 761/2817/15-к і інформація про нього була внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

встановивши наявність арешту на момент звернення стягнення в позасудовому порядку, суди не врахували, що при наявності в державному реєстрі інформації про державну реєстрацію арешту державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження (арешт) не буде зняте. Тому судові рішення в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора належить скасувати та увалити нове рішення про її задоволення.

Суди не звернули увагу, що якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Як наслідок позовна вимога про поновлення права власності позивача на спірне майно є неефективним способом захисту. Тому судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 поновити право власності належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Аргументи касаційної скарги про неналежне повідомлення позивача про розгляд справи в суді першої інстанції колегія суддів відхиляє з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зазначено, що:

«обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою».

Аналіз матеріалів справи, зокрема, апеляційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не обґрунтовував свою апеляційну скаргу тим, що розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання. Тому відповідні доводи касаційної скарги колегією суддів відхиляються.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач не отримав вимогу іпотекодержателя з таких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:

«умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Суди встановили, що вимогу в порядку статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку» 20 грудня 2016 року позивач належним чином отримав.

Аналіз матеріалів справи свідчить (т. 2 , а. с. 18-21), що повідомлення були направлені позивачеві та отримані ним.

У справі, що переглядається, презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання позивачем в загальному порядку належними та допустимими доказами не спростована.

Аргумент касаційної скарги про те, що в договорі іпотеки відсутнє іпотечне застереження, є необґрунтованим.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що: «предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

Аналіз позовної та уточненої позовної заяв свідчить. що позивач не посилався на відсутність в договорі іпотеки іпотечного застереження як підставу своїх позовних вимог під час розгляду справи в суді першої інстанції.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається, позивач посилався відсутність в договорі іпотеки іпотечного застереження тільки в апеляційній скарзі. Тому апеляційний суд обґрунтовано відхилив такі аргументи апеляційної скарги, вони є самостійною підставою позовних вимог, які в суді першої інстанції позивачем не заявлялися та судом не досліджувалися

Аргумент касаційної скарги про порушення розумних строків розгляду справи як підстави для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів відхиляє з таких мотивів

Порушення розумних строків розгляду справи не є підставою для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду, ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення чи закриття провадження у справі.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та державного реєстратора

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року по справі № 752/3612/19 (провадження № 61-1129св20) вказано, що: «позивач заявив вимогу про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності до державного реєстратора. Суди вважали останнього належним відповідачем. Натомість, третя особа - іпотекодержатель, за яким було зареєстровано право власності на спірну квартиру, вважає, що належним відповідачем у цій справі має бути саме особа, за якою зареєстровано право власності на предмет іпотеки, оскільки її права порушуються скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .[...] Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права. Отже, позовна вимога про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки не може бути звернена до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Вирішуючи спір, суди не звернули уваги, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, проте вирішили спір по суті. Належним відповідачем у справі є АТ «Альфа-Банк» як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», за яким зареєстровано речове право на належне позивачу майно, яке він передав в іпотеку банку. Встановлюючи обставини та надаючи правовий аналіз заявленим у справі вимогам, суд першої інстанції у рішенні не дав неналежної оцінки суб`єктному складу судового процесу та вирішив спір до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Переглядаючи рішення суду першої інстанції у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки твердженням банку про те, що саме він має бути відповідачем у цій справі. Висновки апеляційного суду, що позов заявлено до державного реєстратора як належного відповідача є помилковими».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ні Міністерство юстиції України ні державний реєстратор не є належними відповідачами, а тому оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та державного реєстратора Махортова І. О. належить змінити виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу належить задовольнити частково;

постанову апеляційного суду в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині;

оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 поновити право власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови;

оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та державного реєстратора змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, індексний номер 37624412 від 18 жовтня 2017 року, щодо реєстрації об`єкта нерухомого майна у вигляді житлового будинку з господарчими спорудами загальною площею 55,1 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,06га, кадастровий номер 5123755800:02:003:0387 за ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, індексний номер 37624412 від 18 жовтня 2017 року, щодо реєстрації об`єкта нерухомого майна у вигляді житлового будинку з господарчими спорудами загальною площею 55,1 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,06га, кадастровий номер 5123755800:02:003:0387 за ОСОБА_2 .

В іншій частині рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року та постанова Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук