Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 509/910/15

провадження № 61-15726св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

треті особи: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Трофімець Вікторія Вячеславівна, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Діхтяренко Ольги Миколаївни на постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Діхтяренко Ольги Миколаївни на постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання договору іпотеки недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 18 серпня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/13-1-08/406 відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 у тимчасове користування грошові кошти в еквіваленті грошового зобов`язання у сумі 410 000,00 дол. США за курсом Національного банку України на дату видачі з порядком повернення заборгованості відповідно до пункту 1.1. договору кредиту та з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за договором кредиту до 17 серпня 2023 року, зі сплатою 13,50 % річних.

В якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором кредиту, між банком та ОСОБА_2 18 серпня 2008 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку (кадастровий № 5123755800020060048), загальною площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать іпотекодавцю на підставі права приватної власності та житловий будинок, загальною площею 330,8 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать іпотекодавцю на підставі права приватної власності.

Для забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором 18 серпня 2008 року АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 06-09/1818.

Позивачка вказала, що вона та ОСОБА_2 з 29 вересня 1990 року протягом 20 років перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 січня 2011 року шлюб був розірваний. Актовий запис № 2019 зроблено міським відділом РАЦС Одеського обласного управління юстиції.

Від цього шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачка зазначила, що об`єкт нерухомості, який є предметом спору, сторонами було придбано в зареєстрованому шлюбі на спільні кошти. Проте, згоду на укладення іпотечного договору від 18 серпня 2008 року за реєстровим № 1390 щодо передачі в іпотеку житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , вона не надавала.

Також, позивачка вказала, що загальна площа будинку, зазначена в іпотечному договорі не відповідає площі будинку, зазначеному у технічному паспорті.

Крім того, укладений договір іпотеки суперечить правам та інтересам дітей, які на час укладення оскаржуваного правочину не були повнолітніми, суттєво звужує обсяг існуючих майнових прав дітей, порушує охоронювані законом інтереси дітей, суттєво зменшує і обмежує їх права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дітей на житло.

Оскільки передача нерухомості в іпотеку відбулася з порушенням вимог закону, без попередньої згоди органу опіки та піклування, ОСОБА_1 вважає, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам закону і підлягає визнанню недійсним, у зв`язку з чим записи у реєстрах та заборони за оспорюваним договором іпотеки також підлягають скасуванню.

Просила суд визнати іпотечний договір, укладений між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк»,та ОСОБА_2 щодо передачі в іпотеку житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним. Зобов`язати приватного нотаріуса Трофімець В. В. виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек відповідні записи щодо обтяження майна, яке є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки (з урахуванням заяви від 06 червня 2016 року про зміну підстав позову).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано іпотечний договір, укладений між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В. за реєстровим № 1390, за яким ОСОБА_2 передав банку в іпотеку нерухоме майно недійсним. В задоволенні інших вимог позову відмовлено.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні іпотечного договору ОСОБА_1 своєї згоди на укладення цього договору не надавала. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що ПАТ «Укрсоцбанк» порушив умови договору, здійснивши підвищення відсоткових ставок, тому договір іпотеки слід визнати недійсним.

Не погодившись із цим рішенням, ПАТ «Укрсоцбанк» подало до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В., ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки ОСОБА_2 , укладаючи договір іпотеки, гарантував, що за місцем знаходження предмета іпотеки не зареєстровані та фактично не проживають малолітні чи неповнолітні особи, а передача спірного будинку в іпотеку не порушує прав та інтересів зазначених осіб, тому правових підстав для визнання договору іпотеки недійсним та задоволення позову немає.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Діхтяренко О. М. надійшла касаційна скарга на постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

10 вересня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

30 вересня 2019 року вказана справа разом з касаційною скаргою передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 серпня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/13-1-08/406 у сумі 410 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за договором кредиту до 17 серпня 2023 року, зі сплатою 13,50 % річних.

18 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку (кадастровий № 5123755800020060048), загальною площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать іпотекодавцю на підставі права приватної власності та житловий будинок, загальною площею 330,8 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать іпотекодавцю на підставі права приватної власності.

Для забезпечення зобов`язань за даним кредитним договором, 18 серпня 2008 року АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 06-09/1818.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 вересня 1990 року протягом 20 років. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 січня 2011 року шлюб був розірваний.

Від цього шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За змістом статей 572 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути не лише встановлено наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства».

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції - чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами щодо інтересів дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» - залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з`ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав цієї вимоги, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (частини третя та шоста статті 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській максимі - «non concedit venire contra-US faktum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra faktum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Правочин, який вчинений стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Пунктом 1.15 іпотечного договору від 18 серпня 2008 року зазначено, що іпотекодавець свідчить, що майно передає в іпотеку за згодою дружини, про що свідчить її заява, яка зберігається у справі приватного нотаріуса Трофімець В. В., зміст якої доведено до відома другої сторони.

При цьому приватним нотаріусом Трофімець В. В. було підтверджено, що при посвідченні оспорюваного іпотечного договору ОСОБА_1 надавала згоду на передачу в іпотеку зазначеного майна, що було оформлено окремою заявою, справжність підпису якої нею було засвідчено 18 серпня 2008 року за реєстраційним № 1389.

Із змісту пункту 1.7 іпотечного договору від 18 серпня 2008 року убачається, що на момент укладення спірної угоди іпотекодавець гарантував, що на Предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. При цьому іпотекодавець стверджував, що правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Відповідно до довідки Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21 липня 2008 року № 816 за адресою: АДРЕСА_1 , громадяни, у тому числі малолітні та неповнолітні діти, не зареєстровані, відомості щодо наявності у таких осіб права користування на вказане житло відсутні.

Належні та допустимі докази того, що оспорюваний правочин суперечить інтересам дітей, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло, судам не надано.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки.

Доводи касаційної скарги щодо не надання ОСОБА_1 згоди на укладення іпотечного договору від 18 серпня 2008 року за реєстровим № 1390 про передачу в іпотеку житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , спростовуються матеріалами справи.

Також є необґрунтованими доводи заявника про те, що підвищення ПАТ «Укрсоцбанк» відсоткової ставки в односторонньому порядку є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки така підстава не передбачена цивільним законом як підстава для визнання правочину недійсним при таких правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Діхтяренко Ольги Миколаївни залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило