Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 511/1284/19

провадження № 61-6184св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня»,

треті особи: Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 серпня 2020 року в складі судді: Ільяшук А. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» (далі - КНП РЦРЛ) про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що 24 жовтня 2016 року позивач звернувся із позовом до Роздільнянської районної ради Одеської області, Роздільнянської центральної районної лікарні, третя особа: Роздільнянська РДА про поновлення на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням суду від 12 грудня 2016 року у справі № 511/2365/16-ц позов ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2017 року рішення суду від 12 грудня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 21 листопада 2019 року рішення суду від 12 грудня 2016 року і ухвала апеляційного суду від 12 липня 2017 року залишені без змін.

Позивач вказував, що рішення суду від 12 грудня 2016 року у справі № 511/2365/16-ц не виконане до цього часу в частині поновлення позивача на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ, незважаючи на відповідні заяви, що підтверджується ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 13 вересня 2017 року, витягом з ЄРДР про початок досудового розслідування кримінального провадження № 12018160390000092 від 17 січня 2018 року за частиною першою статті 382 КК України, а також заявою від 26 листопада 2018 року на ім`я голови Роздільнянської РДА, заявою від 26 листопада 2018 року на ім`я голови Роздільнянської районної ради та листа в.о. головного лікаря, голови комісії з реорганізації КЗ РЦРЛ від 11 грудня 2018 року № 588.

Всупереч судовому рішенню від 12 грудня 2016 року, Роздільнянська районна рада, беручи на себе функції судової влади, самочинно вирішує щодо призначення керівника медичної установи, не виконуючи вказане рішення суду. 22 грудня 2018 року Роздільнянська районна рада постановила рішення № 887-УІІ «Про створення комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня», яким у п.4 виконуючим обов`язки Генерального директора КУ РЦРЛ призначила ОСОБА_2 , а п. 5 рішення доручено укласти контракт із ОСОБА_2 . Роздільнянська районна рада постановила незаконне рішення № 888-VII «Про проведення конкурсу на посаду Генерального директора КНП РЦРЛ».

Позивач зазначав, що на час розгляду справи № 511/2365/16-ц за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради, поновлення дії контракту, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у 2016 році в матеріалах справи знаходилась неправильно розрахована довідка від 07 листопада 2016 року по заробітній платі позивача, надана бухгалтерією КЗ РЦРЛ. У зв`язку з цим судом неправильно розрахована заборгованість з 24 вересня 2016 року по 12 грудня 2016 року у розмірі 28 016,24 грн, так як суд у своїх розрахунках застосував суму за один місяць у розмірі 10 506,09 грн. Згідно умов контракту від 14 червня 2016 року, Розділ III «Умови матеріального забезпечення керівника» п. 13, щомісяця позивачу повинна виплачуватись премія в розмірі однієї середньомісячної зарплати, однак бухгалтерія КЗ РЦРЛ не нараховувала заробітну плату, згідно умов контракту. Таким чином, за період роботи по контракту з 14 червня 2016 року по 24 вересня 2016 року, позивачу додатково слід було нараховувати премію в розмірі 10 506,00 грн (одну середньомісячну заробітну плати за кожен місяць роботи). Згідно довідки бухгалтерії КЗ РЦРЛ б/н від 07 листопада 2016 року заробітна плата позивача за останні 2 місяця складала разом 21 512,60 грн, а саме: в липні 2016 року - 10 756,30 грн та у серпні 2016 року -10 756,30 грн, а згідно умов контракту повинна була складати - 42 524,60 грн: в липні 10 756,30 грн+10 506,00 грн= 21 262,30 грн, в серпні 10 756,30 грн+10506,00 грн=21 262,30 грн. Тому слід перерахувати заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по дату винесення рішення, враховуючи розрахункову суму за один місяць 21 262,30 грн.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

стягнути з Роздільнянської центральної районної лікарні на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по дату постановлення рішення у цій справі;

зобов`язати комунальне некомерційне підприємство спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» здійснити нарахування передбачені діючим законодавством шляхом відрахувань до Пенсійного фонду України з остаточної суми його середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по дату постановлення рішення у справі та перерахуванням до Головного управління Пенсійного фонду України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» на користь на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 грудня 2016 року по 31 серпня 2020 року в сумі 463 768,83 грн з вирахуванням прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року, з КЗ «Роздільнянська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по 12 грудня 2016 року у сумі 28 016,24 грн. Враховуючи викладене, а також на підставі положень статті 235 КЗпП, суд прийшов до висновку, що позивач має право щодо виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При розрахунках середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд встановив, що період вимушеного прогулу за даним позовом обчислюється з 13 грудня 2016 року по день проголошення судового рішення, тобто по 31 серпня 2020 року, оскільки рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаду головного лікаря КЗ «Роздільнянська центральна районна лікарня» з 23 вересня 2016 року не виконано на час проголошення судового рішення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» задоволено частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача здійснити нарахування і відрахування до ПФУ із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по дату постановлення рішення у справі з перерахуванням до Головного управління ПФУ охоплюються вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і оплати. Апеляційним судом зроблено висновок, що у липні 2019 року позивач звернувся із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2016 року по 12 грудня 2016 року з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП, та не порушив питання про поновлення пропущеного строку з обґрунтуванням причин поважності пропуску строку, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з підстав пропуску ОСОБА_1 строку пред`явлення позову. Належними відповідачами у справі за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, з врахуванням конкретних обставин справи є: Роздільнянська районна рада Одеської області, Роздільнянська РДА і КНП РЦРЛ. Суд першої інстанції, вирішуючи спір і приймаючи 12 грудня 2016 року рішення у справі № 511/2365/16-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря, визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради про звільнення позивача, поновлення дії контракту та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, встановив, що районна лікарня є об`єктом права спільної власності територіальних громад Роздільнянського району, управління якою здійснюється Роздільнянською районною радою (власник), а винятковою компетенцією власника є прийняття рішення про призначення та звільнення головного лікаря закладу. Оскільки ОСОБА_1 отримував заробітну плату в КЗ РЦРЛ, позивач поновлюється на посаді головного лікаря у закладі, який є юридичною особою і веде самостійний баланс, має розрахунковий та інші рахунки в банківських установах, печатку зі своїм найменуванням і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, поклав виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме на КЗ РЦРЛ. КНП РЦРЛ є співвідповідачем за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 26 вересня 2016 року по 12 грудня 2016 року, що вбачається з рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій. Доводи представника Роздільнянської РДА у відзиві на скаргу ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для задоволення позову також є підставою для скасування рішення суду у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суд першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року у справі 511/2365/16-й позовні вимоги ОСОБА_1 до Роздільнянської районної ради Одеської області, Комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня», за участю третьої особи Роздільнянської районної державної адміністрації про поновлення на роботі; визнання протиправним та скасування рішення сесії районної ради; поновлення дії контракту; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено; визнано незаконним та скасовано рішення сесії Роздільнянської районної ради Одеської області № 186 - VII від 23 вересня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня»; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Комунального закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня» з 23.09.2016 року; поновлено дію контракту від 14 червня 2016 року укладеного між Роздільнянською районною державною адміністрацією та головним лікарем КЗ «Роздільнянська ЦРЛ» ОСОБА_1 з 23 вересня 2016 року; стягнуто з Комунального Закладу «Роздільнянська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по 12 грудня 2016 року у сумі 28 016,24 грн. Позивач звернув увагу суду на те, що на час розгляду справи № 511/2365/16-ц Роздільнянським районним судом Одеської області у 2016 році в матеріалах справи знаходилась неправильно розрахована з заробітної плати довідка від 07листопада 2016 року надана бухгалтерією КЗ «Роздільнянська центральна районна лікарня. У зв`язку з чим судом була неправильно розрахована заборгованість з 24 вересня 2016 року по 12 грудня 2016 року у розмірі 28 016,24 грн, так як суд у своїх розрахунках застосував суму за один місяць у розмірі 10 506,09 грн. У зв`язку з чим, вказував про необхідність перерахування заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 вересня 2016 року по дату винесення рішення по справі враховуючи розрахункову суму за один місяць у розмірі 21 262,30 грн.

Вказує, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оспорюваної постанови дійшов помилкового висновку про те, що частина позовних вимог була заявлена з пропуском строку звернення до суду; частина позовних вимог заявлена без залучення належних співвідповідачів. Суд першої інстанції, досліджуючи докази, фактично проігнорував посилання позивача на існування іншого рішення, що має ключове значення для ухвалення справедливого, законного, та обґрунтованого рішення у вказаній справі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року: відзив Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської областіна касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 червня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц; від 12 серпня 2020 року у справі № 2140/1510/18; від 04 жовтня 2018 року у справі № 803/562/16; від 30 травня 2018 року у справі № 753/13791/17; від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року у справі № 511/2365/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Роздільнянської районної ради, КЗ РЦРЛ:

визнано незаконним та скасовано рішення сесії Роздільнянської районної ради Одеської області № 186 - VII від 23 вересня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ РЦРЛ;

поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ з 23 вересня 2016 року; поновлено дію контракту від 14 червня 2016 року між Роздільнянською РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ з 23 вересня 2016 року; стягнено з КЗ РЦРЛ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по 12 грудня 2016 року у сумі 28 016,24 грн;

допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 10 506,09 грн; стягнув із Роздільнянської районної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 551,20 грн.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2017 року рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції від 12 грудня 2016 року і ухвала суду апеляційної інстанції від 12 липня 2017 року залишені без змін.

Згідно довідки від 07 листопада 2016 року про заробітну плату ОСОБА_1 за 6 місяців 2016 року (квітень-вересень) позивач працював у КЗ РЦРЛ і отримав заробітну плату: у квітні 10 100,45 грн; у травні 9 860,58 грн; у червні 16 356,30 грн; у липні 10 756,30 грн; у серпні 10 756,30 грн; у вересні 10 756,30 грн.

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 13 вересня 2017 року залишено без розгляду заяву представника Роздільнянської РДА про роз`яснення рішення суду від 12 грудня 2016 року.

Відповідно до витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань, порушено кримінальне провадження № 12018160390000092, дата реєстрації 17 січня 2018 року, правова кваліфікація (КК України 2001) частина перша статті 382, крім того зазначено, що 17 січня 2018 року до чергової частини Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області поштою надійшла заява від ОСОБА_1 , що КЗ РЦРЛ не виконує рішення суду.

Постановою прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури від 24 вересня 2018 року потерпілому ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12018160390000092 від 17 січня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання про вчинення слідчої дії, а саме: відмовлено у повідомленні про підозру ОСОБА_3 (голові Роздільнянської районної ради).

28 листопада 2018 року і 26 грудня 2018 року ОСОБА_1 звертався із заявами до КЗ РЦРЛ, Роздільнянської районної ради і Роздільнянської РДА з приводу виконання рішення суду від 12 грудня 2016 року.

Рішенням Роздільнянської районної ради №887-VII «Про створення КНП РЦРЛ» від 22 грудня 2018 року», тобто створено КНП РЦРЛ шляхом перетворення КЗ РЦРЛ у КНП РЦРЛ.

Рішенням Роздільнянської районної ради № 888-VII «Про проведення конкурсу на посаду Генерального директора КНП РЦРЛ» від 22 грудня 2018 року оголошено конкурс на посаду Генерального директора КНП РЦРЛ.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, КНП РЦРЛ має ідентифікаційний код юридичної особи: 01998851; юридична особа утворена в результаті перетворення: 21 листопада 1995 року, 29 грудня 2018 року, 1 544 145 0000 001282.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 04 січня 2019 року за заявою ОСОБА_1 відкрито ВП № 58007931 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ з 23 вересня 2016 року, поновлення дії контракту від 14 червня 2016 року між РДА та головним лікарем КЗ РЦРЛ ОСОБА_1 з 23 вересня 2016 року.

Листом від 18 січня 2019 року на звернення ОСОБА_1 від 26 грудня 2018 року за № Б-692 щодо вжиття заходів з виконання рішення суду по справі № 511/2365/16-ц від 12 грудня 2016 року, голова Роздільнянської РДА повідомив, що питання, порушені у зверненні ОСОБА_1 , не відносяться до компетенції Роздільнянської РДА.

Листом від 25 січня 2019 року на звернення ОСОБА_1 від 26 грудня 2018 року щодо поновлення його на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ голова Роздільнянської районної ради повідомив, що 22 грудня 2018 року відбулось пленарне засідання 31 позачергової сесії Роздільнянської районної ради сьомого скликання, до порядку денного якого після розгляду та за рекомендаціями постійних комісій вносилось питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ, яке за результатами голосування не набрало необхідної кількості голосів депутатів, у зв`язку з чим рішення про поновлення ОСОБА_1 прийнято не було.

Листом від 20 березня 2019 року щодо виконання вимоги головного держвиконавця ВДВС у ВП № 58007931 від 04 січня 2019 року голова Роздільнянської РДА повідомив, що питання поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ винесено на обговорення постійної комісії Роздільнянської районної ради з питань регламенту, депутатської діяльності, етики та гласності, розвитку місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, забезпечення законності та громадського порядку, яка відбулася 15 березня 2019 року. За результатами обговорення членів комісії підготовлено проект рішення Роздільнянської районної ради «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ», який винесений на затвердження тридцять другої сесії Роздільнянської районної ради. 26 березня 2019 року пленарне засідання тридцять другої сесії Роздільнянської районної ради, але проект рішення Роздільнянської районної ради «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ РЦРЛ» відправлено на доопрацювання з прийняттям на наступній сесії.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року задоволений позов ОСОБА_1 до КНП РЦРЛ про стягнення заборгованості по заробітній платі. Постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, рішення суду від 31 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову, суд стягнув з КНП РЦРЛ на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 14 червня 2016 року по 23 вересня 2016 року в сумі 35 352,00 грн з вирахуванням прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

20 листопада 2019 року Пенсійним фондом України прийнято рішення № 44 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.

15 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2016 року по 12 липня 2019 року, і, остаточно уточнивши позов 01 червня 2020 року, просив: стягнути з КНП РЦРЛ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по дату постановлення рішення у справі із зобов`язанням КНП РЦРЛ здійснити нарахування передбачені діючим законодавством, шляхом відрахувань до Пенсійного фонду України з остаточної суми його середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по дату постановлення рішення у справі та перерахуванням до Головного управління Пенсійного фонду України.

Позиція Верховного Суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП).

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частини перша та друга статті 233 КЗпП).

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП).

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки відсутнє порушене право. При обґрунтованості позовних вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення та вирішує його по суті. Натомість у разі пропуску строку без поважних причин та обґрунтованості позовних вимог суд наводить у рішенні мотиви, чому позовні вимоги є обґрунтованими та чому він вважає неможливим поновити строк, та зазначає, що відмовляє в позові саме внаслідок пропуску строку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/1853/18 (провадження № 61-4205св21) вказано, що «відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року по справі № 136/2125/19 (провадження № 61-515св21) вказано, що: «відхиляючи посилання позивача на відсутність конкретної дати на заяві про звільнення, апеляційний суд вірно зазначив, що заява не містила прохання відтермінувати звільнення. Позивач мав право відкликати заяву про звільнення до видання наказу, зафіксувавши факт подання такої заяви власникові або уповноваженому органу. Таким чином, встановивши необґрунтованість позовних вимог належало відмовити в задоволенні позовних вимог саме з цих підстав, оскільки лише при встановленні обґрунтованості позовних вимог та пропуску строку без поважних причин, суд відмовляє в позові у зв`язку з пропуском установленого строку для звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови в позові. Отже, відмовити в задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим».

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема: мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування (пункти 3, 4, 5 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди не звернули увагу на те, що: позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2016 року по 12 грудня 2016 року; в матеріалах справи міститься клопотання комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» про закриття провадження в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 вересня 2016 року по 12 грудня 2016 року (т. а. с. 66-73); не перевірили чи за цей період вже було ухвалене рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року у справі № 511/2365/16-ц;

суди не врахували, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом. У матеріалах справи відсутній виконавчий лист, виданий на виконання рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року у справі № 511/2365/16-ц. Тому апеляційний суд без дослідження належних та допустимих доказів зробив передчасний висновок про те, що належними відповідачами за позовними вимогами згідно статті 236 КЗпП мають бути Роздільнянська районна рада, Роздільнянська районна державна адміністрація, разом із комунальним некомерційним підприємством спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня»;

суди не звернули уваги, що при обґрунтованості позовних вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення та вирішує його по суті. Натомість у разі пропуску строку без поважних причин та обґрунтованості позовних вимог суд наводить у рішенні мотиви, чому позовні вимоги є обґрунтованими та чому він вважає неможливим поновити строк, та зазначає, що відмовляє в позові саме внаслідок пропуску строку;

суди не врахувавали, що позивачем заявлено дві позовні вимоги: стягнути з комунального некомерційного підприємства спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по дату постановлення рішення у справі; зобов`язати комунальне некомерційне підприємство спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» здійснити нарахування передбачені діючим законодавством шляхом відрахувань до Пенсійного фонду України з остаточної суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по дату постановлення рішення у справі та перерахуванням до Головного управління Пенсійного фонду України;

судом першої інстанції не наведено мотивів задоволення або відхилення позовної вимоги зобов`язати комунальне некомерційне підприємство спільної власності територіальних громад Роздільнянського району «Роздільнянська центральна районна лікарня» здійснити нарахування передбачені діючим законодавством шляхом відрахувань до Пенсійного фонду України з остаточної суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2016 року по дату постановлення рішення у справі та перерахуванням до Головного управління Пенсійного фонду України, що призвело до неправильного вирішення справи. Натомість апеляційний суд при перегляді справи на зазначене порушення норм процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув та взагалі ототожнив позовну вимогу ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача здійснити нарахування і відрахування до ПФУ із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин, судові рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року по справі № 136/2125/19 (провадження № 61-515св21), Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/1853/18 (провадження № 61-4205св21) колегія суддів вважає, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року скасувати.

Передати справу № 511/1284/19 на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 31 серпня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов