Постанова

Іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 513/685/17

провадження № 61-19141св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Саратська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жмуда Олега Володимировича на рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 листопада 2018 року у складі судді Бучацької А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Саратська районна державна адміністрація Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому просила визнати недійсними договори дарування права на земельні частки (паї), укладені 25 квітня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , визнати недійсним державний акт серії ОД № 006527, виданий 25 серпня 2004 року ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 6,59 га, що знаходиться на території Успенівської сільської ради Саратського району Одеської області.

На обґрунтування позову посилалася на таке. ОСОБА_3 склала на її ім`я заповіт, посвідчений 14 квітня 2003 року головою Успенівської сільської ради Саратського району Одеської області. 31 травня 2007 року державний нотаріус Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Сулаков І. І. видав їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 3,36 га, розташовану на території Успенівської сільської ради Саратського району Одеської області. 25 квітня 2000 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 права на земельні частки (паї), посвідчені сертифікатами серії ОД № 0283560 та серії ОД № 0283561, які ОСОБА_3 успадкувала від свого чоловіка та матері. Надалі ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД № 006527 взамін зазначених сертифікатів. На думку позивачки, договори дарування права на земельні частки (паї) підлягають визнанню недійсним на підставі статті 56 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), оскільки укладаючи договори дарування ОСОБА_3 розрахувала на те, що ОСОБА_2 буде надавати їй допомогу на утримання як самотній, хворій людині похилого віку. Тобто ОСОБА_3 уклала договори дарування внаслідок помилки. Вважала, що ОСОБА_3 не мала інших причин безоплатно відчужувати належне їй майно на користь сторонньої людини. При посвідченні договорів дарування нотаріус не роз`яснював ОСОБА_3 її права і обов`язки, не попереджав про наслідки вчинюваних нотаріальних дій. Оскільки земельна ділянка, на яку ОСОБА_2 видано державний акт, складається із земельних часток (паїв), що були набуті відповідачем на підставі недійсних договорів дарування, державний акт також є незаконним та підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Саратського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що оспорювані договори дарування відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності угод та були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а також відповідають вимогам статей 227 244 ЦК Української РСР щодо їх нотаріального посвідчення. Договори дарування укладені у письмовій формі та посвідчені державним нотаріусом Саратської державної нотаріальної контори Борисовим І. І. Відповідно до змісту посвідчувального напису договори підписані у присутності нотаріуса, який встановив особи сторін, перевірив їх дієздатність. ОСОБА_3 підписала договори дарування у присутності нотаріуса, її особу та дієздатність перевірив нотаріус. Зазначене свідчить, що волевиявлення ОСОБА_3 було вільним та відповідало її внутрішній волі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жмуд О. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не перевірили оспорювані договори дарування на відповідність наведеному у статті 243 ЦК Української РСР критерію безвідплатності, не взяли до уваги показання свідка про те, що ОСОБА_3 подарувала відповідачці землю у рахунок погашення боргу та з метою отримання допомоги. Матеріалами справи підтверджується, що договори дарування були відплатними, що свідчить про допущення ОСОБА_3 помилки, яка має істотне значення, оскільки воля ОСОБА_3 була направлена на укладення відплатного договору, а саме договору довічного утримання або оренди. Суди не взяли до уваги висновки Верховного Суду України викладені у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-9цс14, від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1124цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1364цс15, про те, що до договорів дарування нерухомого майна, що укладені особами похилого віку, які потребують сторонньої допомоги та розраховують на отримання такої допомоги від обдаровуваних, необхідно застосовувати положення статті 229 ЦК України (статтю 56 ЦК Української РСР) та визнавати їх недійсними, як такі, що укладені внаслідок помилки. Також з тексту оскаржуваних договорів вбачається, що нотаріус у порушення вимог статті 5 Закону України «Про нотаріат» не роз`яснював ОСОБА_3 її права та обов`язки, не попереджав її про наслідки вчинюваних нотаріальних дій, у результаті чого ОСОБА_3 безвідплатно відчужила майно на користь сторонніх осіб. Суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про те, що ОСОБА_3 не заповідала позивачці оспорювані земельні ділянки, оскільки у заповіті зазначено, що вона заповідає їй все майно.

У грудні 2019 року надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, який суд не бере до уваги, оскільки зазначений відзив не підписаний особою, яка його подає.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до довідки Саратського районного відділу земельних ресурсів від 29 травня 2007 року № 262 ОСОБА_3 згідно із сертифікатом серії ОД № 0283562 належало право на земельну частку (пай) розміром 4,2 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала у Колективному сільськогосподарському підприємстві «Успенівське» (далі - КСП «Успенівське»).

21 вересня 2004 року зазначена земельна частка (пай) була виділена в натурі та ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД № 006671 на земельну ділянку площею 3,36 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Успенівської сільської ради Саратського району Одеської області (а. с. 218).

На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 19 квітня 2000 року, ОСОБА_3 належало право ще на дві земельні частки (паї) розміром по 4,2 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Успенівське», розташованого в с. Успенівка Саратського району Одеської області (сертифікати на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0283561 та серії ОД № 0283560, видані на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно).

Згідно з договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Саратської районної державної нотаріальної контори Борисовим І. І., 25 квітня 2000 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), яка знаходиться в складі земель КСП «Успенівське», с. Успенівка Саратського району Одеської області, розміром 4,2 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж частки в натурі. Відчужуване право належало дарителю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0283561, виданого 30 грудня 1997 року Саратською районною державною адміністрацією Одеської області на підставі рішення від 30 серпня 1996 року № 271. Вартість вказаної земельної частки (паю) становить 14 311 грн (т. 1, а. с. 155-159)

Відповідно до договору дарування, посвідченим державним нотаріусом Саратської державної нотаріальної контори Борисовим І. І., 25 квітня 2000 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), яка знаходиться у складі земель КСП «Успенівське», с. Успенівка Саратського району Одеської області , розміром 4,2 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж частки в натурі. Відчужуване право належало дарителю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0283560, виданого Саратською районною державною адміністрацією Одеської області на підставі рішення від 30 серпня 1996 року № 271. Вартість вказаної земельної частки (паю) становить 14 311 грн (т. 1, а. с. 160-164).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Успенівською сільською радою Саратського району ОСОБА_3 померла у віці 65 років, ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Успенівка Саратського району (т. 1, а. с. 8).

Після укладення договорів дарування два сертифікати серії ОД № 0283560 та серії ОД № 0283561 на право на земельну частку (пай) ОСОБА_3 передала обдарованій ОСОБА_2

25 серпня 2004 року ОСОБА_2 взамін подарованих ОСОБА_3 сертифікатів серії ОД № 0283561 та серії ОД № 0283560 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД № 006527.

За життя ОСОБА_3 не зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування від 25 квітня 2000 року земельних часток (паїв) недійсними.

31 травня 2007 року за заявою ОСОБА_1 державний нотаріус Саратської державної нотаріальної контори відкрив спадкову справу після смерті ОСОБА_3 . До заяви було додано заповіт, складений 14 квітня 2003 року та посвідчений сільським головою Успенівської сільської ради Саратського району Одеської області за реєстровим номером 4. Відповідно до зазначеного заповіту ОСОБА_3 заповідала ОСОБА_1 , усе належне їй на момент смерті майно, у тому числі житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 , земельний пай на підставі сертифіката серії ОД № 0283562 та майновий пай в СПК «Успенівське».

21 вересня 2004 року взамін сертифіката ОД № 0283562 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,36 га серії ОД № 006671.

31 травня 2007 року державний нотаріус Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Сулаков І. І. видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 3,36 га, розташовану на території Успенівської сільської ради, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акта серії ОД № 006671.

Оскільки оспорювані договори дарування укладені 25 квітня 2000 року, то спір про визнання цих правочинів недійсним має вирішуватися на підставі норм ЦК Української РСР, які були чинними на момент їхнього укладення.

Відповідно до статті 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Договір дарування опосередковує перехід майна від однієї особи до іншої, при цьому дарувальник і обдарований є юридично рівноправними суб`єктами.

Для договору дарування необхідна наявність взаємного волевиявлення сторін, без якої цей договір не вважається укладеним. Договір дарування завжди є безоплатним договором. У зв`язку з цим дарувальник не має права вимагати від обдарованого зустрічних дій майнового характеру. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому і тому він належить до реальних договорів. Майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи (дарувальника) до іншої (обдарованого).

Договір дарування укладається в формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму договорів (статті 43 44 46 ЦК Української РСР).

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (частина перша статті 45, частина перша статті 47 ЦК Української РСР).

Згідно з частиною першою статті 56 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Під помилкою у цьому випадку необхідно розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб`єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставин справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, позивач відповідно до положень ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язана довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як спадкоємиця ОСОБА_3 посилалася на те, що укладаючи оспорювані договори дарування земельних ділянок ОСОБА_3 розраховувала на те, що ОСОБА_2 буде надавати їй допомогу на утримання як самотній людині похилого віку, тобто уклала договори внаслідок помилки.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення ОСОБА_1 того, що ОСОБА_3 уклала спірний договір під впливом помилки та мала на меті укладення договору довічного утримання або договору оренди, що було її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що оспорювані договори дарування від 25 квітня 2000 року за формою і змістом відповідають вимогам щодо таких правочинів, вони укладені у письмовій формі та нотаріально посвідчені державним нотаріусом, який встановив особи, перевірив їх дієздатність і наявність волевиявлення ОСОБА_3 , а позивач не довела, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором дарування, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд не бере до уваги посилання заявника на висновки Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-9цс14, від 18 червня 2014 року у справі

№ 6-69цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1124цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1364цс15, оскільки вони стосуються інших фактичних обставин справи.

У цій справі позивач не надала належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 не розуміла умов договорів, що укладалися.

Доводи касаційної скарги про те, що нотаріус не роз`яснював ОСОБА_3 її права та обов`язки та не попереджав її про наслідки вчинюваних нотаріальних дій були предметом дослідження й оцінки судом та не знайшли свого підтвердження.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18) зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жмуда Олега Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний