Постанова
Іменем України
27 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 517/445/19
провадження № 61-11240св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2019 року у складі судді Тростенюка В. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Захарівського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Захарівська РС ГУ ДМС України в Одеській області).
На обґрунтування заявлених вимог зазначав, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Старі-Дубосари Криулянського району, Республіка Молдова, проте з початку 1991 року по теперішній час постійно проживає на території України.
Він звертався до Захарівської РС ГУ ДМС України в Одеській області
для вирішення питання про отримання громадянства України
в позасудовому порядку, проте йому було повідомлено, так як у нього відсутні документи, які підтверджують факт постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року та рекомендували звернутися до суду для отримання відповідного рішення.
За відсутності передбаченого законодавством документального підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту його постійного проживання на території України.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року а саме: в селі Новомиколаївка Захарівського (Фрунзівського) району Одеської області з березня 1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 та в селі Нова Шибка Захарівського (Фрунзівського) району Одеської області з 02 вересня 1999 року по теперішній час.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України до 24 серпня 1991 року та 13 листопада
1991 року, а саме: у селі Новомиколаївка Захарівського (Фрунзівського) району Одеської області з березня 1991 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 та
в селі Нова Шибка Захарівського (Фрунзівського) району Одеської області
з 02 вересня 1999 року по теперішній час.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за відсутності у заявника передбаченого законодавством документального підтвердження факту постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада
1991 року на території України, для отримання ним паспорта громадянина України останньому необхідно встановити наявність підстав для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням шляхом встановлення вищевказаного факту у судовому порядку.
Оскільки факт проживання заявника в певний період на території України було підтверджено дослідженими у справі доказами, суд першої інстанції дійшов висновку, що документи, надані заявником, є носіями конкретної інформації факту проживання останнього, на території України станом на
24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) залишено без задоволення, а рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що надані заявником докази підтверджують юридичний факт, який він просив встановити у судовому порядку. Спору про право судом не установлено, як про це зазначено в апеляційній скарзі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ГУ ДМС України в Одеській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Фрунзівського районного суду Одеської області
від 15 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 10 жовтня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким
у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі
№ 757/44694/17-ц (провадження № 61-14495св18), від 08 квітня 2020 року
у справі № 654/3462/17 (провадження № 61-41323св18) (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 22 листопада 2022 року касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без руху, запропоновано заявникові сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати документ, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали,
а також попереджено про наслідки її невиконання.
Копію зазначеної ухвали направлено заявникові на зазначену в касаційній скарзі адресу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 517/445/19 та витребувано її матеріали із Фрунзівського районного суду Одеської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.
У січні 2023 року матеріали цивільної справи № 517/445/19 надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ГУ ДМС України в Одеській областізазначає, що суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України останній не звертався, відповідних документів, передбачених Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України
від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок), органу міграційної служби України не подавав.
Також посилається на те, що Порядком передбачена можливість набуття громадянства особами, які проживали на території України до 24 серпня 1991 року, проте ОСОБА_1 процедуру підтвердження належності до громадянства України у встановленому законом порядку не проходив.
Таким чином, заявником не використано усі можливості, передбачені законом, для отримання статусу громадянина України, унаслідок чого звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту проживання на території України є передчасним. Крім того, факт належності заявника до громадянства України документально не підтверджено, оскільки у матеріалах справи відсутні відповідні докази.
Крім того, оскільки ГУ ДМС України в Одеській області заперечувало проти встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року на території України, тому, на переконання заявника, виник спір про право, унаслідок чого заява останнього мала бути розглянута у порядку позовного провадження.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 він народився
в с. Старі-Дубосари Криулянського району, Республіка Молдова, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 27 квітня 2007 року, про що в книзі реєстрації актів громадянського стану про народження 02 березня 1955 року зроблено відповідний запис № 24 (а.с. 11).
З початку 1991 року по теперішній час постійно проживає на території України.
ОСОБА_1 звернувся до Захарівської РС ГУ ДМС України в Одеській області
з питанням отримання громадянства України, однак йому було повідомлено, з посиланням на те, що у нього відсутні документи, які підтверджують факт постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року та рекомендували звернутися до суду для отримання відповідного рішення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ГУ ДМС України в Одеській області задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає
в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1,
2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада
1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України
є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на
13 листопада 1991 року.
Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюються підстави набуття громадянства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР),
і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року
№ 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
Згідно із пунктом 10 цього Порядку для встановлення відповідно до
пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на
24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня
1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада
1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24 серпня 1991 року або на
13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи
в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня
1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на
13 листопада 1991 року.
Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на
24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня
1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до
24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини
з такою особою, або рішення суду.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявником на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які у сукупності свідчать про постійне проживання на території України на час проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року). При цьому суди надали оцінку довідці Карабанівської сільської ради Захарівського району Одеської області від 09 серпня 2019 року №896 (а.с. 12), довідці консульства Республіки Молдова в Одесі від 11 грудня 2018 року № 047/2 (а.с. 13), показанням свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду
від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження
№ 61-6498 св 20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116 св 20), від 02 червня 2021 року у справі
№ 125/1472/19 (провадження № 61-8866 св 20).
Відомостей про те, що заявник залишав територію України чи
є громадянином іншої держави матеріали справи не містять.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов вірного висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання на території України.
Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами виник спір про право, не заслуговують на увагу, оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України є отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, відповідно, спір про право відсутній.
Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 не звертався до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України у досудовому порядку,
є безпідставними з огляду на наступне.
Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року
№ 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду
і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання
є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.
Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі
і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не
є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 365/762/17 (провадження № 61-38367св18).
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені
у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Оскільки справа не призначена до судового розгляду, то відсутні підстави для розгляду заяви ГУ ДМС України в Одеській області про виклик в судове засідання.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області
від 15 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 10 жовтня 2022 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць