Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 517/484/18-ц

провадження № 61-19807св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача -адвокат Твердохліб Вадим Юрійович,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Твердохліба Вадима Юрійовича, на постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання права довічного успадковуваного володіння землею.

Позовна заява мотивована тим, що 25 січня 1992 року на підставі рішення Фрунзівської районної Ради народних депутатів Одеської області № 84-ХХІ йому надано у довічне успадковування володіння земельну ділянку, площею 43,40 га, у тому числі: 43,20 га - рілля, 0,20 га - дорога, для ведення селянського (фермерського) господарства.

25 лютого 1992 року на виконання вищевказаного рішення інженером відділу по земельних ресурсах і земельній реформі ОСОБА_2 проведено передачу в натурі земельної ділянки площею 43,40 га.

У 1992 році на виконання вищевказаного рішення Фрунзівською районною Радою народних депутатів Одеської області було оформлено та видано йому державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею.

З метою ведення селянського (фермерського) господарства ним створено та зареєстровано селянське (фермерське) господарство «Росток».

22 червня 2017 року він звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу на встановлення та відновлення меж земельної ділянки площею 43,4 га, що розташована на території Йосипівської сільської ради Захарівського району Одеської області.

Листом від 19 липня 2017 року № 27-15-0.3-8051/2-17 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило у наданні дозволу на відновлення меж земельної ділянки у зв`язку з тим, що у державному акті на право довічного успадковуваного володіння землею відсутні реєстраційні відомості.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що він позбавлений можливості оформити право довічного успадковуваного володіння землею через відсутність реєстраційних відомостей у державному акті, просив суд: визнати за ним право довічного успадковуваного володіння землею, загальною площею 43,40 га, у тому числі: 43,20 га - рілля, 0,20 га - дорога, згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Фрунзівської районної Ради народних депутатів Одеської області від 25 січня 1992 року № 84-ХХІ, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 07 листопада 2018 року у складі судді Тростенюка В. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння землею загальною площею 43,40 га, у тому числі: 43,20 га - рілля, 0,20 га - дорога, згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого у 1992 році Фрунзівською районною Радою народних депутатів Одеської області, на підставі рішення Фрунзівської районної Ради народних депутатів Одеської області від 25 січня 1992 року № 84-ХХІ, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що підпунктом другим пункту 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» визначалось, що громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області задоволено частково.

Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 07 листопада 2018 року скасовано.

Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру в Одеській області судові витрати у розмірі 1 057,20 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння, дійсно має законне право на таке володіння. Крім того, на відповідні відносини поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), але і обмежують національного законодавця у можливості припинити відповідне право чи істотно обмежити його зміст (втрутитися у право).

Проте позивач фактично не погодився з діями Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо надання дозволу на встановлення та відновлення меж земельної ділянки.

Предметом спору у цій справі є правовідносини, які виникають з права довічного успадковуваного володіння землею, тому вони є такими, що нерозривно пов`язані з правами та обов`язками Фрунзівської районної державної адміністрації Одеської області, Йосипівської сільської ради Захарівського району Одеської області, які не залучені до участі в справі.

В апеляційного суду відсутні правові підстави для залучення належних відповідачів до участі в справі. Разом з тим позивач не позбавлений можливості звернутись з відповідними вимогами у спосіб, передбачений чиним законодавством.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Твердохліб В. Ю., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Твердохлібу В. Ю., строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року.

Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 517/484/18-ц з Фрунзівського районного суду Одеської області.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання права довічного успадковуваного володіння землею призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права.

У позовній заяві оскаржувалося невизнання відповідачем права довічного успадковуваного володіння землею за ОСОБА_1 з метою усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів щодо володіння та користування земельною ділянкою, застосування якого дало б можливість позивачу виконувати обов`язки, реалізувати права та захистити інтереси, зокрема, шляхом отримання згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою подальшого визначення та присвоєння кадастрового номера тощо.

У цій справі не оспорюється правомірність відмови Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні дозволу на відновлення меж земельної ділянки у зв`язку з тим, що у державному акті на право довічного успадковуваного володіння землею дійсно відсутні реєстраційні відомості у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням посадовими особами органу місцевого самоврядування, які працювали в районній раді до 10 березня 1992 року, своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, чим порушені права позивача.

Предметом позову у цій справі є визнання за позивачем права довічного успадковуваного володіння землею, оскільки після прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки в довічне успадковане володіння, особа має право на одержання земельної ділянки в користування та володіння і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, зокрема, визначення та присвоєння кадастрового номера.

Єдиним ефективним способом захисту щодо відновлення права позивача, усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів щодо володіння та користування земельною ділянкою є визнання права довічного успадковуваного володіння землею за позивачем.

Зазначав, що ні Захарівська (Фрунзівська) районна державна адміністрація Одеської області, ні Йосипівська сільська рада Захарівського району Одеської області не наділені чинним законодавством повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення із земель державної власності за межами населеного пункту.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, що визначено пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Також зазначило, що ОСОБА_1 не набув право довічного успадковуваного володіння землею у встановленому законом порядку.

Згідно з інформацією відділу у Захарівському районі Міжрайонного управління у Великомихайлівському та Захарівському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у книгах записів реєстрації державних актів запис про реєстрацію і видачу оспорюваного державного акта відсутній, як і другий примірник.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 січня 1992 року рішенням Фрунзівської районної Ради народних депутатів Одеської області № 84-ХХІ ОСОБА_1 надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку, площею 43,40 гу, у тому числі: 43,20 га - рілля, 0,20 га - дорога, для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 9).

Рішенням Йосипіською сільською Радою народних депутатів без номеру та дати погоджено проект відводу земельної діялнки (а. с. 10).

25 лютого 1992 року на виконання вищевказаного рішення інженером відділу по земельних ресурсах і земельній реформі ОСОБА_2 проведено передачу в натурі земельної ділянки площею 43,40 га, що підтверджується актом встановлення меж земельної ділянки в натурі, наданої для сільськогосподарського використання позивачу (а. с. 11).

На виконання вищевказаного рішення Фрунзівською районною Радою народних депутатів Одеської області 1992 року оформлено та видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею (а. с. 12-13).

З метою ведення селянського (фермерського) господарства позивачем створено та зареєстровано селянське (фермерське) господарство «Росток», відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, виданого Фрунзівською районною державною адміністрацією Одеської області від 10 березня 1992 року.

22 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на відновлення меж земельної ділянки площею 43,40 га.

Листом від 19 липня 2017 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило у наданні дозволу на відновлення меж земельної ділянки у зв`язку з тим, що у державному акті на право довічного успадковуваного володіння землею відсутні реєстраційні відомості (а. с. 20).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Твердохліба В. Ю., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частинах першій і другій статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», яким і було визначено порядок його успадкування.

Отже, предметом спору у цій справі є право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яке виникло в особи - засновника селянського (фермерського) господарства, на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, згідно із ЗК Української РСР 1990 року. У ЗК України 2001 року «право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою» не визначено.

Закон України від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство»також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний ЗК України.

За змістом статей 6 50 ЗК Української РСР 1990 року у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, в тому числі, визнання прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У частинах четвертій, п`ятій статті 158 ЗК України передбачено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Згідно з копією державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого видланий Фрунзівською районною Радою депутатів, реєстраційний номер в Книзі записів державних актів на право користування землею - відсутній (а. с. 12-13).

У зв`язку з відсутністю реєстраційних відомостей, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило позивачу у наданні дозволу на встановлення та відновлення меж земельної ділянки, такі дії останнім у встановленому законом порядку не орскаржені.

Відповідно до вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

У пункті 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

У статті 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади щодо передачі у власність або користування земельних ділянок за межами та в межах населеного пункту, а саме: сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з статтею 48 ЦПК Украни сторонами в справі можуть бути фізичні і юридичні особи.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір.

Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій.

Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі позбавляє їх цієї можливості.

Предметом спору у цій справі є правовідносини, які виникають з права довічного успадковуваного володіння землею, тому вони є такими, що нерозривно пов`язані з правами та обов`язками Фрунзівської районної державної адміністрації Одеської області, Йосипівською сільською радою Захарівського району Одеської області, які не залучені до участі в справі.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог закону та встановлених фактичних обставин, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки до участі в справі не були залучені Фрунзівська районна державна адміністрація Одеської області та Йосипівська сільська рада Захарівського району Одеської області.

Разом з тим у апеляційного суду відсутні правові підстави для залучення належних відповідачів до участі в справі, проте позивач не позбавлений можливості звернутись з відповідними вимогами у спосіб, передбачений чиним законодавством.

Доводи касаційної скарги про те, що ні Захарівська (Фрунзівська) районна державна адміністрація Одеської області, ні Йосипівська сільська рада Захарівського району Одеської області не наділені чинним законодавством повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення із земель державної власності за межами населеного пункту не заслуговують на увагу, оскільки повноваження органів виконавчої влади щодо передачі у власність або користування земельних ділянок за межами та в межах населеного пункту визначені положеннями статті 122 ЗК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення апеляційного суду не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Твердохліба Вадима Юрійовича,залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк