ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 520/1004/21
адміністративне провадження № К/9901/46931/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Київського районного суду міста Харкова
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року (суддя - Мельников Р.В.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року (головуючий суддя - Мінаєва О.М., судді: Кононенко З.О., Калиновський В.А.)
у справі №520/1004/21
за позовом ОСОБА_1
до Київського районного суду міста Харкова,
третя особа: Голова Київського районного суду міста Харкова Шаренко С.Л.,
про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила суд:
- визнати відмову у наданні відпустки за заявою судді Київського районного суду міста Харкова Губської Я.В. від 09 грудня 2020 року протиправною;
- зобов`язати вчинити дії щодо забезпечення права на відпустку за заявою судді Губської Я.В.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй протиправно відмовлено відповідачем у наданні відпустки за заявою від 09 грудня 2020 року. Вказана відмова є протиправною та такою, що порушує її права. Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Київського районного суду міста Харкова у наданні відпустки за заявою судді Київського районного суду міста Харкова Губської Я.В. від 09 грудня 2020 року
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
5. Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зарахована до штату Київського районного суду міста Харкова на посаду судді з 09 лютого 2007 року на підставі наказу голови суду від 08 лютого 2007 року та указу Президента України від 24 січня 2007 року №40/2007 "Про призначення суддів".
7. Відповідно до наказу голови Київського районного суду міста Харкова від 23 лютого 2012 року позивач визнана такою, шо приступила до виконання обов`язків судді з 09 лютого 2012 року, що обрана безстроково на підставі постанови Верховної Ради України №4372-VI від 09 лютого 2012 "Про обрання суддів".
8. 09 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до голови Київського районного суду міста Харкова Шаренко С.Л. із письмовою заявою про надання їй оплачуваної відпустки з 02 січня 2021 року по 10 січня 2021 року включно, за відпрацьований період з 09 лютого 2020 року.
9. При цьому, залишки відпусток позивачки складають: додаткова відпустка за вислугу років за 2020 рік - 15 календарних днів; щорічна основна відпустка за період роботи 09 лютого 2019 року - 09 лютого 2020 року - 14 календарних днів; щорічна основна відпустка за період роботи 09 лютого 2020 року - 09 лютого 2021 року - 42 календарних днів; відпустка за 2021 рік: 42 календарних днів та додаткова відпустка за вислугу років 15 календарних днів.
10. Не отримавши відповіді на заяву про надання відпустки, 15 грудня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернулась до голови Київського районного суду міста Харкова Шаренко С.Л. з письмовою заявою про надання відповіді за заявою про відпустку від 09 грудня 2020 року .
11. Листом від 24 грудня 2020 року №02-34/30/2020 за підписом голови Київського районного суду міста Харкова Шаренко С.Л., позивачу відмовлено у наданні відпустки з 02 січня 2021 року по 10 січня 2021 року за її заявою від 09 грудня 2020 року, з посиланням на те, що відповідно до графіку відпусток суддів Київського районного суду міста Харкова на 2020 рік у зазначений час відпустка, зокрема, позивача не планувалась. Також зазначено, що обставин та документів про підтвердження наявності підстав для надання відпустки відповідно до частини сьомої статті 10 Закону України "Про відпустки" позивачем не надано. Частина невикористаної відпустки за 2020 рік буде включена до графіку відпусток суддів Київського районного суду міста Харкова на 2021 рік, який відповідно до вимог частини дев`ятої статті 10 Закону України "Про відпустки" буде складений та доведений до відома в січні 2021 року. Також, вказано на обставини поінформованості про можливість надати свої пропозиції до графіку відпусток на 2021 pік, які можуть бути враховані при його складанні з урахуванням особистих інтересів та можливості здійснення судочинства в суді. Крім того, із посиланням на положення частини десятої статті 10 Закону України "Про відпустки", вказано на подальше письмове повідомлення про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
12. Не погоджуючись з відмовою голови Київського районного суду міста Харкова Шаренко С.Л. у наданні відпустки, позивач звернулась до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відмова в наданні відпустки позивачу з 02 січня 2021 року по 10 січня 2021 року за відпрацьований період з 09 лютого 2020 року, викладена у листі від 24 грудня 2020 року №02-34/30/2020-вих. є необґрунтованою, оскільки станом на дату звернення ОСОБА_1 від 09 грудня 2020 року не було затверджено графіку відпусток суддів Київського районного суду міста Харкова на 2021 рік, а наявний графік відпусток на 2020 рік не охоплює період з 02 січня 2021 року по 10 січня 2021 року.
14. Крім того, суди зазначили, що посилання на включення частини невикористаної відпустки за 2020 рік до графіку відпусток суддів Київського районного суду міста Харкова на 2021 рік, який відповідно до вимог частини дев`ятої статті 10 Закону України "Про відпустки" буде складений та доведений до відома позивача в січні 2021 року, не є належним обґрунтуванням та вирішенням поданої позивачем заяви, як і посилання на можливість надання позивачем своїх пропозицій до графіку відпусток.
15. Що ж стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо забезпечення права на відпустку за заявою судді Губської Я.В., то суди дійшли висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки станом на час розгляду цієї справи надання позивачу відпустки у період з 02 січня 2021 року по 10 січня 2021 року за її заявою від 09 грудня 2020 року не є можливим.
16. У касаційній скарзі представник відповідача зазначає, що суди обох інстанцій неправильно витлумачили норми частин четвертої, п`ятої статті 79 КЗпП, частин десятої, одинадцятої, тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» та дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 мала право на відпустку у будь-який час поза графіком відпусток, а відповідач зобов`язаний був таку відпустку надати.
17. На думку відповідача, зміст вказаних норм при застосуванні до спірних правовідносин має тлумачитися наступним чином:
- позивач не мала права вимагати надання відпустки у період з 04 січня 2021 року, оскільки графік відпусток станом на день подання нею заяви про відпустку ще не затверджений, а сама ОСОБА_1 не належить до жодної з категорій визначених частиною тринадцятою статті 10 Закону України «Про відпустки» та не вказала жодних інших поважних причин для надання відпустки в бажаний період поза графіком;
- відповідач не зобов`язаний був надати позивачу відпустку у вказаний період, оскільки графік відпусток щодо нього ще не був (і не повинен був бути) затверджений, а питання про те, чи не суперечить надання позивачу відпустки інтересам виробництва та інтересам інших працівників (у тому числі тих, які належать до категорій частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки») - не вивчалося;
- права ОСОБА_1 на відпочинок не були порушені;
- надання позивачу відпустки у бажаний період часу без урахування інтересів виробництва та інтересів інших працівників, у тому числі тих, які належать до «пільгових» категорій, - суперечило б вимогам закону та могло б спричинити порушення прав інших працівників та нормальної роботи суду.
18. Скаржник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій прямо суперечать змісту статті 79 КЗпП України та статті 10 Закону України «Про відпустки», які встановлюють чіткі правові наслідки затвердження графіку відпусток у вигляді права працівника (який не належить до категорій частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки») на відпустку виключно за графіком. Зі змісту наведених вище норм прямо випливає і висновок про відсутність у роботодавця обов`язку надавати таким працівникам відпустку поза графіком (у тому числі якщо графік ще не затверджений).
19. Крім того, надання такої відпустки працівнику (який не належить до категорій частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки») було б прямим порушенням частини четвертої статті 79 КЗпП України та частини десятої статті 10 Закону України «Про відпустки», оскільки при цьому не було б враховано інтереси виробництва та інтереси інших працівників, у тому числі таких, що належать до зазначених категорій.
20. Суди не взяли до уваги, що сама позивачка впродовж 2020 року зверталася до уповноваженого органу власника із заявами про надання відпустки в межах графіку на 2020 рік, але в кількості днів, що є меншою за кількість, визначену графіком відпусток.
21. Отже, на думку скаржника позивачка не реалізувала право на відпустку впродовж 2020 року у визначеній законом кількості днів в межах затвердженого графіку відпусток за власним бажанням. Таким чином, право позивачки на відпочинок не було порушене, оскільки невикористання відпустки повною тривалістю за власним бажанням працівника не може вважатися порушенням з боку власника.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
23. Касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
24. Предметом спору спірних правовідносин є оскарження відмови у наданні відпустки судді.
25. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
26. Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України (стаття 1 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР).
27. Верховний Суд зазначає, що позивач у цій справі має спеціальний статус судді, який визначений Законом України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).
28. Положеннями статті 136 Закону №1402-VIII визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
29. Вказаний Закон №1402-VIII є спеціальним по відношенню до загального Закону №504/96-ВР та Кодексу законів про працю України, які регулюють порядок та умови надання щорічних відпусток.
30. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 79 КЗпП України та частин десятої, одинадцятої статті 10 Закону №504/96-ВР черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
31. Згідно з положеннями статті 10 Закону №504/96-ВР щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Щорічні основана та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам. Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: 1) особам віком до вісімнадцяти років; 2) особам з інвалідністю; 3) жінкам перед відпусткою у зв`язку з вагітністю та пологами або після неї; 4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю; 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців; 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України; 9) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу; 10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
32. Відповідно до частини першої статті 12 Закону №504/96-ВР щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
33. Закон №504/96-ВР не встановлює строку затвердження графіків надання відпусток.
34. Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 Положення про порядок планування, надання відпусток, матеріальної допомоги та визначення потреб у санаторно-курортному лікуванні суддів місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, погодженого рішенням Ради суддів України від 17 березня 2005 року №8, з метою забезпечення фінансової дисципліни голови апеляційних та місцевих судів видають накази про надання щорічних відпусток відповідно до затверджених графіків відпусток, а також накази про надання допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань щодо себе, перших заступників, заступників голів, суддів та працівників апарату цих судів.
35. У пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2021 року (провадження №11-98 сап 21) вказано, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частина десята статті 10 Закону про відпустки). Для цілей надання відпусток суддям такі графіки відпусток не можуть визначатися головою суду одноособово, а узгоджуються суддями на зборах суддів.
36. У пункті 105 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що голова суду не наділений дискреційними повноваженнями щодо надання чи ненадання судді відпустки, він зобов`язаний відповідно до своїх повноважень видати наказ про надання судді відпустки за наявності визначених законом підстав.
37. Таким чином, процедура складання та затвердження графіку відпусток, як і його форма, законодавчо не визначені і має внутрішньо-організаційний характер. Такий графік складається у довільній формі, у якому зазначається місяць початку використання відпустки, інколи - місяць початку відпустки і місяць її закінчення чи конкретна дата початку відпустки. Графік відпусток суддям не може визначатися головою суду одноособово, а за попереднім погодженням із суддями конкретного суду. При цьому, голова суду зобов`язаний відповідно до своїх повноважень видати наказ про надання судді відпустки за наявності визначених законом підстав.
38. Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на дату подання заяви на відпустку ОСОБА_1 мала залишки відпусток: додаткова відпустка за вислугу років за 2020 рік - 15 календарних днів; щорічна основна відпустка за період роботи 09 лютого 2019 року - 09 лютого 2020 року - 14 календарних днів; щорічна основна відпустка за період роботи 09 лютого 2020 року - 09 лютого 2021 - 42 календарних днів відпустка за 2021 рік: 42 календарних днів та додаткова відпустка за вислугу років 15 календарних днів.
39. Підставою для відмови позивачу у наданні відпустки, що викладена в листі від 24 грудня 2020 року №02-34/30/2020 за підписом голови Київського районного суду міста Харкова Шаренко С.Л., фактично стало незатвердження Київським судом міста Харкова графіку відпусток на 2021 рік станом на дату звернення позивача із заявою про надання відпустки з 02 січня 2021 року по 10 січня 2021 року, так само, і станом на дату надання відповіді судом. При цьому, наявний графік відпусток суддів Київського районного суду міста Харкова на 2020 рік не охоплював спірний період.
40. Суд звертає увагу на те, що реалізація гарантованого Конституцією України права судді на відпустку, не може залежати від невиконання прямого обов`язку роботодавця щодо затвердження графіку відпусток.
41. Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що відсутність затвердженого графіку відпусток на відповідний рік не може бути підставою для обмеження або позбавлення права судді на відпустку.
42. Жодних інших законних підстав для відмови у наданні відпустки, у відповіді не викладено.
43. Суд звертає увагу на те, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
44. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання протиправною відмови Київського районного суду міста Харкова у наданні відпустки за заявою судді Київського районного суду міста Харкова Губської Я.В. від 09 грудня 2020 року.
45. Доводи касаційної скарги не спростовують вказаного висновку, а лише зводяться до суб`єктивної переоцінки відповідачем встановлених судами фактичних обставин справи та його власного бачення застосування та тлумачення норм чинного законодавства України.
46. Отже, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження.
47. Враховуючи наведене, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, у зв`язку з чим погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
48. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
49. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345 350 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Київського районного суду міста Харкова залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі №520/1004/21- без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.А. Губська
Н.М. Мартинюк,
Судді Верховного Суду