№ 520/10954/15-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 520/10954/15-ц

провадження № 61-7198св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

скаржник ( боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович,

стягувач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року у складі судді Васильків О. В., та на постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі суддів Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В. в обґрунтування якої зазначав, що приватним виконавцем Парфьоновим Г. В. було відкрито виконавче провадження відповідно до виконавчого листа Київського районного суду м. Одеси виданого 02 жовтня 2018 року на виконання рішення від 24 березня 2016 року у справі про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 2 171 748,40 грн. Зазначену постанову боржник не отримував, про наявність виконавчого провадження боржник дізнався лише 15 листопада 2018 року, коли отримав рекомендоване поштове відправлення з постановою від 12 листопада 2018 року про виправлення помилки у процесуальному документі «постанова про опис та арешт майна» від 29 жовтня 2018 року, у зв`язку з чим скаржник заявляє, що приватним виконавцем було порушено вимоги стосовно повідомлення боржника про початок примусового виконання рішення.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що 29 жовтня 2018 року, приватним виконавцем було незаконно арештоване особисте майно дружини боржника ОСОБА_3 , яке не підлягає арешту, а саме: автомобіль SKODA SPACEBACK 1598 д.р.н. НОМЕР_1 , оскільки ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2016 року по справі № 520/10954/15-ц була введена заборона на відчуження вказаного автомобіля.

Скаржник просив суд:

- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, вчинені з порушенням прав боржника та законодавства України у виконавчому провадженні № 57513228;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича усунути порушення у виконавчому провадженні № 57513228 та скасувати:

- постанову про відкриття виконавчого провадження № 57513228 з примусового виконання виконавчого листа № 520/10954/15-ц, виданого 02 жовтня 2018 року Київським районним судом міста Одеси;

- постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_1 від 29 жовтня 2018 року, а саме: автомобіля марки SKODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 ( а. с.1-6, том 1).

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року,залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В. відмовлено (а.с. 238-242, том 1).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прийняті постанови приватного виконавця були направлені боржнику за адресою його проживання, тобто приватним виконавцем виконані вимоги Закону України «Про виконавче провадження» в цій частині.

А також з того, що умовами договорів про поділ майна подружжя передбачено, що договори є підставою для внесення відповідних змін у реєстрацію транспортного засобу уповноваженими органами Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, а саме змін щодо власника автомобілей - ОСОБА_3 . Проте відповідних змін проведено не було, внаслідок чого приватним виконавцем на запит було отримано інформацію щодо наявності зареєстрованих за боржником ОСОБА_1 вказаних транспортних засобів, наслідком чого було винесення постанови про накладення арешту.

Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції також виходив з того, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2019 року у цивільній справі № 522/20930/18 у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності та скасування арешту транспортних засобів, в тому числі автомобіля марки SKODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , було відмовлено. Вказане свідчить про спростування переходу права власності на спірний автомобіль до ОСОБА_3 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував вимоги частини сьомої статті 26, частини першої статті 28, частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», частини першої статті 13 ЦПК України, частини першої статті 73 СК України, правовий висновок щодо застосування яких викладений у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №920/149/18, від 13 лютого 2018 року у справі №910/11266/17, від 03 вересня 2018 року у справі №756/11356/16, від 16 січня 2019 року у справі №816/463/15, від 13 травня 2020 року у справі №644/2088/18.

Окрім того, касаційна скарга мотивована тим, що власником транспортного засобу, на яке було накладено оскаржуваний арешт, належить дружині боржника - ОСОБА_3 , що свідчить про незаконність накладення приватним виконавцем такого арешту.

Суди не встановили факт направлення приватним виконавцем Брухну О. В. копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим повідомленням.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 23 березня 2016 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року, постановою апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року, постановою Верховного Суду від 04 червня 2020 року, набрало законної сили.

Вказаним рішенням суду задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договору позики.

Київським районним судом міста Одеси 02 жовтня 2018 року було видано відповідний виконавчий лист № 520/10954/15-ц.

На виконання зазначеного рішення суду 24 жовтня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г. В. було відкрито виконавче провадження № 57513228 ( а.с.73, т.1).

24 жовтня 2018 року винесено постанову про арешт майна боржника а саме: двох транспортних засобів автомобіля марки SCODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 та автомобіля марки TOYOTA LANDCRUISER, 2003 року випуску, д.р.н. НОМЕР_2 ( а.с. 74 том 1).

З виписки з реєстру поштових відправлень встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в день прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження - 24 жовтня 2018 року (відповідно до печатки Укрпошти та дати на квитанції) сторонам були направлені матеріали виконавчого провадження, зокрема ОСОБА_1 за штрихкодовим ідентифікатором № 05 000 157 819 82 ( а.с. 75, том 1).

29 жовтня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою проведено опис та накладено арешт та майно боржника, а саме: транспортного засобу марки SKODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску, двигун № НОМЕР_3 , д.р.н. НОМЕР_1 ( зворотній бік а.с.21, том 1).

12 листопада 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про виправлення помилки у процесуальному документі. Вказана постанова була направлена скаржнику ( а.с. 7, том 1).

06 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в простій письмові формі було укладено договір про поділ майна подружжя відповідно до якого транспортні засоби SCODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та TOYOTA LANDCRUISER, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 переходять в особисту приватну власність ОСОБА_3 ( а. с. 178, т. 1).

Умовами вказаних договорів передбачено, що договори є підставою для внесення відповідних змін у реєстрацію транспортного засобу уповноваженими органами Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, а саме змін щодо власника автомобілей - ОСОБА_3 .

Перереєстрація транспортних засобів з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 не здійснювалась.

На момент винесення оскаржуваної постанови приватного виконавця про опис та арешт майна боржника вищевказані транспортні засоби були зареєстровані за ОСОБА_1 .

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 522/20930/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участі третьої особи - приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В., про визнання права власності, скасування арешту транспортних засобів, за обставинами якої позивач ОСОБА_3 посилалася також на те, що спірне рухоме майно є її приватною власністю за договором про поділ майна подружжя від 06 січня 2015 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2019 року позов ОСОБА_3 був залишений без задоволення. Зазначене рішення було оскаржено ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції, однак ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційна скарга була визнана неподаною та повернута скаржнику. Таким чином, рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прийняті постанови (про відкриття виконавчого провадження та опис та про накладення арешту майна боржника) приватного виконавця були направлені боржнику за адресою його проживання, тобто приватним виконавцем виконані вимоги Закону України «Про виконавче провадження» в цій частині. А також з того, що умовами договорів про поділ майна подружжя передбачено, що договори є підставою для внесення відповідних змін у реєстрацію транспортного засобу уповноваженими органами Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, а саме змін щодо власника автомобілей - ОСОБА_3 . Проте відповідних змін проведено не було, внаслідок чого приватним виконавцем на запит було отримано інформацію щодо наявності зареєстрованих за боржником ОСОБА_1 вказаних транспортних засобів, наслідком чого було винесення постанови про накладення арешту.

Стосовно вимог скарги щодо правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 57513228 колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник вважав дії приватного виконавця, які полягали у не направлення йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим повідомленням неправомірними, що є підставою для скасування вказаної постанови.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Так, судами було встановлено, що відповідно до печатки Укрпошти та дати на квитанції 24 жовтня 2018 року ОСОБА_4 були направлені матеріали виконавчого провадження, за штрихкодовим ідентифікатором № 05 000 157 819 82 ( а.с.75, том 1).

Таким чином, приватний виконавець здійснив дії щодо направлення копії постанови про відкриття виконавчого провадження, передбачені частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, судами не було встановлено факту отримання вказаного поштового відправлення ОСОБА_1 .

Проте, факт неотримання ОСОБА_1 вказаного поштового відправлення не свідчить про неправомірність дій приватного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого, та не можуть бути підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки зводяться до формалізму.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не встановили факт направлення приватним виконавцем Брухну О. В. копії постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим повідомленням не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Посилання заявника на неврахування судами висновків викладених в постанові Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі 916/1605/15-г, не заслуговують на увагу, оскільки висновки, викладені в зазначеній постанові стосувалися правовідносин, виконавче провадження у яких відкрито під час дії Закону України «Про виконавче провадження», у редакції Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV. При цьому Верховний Суд піддав аналізу застосування, зокрема, статей 25, 26 Закону № 606-XIV, які передбачали, зокрема, надання боржнику строку для добровільного виконання судового рішення та обов`язок державного виконавця пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження.

В цій справі постанова про виконавче провадження була винесена під час дії Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 24 жовтня 2018 року, яка не передбачала необхідності виконавця встановлення факту отримання боржником копії цієї постанови.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 16 вересня 2020 року № 456/2327/15 року та від 28 січня 2021 року у справі № 643/8028/15-ц.

Стосовно вимог скарги щодо правомірності винесення постанови про опис та арешт майна боржника ОСОБА_1 від 29 жовтня 2018 року колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник вважав дії приватного виконавця, які полягали у накладенні арешту на майно, яке йому не належить та на якому була наявна заборона відчуження неправомірними, що є підставою для скасування постанови про опис та арешт автомобіля марки SCODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску.

Так, судами було встановлено, що 06 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в простій письмові формі було укладено договір про поділ майна подружжя відповідно до умов якого транспортні засоби SCODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 та TOYOTA LANDCRUISER, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 переходять в особисту приватну власність ОСОБА_3 ( а. с. 178, т. 1).

Перереєстрація транспортних засобів з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 не здійснювалась.

На момент винесення оскаржуваної постанови приватного виконавця про опис та арешт майна боржника, д.р.н. SCODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску,державний (реєстраційний) номер НОМЕР_1 , був зареєстрований за ОСОБА_1 .

Таким чином, з встановлених обставин вбачається, що виник спір щодо права власності транспортного засобу, який було описано та арештовано в рамках вказаного виконавчого провадження.

Нормами цивільно-процесуального законодавства не передбачено порядку вирішення спору щодо визнання оспорюваного права власності на арештоване майно в рамках судового контролю за виконанням судового рішення.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Таким чином, вказаний спір має вирішуватись в рамках позовного провадження за окремим позовом особи, яка вважає себе власником вказаного транспортного засобу, тобто за позовом ОСОБА_3 .

Судами також було встановлено, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 522/20930/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участі третьої особи - приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В., про визнання права власності, скасування арешту спірних транспортних засобів, за обставинами якої позивач ОСОБА_3 посилалася також на те, що спірне рухоме майно є її приватною власністю за договором про поділ майна подружжя від 06 січня 2015 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2019 року вказаний позов ОСОБА_3 був залишений без задоволення. Зазначене рішення було оскаржено ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції, однак ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційна скарга була визнана неподаною та повернута скаржнику. Таким чином, рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_3 скористалась своїм правом на вирішення спору у судовому порядку.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що на час винесення постанови приватного виконавця про опис та арешт майна боржника від 29 жовтня 2018 року була наявна реєстрація транспортного засобу засоби SCODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску, за ОСОБА_4 , право власності ОСОБА_4 не було спростовано в судовому порядку у цивільній справі № 522/20930/18, відповідно дії приватного виконавця щодо винесення постанови про опис та арешт вищевказаного автомобіля є правомірними.

Посилання в скарзі на те, що приватний виконавець не мав підстав виносити постанову про опис та арешт майна ОСОБА_5 на автомобіль марки SCODA SPACEBACK 1598, 2014 року випуску, оскільки на ньому з 2016 року була заборона відчуження не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

З метою забезпечення позову щодо виконання рішення суду у разі набрання ним законної силиу цивільній справі № 520/10954/15-ц, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2016 року було введено заборону на відчуження автомобіля марки SKODA SPACEBACK 1598, двигун № НОМЕР_3 , д.р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 .

Як встановлено судами, з метою виконання рішення суду 24 жовтня 2018 року у цивільній справі № 520/10954/15-ц приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г. В. було відкрито виконавче провадження № 57513228.

Таким чином, вказана заборона відчуження спірного транспортного засобу була вчинена судом під час розгляду справи саме з метою виконання судового рішення після набрання ним законної сили. В подальшому, з метою примусового виконання вказаного судового рішення, приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження в рамках якого було накладено арешт на спірний транспортний засіб.

Таким чином, наявність у даному випадку заборони відчуження на спірному транспортному засобі не було перешкодою приватному виконавцю для винесення постанови про опис та арешт майна боржника.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 березня 2019 року у справі №920/149/18, від 13 лютого 2018 року у справі № 910/11266/17, від 03 вересня 2018 року у справі № 756/11356/16 від 13 травня 2020 року у справі № 644/2088/18 не можуть бути підставою для скасування судових рішень щодо вирішення скарги на дії приватного виконавця, оскільки стосуються вирішення судового спору щодо визнання права власності в позовному провадженні за позовом особи, яка вважає, що майно на яке накладено арешт належить їй.

Загалом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук