ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2021 року
м. Київ
справа № 520/11047/19
адміністративне провадження № К/9901/5705/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження справу №520/11047/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправними дії, скасування податкової консультації, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 (головуючий суддя Чалий І.С., судді: Зеленський В.В., П`янова Я.В.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі також відповідач), в якому просив суд:
визнати дії Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, а саме - надання індивідуальної податкової консультації від 18.09.2019 №283/ІПК/20-40-33-02-11 такими, що суперечать нормам підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в частині наявності роз`яснення практичного застосування податкового законодавства), а тому протиправними;
скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 18.09.2019 №283/ІПК/20-40-33-02-11.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 у справі №520/11047/19 повернуто скаржнику. Судове рішення мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні фактичні дані, які підтверджують набуття позивачем повної цивільної дієздатності та не міститься посилання на обставини, які спонукали позивача звернутися до податкового органу для отримання індивідуальної податкової консультації для того, щоб визначити обсяг його податкової правосуб`єктності в контексті розгляду цієї справи. Вказане нівелює можливість встановити наявність у позивача адміністративної процесуальної дієздатності до досягнення ним вісімнадцятирічного віку в розумінні приписів частини другої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України. Повертаючи апеляційну скаргу заявнику, суд керувався положеннями пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2020 відкрито касаційне провадження у справі №520/11047/19.
Ухвалою суду від 25.01.2021 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 26.01.2021.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права. Вказує, що позивача зареєстровано в державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, що підтверджується Карткою платника податків, виданою Центральним управлінням Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області 21.09.2016 на бланку №2030-19-00871. Позивач звертає увагу, що частина друга статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Як вважає позивач, наявність у нього адміністративної процесуальної дієздатності підтверджується прийняттям позовної зави судом першої інстанції та відриттям провадження у цій справі. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу. Як зазначає податковий орган, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату звернення з апеляційною скаргою позивач не досяг повноліття, а відтак суд правомірно визначив підстави для повернення апеляційної скарги, оскільки вона підписана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності. Крім того, відповідач звертає увагу, що як передбачено чинним податковим законодавством, здатність суб`єкта бути носієм та реалізувати юридичні права і обов`язки у сфері оподаткування настає після досягнення повноліття або у випадку набуття неповнолітніми особами цивільної дієздатності повному обсязі. З урахуванням викладеного, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги - без змін.
Переглядаючи ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень - один з головних принципів судочинства, передбачений Конституцією України. Аналогічні принципи закріплені в Кодексі адміністративного судочинства України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положеннями статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано адміністративну процесуальну правосуб`єктність. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь (частина друга цієї статті).
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Підпунктами 17.1.1, 17.1.2. пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України визначено, що платник податків має право: безоплатно отримувати у контролюючих органах, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов`язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю; представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника.
Згідно пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, апеляційним судом не встановлювались обставини чи є заявник ОСОБА_1 учасником публічно-правових відносин, у яких, відповідно до податкового законодавства, він може самостійно брати участь. Відтак, судом не з`ясовано можливість даної особи бути учасником справи у розумінні приписів частини другої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд лише констатував неможливість встановити наявність у позивача адміністративної процесуальної дієздатності до досягнення ним вісімнадцятирічного віку, через відсутність в матеріалах справи фактичних даних, які підтверджують набуття позивачем повної цивільної дієздатності та вказав, що у справі не міститься посилання на обставини, які спонукали позивача звернутися до податкового органу для отримання індивідуальної податкової консультації для того, щоб визначити обсяг його податкової правосуб`єктності в контексті розгляду цієї справи.
Вищевикладені обставини дають підстави для висновку про обґрунтованість доводів позивача, викладених у касаційній скарзі.
Верховний Суд звертає увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи, безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування, як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини звертав увагу, що одним з аспектів справедливого судочинства є доступ до суду. При цьому рівень доступу до апеляції на рівні національного законодавства повинен бути достатнім, щоб кожен міг мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які є втручанням в його права.
Також судді ЄСПЛ звертали увагу, що занадто суворе трактування національними судами процесуальних (формальних) норм позбавило громадян права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це є порушенням Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Інший підхід був би проявом надмірного формалізму і міг би розглядатися як обмеження особи у доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод.
За вказаних обставин, відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції з`ясовані всі обставини та їм надана правильна юридична оцінка.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини встановлено неповно, суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, що і потягло за собою прийняття судового рішення, яке не відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною першою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020 у справі №520/11047/19 скасувати.
Передати справу №520/11047/19 до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду