Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа №520/11797/16-ц

провадження №61-16489св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Поведьонкова Ірина Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів Комлевої О.С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Поведьонкова І. І., в якому просив визнати нікчемним нотаріально посвідчений заповіт від 10 грудня 2014 року, складений його батьком - ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 .

Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2014 року батько позивача - ОСОБА_3 склав заповіт на ім`я сторонньої особи ОСОБА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І. на відповідному бланку та складений за допомогою технічного засобу.

На підставі зазначеного заповіту ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилась спадщина на все його майно, а ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги.

Позивач вважав, що вказаний заповіт від 10 грудня 2014 року посвідчено нотаріусом з порушенням норм чинного законодавства, оскільки у разі, складання заповіту за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, він має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Проте спірний заповіт не містить запису його батька ОСОБА_3 про те, що він прочитаний ним вголос.

Крім того, у тексті заповіту міститься запис про те, що він складений та записаний у 14 годині 40 хвилин, а підписаний у 11 годині 40 хвилин, тобто ОСОБА_3 підписав пустий бланк, а текст набирався приватним нотаріусом за відсутності заповідача, тому вголос він його не прочитав. Отже, вищевказані обставини свідчать про нікчемність спірного заповіту.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року у складі судді Пучкової І. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано нотаріально посвідчений заповіт від 10 грудня 2014 року, складений ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , нікчемним.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при посвідченні спірного заповіту приватним нотаріусом не дотримано вимог закону щодо порядку нотаріального посвідчення, а саме батько позивача - ОСОБА_3 - до підписання заповіту не прочитав його вголос, а, отже, такі обставини підтверджують нікчемність вказаного заповіту, що узгоджується з положеннями статей 215 1257 ЦК України.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 03 травня 2018 року апеляційні скарги: представника ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Поведьонкової І. І. задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову апеляційного суду скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Поведьонкової І. І. задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заповіт, укладений ОСОБА_3 10 грудня 2014 року відповідає вимогам статей 203 215 1247 ЦК України, зокрема відповідає волевиявленню заповідача, підписаний ним особисто та складений у письмовій формі.

Відсутність рукописного напису ОСОБА_3 щодо прочитання та складання заповіту з його слів, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину нікчемним (недійсним), оскільки позивачем не доведено, що волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження належним йому майном не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Крім цього, вказана інформація увійшла до складу посвідчувального напису і була зазначена нотаріусом.

Апеляційний суд відхилив доводи представника позивача, що оспорюваний заповіт не містить рукописного зазначення заповідачем відомостей про те, що заповіт, зі слів заповідача, записаний нотаріусом і заповідачем прочитаний уголос, оскільки в тексті заповіту міститься запис здійснений технічними засобами, що заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем і власноручно підписаний.

Апеляційний суд дійшов висновку, що не вважається істотною умовою для визнання заповіту недійсним та обставина, що заповідач не власноручно зазначив у заповіті, що він ним прочитаний та складений з його слів, за умови, що судом встановлено, що форма заповіту відповідає вимогам ст.ст. 203 215 1247 ЦК України і волевиявлення заповідача було вільним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу поверхово та односторонньо, вийшов за рамки вимог позовної заяви, не надав належної правової оцінки доводам позивача, жодну обставину, встановлену судом першої інстанції не спростував належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд оскаржуваною постановою не спростував наявні ознаки нікчемності, а фактично обґрунтував їх неналежними доказами, вийшовши за межі позовних вимог.

Апеляційним судом не враховано та не надано належної оцінки, третя особа - приватний нотаріус, який посвідчував нікчемний заповіт, особисто повідомила суд першої інстанції та, окремо, представника позивача про те, що заповідач відмовився від прочитання заповіту вголос в силу фізичних вад, оскільки йому було важко фізично це зробити, саме тому у заповіті відсутнє обов`язкове застереження заповідача про те, що ним заповіт прочитаний уголос, як передбачено частиною другою статті 1248 ЦК України.

Також, на запитання суду першої інстанції приватний нотаріус відповідала, що при відмові заповідача прочитати заповіт уголос у заповіті не вносяться відмітки про це. Разом з тим, це не відповідає дійсності, оскільки згідно абз. З частини другої статті 1248 ЦК України передбачено, що якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Вказану обставину апеляційний суд не дослідив, у оскаржуваній постанові не спростував.

Представник позивача звертав увагу апеляційного суду, що згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 1253 ЦК України нотаріусу прямо заборонено бути свідком під час посвідчення заповіту. Однак, апеляційний суд, не отримавши письмової заяви про допит свідка, допитав третю сторону, як свідка та прийняв її показання як належний доказ.

В даному випадку нотаріус, якому суворо заборонено бути свідком під час посвідчення заповіту, особисто заявив, що він був свідком посвідчення заповіту і його треба допитати як свідка. Отже, апеляційний суд встановив обставини, що на його думку мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Апеляційний суд прийняв як належний доказ акт виконаних робіт та технічний висновок від 10 грудня 2014 року про те, що у нотаріальній конторі за місцезнаходженням третьої особи був проведений огляд, діагностика та ремонт комп`ютера, та не врахував, що вказані докази не подавались суду першої інстанції, обґрунтованість їх прийняття на стадії апеляційного розгляду справи не мотивував.

Апеляційним судом не враховано, що дефекти волевиявлення заповідача є підставою визнання заповіту недійсним, що передбачено частиною другою статті 1247 ЦК України і лише у випадку відсутні ознак нікчемності. Цивільним кодексом України чітко розмежовано нікчемні правочини (умови недійсності котрих прямо встановлені законом) від оспорюваних (недійсність котрих встановлюється рішенням за суду).

Волевиявлення заповідача не є предметом дослідження нікчемності заповіту, тому позивач не посилався на нього та суд першої інстанції розглянув справу в межах вимог позовної заяви і дослідив доводи позивача саме щодо нікчемності заповіту по справі. У зв`язку з наведеним, посилання апеляційного суду на недослідження волевиявлення заповідача судом першої інстанції при розгляді справи про встановлення нікчемності заповіту є незаконним та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права апеляційним судом.

Позивачем доведено, судом першої інстанції підтверджено, а відповідачем та третьою особою не спростовані очевидні порушення порядку посвідчення заповіту по справі та процедурні дефекти оскаржуваного заповіту.

Апеляційним судом не враховано правової позиції Верховного Суду викладену в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 388/281/17, на яку посилався представник позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Поведьонкова І. І., заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

У відзиві приватний нотаріус посилається на безпідставність доводів касаційної скарги, що приватний нотаріус Поведьонкова І. І. повідомила суд першої інстанції та окремо, представника позивача, про те, що заповідач відмовився від прочитання заповіту вголос в силу фізичних вад, оскільки йому було важко фізично це зробити, а саме тому у заповіті відсутнє обов`язкове застереження заповідача, що ним заповіт прочитаний уголос, як того вимагає частина друга статті 1248 ЦК України.

Вказані доводи спростовуються матеріалами справи, дослідженими в суді апеляційної інстанції, а також показаннями свідка ОСОБА_4 , допитаної в суді апеляційної інстанції у якості свідка, згідно з якими, зокрема, було встановлено, що заповідач ОСОБА_3 прочитав заповіт особисто вголос, не мав фізичних вад, які б заважали йому це зробити, про що зазначено в посвідчувальному написі нотаріуса на заповіті.

За вказаних обставин положення частини другої статті 1248 ЦК України не підлягали застосуванню.

ОСОБА_3 не мав жодних фізичних вад, які б заважали йому прочитати заповіт вголос, що і було ним зроблено особисто.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках.

Стаття 1257 ЦК Українипередбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України(частина третя статті 1247 ЦК України).

У справі, яка переглядається, встановлено, що оспорюваний заповіт записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів - з використанням комп`ютерного набору та роздруківки. У графі «підпис» міститься рукописний запис «заповіт прочитано мною особисто, відповідає моєї волі, підписаний власноручно ОСОБА_3 ».

У наступному рядку зазначені місце та дата посвідчення заповіту, а також запис «заповіт записаний мною, приватним нотаріусом Поведьонковою І. І., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем гр. ОСОБА_3 і власноручно підписаний ним у моєї присутності».

Приватний нотаріус встановила особу заповідача за паспортом, перевірила його дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст статей 1234 1235 1236 1241 1254 1307 ЦК України, встановила його дійсну волю на розпорядження майном на випадок його смерті та посвідчила особистий підпис на заповіті, при цьому будь-яких інших осіб при цьому не було, а тому і не було необхідності залучати двох свідків для такого посвідчення. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.

У цій справі позивач у якості підстав визнання заповіту нікчемним посилається виключно на недотримання форми і порядку під час його посвідчення, зокрема, відсутність власноручного запису заповідача, що заповіт складено з його слів та що він прочитаний ним саме у голос. Також позивач посилається на невідповідність зазначеного у заповіті часу його складання (14:40 год) із часом його власноручного підписання заповідачем (11:40 год), зазначеним нотаріусом у посвідчувальному написі.

Вказані доводи перевірені і спростовані апеляційним судом на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, в тому числі шляхом допиту приватного нотаріуса, який посвідчував заповіт, у якості свідка.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи позивача, що оспорюваний заповіт не містить рукописного зазначення заповідачем відомостей про те, що заповіт, зі слів заповідача, записаний нотаріусом і заповідачем прочитаний уголос, оскільки в тексті заповіту міститься запис, здійснений технічними засобами, що заповіт складено та записано зі слів заповідача приватним нотаріусом за допомогою технічних засобів, до підписання прочитаний уголос заповідачем і власноручно ним підписаний.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин та зібраних доказів, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відсутність рукописного напису ОСОБА_3 щодо прочитання саме уголос та складання заповіту з його слів, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину нікчемним (недійсним), оскільки вказана інформація увійшла до складу посвідчувального напису і була зазначена нотаріусом.

При цьому, заповідач у заповіті власноручно здійснив запис, що заповіт прочитаний ним особисто, відповідає його внутрішній волі, підписаний власноручно. Відсутність у вказаному записі вказівки на те, що заповіт прочитано саме у голос не свідчить про його нікчемність, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, зокрема, що ця інформація зазначена нотаріусом у посвідчувальному написі.

Дійсність підпису заповідача у заповіті, складання заповіту за відсутності у останнього необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту не є предметом даного спору і такими підставами позов не обґрунтовувався.

Помилкове зазначення у заповіті часу його складання (14:40 год.) з часом його власноручного підписання заповідачем (11:40 год.), зазначеним нотаріусом у посвідчувальному написі, за встановлених у цій справі обставин, не впливає на волевиявлення заповідача щодо розпорядження власним майном та не свідчить про нікчемність вчиненого правочину, оскільки за своїм змістом фактично є технічною помилкою, допущеною особою (приватним нотаріусом), яка склала заповіт за допомогою технічних засобів.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскарженого рішення апеляційного суду спростовуються змістом оспорюваного заповіту та іншими матеріалами справи, які не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідача на складання заповіту і порушення визначених законом умов його складання.

Обставини та докази, на які посилається позивач на підтвердження своїх доводів про нікчемність заповіту, у повній мірі перевірені апеляційним судом.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав вважати складений ОСОБА_3 заповіт нікчемним, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

Доводи касаційної скарги про незаконність допиту апеляційним судом під час розгляду справи приватного нотаріуса, який посвідчував заповіт, у якості свідка в силу прямої заборони, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 1253 ЦК України, є безпідставними, оскільки допит нотаріуса як свідка не заборонено процесуальним законом під час судового розгляду справ, зокрема у тому випадку, коли показання нотаріуса мають істотне значення для повного та всебічного розгляду справи по суті. При цьому, приватний нотаріус, не виступала свідком при посвідчені заповіту ОСОБА_3 , що підтверджується змістом самого заповіту ОСОБА_3 .

У касаційній скарзі заявник помилково поєднує поняття свідка, як особи, яка приймає участь у вчиненні нотаріальної дії, що передбачено статтею 1253 ЦК України, і свідка, як особи, яка приймає участь у судовому процесі, що передбачено ст. 69 ЦПК України, що за своїм змістом є різними категоріями.

Посилання позивача у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо порядку дослідження нових доказів є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).

Докази, на безпідставність прийняття яких посилається заявник у касаційній скарзі, були приєднані до матеріалів справи на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2018 року, якою частково задоволено клопотання третьої особи ОСОБА_4 про приєднання письмових доказів.

Апеляційним судом не було порушено правила щодо прийняття і дослідження нових доказів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом правової позиції Верховного Суду викладену в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 388/281/17 (провадження 61-37565ск18), оскільки у цій справі встановлені інші обставини, ніж у справі, що є предметом перегляду.

Так, у вищевказаній справі було встановлено, що спадкодавець через фізичні вади, а саме абсолютну сліпоту, що підтверджено медичною документацією, не міг особисто прочитати заповіт, тобто висновок про порушення нотаріусом порядку посвідчення спірного заповіту, встановленого у статті 1248 ЦК України, є правильним, як і висновок про нікчемність цього заповіту.

Разом з тим, у справі, яка переглядається установлено, що заповідач ОСОБА_3 не мав жодних фізичних вад, які б заважали йому прочитати заповіт вголос, що і було ним зроблено особисто.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що зміст заповіту не відповідає нормам законодавства щодо його форми і порядку посвідчення, наявність численних суттєвих порушень, вбачаються необґрунтованими та були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом при вирішенні спору по суті заявлених вимог, і суд на підставі наявних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати заповіт нікчемним.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування правильного по суті рішення суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на доведенні необхідності переоцінки доказів і обставин, на які посилався позивач, пред`являючи позов, і яким апеляційний суд дав належу оцінку.

В силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та встановлення обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська