Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 520/12779/16-ц

провадження № 61-21211св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2020 року у складі судді Пучкової І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»)правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5932212, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальникові кредит у розмірі 150 000 доларів США, а позичальник зобов`язався сплатити плату за кредит та повернути банку суму кредиту.

В якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та банком укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку.

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 30 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В. М. було зареєстровано за банком право власності на зазначений будинок та земельну ділянку.

Проте, позичальник та члени його сім`ї продовжують користуватися будинком, на вимогу банку будинок не звільняють.

Враховуючи наведене з урахуванням уточнених позовних вимог банк просив суд: усунути перешкоди АТ «ПУМБ» у користуванні житловим будинком, розташованим за адресом: АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з будинку, розташованого за адресом: АДРЕСА_1 ; надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 інше постійне житло, а саме належну на праві власності АТ «ПУМБ» квартиру, розташовану за адресом: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ «ПУМБ» відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що квартира, у яку пропонує позивач виселити відповідачів, розташована в іншому населеному пункті та має меншу площу, а саме 48,1 кв. м, що не свідчить про виконання банком вимог частини другої статті 109 ЖК України. Також судом зазначено, що відповідачі проживають у будинку на підставі договору оренди житлового будинку, тому із набуттям банком права власності на будинок на нього перейшли права та обов`язки наймодавця.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ «ПУМБ» задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2020 року змінено у мотивувальній частині та виключено висновки про недопущення через наявність договору оренди виселення наймачів і членів їх сімей та залишено без змін в резолютивній частині.

Виключаючи з мотивувальної частини рішення висновки про недопущення через наявність договору оренди виселення наймачів і членів їх сімей, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір оренди укладений у письмовій формі, проте нотаріально не посвідчено відповідно до статті 793 ЦК України та не має реєстрації у відповідності до положень статті 158 ЖК України. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачами не підтверджено належними доказами оренду будинку так і жилого приміщення у будинку.

Погоджуючись із висновками місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що передбачені ЖК України випадки виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення, серед іншого, передбачають вимогу, що надаване жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати санітарним і технічним вимогам. Ухвалюючи рішення апеляційний суд послався на положення статті 113 ЖК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «ПУМБ».

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року № 603/0/226-22 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «ПУМБ», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 641/2077/18, провадження № 61-17448св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було враховано, що при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та стаття 109 ЖК України. Натомість суди помилково послалися на статтю 113 ЖК України, оскільки вказана норма не регулює спірні правовідносини.

Суди не врахували заяви банку про зміну предмету позову та заяви, змістом яких позивач просив врахувати зміну іншого житла, яке було запропоновано відповідачам, оскільки їх місцезнаходження у м. Одеса.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 грудня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5932212, відповідно до якого позивач зобов`язався надати позичальникові кредит у розмірі 150 000 доларів США, а позичальник зобов`язався сплатити плату за кредит та повернути банку кредит.

12 грудня 2007 року у якості забезпечення виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором між ОСОБА_2 та банком був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 30 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В. М. було зареєстровано за банком право власності на предмет іпотеку на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 червня 2016 року за індексним номером 29874791, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 червня 2016 року № 60525430.

Станом на 17 серпня 2016 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 , 1963 року народження, ОСОБА_2 , 1960 року народження, ОСОБА_3 , 1984 року народження.

15 червня 2016 року АТ «ПУМБ» надіслано позичальнику ОСОБА_1 , іпотекодавцю ОСОБА_2 повідомлення про реалізацію банком у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору № 5932212 від 10 грудня 2007 року права звернення стягнення на предмет іпотеки та прийняття у власність будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на що іпотекодавець зобов`язаний добровільно звільнити предмет іпотеки та максимально сприяти звільненню предмету іпотеки всіма іншими мешканцями, попереджено про примусове виселення на підставі рішення суду.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира загальною площею 48,1 кв. м, житловою площею 27,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована 15 травня 2017 року на праві приватної власності (розмір частки 1/1) АТ «ПУМБ».

До відзиву на позов додано укладений у простій письмовій формі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір оренди житлового будинку від 1 жовтня 2007 року, за яким передано у строкове платне користування житловий будинок житловою площею 171,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , строк оренди до 1 жовтня 2047 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зі статтею 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Практикою Верховного Суду України визначено, що у такому випадку необхідно захистити права колишнього власника, застосувавши положення статті 109 ЖК України, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі

№ 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

При цьому, зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.

Вказану практику підтвердила й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження

№ 14-317цс18).

Отже, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого

2016 року № 6-2830цс15.

З наведеного вбачається, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили із того, що передбачені ЖК України випадки виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення, серед іншого, передбачають вимогу, що надаване жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати санітарним і технічним вимогам, в тому час як запропоноване житлове приміщення знаходиться у м. Ізмаїл.

Разом із тим, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційним судом не було враховано наступного.

У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою 21 жовтня 2016 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено справу до розгляду на 09 листопада 2016 року.

Судові засідання, які було призначено на 09 листопада 2016 року, 30 листопада 2016 року, 22 грудня 2016 року, не відбулись через неявку всіх осіб, які беруть участь у справі, й розгляд справи відкладено на 23 січня 2017 року.

У судовому засіданні, призначеному на 23 січня 2017 року, судом розглядалось клопотання про зупинення провадження у справі й після оголошення перерви суд у судовому засіданні 30 січня 2017 року клопотання задовольнив та зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 520/13115/16-ц.

Відповідно до статті 173 ЦПК України 2004 року розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з`ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду.

При цьому, як вбачається зі змісту статті 173 ЦПК України 2004 року, розгляд справи по суті не розпочався.

Ухвалою від 10 грудня 2018 року місцевим судом поновлено провадження у вказаній цивільній справі та призначено розгляд справи на 21 грудня 2018 року.

Пунктом 9 Розділу ХІІІ ЦПК України «Перехідні положення» визначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до частини третьої статті 254 ЦПК України провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

20 грудня 2018 року позивачем подано уточнену позовну заяву.

Ухвалою місцевого суду від 21 грудня 2018 року прийнято до провадження уточнений позов та відкладено розгляд справи на 05 лютого 2019 року.

В подальшому у судових засіданнях, які відбулись 05 лютого 2019 року, 19 лютого 2019 року, 15 березня 2019 року, 22 березня 2019 року, 12 квітня 2019 року, було оголошено перерву або відкладено розгляд справи.

12 квітня 2019 року позивачем було подано заяву про зміну предмету позову.

У судових засіданнях, які відбулись 05 червня 2019 року, 26 червня 2019 року, 12 серпня 2019 року, 28 серпня 2019 року, 17 жовтня 2019 року, 19 листопада 2019 року, оголошено перерву.

Згідно з довідкою від 03 грудня 2019 року судове засідання перенесено на 20 грудня 2019 року, у зв`язку із неможливістю фіксування судового засідання технічними засобами через незаплановане відключення електроенергії.

20 грудня 2019 року позивач подав до місцевого суду заяву, у якій просив суд врахувати, що АТ «ПУМБ» пропонує надати відповідачам інше постійне житлове приміщення по АДРЕСА_3 , загальною площею 63,2 кв. м, житловою площею 44 кв. м, яка належить на праві власності позивачу.

У судових засіданнях, які призначено на 20 грудня 2019 року, 05 лютого 2020 року, 27 лютого 2020 року, 17 березня 2020 року, 06 квітня 2020 року, 19 травня 2020 року, 03 червня 2020 року, 18 червня 2020 року оголошено перерву.

Ухвалою місцевого суду від 12 серпня 2020 року заяву банку про зміну предмету позову від 12 квітня 2019 року повернуто позивачу з усіма доданими документами. Повертаючи вказану заяву, місцевий суд виходив із того, що вона подана на стадії судового розгляду справи цивільної справи по суті.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи не звернув уваги на те, що 20 грудня 2019 року позивачем подано заяву, у якій він уточнив адресу житлового приміщення, розташованого у м. Одесі, у яке виселяються відповідачі.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Таким чином, оскільки заява позивача від 20 грудня 2019 року не змінює ані предмет (виселення відповідачів), ані підставу позову (позивач є власником будинку, у якому проживають відповідачі), поданого банком, лише уточнює адресу житлового приміщення, яке має надатися відповідачам під час виселення, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не надав належної уваги її змісту, не врахував доводів апеляційної скарги щодо її наявності, не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи не встановлено всіх обставин необхідних для ухвалення судового рішення, яке відповідає вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, невірно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а отже дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому слід зазначити, що відповідно до положень статті 50 ЖК України жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам.

Згідно зі статтею 379 ЦК України як житло розуміється житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Отже, жиле приміщення, яке надається під час виселення, має бути придатним для постійного проживання в ньому, відповідати встановленим санітарним, технічним, протипожежним нормам, які встановлюються спеціальним законодавством України.

Висновки щодо необхідності встановлення обставин придатності наданого постійного жилого приміщення особам, яких виселяють, викладено у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 607/10041/16 (провадження № 61-18550св20).

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, надати належну оцінку доводам позивача щодо надання іншого жилого приміщення відповідачам у м. Одеса й, у разі наявності підстав, встановити чи вільна квартира, яку надає позивач, для проживання відповідачів, чи відповідає вона встановленим санітарним і технічним вимогам.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта