№ 520/13576/13-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 520/13576/13-ц

провадження № 61-10237св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач санаторій «Одеський»,

відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа Міністерство оборони України,

особа, яка подає касаційну скаргу, Державна служба України з надзвичайних ситуацій,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року в складі колегії суддів:Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М., у справі за позовом санаторія «Одеський» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Міністерство оборони України, про усунення перешкод у користуванні приміщеннями,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013 року санаторій «Одеський» звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа Міністерство оборони України, про усунення перешкод у користуванні приміщенням.

На обґрунтування позову позивач зазначав, що санаторій «Одеський» є державним підприємством з державною формою власності. На підставі Указу Президента України від 31 жовтня 2002 року № 970/2002 «Про деякі питання удосконалення використання санаторно-курортних закладів», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 131 «Про передачу цілісних майнових комплексів військових санаторіїв», наказу Міністра Міністерства надзвичайних ситуацій України (далі МНС) від 02 квітня 2003 року № 95 на базі цілісного майнового комплексу військового санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (в/ч НОМЕР_1 ), переданого від Міністерства оборони України (акт прийому-передачі від 14 квітня 2003 року), було створено санаторій МНС України «Одеський», що складається з будівель за інвентарними №№ 1, 2, 11, 14, 15, 16, 17, 18, 2024. Форма власності державна.

Санаторій МНС України «Одеський» змінив найменування на найменування санаторій «Одеський».

Вказані будівлі перебувають в оперативному управлінні трудового колективу санаторію «Одеський». Згідно акту прийому-передачі цілісного майнового комплексу Одеського військового санаторію (в/ч НОМЕР_1 ) від 14 квітня 2003 року до сфери управління МНС України передавалася і будівля № 11 «Лікувальний корпус, котельня», де згідно цьому акту на той час тимчасово проживали сім`ї відповідачів, які заселилися до приміщень на підставі наказів різних посадових осіб Південного оперативного командування.

Відповідно до листа Південно-східного Територіального квартирно- експлуатаційного управління від 21 червня 2013 року № 303/22/2/172, ОСОБА_2 , сім`я якого тимчасово проживала в приміщеннях будівлі № 11 «Лікувальний корпус, котельня», отримав постійну квартиру на вул. Щорса та знятий з черги на отримання житла. Однак, ОСОБА_2 та член його сім`ї ОСОБА_1 безпідставно займають нежитлові приміщення будівлі № 11 «Лікувальний корпус, котельня» та добровільно приміщення не звільняють.

Відповідно до листа Південно-східного Територіального Квартирно-експлуатаційного управління від 21 червня 2013 року № 303/22/2/172, ОСОБА_3 знятий з черги, у зв`язку з переводом до нового місця служби у м. Севастополь.

Посилаючись на викладене позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні приміщеннями санаторію «Одеський» у будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (інвентарний номер 11), що входить до цілісного майнового комплексу санаторію «Одеський» шляхом звільнення їх відповідачами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року позов санаторію «Одеський» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Міністерство оборони України, про усунення перешкод у користуванні приміщенням задоволено частково.

Усунуто перешкоди у користуванні приміщеннями санаторію «Одеський» у будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (інвентарний № 11), що входить до цілісного майнового комплексу санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом звільнення займаних приміщень від особистих речей ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Стягнено в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь санаторію «Одеський» судовий збір у розмірі 114,70 грн. Стягнено в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь санаторію «Одеський» витрати за оголошення у газеті у розмірі 840,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги санаторія «Одеський» та усуваючи перешкоди в користуванні приміщеннями санаторію «Одеський» у будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (інвентарний № 11), що входить до цілісного майнового комплексу санаторію «Одеський» шляхом звільнення займаних приміщень від особистих речей відповідачів, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення юридичного статусу гуртожитку не має, житлова комісія Одеського гарнізону питання розподілу житла у приміщеннях будівлі № 11 «Лікувальний корпус, котельня» не розглядала і ордери на займання житлової площі КЕВ м. Одеси не видавалися. Технічний стан приміщень цієї будівлі не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, правилам протипожежної безпеки, передбачених для проживання, через знаходження будівлі в аварійному стані.

ОСОБА_2 , сім`я якого тимчасово проживала в приміщеннях будівлі № НОМЕР_2 отримав постійну квартиру на вул. Щорса, знятий з черги на отримання житла, тому ОСОБА_2 та член його сім`ї ОСОБА_1 до теперішнього часу безпідставно займають спірні нежитлові приміщення будівлі № 11 та добровільно приміщення не звільняють.

ОСОБА_3 проходить службу у м. Севастополі та не проживає у спірному приміщенні, а лише займає приміщення своїми особистими речами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог санаторію «Одеський», посилаючись на те, що судом було прийнято рішення передчасно, без всебічного дослідження обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року скасовано.

У задоволенні позову санаторія «Одеський» до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приміщеннями санаторію «Одеський» у будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (інвентарний № 11), що входить до цілісного майнового комплексу санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звільнення цих приміщень відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та відмовляючи у цій частині позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 проживає у спірному приміщенні більше 15 років на підставі договору найму житла, сплачує комунальні послуги. Доводів, які б обґрунтували можливість втручання на право на житло за таких умов, позивачем не наведено, та обставина, що приміщення не має статусу житлового, та розташоване на територій санаторного комплексу, не спростовує того, що в такому статусі воно перебувало і на час укладання договору оренди, а тому підстави вважати встановленим зміну обставин відсутні.

Також судом було враховано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2019 року, яким було відмовлено у в задоволенні позову санаторія «Одеський» до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору найму приміщення для проживання та надання комунальних послуг, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_3 24 січня 2003 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної служби України з надзвичайних ситуацій на постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року в указаній справі.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з Указом Президента України від 31 жовтня 2002 року № 970 «Про деякі питання удосконалення використання санаторно-курортних закладів», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 131-р «Про передачу цілісних майнових комплексів військових санаторіїв» та наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі МНС України) від 26 березня 2003 року № 82 «Про організацію передачі цілісного майнового комплексу Одеського військового санаторію» цілісний майновий комплекс Одеського військового санаторію (військової частини НОМЕР_1 ) передано зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління МНС України.

Вищевказане МНС України неодноразово реорганізувалося. З 30 серпня 2016 року Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі ДСНС) є правонаступником МНС України.

Відповідно до Положення про ДСНС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1052 (далі Положення про ДСНС), ДСНС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2013 року № 296 «Питання управління об`єктами державної власності Державною службою з надзвичайних ситуацій» цілісний майновий комплекс санаторій МНС України «Одеський» передано до сфери управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Відповідно до пунктів 1.2, 4.2 статуту Медичного реабілітаційного центру «Одеський» (далі МРЦ «Одеський») (відповідно до змін до статуту внесених наказом від 08 листопада 2018 року № 653 назву санаторію «Одеський» змінено на назву МРЦ «Одеський»), затвердженого наказом ДСНС України від 30 травня 2013 року № 365 (зі змінами) (код ЄДРПОУ 24548180), МРЦ «Одеський» заснований на державній власності та належить до сфери управління ДСНС. Майно та кошти МРЦ «Одеський» є державною власністю та належать йому на праві оперативного управління. МРЦ «Одеський» використовує закріплене за ним майно лише за його цільовим і функціональним призначенням.

Отже, ДСНС є уповноваженим органом управління майном МРЦ «Одеський».

Враховуючи той факт, що рішення прийнято відносно ДСНС, яка не була залучена до участі у цій справі, то це є обов`язковою підставою для його скасування та направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заявник зазначає, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував свою постанову, не врахував аргументи позивача, не надав їм жодної оцінки у постанові.

Заявник вважає безпідставними посилання суду апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови на статті 509 629 759 ЦК України та на договір найму для проживання та надання послуг від 27 січня 2003 року укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 і відповідачем ОСОБА_3 , оскільки ні МРЦ «Одеський», ні ДСНС з відповідачем не укладала договорів найму, оренди приміщення, не є стороною за цим договором. Тому суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині своєї постанови не вірно застосував норми матеріального права.

Також заявник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки наявний договір найму оренди житла та тривалість проживання відповідача у приміщенні більш ніж 15 років, то останній вправі очікувати виникнення на його підставі прав та обоє`язків. Зазначає, що такий висновок є суб`єктивною думкою суду та необгрунтованою відповідною нормою права. Проаналізувавши зміст наданої МРЦ «Одеський» до ДСНС копії вищезазначеного договору найму державного майна, укладеного 27 січня 2003 року між ОСОБА_3 та військовою частиною НОМЕР_1 , ДСНС вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства на момент його укладання, а тому не може бути належним доказом.

ДСНС вважає безпідставним посилання суду апеляційної інстанції на зазначену статті Конвенції, оскільки приміщення, які займають відповідачі не є житловим, не належить їм на праві власності, а належить державі в особі МРЦ «Одеський» на праві оперативного управління, нежитлові приміщення будівлі № 11 МРЦ «Одеський» рахуються на балансі, експлуатується і обслуговується МРЦ «Одеський». МРЦ «Одеський» єдиний в системі ДСНС України оздоровчо-лікувальний заклад в якому проходять реабілітацію, лікування та оздоровлення особовий склад ДСНС та громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Саме цим цілям та завданням і має відповідати передана в оперативне управління будівля № 11 «Лікувальний корпус, котельня». А відтак відповідачі перешкоджають МРЦ «Одеський» у забезпеченні його належного функціонування та діяльності, безпідставно вселились та проживають у вказаних приміщеннях, та в супереч чинного законодавства, без оформлення відповідних документів (відсутні протоколи засідань житлових комісій, видача ордерів на проживання не проводилась), в добровільному порядку його не звільняють.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов від ОСОБА_3 відзив на касаційну скарга, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують.

Також зазначає, що оскільки предметом спору є наявність права користування ОСОБА_5 приміщення, а ДСНС, як орган управлінням майном МРЦ «Одеський» не наділене правами та обов`язками щодо вирішення питання про визначення порядку користування цим майном, оскільки його права як органа управління майном обмежуються лише наданням згоди на відчуження майна, то даним спором жодні права та обов`язки ДСНС не порушуються. Оскаржуване рішення суду не призводить до встановлення, зміни, припинення прав, свобод та обов`язків ДСНС.

У лютому 2021 року ДСНС подало відзив на касаційну скаргу, в якому підтримав касаційну скаргу та просив її задовільнити.

У березні 2021 року ОСОБА_3 подав заперечення щодо долучення до матеріалів справи відповіді на відзив на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Київського районного суду м. Одеси.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Хоменка Я. І. про відмову у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ДСНС на постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року відмовлено.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі Указу Президента України від 31 жовтня 2002 року № 970/2002 «Про деякі питання удосконалення використання санаторно-курортних закладів», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 131 «Про передачу цілісних майнових комплексів військових санаторіїв», наказу Міністра МНС України від 02 квітня 2003 року № 95 на базі цілісного майнового комплексу військового санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 », переданого від Міністерства оборони України (акт прийому-передачі від 14 квітня 2003 року), було створено санаторій МНС «Одеський», що складається з будівель за інвентаризаційними №№ 1, 2, 11, 14, 15, 16, 17, 18, 2024.

14 квітня 2003 року складений акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Одеського військового санаторію (в/ч НОМЕР_1 ) до сфери управління МНС, в якому зазначено, що у приміщенні будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (інвентаризаційний № 11) на підставі наказу начальника Одеського гарнізону від 26 квітня 2000 року № 34 дозволено тимчасове розміщення 21 сім`ї військовослужбовців гарнізону. Фактично проживає 30 сімей. У підпункті «б» пункту 3 вказаного акту зазначено, що питання відселення сімей, що тимчасово проживають на законних підставах у приміщеннях лікувального корпусу санаторія «Одеський» Міністерство Оборони України буде вирішувати шляхом надання житла в порядку чинного законодавства України (а. с. 711 т. 1).

Відповідно до акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу Одеського військового санаторію (в/ч НОМЕР_1 ) до сфери управління МНС від 14 квітня 2003 року під час обстеження приміщення будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (№ 11), встановлено, що технічний стан приміщень не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, правилам протипожежної безпеки, передбаченими для проживання, через знаходження будівлі в аварійному стані.

Сім`я старшого лейтенанта м/с ОСОБА_3 складом із 3 осіб ( ОСОБА_3 , його дружина ОСОБА_6 та син ОСОБА_7 ) у 2000 році заселилася у лікувальному корпусі санаторію (будівля № 11) на підставі наказу начальника Одеського гарнізону від 26 квітня 2000 року № 34 (а. с. 13, 4143 т. 1).

27 січня 2003 року між військовою частиною НОМЕР_1 в особі командира частини і ОСОБА_3 було укладено договір найму для проживання та надання послуг (а. с. 177179 т.1).

Відповідно до пункту 3 зазначеного договору строк найму складає термін до отримання орендарем муніципального житла у м. Одеса згідно з діючим законодавством, строк оренди може бути скорочений лише за згодою сторін.

Відповідно до проведеної перевірки Київським РВ ОМУ ГУМЗС України в Одеській області ОСОБА_3 та ОСОБА_6 проживають у корпусі котельня за адресою: АДРЕСА_1 , а зареєстровані за іншою адресою (а. с. 170 т. 1).

З листа Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 27 серпня 2013 року встановлено, що статусу «гуртожиток» приміщенням будівлі № НОМЕР_2 санаторію «Одеський» не надавався, дозволів та ордерів на зайняття вказаного приміщення не видавалося (а. с. 29 т. 1).

Відповідно до наказу начальника військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 03 квітня 2013 року № 72, ОСОБА_3 вибув до нового місця служби (а. с. 22 т. 2).

З наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 08 квітня 2013 року за № 64 ОСОБА_3 приступив до виконання служби у м. Севастополь (а. с. 23 т. 2).

На час розгляду справи підполковник медичної служби ОСОБА_3 фактично прибув для подальшого проходження служби з м. Севастополь до м. Одеси 28 березня 2014 року (а. с. 184 т. 1).

Станом на 27 травня 2014 року ОСОБА_3 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 (а. с. 184 т. 1).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_3 не має нерухомого майна (а. с. 147 т. 1).

Відповідно до довідки, наданої командиром військової частини НОМЕР_4 від 28 січня 2015 року ОСОБА_3 перебуває на квартирному обліку в Одеському гарнізоні з 19 серпня 1997 року зі складом сім`ї 3 особи (а. с. 146 т.1 ).

З наданих квитанцій, встановлено, що ОСОБА_3 постійно, щомісячно сплачував та сплачує за отримані комунальні послуги за споживчу електроенергію та воду, не зважаючи на його перебування на військовій службі у м. Севастополі (а. с. 148159 т. 1).

Відповідно до пункту 1.1 та пункту 3 статуту санаторій «Одеський» є державною організацією заснованою на державній власності і є госпрозрахунковим закладом (а. с. 18 т. 1).

Позивачем, також в іншому провадженні були заявлені позовні вимоги до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору найму приміщення для проживання та надання комунальних послуг, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_3 від 24 січня 2003 року (а. с. 7172 т. 2).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано доказів на підтвердження законних підстав про визнання недійсним договору найму приміщення для проживання та надання комунальних послуг, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_3 24 січня 2003 року. Також рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 на законних підставах проживає у приміщені будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (інвентаризаційний № 11) за адресою: АДРЕСА_1 , іншого належного житлового приміщення від Міністерства оборони України за умовами договору та зобов`язань за законом не отримав, має право на отримання житла від Міністерства оборони України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, та в запереченнях, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 09 жовтня 2007року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява №7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява №3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява №33202/96, п. 110, ECHR 2000-I).

Як встановлено судом апеляційної інстанції ОСОБА_3 та його сім`я складом із 3 осіб у 2000 році заселилася у спірному приміщенні (будівля № 11) на підставі наказу начальника Одеського гарнізону від 26 квітня 2000 року № 34.

27 січня 2003 року між військовою частиною НОМЕР_1 в особі командира частини і ОСОБА_3 було укладено договір найму для проживання та надання послуг.

ОСОБА_3 проживає у спірному приміщення більше 15 років.

Врахувавши зазначене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 проживає у спірному приміщенні на законних підставах.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем в іншому провадженні були заявлені позовні вимоги до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору найму приміщення для проживання та надання комунальних послуг, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_3 24 січня 2003 року, за результатом розгляду якого рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено.

Зазначеним рішенням суду було встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження законних підстав про визнання недійсним договору найму приміщення для проживання та надання комунальних послуг, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_3 24 січня 2003 року. Також рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 на законних підставах проживає у приміщені будівлі «Лікувальний корпус, котельня» (інвентаризаційний № 11) іншого належного житлового приміщення від Міністерства оборони України за умовами договору та зобов`язань за законом не отримав, має право на отримання житла від Міністерства оборони України.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Вищезазначеним судовим рішенням встановлено правомірність договору найму від 27 січня 2003 року та правомірність проживання відповідача у спірному приміщенні.

Виходячи з вищезазначеного, оскільки відповідач разом зі своєю родиною займають спірне приміщення, що розташоване в будівлі, належній до цілісного майнового комплексу санаторію, на підставі вказаного договору найму (оренди), який не визнаний судом недійсним, то вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні приміщеннями не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи.

Матеріалами справи також встановлено, що з акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу Одеського військового санаторію (в/ч НОМЕР_1 ) вбачається, що до сфери управління МНС від 14 квітня 2003 року відноситься питання відселення громадян, які тимчасово проживають на законних підставах у будівлі «Лікувальний комплекс, котельна» (інвентаризаційний № 11), що входить до цілісного майнового комплексу Одеського санаторію і прийнято на баланс санаторію, буде вирішено Міністерством Оборони України шляхом надання їм житла в порядку чинного законодавства України.

Враховуючи наявність договору найму та тривалість проживання відповідача в приміщенні більше 15 років, то останній вправі очікувати виникнення на його підставі прав та обов`язків.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскільки ОСОБА_3 займає спірне приміщення, що розташоване в будівлі, належній до цілісного майнового комплексу санаторію, на підставі договору найму, який не визнаний не дійсним, не втратив чинність через сплив строку, не розірваний, то вимоги позивача в частині усунення перешкод у користуванні приміщеннями не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи.

Доводи касаційної скарги про те, що приміщення не має статусу житлового, та розташоване на територій санаторного комплексу, не спростовує того, що в такому статусі воно перебувало і на час укладання договору найму, а тому підстави вважати встановленим зміну обставин відсутні.

Окрім того, вимоги позивача про усунення перешкод шляхом звільнення відповідача з приміщення без надання йому іншого житла, призведе до порушення його права на житло.

Таку правову позицію, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини підтверджено постановою Верховного суду від 23 січня 2018 року по справі № 521/10070/14.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 509 629 759 ЦК України, є безпідставними, оскільки спірне приміщення не є житловим фондом, а є санаторно-курортним закладом профілакторієм і заснований на державній власності. Відносини, пов`язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання громадян, регулюються нормами цивільного законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що договір найму не відповідає вимогам чинного законодавства на момент його укладання, а тому не може бути належним доказом, є безпідставними, оскільки правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Правомірність договору найму заявником касаційної скарги не спростовано.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував свою постанову, не врахував аргументи позивача, не надав їм жодної оцінки у постанові, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Отже, колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не забезпечив належного дослідження обставин справи та не відповів на всі аргументи позовної заяви, належно не дослідивши спірну інформацію, тому його судове рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, дав відповіді на кожен аргумент позивача, який має юридично важливе значення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є особа, яка подала касаційну скаргу, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 911/2635/17, від 27 липня 2021 року у справі № 654/3558/16.

Враховуючи викладене, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом є заявник, або в рішенні містяться судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Апеляційний суд, який відмовив у задоволенні позову, не вказав ні у мотивувальній частині, ні в резолютивній частині судового рішення про права та обов`язки ДСНС. Тому оскаржуваним судовим рішенням апеляційної інстанції не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси або обов`язки ДСНС.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на власне тлумачення заявником норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук