Постанова
Іменем України
02 березня 2021 року
м. Київ
справа № 520/14389/15-ц
провадження № 61-8375св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, відділ державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 березня
2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого
є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Київський ВДВС Одеського МУЮ) та відділ державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції одеської області (далі - ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області), про звільнення майна з-під арешту.
Позовну заяву мотивовано тим, що 21 серпня 2007 року між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 100 000,00 доларів США, строком до 21 серпня 2012 року.
На забезпечення виконання зазначеного договору у той же день між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом, якого була трикімнатна квартира загальною площею 79,05 кв. м, житловою площею 45,00 кв. м, розташована за адресою: квартира
АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_1 .
Постановою Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ від 17 листопада 2009 року було накладено арешт на зазначену квартиру.
Також на зазначену квартиру було накладено арешт постановою ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області від 29 жовтня 2012 року.
АТ КБ «ПриватБанк» вважало, що спірна квартира підлягає звільненню з-під арешту, оскільки договір іпотеки було укладено раніше, ніж винесені зазначені постанови Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ року
та ВДВС Овідіопольського РУЮ.
Зазначало, що арешт спірної квартири унеможливлює виконати рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2015 року, яким було задоволено позовні вимоги банку та звернуто стягнення на трикімнатну квартиру загальною площею 79,05 кв. м, житловою площею 45,00 кв. м,
що розташована за адресою: квартира
АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
З урахуванням зазначеного та уточнень позовних вимог,
ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , яка належить
на праві власності ОСОБА_1 , накладений:
17 листопада 2009 року постановою Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ АА № 613833, запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 листопада 2009 року № 9256115;
22 березня 2010 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси у справі № 2-4027/2010, запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22 березня 2010 року № 9644214;
02 серпня 2010 року постановою СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області № 114, запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06 серпня 2010 року № 10117664;
29 жовтня 2012 року постановою ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області № 34767844, запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 14 червня 2010 року № 13177664;
11 листопада 2015 року постановою ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області, запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12 листопада 2015 року № 12008272;
26 листопада 2015 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області у справі № 5220/10539/15-ц, запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09 грудня 2015 року № 12488999;
15 серпня 2016 року постановою Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ
в Одеській області ВП № 51925512;
15 серпня 2016 року постановою Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ
в Одеській області ВП № 51925535.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 січня
2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту з квартири
АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного 02 серпня 2010 року постановою про накладення арешту № 114 СВ ОМУ ГУМВС в Одеській області старшим слідчим Деменцова В. О., запис у реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06 серпня
2010 року № 10117664, закрито.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що порядок скасування арешту майна, що накладений у межах кримінального провадження, встановлений статтею 174 КПК України і, відповідно,
це питання підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.
У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції не може вирішити питання про звільнення майна з-під арешту, накладеного у межах кримінального провадження, оскільки цей спір повинен розглядатися у порядку кримінального судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду,
АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов помилкових висновків, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки застосував норми процесуального права без урахування висновків щодо застосування
у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, а саме, що вирішення судом питання про звільнення з-під арешту майна, накладеного при провадженні у кримінальній справі, у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдавати шкоди інтересам кримінального провадження.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 520/14389/15-ц
із Київського районного суду м. Одеси.
У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзивів на касаційну скаргу до суду не надходило
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ від 17 листопада 2009 року АА № 613833 було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить
на праві власності ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2010 року
у справі № 2-4027/2010 було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить
на праві власності ОСОБА_1 .
Постановою СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 02 серпня
2010 року № 114 було накладено арешт на квартиру
АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Постановою ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області від 29 жовтня 2012 року № 34767844 було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить
на праві власності ОСОБА_1 .
Постановою ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області від 11 листопада 2015 року було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності
ОСОБА_1 .
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області
від 26 листопада 2015 року у справі № 5220/10539/15-ц було накладено арештна квартиру
АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Постановою Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області 15 серпня 2016 року ВП № 51925512 було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить
на праві власності ОСОБА_1 .
Постановою Київського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області
від 15 серпня 2016 року ВП № 51925535 було накладено арештна квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського
й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ,
а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового
чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення,
як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є,
як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства
за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча
б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення
не віднесено до інших видів судочинства.
Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 зазначила, якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження
не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року,
то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року.
У постановах Великої Палати Верховного Суду України від 24 квітня
2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі
№ 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц,
від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц викладений правовий висновок та зазначено про те, що в разі накладення арешту за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами
КПК України 2012 року.
Частиною першою статті 1 КПК України 2012 року встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю
чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року).
Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта
статті 174 КПК України 2012 року).
Втім, частини третя та четверта статті 174 КПК України 2012 року регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження. Натомість у цій справі кримінальне провадження не закрито.
Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 1960 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє не закрито, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно
є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею
у кримінальному провадженні.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19).
Отже, установивши, що арешт на квартиру
АДРЕСА_1 постановою СВ ОМУ ГУМВС України
в Одеській області, старшим слідчим Даменцова В. О., накладено
у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що питання про зняття такого арешту треба розглядати за правилами кримінального судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі, оскільки позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року
у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), Верховним Судом відхиляються, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила
від викладеного в ній висновку та 30 червня 2020 року прийняла постанову у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19), в якій виклала інший висновок.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,
а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання,
чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає
зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ
від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович