ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2022 року
м. Київ
справа № 520/14507/21
адміністративне провадження № К/990/916/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 520/14507/21
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області
про стягнення суми,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року, прийняте у складі головуючого судді Горшкової О.О.,
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Катунова В.В., суддів: Чалого І.С., Бершова Г.Є.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач, ТУ ДСА у Харківській області), у якому просив стягнути з ТУ ДСА у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків відповідно до частини п`ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за липень 2021 року, що складає 18918,00 грн та підлягає індексації, починаючи з 01 липня 2021 року по день фактичного розрахунку.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що до 01 січня 2021 року він отримував суддівську винагороду відповідно до положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) і щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - складала 30 відсотків, що відповідає частині п`ятій статті 135 Закону № 1402-VIII. Однак, у січні 2021 року ТУ ДСА України у Харківській області протиправно, на переконання позивача, зменшено розмір його суддівської винагороди за складовою - доплата за вислугу років.
2.1. Позивач також зазначив, що рішенням Конституційного суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року у справі №1-7/2018(4062/15) визнано неконституційними положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII (далі - Закон №192-VIII), яким тотожні положення частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII. Тому, на переконання позивача, положення частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII визнанню неконституційними повторно не підлягають з огляду на рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016.
3. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач у відзиві на позовну заяву підкреслив, що позивач був призначений на посаду терміном на п`ять років, отже починаючи з 2017 року останній не наділений повноваженнями здійснювати правосуддя, а тому у відповідача відсутні правові підстави для нарахування та виплати судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 доплати до посадового окладу за вислугу років. Також, посилаючись на рішення Конституційного суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року у справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI, у редакції Закону №192-VIII, відповідач наполягав на тому, що позивач, як суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Крім того, ТУ ДСА України в Харківській області звернуло увагу на те, що воно, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, визначених встановленим кошторисом, та не має правових підстав для нарахування та виплати позивачу доплати до посадового окладу за вислугу років.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.
4. Указом Президента України від 23 січня 2012 року №29 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Коломацького районного суду Харківської області строком на 5 років.
5. 22 січня 2017 року повноваження позивача як судді Коломацького районного суду Харківської області припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення судді №М3-10510.
6. 14 лютого 2019 року Головою Коломацького районного суду Харківської області видано наказ №05-03/10, яким позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з 14 лютого 2019 року.
7. Наказом ТУ ДСА в Харківській області "Про припинення виплати доплат" від 25 січня 2021 року №01-06/07, з посиланням на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а, припинено виплату відповідних доплат, починаючи з 01 січня 2021 року, зокрема і судді Коломацького районного суду Харківської області Яковенку А.О.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час розгляду цієї справи не знайшли підтвердження доводи позивача щодо факту порушення його суб`єктивного права та інтересу у наслідок прийняття наказу від 25 січня 2021 року №01-06/07 "Про припинення виплати доплат», дія якого розповсюджується, зокрема, і на суддю Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1
9.1. Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №1-7/2018 (4062/15), суди попередніх інстанцій зазначили, що у наведеному рішенні предметом конституційного провадження був не Закон №1402-VIII (частина дев`ята статті 135 якого застосована відповідачем у спірних правовідносинах), а частини третя, десята статті 133 Закону №2453-VI, у редакції Закону №192-VIII, тобто інший акт права. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для поширення дії рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №1-7/2018 (4062/15) на випадок застосування положень частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII.
9.2. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач діяв в межах приписів частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII у спосіб видання наказу відносно судді, котрий не здійснює правосуддя внаслідок завершення повноважень професійного судді, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої частини суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу відповідно до частини п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII є необґрунтованим та задоволенню не підлягають.
ІV. Касаційне оскарження
10. 10 січня 2022 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
11. На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII, які є тотожними за змістом положенням частини десятої статті 133 Закону №2453-VI, у редакції Закону №192-VIII, визнаної неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15), у випадку припинення доплат за вислугу років за наявності стажу роботи на посаді судді більше 10 років - у розмірі 30 відсотків відповідно до частини п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII.
11.1. У касаційній скарзі позивач наполягає, що оскільки він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, тому зменшення суддівської винагороди звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, що відповідно до підпункту 3.4. Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) визнано неконституційним.
11.2. Отже, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права шляхом застосування закону (частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII), який не підлягає застосуванню (неконституційного), що є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення у справі.
12. Касаційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження без виклику сторін.
13. 18 січня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів: Данилевич Н.А., Уханенка С.А. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача у зв`язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
14. До Верховного Суду 31 січня 2022 року надійшов відзив ТУ ДСА в Харківській області на касаційну скаргу, в якому відповідач, спростовуючи доводи касаційної скарги, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
15. Відзив на касаційну скаргу не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника відповідача.
16. 02 лютого 2022 року справа № 520/14507/21 надійшла до Верховного Суду.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
17. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
18. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
20. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
21. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
22. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
23. Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
23.1. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).
24. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
25. За правилами частини другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
26. Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (яка, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року, діє в редакції Закону № 1774-VIII) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
27. Згідно з частиною п`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
28. Відповідно до частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
29. Пункту 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.
30. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон № 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
31. Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).
32. Згідно з пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№18-20, ст. 132 із наступними змінами).
33. На підставі підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX (далі - Закон № 193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (наведені вище).
34. Відповідно до частин першої-третьої статті 133 Закону № 2453-VI (тут і далі - у редакції Закону № 192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
34.1. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
34.2. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
35. Відповідно до частини статті 133 Закону № 2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
36. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята статті 133 Закону № 2453-VI).
37. Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
37.1. За висновками цього Рішення, Конституційний Суд України вирішив:
« 1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
2. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».
37.2. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
VІ. Позиція Верховного Суду
38. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
40. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги позивача, Верховний Суд виходить з такого.
41. За змістом судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що позивачу за липень 2021 року не виплачено доплату до посадового окладу (щомісячну доплату за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків).
42. Так, судами попередніх інстанцій установлено, що позивач Указом Президента України від 23 січня 2012 року № 29 був призначений на посаду судді Коломацького районного суду Харківської області строком на 5 років. Повноваження позивача як судді Коломацького районного суду Харківської області припинилися 22 січня 2017 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено.
43. У цьому зв`язку слід зауважити, що після 22 січня 2017 року позивач не міг здійснювати правосуддя. Нагадаємо, що до набрання чинності Законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді вперше (за Законом № 2453-VI) здійснювалося строком на п`ять років, після закінчення якого Вища кваліфікаційна комісія суддів України могла рекомендувати для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, які перешкоджали б цьому.
44. Отже, відповідно до раніше чинного Закону № 2453-VI, після закінчення п`ятирічного строку повноважень суддя не міг здійснювати правосуддя допоки не буде вирішено питання про обрання його на посаду судді безстроково.
45. Після набрання чинності Законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.
46. Судами попередніх інстанцій також установлено, що наказом голови Коломацького районного суду Харківської області від 14лютого 2019 року № 97-к позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з 14 лютого 2019 року, а згодом, наказом ТУ ДСА в Харківській області "Про припинення виплати доплат" від 25 січня 2021 року №01-06/07, з посиланням на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а, було припинено виплату відповідних доплат, починаючи з 01 січня 2021 року, зокрема, судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1
47. Зміст рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а судами попередніх інстанцій не встановлено.
48. Разом з тим, за змістом судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої частини суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу відповідно до частини п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII за січень, лютий 2021 року, що складає 18918,00 грн та підлягає індексації, починаючи з 01 липня 2021 року по день фактичного розрахунку, з огляду на те, що відповідач діяв в межах приписів частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII у спосіб видання наказу відносно судді, котрий не здійснює правосуддя внаслідок завершення повноважень професійного судді.
49. У контексті наведеного, колегія суддів, зіставивши встановлені судами обставини справи, з доводами як позивача (наведеними у касаційній скарзі), так і відповідача, у підсумку, не може дійти однозначного висновку, які причини зумовили припинення виплати позивачу у січні 2021 року щомісячної доплати за вислугу років: закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді (у січні 2017 року) чи поява іншої (наразі невідомої) обставини, зокрема, встановленої у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а.
50. Від однозначної відповіді на це питання й залежало правильне вирішення спору у цій справі.
51. З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.
52. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
53. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
54. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
55. Верховний Суд також звертає увагу, що одне із призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя.
56. Однак, в обсязі з`ясованих як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, обставин цієї справи, колегія суддів не може висловити своєї правової позиції в аспекті порушених у касаційній скарзі питань щодо правильного застосування положень частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII оскільки судами попередніх інстанцій нез`ясованими залишилися істотні для цієї справи факти, які дали б змогу зрозуміти суть проблеми у застосуванні зі згаданими положеннями Закону № 1402-VIII. Водночас висловлювати правову позицію, спираючись на власні припущення, суд касаційної інстанції не може.
57. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
58. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.
59. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 353 КАС України.
60. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно з`ясувати обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, викладені Верховним Судом у цій постанові у розділі "Позиція Верховного Суду", всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити аргументи усіх учасників справи та наданим ними доказам із наведенням мотивів їх врахування чи відхилення, а також проаналізувати оскаржуване рішення відповідача на предмет його правомірності відповідно до критеріїв, визначених у частині другій статті 2 КАС України.
VІІ. Судові витрати
61. Оскільки за наслідками касаційного розгляду Верховним Судом не ухвалюється нове рішення, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року у справі № 520/14507/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
3. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н.В. Шевцова
Судді: Н.А. Данилевич
С.А. Уханенко