ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 520/14942/21

адміністративне провадження № К/990/30275/23; К/990/30311/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року (судді: Присяжних О.В., Спаскін О.А., П`янова Я.В.) та на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати неправомірним та скасувати в частині, що стосується ОСОБА_1 наказ ГУНП в Харківській області «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області» від 02 липня 2021 року № 555, згідно з яким за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося в порушенні вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 6, 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08 лютого 2019 року №100, пунктів 1, 2 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року №1179, пунктів 1, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, до старшого оперуповноваженого ВКП Харківського районного управління поліції (ХРУП) №1 ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати неправомірним та скасувати в частині, що стосується ОСОБА_1 наказ ГУНП в Харківській області «Про звільнення ОСОБА_1 , зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 08 липня 2021 року № 322 о/с, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України у званні старшого лейтенанта поліції з посади старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області з 13 липня 2021 року, на підставі наказу ГУНП в х/о від 02 липня 2021 року № 555;

- визнати неправомірним та скасувати в частині, що стосується ОСОБА_1 наказ ГУНП в Харківській області «Про часткову зміну пункту наказу ГУНП в Харківській області від 08 липня 2021 року № 322 о/с про зміну дати звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» з 17 липня 2021 року» від 14 вересня 2021 року № 530 о/с;

- поновити ОСОБА_1 , в органах поліції на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області з 17 липня 2021 року.

- зобов`язати ГУНП в Харківській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 , грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 17 липня 2021 року по день поновлення в органах поліції.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані накази є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем без урахування усіх обставин. Тому позивач підлягає поновленню на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Старший лейтенант поліції ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області.

24 червня 2021 року до Головного управління Національної поліції в Харківській області надійшла доповідна записка заступника начальника УКЗ ГУНП в Харківській області - начальника ВІОС полковника поліції ОСОБА_2 від 24 червня 2021 року № 4583/119-12/02-2021, в якій зазначено, що цього ж дня працівниками Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві, у рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР № 42020220000000537 від 17 листопада 2020 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, на підставі ухвали Ленінського районного суду міста Харків від 14 червня 2021 року проводяться обшуки у службових приміщеннях ППОП ГУНП в Харківській області, розташованих за адресою: вул. Карпівська, 3, м. Харків, а також за місцем мешкання поліцейських ППОП ГУНП в Харківській області старших сержантів поліції ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , сержанта поліції ОСОБА_6 , старшого оперуповноваженого СКП ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області майора поліції ОСОБА_7 , старшого оперуповноваженого СКП ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_8 , старших оперуповноважених ВКП ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_9 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 та оперуповноваженого ВКП ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_10 .

На підставі наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 24 червня 2021 року № 1327, з метою повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, що призвели до можливого порушення службової дисципліни з боку позивача, призначено службове розслідування та утворено дисциплінарну комісію.

За результатами проведеного службового розслідування складено висновок від 02 липня 2021 року, згідно з яким за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні позивачем вимог пунктів 1,2 частини 1, частини 2 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів б, 7 Розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08 лютого 2019 року № 100, пунктів 1, 2 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179, пункту 1 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пункту б частини З статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Наказом ГУНП в Харківській області від 02 липня 2021 року № 555 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області» за вчинення дисциплінарного проступку до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Наказом ГУНП в Харківській області від 08 липня 2021 року № 322 о/с , згідно з пунктом «б» частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_11 звільнено зі служби в поліції з 13 липня 2021 року.

У період з 29 червня 2021 року по 16 липня 2021 року позивач перебував на лікарняному.

На підставі вищевикладеного, відповідно до витягу з наказу ГУНП в Харківській області від 14 вересня 2021 року № 530 о/с про часткову зміну пункту наказу ГУНП в Харківській області від 08 липня 2021 року № 322 о/с, внесено зміни в пункт наказу ГУНП в Харківській області від 08 липня 2021 року № 322 о/с в частині звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пункту «б» частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 17 липня 2021 року.

Не погодившись із вищевказаними наказами відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року позов задоволено у повному обсязі.

З посиланням на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 814/428/17 та від 19 лютого 2020 року у справі № 826/6944/17, судом першої інстанції зазначено, що при проведенні ГУНП в Харківській області службового розслідування, позивачу не забезпечено можливості реалізації його прав, передбачених статтею 18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та розділом 4 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України щодо повідомлення про проведення відносно нього службового розслідування та не запропоновано позивачу надати пояснення з цього приводу, що свідчить про порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування та, як наслідок, неправомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року скасовано рішення суду першої інстанції та, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 05 червня 2023 року, прийнято нову постанову про відмову у задоволення позову.

Відмовляючи у задоволення позову, суд апеляційної виходив з того, що фактично висновок про наявність в діях позивача вчинку, який слугував підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення був зроблений за результатами службового розслідування, проведеного за фактом внесення відомостей до ЄРДР № 42020220000000537 від 17 листопада 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, а також ухвали Ленінського районного суду міста Харків від 05 червня 2021 року про проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 та розміщені в інтернет мережі на різних інтернет-сайтах публікацій критичного характеру щодо викриття 24 червня 2020 року поліцейських ГУНП в Харківській області в отриманні неправомірної винагороди від громадян.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи тяжкість проступку, наслідки проступку фактично підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції, суд апеляційної інстанції вважав правильним притягнення відповідачем позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції та зазначив, що відсутність обвинувального вироку суду не спростовує наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, який встановлений в ході службового розслідування і за який відповідач у порядку Дисциплінарного статуту має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів поліції.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що членом дисциплінарної комісії не вчинялись дії для отримання пояснень від ОСОБА_1 , вчинення таких дій підтверджується рапортом члена дисциплінарної комісії старшого інспектора ВІОС УКЗ ГУНП в Харківській області майора поліції ОСОБА_12 , копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Доводи позивача про наявність позитивних характеристик, грамот і здійснення професійної діяльності з дотримання вимог чинного законодавства після поновлення його на посаді за рішенням суду першої інстанції, суд апеляційної вважав помилковими, оскільки не спростовують факт вчинення ним дисциплінарного проступку станом на 17 листопада 2020 року і правомірність застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади.

Також ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року виправлено описку в резолютивній частині повного тексту постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року, зазначивши, що «Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 520/14942/21 скасувати. Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 » замість помилково вказаного «Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 520/14942/21ц залишити без змін».

Мотивуючи ухвалу про виправлення описки апеляційний адміністративний суд вказав, що при виготовленні повного тексту вищевказаної постанови суду допущено описку, а саме, у резолютивній частині постанови помилково зазначено про те, що апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 520/14942/21 залишено без змін.

У зв`язку з чим, на підставі приписів частини 1 статті 235 КАС України виправив допущену описку шляхом винесення ухвали про виправлення описки.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1,4 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник вказує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 802/2004/17-а, від 30 червня 2020 року у справі № 817/1967/15, від 30 вересня 2020 року у справі № 200/142/20-а, від 19 серпня 2020 року у справі № 804/8302/17, від 30 липня 2020 року у справі № 802/1767/17-а, від 23 січня 2020 року у справі № 520/8550/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 802/1969/17а.

Скаржник вказує, що у цих справах Верховний Суд вказав, що для висновку про наявність дисциплінарного проступку в діях особи, наявності лише кримінального провадження недостатньо. Також повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. Крім того висновок про відсутність у висновку службового розслідування самостійно доведених фактів, які б підтверджували порушення особою службової дисципліни виключає можливість притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, якщо матеріали службового розслідування фактично складаються з матеріалів досудового розслідування. При цьому, в цих висновках Суд, зазначав, що метою службового розслідування є з`ясування саме складу дисциплінарного проступку в діях особи, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження. Також Верховний Суд зробив висновок про те, що в межах дисциплінарного провадження повинні бути встановлені конкретні факти порушення особою службової дисципліни чи відомості щодо вчинення особою будь-яких інших дій, які можна кваліфікувати як дисциплінарний проступок.

Окрім цього, скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 814/334/17, у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 820/5543/17 про те, що притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, є окремими підставами для звільнення зі служби в поліції та припинення служби в поліції, не пов`язаними із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності.

Також вказує, що не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 814/428/17 та постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 826/6944/17 про те, що позивачу не забезпечено можливості реалізації його права, передбаченого статтею 18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та розділом 4 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, що свідчить про порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування та, як наслідок, неправомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Крім того, скаржник, як на підставу касаційного оскарження вказує на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції неповно встановлені обставини справи. Зазначає, що в матеріалах службового розслідування відсутні докази причетності ОСОБА_1 до вчинення як дисциплінарного правопорушення, так і його причетності до кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України за кримінальним провадженням від 7 листопада 2020 року № 42020220000000537.

Щодо посилання суду апеляційної інстанції на ухвалу Ленінського районного суду міста Харків від 08 червня 2021 року про проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 зазначив, що такої в матеріалах службового розслідування не існує, оскільки в матеріалах службового розслідування наявна інша ухвала Ленінського районного суду м. Харкова від 08 червня 2021 року у справі № 642/3473/21 про надання дозволу на проведення обшуку за місцем роботи поліцейських ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в батальйоні особливого призначення (БПОП) ГУНП в Харківській області, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з якими і ОСОБА_1 не знайомий та не має відношення до цієї адреси.

Скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції помилково досліджувались докази, які, як стверджує позивач, є неналежними та недопустимими, оскільки при вирішенні спору судом першої інстанції такі докази, а саме письмове повідомлення про вручення позивачу підозри за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України та ухвали Ленінського районного суду міста Харків від 08 червня 2021 року щодо проведення обшуку за місцем проживання позивача ОСОБА_1 не взяті до уваги.

Також позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року про виправлення описки і закрити провадження у справі в частині оскарження цієї ухвали.

Скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції при постановленні ухвали від 05 червня 2023 року неправильно застосовані норми статті 253 КАС України, так як приписами КАС України суду не надано право змінювати зміст (суть) прийнятого ним рішення у порядку виправлення описки. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 січня 2022 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) та Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 09 червня 2022 року (провадження № 11-84сап21). Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 800/520/16 (провадження № 11-684сап18) та постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 804/5600/16.

Скаржник зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 09 червня 2022 року (провадження № 11-84сап21) зазначила, що описка, виправлення якої у судовому рішенні допускається відповідно до статті 253 КАС України, - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу, яка може спотворити текст судового рішення чи призвести до його неправильного сприйняття. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не може змінювати суть свого рішення, він лише усуває ті неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи на його правосудність. Скаржник зазначає, що аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі №522/22796/15-а.

Також на переконання скаржника, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права в частині розгляду питання про виправлення описки, оскільки спірна ухвала прийнята у порядку письмового провадження без повідомлення та без участі сторін.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційні скарги відповідач просив залишити касаційні скарги позивача без задоволення, а постанову та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О, Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про поновлення на посаді.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року (судді: Присяжнюк О.В., Спаскін О.А., П`янова Я.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про поновлення на посаді.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року призначено справу до розгляду.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

Касаційна скарга позивача подана на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України касаційної скарги скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, не враховував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 802/2004/17-а, від 30 червня 2020 року у справі № 817/1967/15, від ЗО вересня 2020 року у справі № 200/142/20-а, від 19 серпня 2020 року у справі № 804/8302/17, від 30 липня 2020 року у справі № 802/1767/17-а, від 23 січня 2020 року у справі № 520/8550/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 802/1969/17а.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку Верховного Суду викладеного у вказаних постановах, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 802/2004/17-а встановлено, що висновок службового розслідування містить лише інформацію, отриману ГУНП у Вінницькій області з приводу вчиненого позивачем корупційного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, а матеріали службового розслідування фактично складаються з матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року 817/1967/15 встановлено, що висновок службового розслідування згідно пункту 10 Інструкції №104 є юридичним оформленням результатів службового розслідування, в якому викладаються (фіксуються) встановлені під час його проведення відомості, а також пропозиції відповідної комісії щодо застосування до прокурора заходів дисциплінарного чи морального впливу. Оскільки висновок службового розслідування не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке породжує для позивача права і обов`язки, то позовна вимога про визнання його протиправним і скасування не є належним способом захисту прав позивача.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 200/142/20-а встановлено, що суди попередніх інстанцій не з`ясували, які фактичні обставини були встановлені дисциплінарною комісією та які матеріали були зібрані та досліджені нею під час дисциплінарного провадження, та чи встановлено у підсумку, які конкретно протиправні або неетичні дії вчинив позивач. Не дослідили та не надали оцінку тому, чи становили описані у висновку службового розслідування дії позивача склад дисциплінарного проступку, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ті ж самі дії поліцейського отримали в рамках кримінального провадження.

У постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 804/8302/17 встановлено, що при застосуванні дисциплінарного стягнення відповідачем всупереч статті 14 Дисциплінарного статуту та пункту б Інструкції № 230 не встановлено наявності вини позивача у скоєнні дисциплінарного порушення, мети та мотивів порушення, обставин, які впливають на ступінь і характер його відповідальності як ті, що її пом`якшують чи обтяжують, причин та умов, що сприяли скоєнню порушення, характер і розмір нанесених збитків.

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 802/1767/17-а встановлено, що висновок службового розслідування містить лише опис вчиненого позивачем корупційного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, а причини та умови вчинення дисциплінарного проступку та його об`єктивна сторона відповідачем не встановлені. Відповідачем не вказано які саме вимоги Закону України "Про Національну поліцію", Дисциплінарного статуту та Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України порушено позивачем.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 520/8550/18 встановлено, що зміст висновку службового розслідування фактично тотожний змісту повідомлення про підозру підполковнику поліції позивачу по кримінальному провадженню за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, вирок по якому на час розгляду справи не ухвалено.

У постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 802/1969/17а Верховний Суд дійшов, що за умови встановлення ГУНП у Вінницькій області у висновку службового розслідування лише фактичних обставин кримінального правопорушення, які містяться у письмовому повідомленні про підозру, вказані обставини є підставою для звільнення позивача лише за умови наявності вироку суду в межах розгляду кримінального провадження.

Натомість у цій справі за результатами службового розслідування складено висновок службового розслідування за фактом вимагання, катування та отримання позивачем неправомірної вигоди від громадян під час виконання ним своїх службових обов`язків на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області.

Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин прави.

Ураховуючи відмінність обставин цієї справи та справ 802/2004/17-а, № 817/1967/15, № 200/142/20-а, № 804/8302/17, № 802/1767/17-а, № 520/8550/18, № 802/1969/17а, наведені скаржником постанови не можуть слугувати прикладом неправильного застосування норм матеріального права у цій справі.

Дослідивши зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності з урахуванням обставин кожної конкретної зазначеної справи, Верховний Суд резюмує, про помилковість означених доводів касаційної скарги, оскільки фактичні обставини цієї справи на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 9901/740/18, відповідно до яких рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності хоча і прийнято на підставі відомостей, наявних у матеріалах кримінального провадження, однак ґрунтується на самостійних правових підставах. Встановлені комісією в ході дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення тільки для прийняття рішень у дисциплінарному провадженні та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень.

Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Посилання позивача на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №814/428/17 та постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 826/6944/17 про те, що позивачу не було забезпечено можливості реалізації його права надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій, Суд відхиляє, оскільки висновком службового розсування встановлено, що 26 червня 2021 року у період часу з 10.00 до 14.00 членом дисциплінарної комісії старшим інспектором ГУНП в Харківській області майором поліції Філоненком С.М. здійснено виїзд за місцем мешкання позивача, адреси яких вказані у їх особових справах. У ході виїзду двері квартир ніхто не відчинив. Вказане підтверджується відеозаписом на службову камеру, яка перебуває на балансі ГУНП в Харківській області. За фактом виїзду майором поліції ОСОБА_12 складено рапорт, який разом з відеозаписом долучений до матеріалів службового розслідування (а.с.100, 112 т.1).

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України скаржник зазначає, що в матеріалах службового розслідування відсутні докази причетності ОСОБА_1 до вчинення як дисциплінарного правопорушення, так і його причетності до кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України за кримінальним провадженням від 7 листопада 2020 року № 42020220000000537.

Також скаржник вказував, що судом апеляційної інстанції помилково досліджувались докази, які, як стверджує позивач, є неналежними та недопустимими, оскільки при вирішенні спору судом першої інстанції такі докази, а саме письмове повідомлення про вручення позивачу підозри за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України та ухвали Ленінського районного суду міста Харків від 08 червня 2021 року щодо проведення обшуку за місцем проживання позивача ОСОБА_1 не взяті до уваги.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обґрунтованим визнається судове рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Відповідно до вимог КАС України ухвала/постанова складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення, у яких має бути відображено щодо кожної заявленої вимоги позивача.

Верховний Суд наголошує, що підпункти «б» та «в» пункту 3 частини першої статті 322 КАС України імперативно вимагають від суду апеляційної інстанції зазначати у мотивувальній частині прийнятої ним постанови доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, у судовому рішенні суду апеляційної інстанції мають міститися, зокрема, доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції та мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем подано до суду першої інстанції копію повідомлення про підозру ОСОБА_1 за статтею 368 КК України від 24 червня 2021 року, копію ухвали Ленінського районного суду міста Харкова від 08 червня 2021 року про проведення обшуку за місцем мешкання позивача у межах кримінального провадження № 42020220000000537 від 17 листопада 2020 року, копію ухвали слідчого судді Ленінського районного суду від 07 липня 2021 року про арешти майна позивача у межах кримінального провадження № 42020220000000537 від 17 листопада 2020 року, копію ухвали Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року про обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вирішуючи спір суд першої інстанції не врахував та не надав оцінку вказаним доказам відповідача, акцентуючи увагу на тому, що звільнення позивача відбулось з порушенням статті 18 Дисциплінарного Статуту Національної поліції України та пунктом 17 розділу 5 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України від 07 листопада 2018 року № 893.

Проте, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та приймаючи спірну постанову, суд апеляційної інстанції дослідив та надав оцінку вказаним доказам без обґрунтування підстав їх прийняття відповідно до частини 4 статті 308 КАС України, оскільки ця норма вказує, що докази можуть бути прийняті лише у виняткових випадках.

Також позивач вказує, що вищезазначені копії документів не були предметом дослідження під час проведення службового розслідування відносно нього та не були покладені в основу для прийняття висновку про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

З`ясування цих обставин має значення для правильного вирішення справи.

З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Одночасно скасуванню підлягає і ухвала Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року про виправлення описки не залежно від доводів касаційної скарги, оскільки цією постановою скасовується судове рішення, у якому виправлялася описка, тому ця ухвала в будь-якому випадку не може існувати самостійно.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За правилами пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктах 1, 2, 3 частини 2 статті 328 цього Кодексу.

Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанцій допустив порушення щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, що є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, з огляду на приписи частини 2 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а спірне судове рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року.

Скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2023 року.

Справу направити до Другого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов