Постанова

Іменем України

05 липня 2021 року

м. Київ

справа № 520/15080/13-ц

провадження № 61-5684св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту істотного збільшення ринкової вартості квартири, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на квартиру.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 21 січня 2000 року відповідно до договору купівлі-продажу, за його особисті кошти, проте на ім`я ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_1 .

18 січня 2008 року між ОСОБА_2 та її сином - ОСОБА_3 укладено договір дарування спірної квартири.

Позивач вказував, що у період 2001-2005 років внаслідок його трудових і грошових затрат на ремонтні роботи, вартість спірної квартири значно збільшена.

У період ремонту він працював директором Дочірного-підприємства «Вівіт-Одеса» та більшу частину доходу витратив на її ремонт. Крім того, ним витрачені і 3 333,00 дол. США отримані ним від поділу спільного сумісного майна з ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що на ремонтні роботи витратив загалом 44 097 дол. США.

Вищевказаний договір дарування є фіктивним, оскільки відчуження квартири відбулось без його згоди та зроблено лише з наміром виключити майно з числа об`єктів спільної сумісної власності.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_5 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати факт істотного збільшення ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 в наслідок особистих грошових затрат та визнати цю квартиру об`єктом спільною сумісною власністю сторін. Визнати недійсним договір дарування в частині Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 18 січня 2008 року. Визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Справа розглядалась судами неодноразово

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2015 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір дарування, укладений 18 січня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частини вказаної квартири за ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір дарування від 18 січня 2008 року фактично був укладений з метою усунення квартири з числа об`єктів спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений без наміру створення правових наслідків, тобто є фіктивним, а тому відповідно до положень статті 234 ЦК України є підстави для визнання його недійсним.

Визнаючи спірну квартиру спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , місцевий суд відповідно до вимог статті 62 СК України виходив з того, що у період проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вартість спірної квартири значно збільшилася внаслідок спільних трудових та особистих грошових затрат позивача, що є підставою для виділення 1/2 її частини позивачу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, досліджено у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надано їм правильну оцінку.

При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Направляючи справу на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягають з`ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об`єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Також було звернуто увагу на те, що місцевий суд не встановив тих обставин, що саме за рахунок грошових та трудових затрат позивача вартість даної квартири істотно збільшилась.

Разом з цим, зауважено, що спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу була придбана 21 січня 2000 року, а факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю встановлено з 11 жовтня 2000 року, тобто в цей період діяли норми Кодексу про шлюб та сім`ю України, якими не було передбачено можливості поділу майна осіб, які проживали однією сім`єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбу.

Крім того, суди, ухвалюючи оскаржені рішення в частині визнання квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не визначилися з характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню, оскільки позивач, звертаючись до суду із указаним позовом, крім статті 62 СК України, також посилався і на Закон України «Про власність».

Також судом касаційної інстанції зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2018 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї квартири.

Визнано недійсним договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Столовою Т. В. та зареєстрований у реєстрі за № 185, в частині дарування Ѕ частини квартиру АДРЕСА_1 , який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 18 січня 2008 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання факту істотного збільшення ринкової вартості спірної квартири внаслідок особистих грошових витрат позивача, місцевий суд виходив з того, що встановлення такого факту окремо як юридичного не потрібно, оскільки ця обставина встановлюється при застосуванні судом норми статті 62 СК України.

Визначаючи правовий статус спірної квартири як спільної сумісної власності подружжя районний суд виходив із збільшення її вартості у період 2000-2005 років та зазначив, що данні правовідносини регулюються Сімейним Кодексом України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, оскільки діючий на той момент Кодекс про шлюб та сім`ю України не передбачав можливість поділу майна осіб, які проживали однією сім`єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Крім того, місцевий суд вважав доведеними ті обставини, що у період проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період 2000-2005 років, вартість майна - спірної квартири значно збільшилось внаслідок спільних трудових та особистих грошових витрат позивача, а тому, відповідно до вимог статті 62 СК України, визнав об`єктом права спільної сумісної власності та його частку в розмірі 1/2 спірної квартири.

Суд також вважав, що договір дарування спірної квартири між відповідачами від 18 січня 2008 року, фактично був укладений, з метою виведення квартири з числа об`єктів, що підлягають розподілу як сумісна власність, без наміру створення інших правових наслідків, про що свідчить як час укладення договору, так і ті факти, що всі особи які були зареєстровані у вказаній квартирі (у тому числі позивач і відповідач) не були зняті з реєстрації, а сам обдарований постійно знаходиться за межами України, тому відповідно до вимог частин першої, другої статті 234 ЦК України вважав його фіктивним правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином та визнав його недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2018 року та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, місцевий суд не враховував, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна.

Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду, що збільшення вартості майна в період спільного проживання сторін відбулось на 15 690,00 грн, виходячи з порівняльного аналізу вартості об`єкта до та після поліпшення.

Проте, місцевий суд не звернув увагу, що таке збільшення відбулось за рахунок доходу позивача одержаних ним і внесених до сімейного бюджету під час спільного проживання, а тому їх частки є рівними в силу частини першої статті 70 СК України.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що незначний внесок позивача в роздільний об`єкт не є істотним, а тому районний суд помилково визнав його спільною власністю подружжя визнавши за позивачем право власності на Ѕ її частини.

Посилання позивача на те, що спірна квартира придбана за його особисті кошти від поділу майна з колишньою дружиною, оцінено апеляційним судом критично так як ці доводи не підтверджено належними та допустимими доказами.

Разом з цим, позивачем не наведено безперечних доказів на підтвердження заявлених вимог щодо фіктивності договору дарування, а тому районний суд безпідставно визнав його недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 рокута залишити в силі рішення суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає, що справу було розглянуто апеляційним судом неповноважним складом суду, оскільки автоматизований розподіл було здійснено у Апеляційному суді Одеської області, у новоствореному Одеському апеляційному суді перерозподілу здійснено не було.

Також касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з`ясував обставини справи.

Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний дійшов хибного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Апеляційним судом невірно вказано розмір його особистих коштів, які були вкладені у поліпшення спірної квартири.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

29 березня 2019 рокуухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

27 квітня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу посилається на правильність висновків суду апеляційної інстанції, зазначає, що спільне сумісне проживання не створює спільності майна, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 січня 2000 року ОСОБА_2 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Спільне проживання позивача із відповідачем ОСОБА_2 припинилось у грудні 2008 року, при цьому вже у листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 червня 2013 року (справа № 1512/12780/2012), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2013 року, встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 11 жовтня 2000 року до грудня 2008 року.

Поділити майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

ОСОБА_1 виділено майно на загальну суму - 14 580,00 грн, а ОСОБА_2 на загальну суму - 14 550,00 грн.

Згідно з договором дарування від 18 січня 2008 року спірна квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 19 вересня 2014 року у період 2002-2005 років у квартирі АДРЕСА_1 проводились будівельні роботи, вартість яких відповідно до наданого договору становить 459 205,00 грн, вартість матеріалів згідно з наданими документами встановлена у розмірі 673 488,00 грн, нормативно-розрахункова вартість робіт визначена експертом у розмірі 46 334,00 грн, нормативно-розрахункова вартість використаних матеріалів при проведенні робіт складає 208 329,00 грн, ринкова вартість спірної квартири на момент проведення експертизи складає 53 160,00 дол. США, при цьому ринкова вартість даної квартири станом на 01 січня 2001 року складала 14 580,00 дол. США.

Висновком № 11/2017 судової оціночно-будівельної експертизи від 30 жовтня 2017 року встановлено, що ринкова вартість спірної квартири станом до початку проведення будівельно-ремонтних робіт (без ремонту) станом на липень 2000 року становить 12 313,00 дол. США, що було еквівалентно 66 983,00 грн. Ринкова вартість спірної квартири станом на липень 2005 року (без ремонту) становить 38 462,00 дол. США, що еквівалентно 194 628,00 грн. Ринкова вартість спірної квартири станом на липень 2005 року (з ремонтом) становить 54 152 дол. США, що еквівалентно 274 009,00 грн. Ринкова вартість спірної квартири у зв`язку з проведенням в ній ремонту була збільшена на 15 690 ,00 дол. США, що еквівалентно 79 391,00 грн.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , підтвердили факт проведення ремонтних робіт позивачем.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційну скаргу було подано у березні 2019 року то розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно до статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Визнання недійсним договору дарування спірної квартири ОСОБА_2 ОСОБА_3 і визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_1 становить із себе втручання у право власності на цей об`єкт нерухомості ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Таких висновків щодо застосування статті 62 СК України у подібних відносинах дійшла Велика Палата у постанові від 22 вересня 2020 року (справа № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20).

Таким чином доводи касаційної скарги щодо помилкового застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження у справі.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 про встановлення факту, визнання недійсним договору дарування і визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що незначний внесок позивача у об`єкт особистої приватної власності ОСОБА_2 - спірну квартиру, не є істотним, а тому місцевий суд помилково визнав його спільною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Посилання позивача на те, що спірна квартира придбана за його особисті кошти суд апеляційної інстанції оцінив критично як такі, що не підтверджені належними і допустимими доказами відповідно до вимог статтей 77 78 ЦПК України.

У разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що його внесок у збільшення вартості спірної квартири (проведення ремонту без створення нової речі чи переобладнання спірного приміщення) у розумінні частини першої статті 62 СК України не є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а сам по собі факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу на момент здійснення ремонтних робіт спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

За таких обставин, не можуть бути й задоволені вимоги позивача про недійсним договору дарування від 18 січня 2008 року.

Позовних вимог про компенсування частини витрачених власних коштів на ремонт квартири позивачем заявлено не було.

Апеляційним судом правильно застосовано при вирішенні даного спору норми матеріального права, зокрема положень статей 57 67 70 71 СК України.

Разом з цим, колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що справу було розглянуто апеляційним судом неповноважним складом суду, оскільки автоматизований розподіл було здійснено у Апеляційному суді Одеської області, у новоствореному Одеському апеляційному суді перерозподілу здійснено не було, так як ці доводи спростовуються протоколом автоматичного розподілу справи від 15 січня 2019 року (т. 3, а. с. 134).

Допущена судом апеляційної інстанції описка у визначенні назви валюти - гривні замість долара США може бути виправлена у порядку статті 269 ЦПК України.

Решта доводів касаційної скарги зводиться до переоцінки доказів у справі, що перебуває за межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська