Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 520/15334/17

провадження № 61-20922св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Виконавчий комітет Одеської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,

треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - адвоката Тарасенко Євгенії Василівни на рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 липня 2018 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визнання незаконними та скасування дозволу на виконання будівельних робіт, свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, акта готовності об`єкта до експлуатації та свідоцтва про право власності, посилаючись на те, що з 15 квітня 2000 року по 14 жовтня 2012 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_3 . В період шлюбу подружжям споруджений будинок АДРЕСА_1 , який ОСОБА_5 повинен був оформити на їхніх дітей. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер. Спадщина, що залишилася після смерті ОСОБА_5 розподілена між нею, дітьми та матір`ю померлого - ОСОБА_6 . Вона була впевнена, що спірний будинок не входить до складу спадщини після смерті її чоловіка, оскільки оформлений на дітей. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 померла. У вересні 2016 року їй стало відомо, що право власності на спірний будинок зареєстровано не за спільними дітьми подружжя, а за матір`ю її чоловіка ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , яка залишила заповіт на будинок своїй дочці - ОСОБА_4 . В подальшому вона отримала копії документів, на підставі яких виконувалися будівельні роботи та було оформлено право власності на спірний будинок, і дізналася, що вони є незаконними, оскільки видані з порушенням чинного законодавства. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просила: визнати незаконним та скасувати дозвіл від 09 жовтня 2000 року № 370 на виконання будівельних робіт, виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Одеської міської ради; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 27 серпня 2009 року № НОМЕР_9, видане Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області; визнати незаконним та скасувати акт готовності об`єкта до експлуатації від 27 серпня 2009 року, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 17 лютого 2012 року НОМЕР_1 , видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_6 .

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 11 квітня 2018 року до участі у справі як третю особу залучено правонаступника ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та замінено третю особу Службу у справах дітей Одеської міської ради на Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 06 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не підлягають задоволенню через їх безпідставність, необґрунтованість та відсутність порушення прав позивача. Суд виходив з того, що рішенням Київського районного суду міста Одеси від 25 квітня 2017 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2017 року, у справі № 520/13312/16-ц було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення нікчемності правочину та визнання права власності на нерухоме майно. Обставини, встановлені зазначеним рішенням суду, не підлягають доказуванню в цій справі. Крім того, прийняте Виконавчим комітетом Одеської міської ради як суб`єктом владних повноважень рішення про видачу свідоцтва про право власності на майно від 17 лютого 2012 року НОМЕР_1 , є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. При цьому суд послався на Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 та постанову Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року № 21-405а14.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , задоволено частково. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 липня 2018 року скасовано. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування дозволу на виконання будівельних робіт, свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, акта готовності об`єкта до експлуатації. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на житловий будинок.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оспорювані дозвіл від 09 жовтня 2000 року № 370 на виконання будівельних робіт, свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 27 серпня 2009 року № НОМЕР_9 та акт готовності об`єкта до експлуатації від 27 серпня 2009 року були видані суб`єктом владних повноважень, утвореним органом місцевого самоврядування, на здійснення публічно-владних управлінських функцій. Тому позовні вимоги про визнання незаконними та скасування зазначених документів не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а належать до юрисдикції адміністративного суду. Свідоцтво про право власності від 17 лютого 2012 року НОМЕР_1 було видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а її спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_4 , яка успадкувала спірний будинок. Тому відповідачами у справі за позовними вимогами про визнання незаконним та скасування вказаного свідоцтва про право власності є Виконавчий комітет Одеської міської ради та ОСОБА_4 . Однак ОСОБА_4 не залучена до участі у справі як відповідач. Крім того, свідоцтво про право власності від 17 лютого 2012 року НОМЕР_1 було видане на підставі дозвільних документів і документів про проведені будівельні роботи, які не визнані незаконними в порядку адміністративного судочинства. Оскільки дозвіл на виконання будівельних робіт, свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та акт готовності об`єкта до експлуатації не визнані недійсними у встановленому законом порядку, а спадкоємець ОСОБА_6 - ОСОБА_4 не залучена до участі у справі як відповідач за позовом про визнання незаконним свідоцтва про право власності від 17 лютого 2012 року НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, то відсутні підстави для висновку про порушення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

19 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - адвокат Тарасенко Є. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок місцевого суду про відсутність належних та допустимих доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування, не відповідає фактичним обставинами справи. Суду надані всі документи щодо заявлених позовних вимог. Суд першої інстанції не звернув уваги на положення частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, а також на те, що Одеська міська рада не скасовувала рішення про видачу свідоцтва про право власності. Тому суд безпідставно послався на Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, в якому зазначено, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Крім того, місцевий суд виходив з того, що обставини, встановлені рішенням Київського районного суду міста Одеси від 25 квітня 2017 року у справі № 520/13312/16-ц, не підлягають доказуванню в цій справі, однак не врахував, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто не брала участі у справі № 520/13312/16-ц, а відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявила клопотання про виклик свідків (сусідів), які могли пояснити обставини спорудження будинку та чому договори купівлі-продажу земельних ділянок по АДРЕСА_1 оформлювалися на пенсіонерів, однак апеляційний суд залишив це клопотання без задоволення та не зазначив мотивів і підстав його відхилення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з тих підстав, що спадкоємець ОСОБА_6 - ОСОБА_4 не залучена до участі у справі як відповідач, апеляційний суд не звернув уваги на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), згідно з яким за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Крім того, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на житловий будинок, однак така позовна вимога в цій справі не заявлялася.

У січні 2020 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Апеляційний суд встановив той факт, що між сторонами виникли правовідносини з приводу видачі суб`єктом владних повноважень дозвільних документів і документів про проведені будівельні роботи, тому дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування дозволу на виконання будівельних робіт, свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, акта готовності об`єкта до експлуатації, так як ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а належать до юрисдикції адміністративного суду. При цьому позовна вимога ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, однак не може бути задоволена у зв`язку з тим, що вона як спадкоємець після смерті ОСОБА_6 та власник спірного будинку не була залучена до участі у справі як відповідач, оспорюваним свідоцтвом не порушуються права та законні інтереси позивача та її дітей, а також у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.

20 січня 2020 року справа № 520/15334/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що з 15 квітня 2000 року по 14 жовтня 2012 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції було зроблено актовий запис за № 9763 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на: квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ; 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,104 га, що знаходиться за адресою: масив № 21 , ділянка № НОМЕР_4 , селище міського типу Таїрове, Таїровська селищна рада, Овідіопольський район, Одеська область; 1/2 частки у праві власності на легковий автомобіль марки SSANG YONG REXTON, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ; 1/2 частки грошових коштів з нарахованими відповідними відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться в Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк»; 1/2 частки акцій в Публічному акціонерному товаристві «Імексбанк»; грошові кошти з нарахованими відповідними відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться в Публічному акціонерному товаристві «Державний Ощадний банк України».

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 були його дружина - ОСОБА_1 , діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також мати - ОСОБА_6

27 січня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А. О. було посвідчено договір про поділ спадкового майна, укладений між спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , за умовами якого сторони дійшли згоди про поділ спадкового майна таким чином:

- у власність ОСОБА_6 переходить 3/4 частки у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- у власність ОСОБА_1 переходять: 1/2 частки у праві власності на легковий автомобіль марки SSANG YONG REXTON, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ; 1/6 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,104 га, що знаходиться за адресою: масив № 21 , ділянка № НОМЕР_4 , селище міського типу Таїрове, Таїровська селищна рада, Овідіопольський район, Одеська область;

- у власність малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , переходять: 1/8 частки у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/4 частки грошових коштів з нарахованими відповідними відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться у Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк»; 1/2 частки у праві власності на грошові кошти з нарахованими відповідними відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться у Публічному акціонерному товаристві «Державний Ощадний банк України»; 1/4 частки акцій в Публічному акціонерному товаристві «Імексбанк»; 1/4 частки у праві власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/6 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,104 га, що знаходиться за адресою: масив № 21 , ділянка № НОМЕР_6 і, селище міського типу Таїрове, Таїровська селищна рада, Овідіопольський район, Одеська область;

- у власність малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , переходять: 1/8 частки у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/4 частки грошових коштів з нарахованими відповідними відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться у Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк»; 1/2 частки у праві власності на грошові кошти з нарахованими відповідними відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться у Публічному акціонерному товаристві «Державний Ощадний банк України»; 1/4 частки акцій в Публічному акціонерному товаристві «Імексбанк»; 1/4 частки у праві власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/6 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,104 га, що знаходиться за адресою: масив № 21 , ділянка № НОМЕР_4 , селище міського типу Таїрове, Таїровська селищна рада, Овідіопольський район, Одеська область.

23 грудня 1999 року (майже за 4 місяці до укладання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ) державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пучковою І. А. було посвідчено договір купівлі-продажу, за умовами якого Одеська міська рада продала, а ОСОБА_6 купила індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді 202/1000 частин домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається в цілому з: 8 літніх житлових будівель загальною житловою 594,0 кв. м і надвірних будівель: сараї - «З», «Л», «Н», «Ж», «Ш», «Щ», «У», «О», «Ч», «Ф», «Ю», «Я», літніх кухонь - «Л1», «Л2», «Л3», «Л»4, «Л5», «Л6», «Л7», «Л9», «С», гаража - «Л8», веранди - «Т», душа - «Н», огорожі № 1-6, І - мостіння, розташованих на земельній ділянці загальною площею 5 955 кв. м. Відчуженню підлягають будівлі та споруди, розташовані на ділянці № НОМЕР_7 дачного містечка, позначених на плані: літня дерев`яна будова під літерою «К» загальною житловою площею 184,4 кв. м., сараї - «Ю», «Я».

На підставі вищевказаного договору купівлі-продажу 12 січня 2000 року Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на будівлі та споруди № НОМЕР_8 , яке посвідчувало право приватної власності ОСОБА_6 на 202/1000 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , які в цілому складаються з літньої споруди під літерою «К» загальною житловою площею 184,4 кв. м та споруди у вигляді сараїв під літерами «Ю», «Я».

На підставі рішення Одеської міської ради від 31 жовтня 2000 року № 1929-ХХІІІ ОСОБА_6 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 063172 від 28 грудня 2000 року, за яким ОСОБА_6 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0642 гектарів у межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

В подальшому, отримавши всі дозвільні документи, ОСОБА_6 було реконструйовано належні їй 202/1000 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказані обставини встановлені рішенням Київського районного суду міста Одеси від 25 квітня 2017 року у справі № 520/13312/16-ц, яке набрало законної сили 16 листопада 2017 року, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення нікчемності правочину та визнання права власності на нерухоме майно.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Крім того судами встановлено, що Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю міста Одеси Виконавчого комітету Одеської міської ради Гандзій К. К. було видано дозвіл від 09 жовтня 2000 року № 370 на виконання будівельних робіт по дачному будинку по АДРЕСА_1 . Термін дії дозволу до 01 жовтня 2001 року.

27 серпня 2009 року ОСОБА_6 отримала акт готовності об`єкта до експлуатації № 751 та свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил № НОМЕР_9 .

17 травня 2012 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями серії САЕ № 572916, яке посвідчує, що об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому дійсно належить ОСОБА_6 на праві приватної власності та складається з будинку літера «А» загальною площею 300,7 кв. м, житловою площею 68,2 кв. м, сараю літера «Б», альтанки літера «В», відображених у технічному паспорті від 06 серпня 2009 року. Свідоцтво видане на підставі свідоцтва № НОМЕР_9 про відповідність забудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 27 серпня 2009 року, державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2000 року.

Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За життя ОСОБА_6 склала заповіт від 13 листопада 2013 року, за яким належні їй земельну ділянку та житловий будинок з господарчими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилалася на те, що вищевказані дозвіл від 09 жовтня 2000 року № 370 на виконання будівельних робіт, свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 27 серпня 2009 року № НОМЕР_9, акт готовності об`єкта до експлуатації від 27 серпня 2009 року та свідоцтво про право власності від 17 лютого 2012 року серії НОМЕР_1 є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, у зв`язку з тим, що виданні з порушенням чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з пунктом 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами повинен бути вирішений спір, і має судова юрисдикція.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

01 вересня 2005 року набув чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який визначив повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, в тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Конституційний Суд України зазначив, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення апеляційним судом, визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування дозволу на виконання будівельних робіт, свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, акта готовності об`єкта до експлуатації, і закриваючи провадження у справі в цій частині позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що цей спір є публічно-правовим, тому розгляд таких позовних вимог належить до компетенції адміністративних судів.

Посилаючись на те, що дозвіл від 09 жовтня 2000 року № 370 на виконання будівельних робіт, свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 27 серпня 2009 року № НОМЕР_9, акт готовності об`єкта до експлуатації від 27 серпня 2009 рокуне визнані недійсними у встановленому законом порядку, тобто зазначені документи, на підставі яких було видано свідоцтво про право власності від 17 лютого 2012 року серії НОМЕР_1 ,є чинними, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на житловий будинок.

Вказані висновки апеляційного суду зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , зазначила, що оформленням всіх документів на будівництво і право власності на будинок АДРЕСА_1 займався її чоловік ОСОБА_5 під час їх шлюбу, а у вересні 2016 року їй стало відомо, що право власності на вказаний будинок зареєстровано за матір`ю ОСОБА_5 - ОСОБА_6 . При цьому позивач посилалася на те, що свідоцтво про право власності від 17 лютого 2012 року серії НОМЕР_1 було видано на ім`я ОСОБА_6 з порушенням чинного законодавства, на підставі документів, які є незаконними. Тому позивач просила визнати незаконними та скасувати дозвіл від 09 жовтня 2000 року № 370 на виконання будівельних робіт, свідоцтво про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 27 серпня 2009 року № НОМЕР_9, акт готовності об`єкта до експлуатації від 27 серпня 2009 року.

Згідно з частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Матеріалами справи підтверджується, що свідоцтво про право власності від 17 лютого 2012 року серії НОМЕР_1 було видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_6 на підставі дозволу від 09 жовтня 2000 року № 370 на виконання будівельних робіт, свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 27 серпня 2009 року № НОМЕР_9, акта готовності об`єкта до експлуатації від 27 серпня 2009 року.

Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності від 17 лютого 2012 року серії НОМЕР_1 взаємопов`язані з вимогами про визнання незаконними та скасування дозволу від 09 жовтня 2000 року № 370 на виконання будівельних робіт, свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 27 серпня 2009 року № НОМЕР_9, акта готовності об`єкта до експлуатації від 27 серпня 2009 року.

При цьому спір в цій справі стосується не стільки правомірності дій відповідачів, які є суб`єктами владних повноважень, скільки правомірності набуття ОСОБА_6 права власності на об`єкт нерухомого майна. Тому захист порушеного права ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 має вирішуватися в порядку, встановленому ЦПК України.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір в частині позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування дозволу на виконання будівельних робіт, свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, акта готовності об`єкта до експлуатації, який виник за участю суб`єктів владних повноважень, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Крім того, скасовуючи рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 липня 2018 року та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на житловий будинок, апеляційний суд не звернув уваги на те, що в цій справі позивач не заявляла таких вимог, а просила визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 17 лютого 2012 року НОМЕР_1 , видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_6 .

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не обґрунтував належним чином своїх висновків та не спростував доводів позивача по суті заявлених нею вимог, не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів апеляційної скарги та не дослідив наданих сторонами доказів і дійшов передчасного висновку про скасування рішення місцевого суду, закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування дозволу на виконання будівельних робіт, свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, акта готовності об`єкта до експлуатації, який виник за участю суб`єктів владних повноважень, відмовив у задоволенні позовних вимог, які в цій справі не заявлялися, та не вирішив спір щодо заявлених позовних вимог про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не досліджені належним чином зібрані докази, не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - адвоката Тарасенко Євгенії Василівни задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук