Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 520/15449/16
провадження № 61-42206св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_3 ,
відповідач за зустрічним позовом- Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду
м. Одеси, у складі судді Калашнікової О. І., від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів:
Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В., від 05 липня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення компенсації за порушення авторських прав.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що в січні 2000 року , він своєю творчою працею створив малюнок для знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_4». Малюнок є комбінованим. Зображення містить як літерне позначення слова: «ІНФОРМАЦІЯ_4», яке розміщене в жовтій стрічці внизу малюнка так і графічне зображення, що розміщене в верхній частині, над стрічкою.
Графічне зображення містить малюнок: козак в червоних шароварах і синій пасок який тримає за роги тельця (бика). Малюнок розміщений на жовтому фоні, що графічно показує сонце. Стрічка оповиває колоски злаків, з яких будуть вироблятися пластівці.
Стверджував, що саме він є автором твору, - «ІНФОРМАЦІЯ_6». Розроблений малюнок ліг в основу знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_4», який використовувався ТОВ «Телец», директором і засновником якого він є.
03 квітня 2000 року ТОВ «Телец» подало заявку на реєстрацію знака для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_4 » з використанням авторського малюнку. Малюнок використаний за згодою автора. 15 жовтня 2002 року знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_4» був зареєстрований в Державному департаменті інтелектуальної власності та видано свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3.
Також користуючись своїм правом на реєстрацію авторського права він зареєстрував свої авторські права у Державному департаменті інтелектуальної власності і отримав свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір « ІНФОРМАЦІЯ_6» .
У вересні 2016 року йому стало відомо, що державна служба інтелектуальної власності 25 березня 2015 року зареєструвала право власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на знак для товарів і послуг, в якому використано малюнок, який він створив в 2000 році.
Стверджує, що авторські права на малюнок знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_4» нікому не передавалися і ним не відчужувалися.
Посилаючись на те, що відповідачі використали малюнок без його дозволу, не сплатили йому ні авторську винагороду, ні ліцензійних платежів, просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі
50 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на час ухвалення рішення у справі, замість відшкодування збитків та стягнення доходу, відповідно до пункту «г» частини другої статті 52 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», що становить 72 500 грн.
Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір та відшкодування збитків.
Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 фактично скопіював знак для товарів і послуг, без його згоди на це, як власника, видав його за свій твір і провів відповідну державну реєстрацію авторського права, чим порушив його немайнові права.
Зазначав, що свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 , власниками якого є він та ОСОБА_3 видане 25 березня 2015 року, що значно раніше ніж свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір від 05 липня
2016 року, автором якого є ОСОБА_1 .
Більш того, ОСОБА_1 є підписантом та близьким родичом засновника
ТОВ «Телец», не має відповідної профільної освіти, не має оприлюднених інших робіт та зареєстрованих прав на інші твори, не надав до свого первісного позову ескізу малюнку, на який він зареєстрував право на твір.
В свою чергу між ТОВ «Телец» та ним розглядаються судові спори щодо використання знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_4». Також йому стало відомо про безпідставне використання належних йому торгівельних марок у своїй господарській діяльності ТОВ «Телец», що нібито виготовлені ОСОБА_1 , з цього приводу він звертався до правоохоронних органів та вважає обґрунтованим нанесений йому збиток у розмірі 1 526, 322, 30 грн.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 від 05 липня 2016 року, видане ОСОБА_1 ; зобов`язати Державну службу інтелектуальної власності України внести відповідні відомості до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, пов`язані з недійсністю свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1
від 05 липня 2016 року та стягнути із ОСОБА_1 на його користь відшкодування збитків за неправомірне використання об`єкта права інтелектуальної власності у розмірі 1 526 322, 30 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Захищено порушенні авторські права ОСОБА_1 на самостійний твір - малюнок за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 , шляхом стягнення солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсації за порушення майнових авторських прав у розмірі 20 мінімальних заробітних плат на день подачі позову, що становить 64 000 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 презумпцію авторства твору не спростував, доказів незаконного використання автором твору свого малюнку не надав.
Визначаючи розмір компенсації за порушення авторських прав, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судом враховано заявлені позивачем вимоги, характер порушення відповідачем майнових прав позивача та наміри останнього (відтворення та використання ним малюнку на розповсюдженому товарі без дозволу автора), тривалість та обсяг правопорушення; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення.
Також з урахуванням положень статті 140 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд зазначив, що фізична особа ОСОБА_1 не може нести відповідальність за дії юридичної особи. Факт використання свідоцтва № НОМЕР_3 будь-ким не є предметом розгляду даної справи. ТОВ «Телец» не є учасником даного судового спору, а визначення розміру збитків за використання об`єкта права інтелектуальної власності в розмірі
1 526 322, 30 грн відповідно до статті 229 Кримінального кодексу України (далі - КК України) в даному цивільному спорі є неправомірним. ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися із позовною заявою до ТОВ «Телец» в іншому судовому процесі і доводити факт незаконного використання в господарській діяльності належних йому торговельних марок.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року - без змін.
Приймаючи постанову від 05 липня 2018 року, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, що компенсація за порушення авторського права і (або) суміжних прав підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків та при виплаті такої компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.
Також апеляційний суд вказав на відсутність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1
від 05 липня 2016 року, виданого ОСОБА_1 , оскільки відповідно до вимог статей 435 437 ЦК України, статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб`єктом авторського права є автор твору, в даному випадку ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову ОСОБА_1 та постанову апеляційного суду повністю. Постановити нове рішення яким зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір та відшкодування збитків задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 , подана в його інтересах представником - адвокатом
Дігуляр В. В., на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської від 05 липня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/15449/16 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Одеси
від 30 листопада 2017 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У січні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
У жовтні 2019 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду, у зв`язку зі звільнення у відставку судді ОСОБА_6 справу № 520/15449/16 передано судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень не враховано того, що оприлюднення малюнку мало відбуватися виключно у зв`язку з відповідним автором та за згодою останнього. Факт створення спірного малюнку ОСОБА_1 судом не встановлено, а свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 від 05 липня 2016 року є оспорюваним за зустрічним позовом.
Суди безпідставно відмовили в задоволені клопотання про призначення мистецтвознавчої експертизи.
Реєстрація знаку товарів та послуг згідно свідоцтва № НОМЕР_2 відбулася
25 березня 2015 року, а ОСОБА_1 зареєстрував своє оскаржуване право на твір 05 липня 2016 року.
Вважав, що судами порушено принцип викладений в статті 58 Конституції України та не враховано, що існує належним чином зареєстрований знак для товарів і послуг згідно свідоцтва № НОМЕР_2, яким можуть користуватись відповідно до закону його власники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом
Бірюковою О. М. подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача просила відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , оскаржувані судові рішення залишити в силі та поновити їх виконання.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником авторських прав на твір образотворчого мистецтва - ІНФОРМАЦІЯ_6 », що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір, виданим Державною службою інтелектуальної власності України за № НОМЕР_1 від 05 липня 2016 року.
Малюнок є комбінованим. Зображення містить як літерне позначення слова: «ІНФОРМАЦІЯ_4», яке розміщене в жовтій стрічці внизу малюнка так і графічне зображення, що розміщене в верхній частині, над стрічкою. Графічне зображення містить малюнок: Козак в червоних шароварах і синій пасок який тримає за роги Тельця (Бика). Малюнок розміщений на жовтому фоні. Стрічка оповиває колоски злаків. Малюнок створений засобами комп`ютерної техніки (цифрова форма зображення). Захист авторських прав на цифрові твори здійснюється на тих же правових підставах, як і для звичайних творів мистецтва.
Первісним власником свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 зазначено ТОВ «Телец» директором та засновником якого є ОСОБА_1 .
Державну реєстрацію знака для товарів і послуг за свідоцтвом № НОМЕР_3 , в якому використано малюнок автора ОСОБА_1 підготував та провірив патентний повірений ОСОБА_9
13 вересня 2011 року ТОВ «Телец» передав виключні майнові права інтелектуальної власності що випливають зі свідоцтва № НОМЕР_3 ТОВ «Хліб Інвестбуд».
02 серпня 2013 року ТОВ «Хліб інвестбуд» передав виключні майнові права інтелектуальної власності що випливають зі свідоцтва № НОМЕР_3 ОСОБА_2 .
В період володіння свідоцтвом № НОМЕР_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_3
17 жовтня 2014 року подали заявку та 25 березня 2015 року зареєстрували знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 , в якому використано графічне зображення козака в червоних шароварах і синьому паску, який тримає за роги Тельця ( Бика ). Малюнок розміщений на жовтому фоні. Стрічка оповиває колоски злаків.
Графічне зображення використане при зображені знаку для товарів і послуг № НОМЕР_2 (власники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) повністю відповідає графічному зображенню знаку для товарів і послуг, згідно свідоцтва № НОМЕР_3 (первісний власник ТОВ «Телец»).
Представники сторін в судовому засіданні не заперечували щодо ідентичності зображення в двох вказаних свідоцтвах.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26 жовтня 2015 року по справі № 910/19566/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2017 року, договір про передачу майнових прав інтелектуальної власності, укладений 13 вересня 2011 року між
ТОВ «Телец» та ТОВ «ХлібІнвест» визнано недійсним.
Постановою Верховного Суду від 06 березня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду
м. Києва від 26 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2017 року - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
За змістом статті 1 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон № 3792-XII) автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.
Відповідно до частини першої статті 435 ЦК України первинним суб`єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом (статті 437 ЦК України).
Аналогічні положення містить стаття 11 Закону № 3792-XII.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 8 Закону № 3792-XII об`єктами авторського права є твори образотворчого мистецтва (малюнок).
За відсутності належних та допустимих доказів на спростування авторства ОСОБА_1 та не встановлення особи яка б стверджувала, що саме вона, а не позивач створила спірний твір висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову є правильними, а рішення суду в цій частині законним та обґрунтованим.
Колегія суддів погоджується, що отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтва № НОМЕР_2 на знак товарів та послуг від 25 березня
2015 року не спростовує факту, що саме позивач є автором спірного твору.
Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону № 3792-XII суб`єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. Особа, яка володіє матеріальним об`єктом, в якому втілено (виражено) твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у його реєстрації.
За змістом статей 423 438 ЦК України, Закону № 3792-XII автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
Згідно положень статті15 Закону № 3792-XII та статті 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору;
3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 441 ЦК України використанням твору є його відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі.
Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою (стаття 444 ЦК України).
Відповідно до статті 445 ЦК України автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.
Згідно статті 31 Закону № 3792-XII автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору (стаття 32 Закону № 3792-XII).
Відповідно до статті 50 Закону № 3792-XII порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 Закону № 3792-XII.
Відповідно до положень ст. 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права» захист особистих немайнових і майнових прав суб`єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.
За змістом статті 52 Закону № 3792-XII за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
Відповідно до пункту «г» частини другої статті 52 Закону № 3792-XII в редакції станом на час ухвалення оскаржуваних судових рішень суд має право постановити рішення чи ухвалу про: (г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня
2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» (далі - Постанова № 5) роз`яснено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК України, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб`єктів авторських прав і (або) суміжних прав.
У зв`язку з цим суду слід виходити з того, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону «Про авторське право і суміжні права»); шкоди, завданої суб`єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди. Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК України, стаття 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Зокрема, первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
Відповідач, який заперечує проти позову, зобов`язаний довести виконання вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використанні ним об`єкту авторського права і (або) суміжних прав.
При вирішенні таких спорів слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків.
Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.
Встановивши, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було порушено виключні майнові права ОСОБА_1 шляхом здійснення бездоговірного використання твору образотворчого мистецтва - ІНФОРМАЦІЯ_6 », суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача, компенсації, розмір якої визначено відповідно до принципів розумності, справедливості та співмірності.
Доказів передачі (відчуження) ОСОБА_1 належних йому прав автора ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 згідно з положеннями статті 31 Закону № 3792-XII, які б свідчили про правомірне використання спірного твору відповідачами, суду не надано.
Судом першої інстанції було обґрунтовано залишено без задоволення клопотання відповідача про призначення експертизи, при цьому суд виходив з того, що належних та допустимих доказів про належність іншій особі, ніж ОСОБА_1 авторського права чи права на їх захист, а також факту використання ним об`єктів прав що належать ОСОБА_2 до матеріалів справи не додано.
Крім того, касаційний суд враховує, що відповідно до положень
статті 145 ЦПК України 2004 року в редакції чинній на час вирішення клопотання, призначення у справі мистецтвознавчої експертизи не є обов`язковим та відповідачі не були позбавлені права доводити свої заперечення проти позову іншими засобами доказування.
Доводи касаційної скарги, аналогічні викладеним в запереченні на позов ОСОБА_1 , зустрічній позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки, та переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі. Натомість в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2018 року було зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Одеси
від 30 листопада 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку, тому виконання вказаного судового рішення необхідно поновити на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської від 05 липня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Одеси
від 30 листопада 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович