Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 520/15527/15-ц

провадження № 61-14368св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, Департамент міського господарства Одеської міської ради, комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах, та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 ,

треті особи: комунальне підприємство житлово-комунальний сервіс «Вузівський», орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Строіч Лілією Теофілівною, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2017 року в складі судді Васильків О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року в складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах, та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- визнати недійсним та скасувати договір № 042/15-кв найму житла в будинках державного і комунального фонду, виданого на ім`я ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації від 10 травня 2015 року № 220895 та свідоцтво про право власності на житло від 15 травня 2015 року, видані на ім`я ОСОБА_2 ;

- скасувати особовий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я ОСОБА_2 ;

- скасувати договір від 12 січня 2014 року № 5176009014, укладений між комунальним підприємством житлово-комунальний сервіс «Вузівський» та ОСОБА_2 ;

- скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у кімнаті АДРЕСА_1 ;

- виселити ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_1 ;

- усунути йому перешкоди у проживанні кімнатою АДРЕСА_1 шляхом його вселення.

Позов мотивовано тим, що згідно з направленням № 19 від 29 липня 2004 року позивач вселився в гуртожитку по АДРЕСА_1 .

З 15 листопада 2005 року згідно з направленням № 49 у вказаний гуртожиток також вселився та почав проживати разом з ним ОСОБА_2

05 грудня 2011 року ОСОБА_1 звертався до Київської районної адміністрації із заявою про реєстрацію його у гуртожитку, однак відповіді не отримав.

25 березня 2015 року між ОСОБА_2 та Київською районною адміністрацією Одеської міської ради укладено договір найму житла та отримано свідоцтво про право власності на кімнату АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що приватизація ОСОБА_2 кімнати № НОМЕР_2 у гуртожитку відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на приватизацію, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що ОСОБА_1 , отримавши направлення на вселення у спірну кімнату гуртожитку, не реалізував право на реєстрацію у ній, у зв`язку з чим дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його житлових прав, оскільки на час приватизації кімнати відповідачем позивач ОСОБА_1 у ній фактично не проживав. При цьому місцевим судом враховано, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права без посилання на конкретні правові норми не відповідає способам захисту цивільних прав, визначених статтею 16 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про безпідставність та недоведеність позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Строіч Л. Т. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, які спростовують законність проживання ОСОБА_2 в гуртожитку та реалізацію ним права на приватизацію кімнати в ньому. Приватизація спірного приміщення є незаконною, оскільки здійснена відповідачем на підставі незавіреної копії направлення на поселення, а не ордеру. Факт реєстрації ОСОБА_2 в спірному приміщенні є адміністративним актом, а укладання з ним договору найму житлового приміщення не замінює правовий статус мешканця гуртожитку, який повинен вселятися в нього в установленому законом порядку.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргута узагальнення його доводів

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що поселення відповідача у спірне приміщення відбулось на підставі рішення адміністрації державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт», у власності якого знаходився гуртожиток, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги про відсутність у ОСОБА_2 ордеру на вселення є безпідставними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справа № 520/15527/15-ц призначена до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що кімната АДРЕСА_1 є приміщенням гуртожитку державного підприємства «Одеський судноремонтний завод «Україна».

У вказану кімнату на підставі відповідних направлень 24 липня 2004 року заселився ОСОБА_1 , а 15 листопада 2005 року - ОСОБА_2

20 лютого 2008 року ОСОБА_2 зареєстрував місце свого проживання за вказаною адресою.

06 березня 2012 року ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 березня 2012 року, ухваленого в справі № 1512/1597/2012, зареєструвався в кімнаті АДРЕСА_1 .

З листа голови Київського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2014 року № 85 вбачається, що 06 березня 2012 року вказаним судом не ухвалювалось заочне рішення в справі № 1512/1597/2012 за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт», третя особа - Київський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, про визнання права користування житловим приміщенням.

10 вересня 2014 року реєстрація місця проживання ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_1 скасована.

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію № 1408 від 24 листопада 2014 року та № 589 від 22 листопада 2014 року, за адресою: АДРЕСА_1 , проживають та зареєстровані: з 20 лютого 2008 року основний наймач ОСОБА_2 , 1986 року народження. ОСОБА_1 , 1986 року народження, займав койку-місце з 06 квітня 2012 року, знятий з реєстрації 10 вересня 2014 року на підставі висновку ГУДМС України в Одеській області.

25 березня 2015 року між Київською районною адміністрацією Одеської міської ради та ОСОБА_2 укладено договір № 042/15-кв найму житла в будинках державного та комунального житлового фонду, за умовами якого наймодавець надає наймачу ОСОБА_2 в безстрокове користування кімнату АДРЕСА_1 .

Станом на 25 березня 2015 року ОСОБА_1 за вищевказаною адресою не зареєстрований.

15 травня 2015 року Департаментом міського господарства Одеської міської ради на підставі розпорядження органу приватизації від 15 травня 2015 року № 220895 видано свідоцтво про право власності, зареєстроване за № 19-26538, яким посвідчено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить кімната АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення, ОСОБА_1 виселено з приміщення загальною площею 32,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане рішення суду першої інстанції скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2015 року, у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення із спірного приміщення відмовлено.

Рішенням апеляційного суду, яке набуло законної сили, встановлено, що ані позивач, ані відповідач при вселенні в гуртожиток спеціального ордеру, передбаченого статтею 129 ЖК України, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу, не мали, у зв`язку із чим суд вважав, що сторони по справі вселилися в гуртожиток на однакових умовах і переважного права один перед одним не мають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп зазначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

З метою реалізації зазначеного положення Конституції України в частині першій статті 3 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що позивач ОСОБА_1 вселився у гуртожиток на підставі направлення (яке має силу спеціального ордера) та проживав у ньому з липня 2004 року.

Вказані обставини також встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2015 року, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення із спірного приміщення відмовлено.

Згідно довідки Державної прикордонної служби України від 20 березня 2015 року № 30/261, ОСОБА_1 зарахований до списку особового складу Одеського загону морської охорони Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на всі види забезпечення з 20 березня 2015 року та проходить військову службу по мобілізації до оголошення Указу Президента про демобілізацію.

Відповідно до статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, зокрема, призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Аналогічні положення містяться у пункту 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.

Згідно пункту 4 статті 5 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Відповідно до положень статей 1, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», за якими передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири, при цьому до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Суди попередніх інстанцій вказаних вище норм матеріального права не врахували та не взяли до уваги, що ОСОБА_1 у 2004 році вселився у гуртожиток на підставі направлення (яке має силу спеціального ордера), рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_1 із кімнати АДРЕСА_1 , перебування на військовій службі по мобілізації з 20 березня 2015 року.

З огляду на вказане суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів позивача стосовно того, що приватизація ОСОБА_2 вказаної вище кімнати у гуртожитку порушує його права, як мешканця цієї кімнати.

Крім того, судами не досліджено та не надано оцінки наявним у справі доказам, зокрема довідці з місця проживання про склад сім`ї від 08 травня 2014 року, списку мешканців гуртожитку станом на 01 березня 2010 року, платіжним дорученням, відповідно до яких ОСОБА_1 здійснював комунальні платежі, позовній заяві ОСОБА_2 про виселення із спірної кімнати.

Право на захист житлових прав позивача суди пов`язують з його реєстрацією у спірному приміщенні, що є помилковим, оскільки наявність чи відсутність його реєстрації у цьому приміщенні не є підставою для ухилення від розгляду його позовних вимог по суті позову.

Також помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, не відповідає способам захисту цивільних прав, визначених статтею 16 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обмежились посиланням на відсутність реєстрації позивача у спірній кімнаті та обранням ним не вірного способу захисту, не надавши відповідної правової оцінки його доводам щодо порушення відповідачами його житлових прав.

При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що вимоги позивача про скасування особового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_2 ; скасування договору від 12 січня 2014 року №5176009014, укладеного між комунальним підприємством житлово-комунальний сервіс «Вузівський» та ОСОБА_2 ; скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у кімнаті АДРЕСА_1 ; виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з указаної кімнати та усунення позивачу ОСОБА_1 перешкод у проживанні в цій кімнаті шляхом його вселення, є похідними від вирішення питання щодо законності приватизації цієї кімнати ОСОБА_2 .

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, а суди попередніх інстанцій не використали вказані повноваження, вказані обставини позбавляють Верховний Суд ухвалити власне рішення.

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Строіч Лілією Теофілівною, задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді : В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов