Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 520/1742/18
провадження № 61-2439св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Одеська міська рада,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гур`янова Людмила Геннадіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду
м. Одеси від 04 вересня 2018 року у складі судді Калініченко Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гур`янова Л. Г., про визнання недійсними договору про поділ житлового будинку та рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, щоним зареєстровано проект землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки, кадастровий номер 51110136900:41:008:0016, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачка ОСОБА_2 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом про оскарження рішення міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі йому у власність зазначеної земельної ділянки, з підстав того, що земельна ділянка, яка перебуває під належною їй частиною житлового будинку
АДРЕСА_2 , частково формується за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 51110136900:41:008:0016, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якої ОСОБА_1 зареєстрував проект землеустрою.
Вказував на те, що ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_2 , на підставі нікчемного правочину, оскільки біржовий договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений. У подальшому, відповідачка уклала похідний від зазначеного нікчемного договору договір про поділ житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом, на підставі якого частині будинку по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 присвоєний номер 8-В. Рішенням Одеської міської ради №2142-VII від 14 червня 2017 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по
АДРЕСА_2 .
Посилаючись на те, що зазначеними вище договорами та рішенням міської ради порушено його права, як особи, за якою здійснено державну реєстрацію на спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, просив визнати недійсними:
-договір про поділ житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 12 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л. Г.;
- рішення Одеської міської ради №2142-VII від 14 червня 2017 року в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано не доведеністю позивачем його аргументів про те, що договором про поділ житлового будинку на два самостійні об`єкти нерухомого майна позивачка ОСОБА_2 порушила його права, ураховуючи, що він не є ні суміжним землекористувачем, ні співвласником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою:
АДРЕСА_2 .
Необґрунтованими, за висновком суду, є також доводи ОСОБА_1 про нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11 грудня 1999 року № 99.12-1120, зареєстрованого на Одеській Спеціалізованій біржі нерухомості, за яким ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки Закон України «Про товарну біржу», у редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу частини житлового будинку у 1999 році, не передбачав обов`язкового нотаріального посвідчення біржових операцій, укладених між членами біржі та щодо товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Одеської міської ради №2142-VII від 14 червня 2017 року в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 , суд вказав на відсутність наданих позивачем доказів на підтвердження реєстрації за ним права власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер 51110136900:41:008:0016, що свідчить про недоведеність порушення його прав оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду
м. Одеси від 04 вересня 2018 року змінено в його мотивувальній частині.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання нікчемним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11 грудня 1999 року, а також визнання недійсним рішення Одеської міської ради №2142-VII від 14 червня 2017 року в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з підстав відсутності у позивача порушеного права є правильним. Під час розроблення ОСОБА_1 проекту землеустрою та визначення конфігурації земельної ділянки в натурі було захоплено частину земельної ділянки, на якій розташований належний
ОСОБА_2 житловий будинок. Право власності на земельну ділянку, розташовану під об`єктом нерухомого майна у ОСОБА_2 виникло задовго до надання Одеською міською радою ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою та державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 51110136900:41:008:0016. Крім того, земельна ділянка по
АДРЕСА_1 , дозвіл на розроблення проекту землеустрою та відведення було надано ОСОБА_1 , не межує із земельною ділянкою по
АДРЕСА_2 , користувачем якої є ОСОБА_2 .
Додатково зауважив, що до участі у справі в частині вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ житлового будинку
АДРЕСА_2 від 12 травня 2017 року, незалучена співвласник будинку ОСОБА_5 , що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір договору купівлі-продажу нерухомого майна від
11 грудня 1999 року не є нікчемним. У зустрічній позовній заяві відповідачка зазначала, що інша сторона за указаним договором ОСОБА_6 спочатку погодився на нотаріальне посвідчення цього договору, але в подальшому ухилився пославшись на відсутність вільного часу. Зважаючи на вимоги частини другої статті 47 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), чинної на час укладення біржової угоди, для визнання біржової угоди укладеною, при ухиленні сторони від її подальшого нотаріального посвідчення, необхідне рішення суду, а за його відсутності така угода є недійсною (нікчемною).
Суди зазначеного не урахували, а тому помилково відмовили у задоволенні його вимог про визнання недійсним договору про поділ житлового будинку АДРЕСА_2 , укладеного 12 травня 2017 року, який є похідним від нікчемного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11 грудня
1999 року.
Правом на оспорення в судовому порядку правочину наділені сторони такого правочину, а також інші заінтересовані особи, права та законні інтереси яких порушені вчиненням правочину.
Земельна ділянка, площею 0,1 га, кадастровий номер 51110136900:41:008:0016, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ним, факт зазначеної реєстрації оспорюється відповідачкою в Одеському окружному адміністративному суді (справа № 815/345/18). Суди попередніх інстанцій таким його аргументам не надали належної оцінки, зокрема не урахували, що оспорюваними договорами та рішенням Одеської міської ради, які посвідчують право відповідачки на частину житлового будинку
АДРЕСА_2 , та право на розроблення технічної документації щодо відведення земельної ділянки за указаною адресою, порушуються його права, як особи, за якою здійснено державну реєстрацію на зазначену земельну ділянку у Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення та передачі її у власність.
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Одеської міської ради на касаційну скаргу, у якому заявник просив поновити строк для подачі відзиву, ураховуючи, що з моменту отримання касаційної скарги і до збігу строку на подання відзиву був досить малий період часу, у зв`язку із чим наданий судом строк не є розумним, що позбавило заявника можливості вчасно підготувати відзив.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З матеріалів касаційного провадження убачається, що Одеська міська рада отримала копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги з додатками 15 вересня 2020 року, тоді як визначений судом строк для подачі відзиву встановлено до 18 вересня 2020 року. Ураховуючи відсутність у відповідача достатнього часу для підготовки та направлення відзиву на касаційну скаргу, наявні підстави для продовження встановленого судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що у позивача відсутні речові права на спірну земельну ділянку, оскільки як на момент подачі позовної заяви, так і на теперішній час, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не затверджений, рішення про передачу земельної ділянки у його власність не прийнято, а тому право власності позивача на земельну ділянку, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано. Більш того, 30 січня 2019 року Одеською міською радою прийнято рішення № 4232-VII «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Посилання позивача на реєстрацію за ним земельної ділянки, кадастровий номер 51110136900:41:008:0016 є безпідставним, оскільки саме по собі внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельної ділянки із зазначеним кадастровим номером на підставі розробленого за заявою
ОСОБА_1 проекту землеустрою, не свідчить про виникнення у нього права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна. Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану під житловим будинком АДРЕСА_2 , виникло задовго до надання Одеською міською радою ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою та державної реєстрації зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Ураховуючи, що позивач не є стороною оспорюваного ним договору, а також відсутність у нього жодних прав та інтересів щодо спірної земельної ділянки, його права не є порушеними, а тому відсутні правові підстави для звернення із зазначеним позовом. Крім того, апеляційний суд правильно вказав на неналежний суб`єктний склад осіб щодо вимоги про визнання недійсним договору про поділ будинку з огляду на те, що одним із його співвласників є ОСОБА_5 , яка не залучена до участі у справі, про що вказувала Одеська міська рада у відзиві на позовну заяву.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла до Верховного Суду 25 вересня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 грудня 1999 року на Одеській спеціалізованій біржі нерухомості між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №99.12-1120, а саме: 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена частина будинку складається з однієї кімнати жилою площею
22,8 кв. м.
27 грудня 1999 року ОСОБА_2 зареєструвала договір купівлі-продажу нерухомого майна №99.12-1120 в ОМБТІ та РОН (записано у реєстрову книгу №102 доп. під номером 16294).
Зі змісту зазначеного договору вбачається, що він укладений відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про товарну біржу», зареєстрований в Одеському МБТІ та РОН, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.
05 жовтня 2007 року Одеською міською радою прийнято рішення № 1784-V «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі», відповідно пункту 69 якого
ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
25 березня 2013 року Комунальним підприємством «Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер 5110136900:41:008:0016, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 , на підставі якого здійснено державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
12 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір про поділ житлового будинку АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л. Г.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на самостійний об`єкт нерухомого майна житловий будинок, загальною площею 212,2 кв. м, житловою площею 76 кв. м, по АДРЕСА_2 на підставі договору про поділ житлового будинку на два самостійні об`єкти від
12 травня 2017 року.
27 квітня 2016 року рішенням Одеського міської ради №629-VII, ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та передачі її у приватну власність для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), на підставі відсутності плану зонування або детального плану території.
17 травня 2017 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спектр Нова» укладено договір №24-3 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по
АДРЕСА_2 .
Рішенням Одеської міської ради від 14 червня 2017 року №2142-VII Балик О. В. надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_2 .
31 жовтня 2017 року відділ у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, розглянувши звернення ОСОБА_2 про надання довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами повідомив, що земельна ділянка, яка відводиться ОСОБА_2 на підставі рішенням Одеської міської ради від 14 червня 2017 року №2142-VII, розташована по АДРЕСА_2 , формується за рахунок частини земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі за номером 5110136900:41:008:0016.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради №629-VII від
27 квітня 2016 року, зобов`язано Одеську міську раду у встановленому законом порядку затвердити проект землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 51110136900:41:008:0016, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано постанову Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року в частині зобов`язання Одеської міської ради у встановленому законом порядку затвердити проект землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 51110136900:41:008:0016, площею 0,1 га, по АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Зобов`язано Одеську міську раду у встановленому законом порядку повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення та передачі її у приватну власність
ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 51110136900:41:008:0016, площею 0,1 га, по АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
30 січня 2019 року Одеська міська рада прийняла рішення №4232-VII, яким відмовила у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:41:008:0016) та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1 га, по
АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані відповідачем (відповідачами) права та інтереси особи, яка звернулася до суду з відповідним позовом.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).
Позивач обґрунтовував позовні вимоги про визнання недійсним договору про поділ житлового будинку АДРЕСА_2 , укладеного
12 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , та рішення Одеської міської ради №2142-VII від 14 червня 2017 року щодо надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по
АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що оспорюваним договором та оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування порушені його права на отримання у власність земельної ділянки кадастровий номер 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 .
Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ будинку
За змістом статей 215 216 ЦК України право на оспорювання правочинів мають не лише сторона (сторони) правочину, але й заінтересовані особи, що не є сторонами правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права або охоронюваного законом інтересу.
Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 не є стороною договору про поділ житлового будинку АДРЕСА_2 , укладеного 12 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , а також договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11 грудня 1999 року №99.12-1120, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на Одеській спеціалізованій біржі нерухомості, не є співвласником або особою, яка має інше речове право на зазначений житловий будинок.
За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень покладається на кожну із сторін.
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладенням оспорюваного ним договору про поділ житлового будинку, відповідач ОСОБА_2 порушила його права або законні інтереси.
Відсутність порушеного права та інтересу позивача є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, і не потребує встановлення обґрунтованості позовних вимог, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо висновків судів про недоведеність порушених прав та інтересів позивача оскаржуваним ним рішення Одеської міської ради №2142-VII від 14 червня
2017 року
Позивач оскаржив рішення Одеської міської ради від 14 червня 2017 року
№2142-VIIв частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по
АДРЕСА_2 , на якій розташований належний їй будинок, посилаючись на те, що орган місцевого самоврядування надав відповідачці ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по
АДРЕСА_2 , яка формується у тому числі за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої у Державному земельному кадастрі на підставі розробленого ним проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що порушує його права на отримання зазначеної земельної ділянки у власність.
Судами попередніх інстанцій установлено, що оспорюваним рішення Одеської міської ради №2142-VII від 14 червня 2017 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по
АДРЕСА_2 , на якій знаходиться належний їй житловий будинок.
Згідно з інформацією, наданою відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, земельна ділянка, яка відводиться
ОСОБА_2 на підставі рішенням Одеської міської ради від 14 червня 2017 року №2142-VII та розташована по АДРЕСА_2 , формується за рахунок частини земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі за номером 5110136900:41:008:0016, проект землеустрою щодо відведення та передання якої у власність, зареєстрований на підставі заяви ОСОБА_1 та рішення Одеської міської ради від 05 жовтня 2007 року
№ 1784-V про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року (справа № 520/5836/16-а) встановлено, що розроблений та наданий
ОСОБА_1 до органу місцевого самоврядування проект землеустрою містить недостовірне графічне зображення місця розташування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , зокрема відсутні жодні позначення меж із земельними ділянками інших землекористувачів, у тому числі ОСОБА_4 . Судом встановлено, що під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та визначення конфігурації земельної ділянки в натурі було захоплено частину земельної ділянки, на якій розташований належний ОСОБА_2 житловий будинок, тоді як земельна ділянка на яку претендує ОСОБА_1 , розташована по АДРЕСА_1 , не межує із земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).
Рішенням Одеської міської ради від 30 січня 2019 року № 4232, ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5110136900:41:008:0016.
Таким чином, як на момент звернення з позовом до суду, так і на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 Одеською міською радою не затверджувався, рішення про передачу земельної ділянки у його власність зазначеним органом місцевого самоврядування не приймалося, а отже і право власності позивача на зазначену земельну ділянку не зареєстровано.
За загальним правилом, визначеним статтею 377 ЦК України, якій кореспондує стаття 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розташовані, відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, обґрунтованими є їх висновки про недоведеність позивачем порушення його прав та інтересів оскаржуваним рішенням Одеської міської ради від 14 червня 2017 року №2142-VII в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
Узагальнюючи наведене, колегія судів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку наявним у справі доказам, правильно застосували норми матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги
ОСОБА_1 необґрунтованими, відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 вересня 2018 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2019 залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко