Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 520/175/14

провадження № 61-5005св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен»,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 29 квітня 2021 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, стягувач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» (далі - ТОВ «Інвестмент Корпорейшен»), на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М.

Скарга мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси визнано неправомірними дії державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Рубан М. О. (далі - державний реєстратор Рубан М. О.) та скасовано запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та визначено порядок виконання рішення.

Заявник вказував, що приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. (далі - приватний виконавець Колечко Д. М.) під час здійснення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 4969405 всупереч вимогам статей 2, 10, частини третьої статті 50, частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 1, 2, 6 статті 13 ЦК України наклав арешт на майно та зареєстрував обтяження на нерухоме майно, яке не належить боржникові на праві власності, що в свою чергу не дає йому можливості виконати рішення суду та зареєструвати майно у власність.

З урахуванням наведеного, заявник просив:

- визнати дії приватного виконавця Колечко Д.М. протиправними;

- зобов`язати приватного виконавця Колечка Д. М. скасувати постанову про опис та арешт майна боржника від 02 квітня 2021 року (трикімнатна квартира, загальною площею 58,0 кв. м, житловою площею 40,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності);

- зобов`язати приватного виконавця Колечка Д. М. скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57499661 від 07 квітня 2021 року 11:18:48;

- зобов`язати приватного виконавця Колечка Д.М. скасувати запис про обтяження: 41364495 (спеціальний розділ).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано приватного виконавця Колечка Д. М. скасувати постанову від 02 квітня 2021 року про опис та арешт майна боржника - трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,0 кв. м, жилою площею 40,9 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 1995 року.

Зобов`язано приватного виконавця Колечка Д. М. скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57499661 від 07 квітня 2021 року 11:18:48.

Зобов`язано приватного виконавця Колечка Д. М. скасувати запис про обтяження: 41364495 (спеціальний розділ).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги скарги свідчать про неправомірність дій приватного виконавця, адже судом встановлено, що на момент винесення приватним виконавцем постанови про опис та арешт майна боржника ВП № 64969405, спірна квартира заявникові не належала та не була майном боржника. Накладений приватним виконавцем Колечком Д. М. арешт перешкоджає виконанню рішення суду від 04 лютого 2020 року та відновленню відомостей у державному реєстрі прав на нерухоме майно, що передували скасованому запису, реєстрації спірної квартири за ОСОБА_1 та подальшому виконанню виконавчого листа №520/175/14-ц.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого постановлено законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зауважив, що саме арешт на спірне нерухоме майно, накладений постановою приватного виконавця, перешкоджає виконанню рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року. Апеляційний суд взяв до уваги, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2021 року у цій справі відмовлено у задоволенні подання приватного виконавця Колечка Д. М. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме на трикімнатну квартиру, загальною площею 58,0 кв. м, жилою площею 40,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке не зареєстровано. Також апеляційний суд зазначив, що у разі реєстрації ОСОБА_1 права власності на квартиру, приватний виконавець не позбавлений права звернути стягнення на вказане нерухоме майно боржника у передбаченому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі приватний виконавець Колечко Д. М. просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 761/17142/15-ц (провадження №61-12309св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано положень статей 328 334 346 ЦК України, статті 2, частини першої статті 13, статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», та залишено поза увагою, що саме після отримання документального підтвердження належності боржникові на праві власності об`єкту та нерухомого майна здійсненого шляхом доступу до документів реєстраційної справи в електронній формі та Єдиного державного реєстру судових рішень приватний виконавець наклав арешт на майно та вніс відомості про такий арешт до відповідного реєстру, тобто вчинив дії з чітким дотриманням вимог закону.

Крім того, заявник у касаційній скарзі вказує на те, що суди не врахували положень абзацу п`ятого пункту 4 частини третьої статті 13, статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушили вимоги статей 81 89 ЦПК України, дійшли помилкового висновку про те, що існуюче обтяження, яке накладене на підставі постанови про опис та арешт майна від 02 квітня 2021 року, жодним чином не перешкоджало боржникові у реєстрації відновленого права власності на квартиру згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Право власності боржника могло бути безперешкодно зареєстроване (відновлено) на підставі його заяви, незважаючи на накладений арешт, який відповідно до статті 13 цього Закону мав перенестися. До того ж, суди не звернули уваги на те, що підставою для відмови боржникові в проведенні реєстраційної дії була саме неправильно складена ним заява та ненадання завіреної належним чином копії рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року, а ні в якому разі не накладений на майно арешт.

Отже, боржник мав право повторно звернутись з правильно оформленою заявою про реєстрацію права власності додавши до заяви належним чином завірену копію судового рішення.

Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що суди неправильно застосували положення статті 15 ЦК України, статті 4, частини четвертої статті 265 ЦПК України, зокрема, не зазначили за захистом якого порушеного права звернувся боржник та яке право підлягало захисту.

Заявник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), та зазначає, що судами захищено права боржника у неефективний спосіб, оскільки чинним законодавством не передбачено скасування приватним виконавцем власної постанови.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду у травні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 08 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), для забезпечення умов виконання кредитного договору від 07 вересня 2006 року № 014/0014/82/6232 про надання кредиту в сумі 50 000,00 доларів США, укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 .

27 липня 2018 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») та Публічним акціонерним товариством «ОКСІБАНК» (далі - ПАТ «ОКСІБАНК») укладено договір відступлення прав за договором іпотеки № 1327.

В той же день, між ПАТ «ОКСІБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Укрфінанс Груп» (далі - ТОВ «Фінансова компанія Укрфінанс Груп») укладено договір відступлення прав за договором іпотеки № 1329.

26 липня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія Укрфінанс Груп» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки.

21 вересня 2018 року о 18:30:08 державним реєстратором Рубан М. О. здійснено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 28112400, на підставі договору іпотеки від 08 вересня 2006 року.

07 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до державного реєстратора Рубан М. О., ОСОБА_2 про визнання неправомірної та скасування державної реєстрації права власності (справа № 520/17221/18).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у цій справі позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , номер запису про право власності 28112400 від 21 вересня 2018 року о 18:30:08 державного реєстратора Рубан М. О. Визначено порядок виконання рішення, зазначено, що скасування запису про право власності на цю квартиру є підставою для поновлення відомостей у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що передували скасуванню запису.

ОСОБА_1 мав намір поновити реєстрацію права власності в установленому законом порядку.

26 березня 2021 року приватний виконавець Колечко Д. М., що здійснює виконавчі дії на підставі виконавчого листа № 520/175/14-ц, виданий 11 червня 2018 року, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 64969405 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» заборгованості за кредитом в розмірі 49 486,68 доларів США, заборгованості за процентами 53 552,63 доларів США та пені за прострочення кредиту та відсотків в розмірі 366 401,06 доларів США.

02 квітня 2021 року приватним виконавцем Колечко Д. М. винесено постанову про опис та арешт майна боржника ВП № 64969405, а саме, трикімнатної квартири, загальною площею 58,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

У цій постанові приватним виконавцем Колечко Д. М. вказано, що згідно з відомостями, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, боржнику на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій не повністю відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з цією скаргою, заявник вказував на незаконність внесення приватним виконавцем Колечком Д. М. відомостей до державного реєстру обтяжень нерухомого майна, внаслідок чого він не може виконати рішення суду щодо поновлення відомостей в державному реєстрі прав на нерухоме майно, як зазначено у судовому рішенні.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до вимог цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна (частина четверта статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частин першої - третьої статті 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Приватний виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для примусового виконання рішень.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частиною четвертою статті 334 ЦК України встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року в справі

№ 761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) зробив висновок, що невчинення власником нерухомого майна дії щодо його реєстрації не є підставою для припинення права власності на таке майно відповідно до статті 346 ЦК України. Закон не визначає строки реєстрації права власності на нерухоме майно.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Судами встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року визнано протиправним і скасовано запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту цього рішення вбачається, що скасування запису про права власності на цю квартиру є підставою для поновлення відомостей у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що передували скасуванню запису.

Отже, цим рішенням право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 фактично відновлено, незважаючи на відсутність запису про державну реєстрацію права власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

02 квітня 2021 року ТОВ «Інвестмент Корпорейшн» звернулось до приватного виконавця Колечка Д. М. із листом, у якому просило провести опис та накласти стягнення на нерухоме майно ОСОБА_1 - на спірну квартиру, посилаючись на те, що товариству стало відомо про повернення спірного нерухомого майна у власність ОСОБА_1 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2020 року (а.с. 63).

Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Задовольняючи скаргу суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на вказане не звернув уваги та зобов`язав приватного виконавця Колечка Д. М. скасувати постанову від 02 квітня 2021 року про опис та арешт майна боржника - спірної квартири, що належить боржникові на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 1995 року, не дослідивши чи підлягає задоволенню така вимога у обраний заявником спосіб.

Суди не перевірили належним чином чи винесена постанова приватного виконавця від 02 квітня 2021 року з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження», натомість зазначили, що накладений арешт перешкоджає виконанню рішення суду від 04 лютого 2020 року та відновленню відомостей у державному реєстрі прав на нерухоме майно, що передували скасованому запису, реєстрації спірної квартири за ОСОБА_1 та подальшому виконанню виконавчого листа

№ 520/175/14-ц.

Суд апеляційної інстанції, під час дослідження нових доказів, які не були подані до суду першої інстанції, не з`ясував належним чином з яких підстав боржник не має можливості зареєструвати за собою право власності, не дослідили картки прийому заяви № 260416347 (а.с. 166), рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 16 червня 2021 року № 58676619 (а.с. 165), чи пов`язана така відмова з накладеним приватним виконавцем арештом на спірне майно.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Вказані у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень.

Оскільки недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість скарги, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у скарзі та апеляційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Варто зауважити, що постановою Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 520/17221/18 (провадження № 7648св21) за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Рубан М. О., ОСОБА_2 про визнання неправомірною та скасування державної реєстрації права власності, яке оприлюднене у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104361618) рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 змінено, виключено з мотивувальної частини постанови посилання на обставини, встановлені в постанові Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у справі

№ 520/175/14-ц. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишені без змін.

При новому розгляді справи суд повинен врахувати вказані у цій постанові обставини та з`ясувати чи порушуються права заявника винесенням приватним виконавцем постанови від 02 квітня 2021 року про опис та арешт майна боржника - трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,0 кв. м, жилою площею 40,9 кв. м, та чи підлягають вони захисту у обраний ним спосіб.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Отже, ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 141 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук