№ 520/17986/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 року

м. Київ

справа № 520/17986/23

адміністративне провадження № К/990/17094/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Кузьміна Сергія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року (суддя: Сліденко А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року (судді: Ральченко І.М., Бегунц А.О., Катунов В.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , треті особи Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), треті особи Міністерство оборони України (далі - третя особа 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - третя особа 2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати водію ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, в розрахунку до 100 000,00 грн щомісячно, пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 19 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити водію ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 додаткову винагороду, в розмірі 100 000,00 грн щомісячно, пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 19 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням раніше виплачених сум додаткової винагороди.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У зазначений період він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в АДРЕСА_1 . Цей факт підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року № 748. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), військовослужбовці, які виконують бойові завдання або заходи з національної безпеки й оборони, відсічі і стримування збройної агресії мають право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень на місяць. Проте відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу зазначені кошти, що порушує його законні права та інтереси.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 у період з 19 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , проходив службу водієм ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 17 травня 2023 року № 748, за підписом командира військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 в період з 19 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в АДРЕСА_1 .

Зазначена довідка складена на підставі копії рапортів командира ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 про виконання бойових завдань вх.438 від 31 березня 2023 року, № 437 від 31 березня 2023 року, № 436 від 31 березня 2023 року, № 434 від 31 березня 2023 року, № 435 від 31 березня 2023 року (зареєстровані в книзі реєстрації вхідної документації р.н. № 57 від 01 січня 2023 року); витягів із журналів бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 (р.н. № 64/86дск від 21 березня 2023 року, р.н. № 67/87дск від 21 березня 2023 року).

Уважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди за період з 19 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року відповідно до Постанови № 168, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Суд першої інстанції вийшов за межі позову та зобов`язав військову частину НОМЕР_1 видати накази з приводу призначення ОСОБА_1 додаткової винагороди у порядку постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 у підвищеному до 100 000,00 грн розмірі за 23 серпня 2022 року, 09 вересня 2022 року, 15 жовтня 2022 року, 05 грудня 2022 року, 16 грудня 2022 року, 20 грудня 2022 року, 28 грудня 2022 року, провівши обчислення, нарахування та виплату додаткової винагороди за 23 серпня 2022 року, 09 вересня 2022 року, 15 жовтня 2022 року, 05 грудня 2022 року, 16 грудня 2022 року, 20 грудня 2022 року, 28 грудня 2022 року у порядку постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 у підвищеному до 100 000,00 грн розмірі з утриманням належних податків і зборів та з урахуванням раніше здійснених платежів.

В іншій частині вимог позов залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року рішення суду першої інстанції від 30 листопада 2023 року залишено без змін.

Приймаючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що основною умовою для призначення додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн згідно з пунктом 1 Постанови № 168 є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів. Водночас норми Постанови № 168 не містять визначення термінів «бойові дії» чи «заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території ведення бойових дій. Для військовослужбовців Збройних Сил України таку конкретизацію надано у телеграмі Міністра оборони України від 25 березня 2022 року №248/1298 та Окремому дорученні від 23 червня 2022 року №912/з/29.

Аналізуючи пункт 1 Окремого доручення від 23 червня 2022 року №912/з/29 суд першої інстанції встановив, що стосовно військової частини НОМЕР_1 визначена у ньому правова категорія «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії» може бути застосована, зокрема, як окрема позиція про виконання бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угрупувань військ (сил) Сил оборони держави в районі ведення воєнних (бойових) дій, котра змістовно поглинає окрему позицію про виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. і поза межами районів ведення бойових дій), а також позицію про виконання бойових завдань у районах проведення бойових дій з виявлення повітряних цілей.

З наявних в матеріалах справи доказів, свідчень 1 заступника командира військової частини НОМЕР_1 - начальника штабу, поданих у справі №520/8070/23, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що за функціональним призначенням військова частина НОМЕР_1 не веде бойових (воєнних) дій, не входить до складу Угрупування об`єднаних сил, що знаходиться в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_4, та виконує бойові завдання з вогневого ураження повітряних цілей. Цілі виявляються, як звернув увагу суд апеляційної інстанції, іншими військовими підрозділами, зокрема радіотехнічними військами.

Таким чином, ураховуючи функціональне призначення та специфіку завдань ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 , суди дійшли висновку, що «безпосередньою участю» військовослужбовця цього військового підрозділу у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони у розумінні пункту 1 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29 слід вважати саме час під час виконання бойових завдань з безпосереднього вогневого ураження повітряних цілей.

Оглянувши у судовому засіданні без долучення до матеріалів справи зміст Журналу бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_3, суд першої інстанції установив факти ураження повітряних цілей противника лише в окремі дати: 23 серпня 2022 року, 05 грудня 2022 року, 16 грудня 2022 року, 20 грудня 2022 року, 28 грудня 2022 року, події пусків ракет зенітного ракетного комплексу, результат яких неможливий до оцінки: 09 вересня 2022 року, 15 жовтня 2022 року.

Так само оглянувши у судовому засіданні копії рапортів командира ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 з питання призначення додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період 07 березня 2022 року - 31 грудня 2022 року, суд першої інстанції установив, що жоден із перелічених рапортів не містить щонайменшої інформації з приводу особистої та безпосередньої участі кожного окремого військовослужбовця у бойових діях з вогневого ураження повітряних цілей противника.

Як зазначив суд першої інстанції, зміст вказаних рапортів про виплату підвищеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 явно та очевидно унеможливлює прийняття командиром військової частини НОМЕР_1 рішення про призначення згаданого платежу, позаяк в кожному із рапортів не указано із достатньою поза розумним сумнівом прийнятністю обставин безпосередньої та особистої участі кожного окремого військовослужбовця у виконанні 1 зенітним ракетним дивізіоном військової частина НОМЕР_1 бойового завдання з вогневого ураження повітряних цілей противника.

Оцінюючи зміст наданої позивачем довідки військової частини НОМЕР_1 від 18 травня 2023 року №828 суд першої інстанції зазначив, що вона може опосередковано підтверджувати участь позивача у бойових діях та заходах, але виключно у поєднані з іншими об`єктивними даними, котрі беззаперечно та неспростовно підтверджують факт безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів. Суд апеляційної інстанції з`ясував, що така довідка видана за формою, встановленою додатком 6 до Порядку № 413 для набуття статусу учасника бойових дій згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 413, з огляду на що зазначені у ній відомості не є підставою для виплати додаткової грошової допомоги у розмірі 100 000,00 грн, встановленої Постановою № 168. Як наголосив суд першої інстанції, сама лише обставина існування такої довідки не зумовлює набуття позивачем права на отримання додаткової винагороди у порядку Постанови № 168 у підвищеному до 100 000,00 грн розмірі.

Попри відсутність належного документального оформлення командиром ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 фактів та обставин залучення позивача до виконання 1 зенітним ракетним дивізіоном бойового завдання з вогневого ураження повітряних цілей противника 23 серпня 2022 року, 09 вересня 2022 року, 15 жовтня 2022 року, 05 грудня 2022 року, 16 грудня 2022 року, 20 грудня 2022 року, 28 грудня 2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивач має право на отримання додаткової винагороди у підвищеному до 100 000,00 грн розмірі відповідно до Постанови №168 за перелічені дні.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів, котрі б підтверджували виконання позивачем відповідних завдань у період 19 квітня 2022 року по 31 грудня 2023 року (окрім, 23 серпня 2022 року, 09 серпня 2022 року, 15 жовтня 2022 року, 05 грудня 2022 року, 16 грудня 2022 року, 20 грудня 2022 року, 28 грудня 2022 року), з огляду на встановлену у ході розгляду справи специфіку використання зенітного ракетного комплексу як колективної зброї підрозділу Зенітних ракетних військ Повітряних Сил щоденної військової служби, суд першої інстанції дійшов висновку, який підтримав суд апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позову за винятком календарних дат - 23 серпня 2022 року, 09 вересня 2022 року, 15 жовтня 2022 року, 05 грудня 2022 року, 16 грудня 2022 року, 20 грудня 2022 року, 28 грудня 2022 року.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача на отримання вказаної винагороди у належному розмірі, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язання військової частини НОМЕР_1 видати накази з приводу призначення ОСОБА_1 додаткової винагороди у порядку Постанови № 168 у підвищеному до 100 000,00 грн розмірі та провести обчислення, нарахування та виплату додаткової винагороди у підвищеному до 100 000,00 грн розмірі за вказані дні, з чим погодився суд апеляційної інстанції.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Адвокат Кузьмін Сергій Олександрович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, мотивуючи її порушенням судами норм матеріального та процесуального права. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування:

пункту 1 Постанови № 168 в контексті правовідносин, що виникають між військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_5 та командуванням військових частин з приводу (не) виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої цим пунктом;

пункту 2-1 Постанови № 168, абзаців 3, 4 пункту 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/3/29, в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_5 та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначеного Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з Постановою № 168.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не з`ясували належним чином фактичні обставини справи, зокрема щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, які велися на території Харківської області у період з 19 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

У вказаний період позивач виконував бойові завдання у районах ведення воєнних (бойових) дій, пов`язані з виявленням повітряних цілей противника, прикриттям угруповань військ і об`єктів цивільної та військової інфраструктури від ударів противника з повітря, ураженням повітряних цілей противника (ракет та безпілотних літальних апаратів).

Довідка військової частини НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року № 748, на думку скаржника, містить достатні фактичні дані, що підтверджують право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розрахунку до 100 000,00 грн щомісячно пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у період з 19 квітня 2020 року по 31 грудня 2022 року.

Скаржник також вважає помилковим та необґрунтовано звуженим підхід судів попередніх інстанцій, які ототожнили право позивача на додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, з виконанням бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей. На його переконання, такий підхід ігнорує обсяг службових повноважень, які виконують військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 .

Саме тому невиплату зазначеної додаткової винагороди скаржник сприймає як порушенням його прав як військовослужбовця, який постійно в межах спірного періоду брав учать у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Харківській області.

На підтвердження викладеного скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23, де Суд нагадав про події на території Харківської області у 2022 році, тобто у місці та періоді служби позивача.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у поданому відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без руху у зв`язку з ненаданням позивачем доказів сплати судового збору. Крім того, відповідач просить відмовити у задоволенні касаційних вимог позивача.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 20 травня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Кузьміна Сергія Олександровича, в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 520/17986/23.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 07 травня 2025 року призначено справу до розгляду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У телеграмі від 25 березня 2022 року № 248/1298 Міністр оборони визначив, що під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).

За пунктом 3 телеграми від 25 березня 2022 року № 248/1298 ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відповідно до пункту 5 телеграми від 25 березня 2022 року № 248/1298 виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн необхідно здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

У пункті 1 окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29 (яке діяло з 01 червня 2022 року) Міністр оборони України визначив, що «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), охоплює виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;

бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

Згідно з пунктом 3 цього окремого доручення, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Спірні правовідносини склалися у цій справі у зв`язку з невиплатою відповідачем на користь ОСОБА_1 , військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_6, передбаченої Постановою №168 додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн за період його служби з 19 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Відповідач обґрунтовував свою позицію тим, що військова частина НОМЕР_1 не веде бойові дії у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України). Натомість, перебування військовослужбовці в районі ведення бойових дій не є правовою підставою для виплати йому додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн. Крім того, позивач до військової частини НОМЕР_1 не подав будь-яких документів, які б підтверджували його право на виплату додаткової винагороди у підвищеному розмірі у спірному періоді.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій встановили, що військова частина НОМЕР_1 за функціональним призначенням не входить до складу Угрупування об`єднаних сил, що знаходиться в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_4, не веде бойових (воєнних) дій, а виконує виключно бойові завдання з вогневого ураження повітряних цілей. При цьому суди визнали підтвердженими окремі епізоди пусків ракет зенітного ракетного комплексу та факти ураження повітряних цілей противника, а саме 23 серпня 2022 року, 09 вересня 2022 року, 15 жовтня 2022 року, 05 грудня 2022 року, 16 грудня 2022 року, 20 грудня 2022 року, 28 грудня 2022 року, тому вважали наявним у позивача право на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі за перелічені дні. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів, котрі б підтверджували виконання позивачем відповідних завдань в інші дні окресленого цим позовом періоду суди іншу частину позовних вимог залишили без задоволення.

Позивач у касаційній скарзі скаржник наполягає, що суди попередніх інстанцій неправильно оцінили фактичні обставини справи, зокрема не врахували, що його завдання полягали не лише в ураженні повітряних цілей противника, а й у виявленні повітряних цілей та прикритті угруповань військ і об`єктів цивільної та військової інфраструктури від ударів противника з повітря, які прямо пов`язані з виконанням бойових завдань. Факт виконання бойових завдань у період з 19 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року № 748, а відтак він має право на додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168. Суди, за його доводами, звузили зміст виконуваних обов`язків і, відповідно, неправомірно відмовили у виплаті додаткової винагороди за інші дні спірного періоду.

Як підставу для касаційного оскарження вказано відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 у правовідносинах між військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_5 та командуванням військових частин з приводу (не) виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої цим пунктом. Також звернуто увагу на необхідність правової оцінки положень пункту 2-1 Постанови № 168, абзаців 3, 4 пункту 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/3/29, у правовідносинах між військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_5 та командуванням військових частин у зв`язку з використанням зазначеного Окремого доручення для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.

Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності правових висновків про застосування пунктів Окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29 у правовідносинах між військовослужбовцями Зенітних ракетних військ та командуванням цих військових частин щодо (не) виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 (пункт 1, 2-1), слід зазначити, що питання застосовності цього акту в контексті порядку та умов виплати зазначеної додаткової винагороди вже було розглянуте Верховним Судом.

Так, у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 400/1217/23 Верховний Суд виснував, що при прийнятті такого рішення Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

При дослідженні порядку та умов цієї виплати, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин відповідними документами.

Документальним підтвердженням можуть слугувати: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.

Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом також у постановах від 06 серпня 2024 року у справі № 400/10311/23, від 07 листопада 2024 року у справі № 200/2297/23, від 05 грудня 2024 року у справі № 420/19038/23, від 27 лютого 2025 року у справі № 340/3447/23 та багатьох інших.

Ураховуючи викладене, посилання судів попередніх інстанцій на пункти Окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29 як на нормативну основу під час вирішення питання про виплату позивачу додаткової винагороди є правомірним, оскільки зазначене окреме доручення є застосовним у межах реалізації положень пункту 1 Постанови № 168.

Повертаючись до обставин цієї справи, слід нагадати, що особливістю спірних правовідносин є те, що позивач є військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_6.

Як установлено судами з матеріалів справи, у спірний період ОСОБА_1 проходив службу на посаді водія у 1-му зенітному ракетному дивізіоні НОМЕР_2 зенітного ракетного полку військової частини НОМЕР_1 .

Зазначена військова частина безпосередньо підпорядковується повітряному командуванню « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що підпорядковується командуванню ІНФОРМАЦІЯ_4, і входить до складу зенітних ракетних військ.

У межах тлумачення пункту 1 Окремого доручення № 912/з/29 щодо військової частини НОМЕР_1 як військової частини ІНФОРМАЦІЯ_6 термін «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі - безпосередня участь) охоплює виконання військовослужбовцем, зокрема:

- бойових завдань у складі частини, що веде бойові дії у складі сил оборони в районі ведення бойових дій (абзац 1);

- бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей противника (абзац 9);

- бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей (абзац 10).

Аналіз наведених положень свідчить, що виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей визнається «безпосередньою участю» незалежно від місця їх виконання (тобто навіть поза районами ведення бойових дій). Натомість, виконання бойових завдань з виявлення та супроводу повітряних цілей набуває статусу «безпосередньої участі» лише за умови їх здійснення у районах ведення воєнних дій.

Таким чином, не кожна діяльність підрозділу автоматично прирівнюється до безпосередньої участі у бойових діях. Ключовими критеріями є характер завдання та місце його виконання. До того ж, періоди виплати додаткової винагороди та підхід до їх обчислення суттєво відрізняються залежно від роду військ і характеру виконуваних бойових завдань.

Як установлено у справі, військова частина НОМЕР_1 не входила до складу Угрупування об`єднаних сил, що знаходиться в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_4, не була залучена до бойових дій, а виконувала бойові завдання з вогневого ураження повітряних цілей противника. Епізоди пусків ракет зенітного ракетного комплексу та факти ураження повітряних цілей противника зафіксовані 23 серпня 2022 року, 09 вересня 2022 року, 15 жовтня 2022 року, 05 грудня 2022 року, 16 грудня 2022 року, 20 грудня 2022 року, 28 грудня 2022 року.

Ураховуючи, що військова частина НОМЕР_1 не діяла у складі діючих угруповань військ (сил) у районі ведення бойових дій (абзац 1 пункту 1), а виконання завдання з виявлення повітряних цілей (абзац 10 пункту 1) потребує перебування в районі ведення бойових дій, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що «безпосередньою участю» позивача може вважатися виключно виконанням бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей. Тобто, підставою для визнання військовослужбовця ОСОБА_1 таким, що брав «безпосередню участь», є фактичне виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей, що у випадку Зенітних ракетних військ означає дні здійснення пусків, а не дні бойового чергування чи виявлення повітряних цілей, як помилково вважає позивач.

Саме виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей є тією формою «безпосередньої участі» у бойових діях, яка охоплюється пунктом 1 Постанови № 168, а також положеннями (абзац 9 пункту 1) відповідного Окремого доручення, незалежно від району здійснення такого завдання чи складу військової частини (підрозділу).

За наявності документального підтвердження (рапорти, накази, витяги з журналів бойових дій тощо), військовослужбовець має право на виплату додаткової винагороди у підвищеному розмірі, однак така винагорода виплачується виключно за фактичне виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей.

Виконання інших завдань не може вважатися «безпосередньою участю», оскільки ці дії, попри свій характер бойової готовності, потребують окремого нормативного визначення та не охоплюються чинними підставами для виплати згідно з Постановою № 168.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2025 року у справі № 520/17681/23 у подібних правовідносинах.

За наведених обставин, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що право на підвищену додаткову винагороду за виконання позивачем бойових завдань у складі військової частини НОМЕР_1 згідно з абзацом 1 Окремого доручення відсутнє, оскільки вказана військова частина не перебувала у складі діючих військових угруповань.

Виплата підвищеної додаткової винагороди за абзацом 10 цього ж доручення також відсутнє, оскільки військова частина НОМЕР_1 не вела воєнних дій у районі ведення бойових дій для виконання завдання з виявлення повітряних цілей і саме виконання таких завдань, як установлено судами у цій справі, не є характерним для цієї військової частини з огляду на її належність до ІНФОРМАЦІЯ_6.

Підстави для виплати збільшеної додаткової винагороди можуть бути наявні виключно за абзацом 9 Окремого доручення, тобто лише за конкретні дні, у які було здійснено бойові завдання з вогневого ураження повітряних цілей противних, підтверджені відповідними документами.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли цілком правомірного висновку, що «безпосередня участь» військовослужбовців 1-го зенітного ракетного дивізіону у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки й оборони повинна визначатися за фактом виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей за дні фактичного пуску ракет, незалежно від підтвердження ураження повітряної цілі, за умови підтвердження їх здійснення відповідними рапортами, журналами, наказами або іншими документами.

Відтак, позиція позивача право на отримання щомісячної підвищеної додаткової винагороди за виконання інших завдань, є необґрунтованою, оскільки такі завдання, з урахуванням військової частини, у якій він проходив службу, залежно від роду військ і характеру бойових завдань, мають інший порядок виконання та оплати.

Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що усі періоди, зазначені у довідці військової частини НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року № 748, не можуть бути підставою для нарахування додаткової винагороди, оскільки така винагорода виплачується лише за фактичне виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей, яке становить «безпосередню участь» та відповідно до пункту 1 Постанови № 168 підлягає підвищеній оплаті. Водночас така довідка не виключає днів, що є підставою для отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі.

Доводи скаржника про те, що військовослужбовці 1 го зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 одночасно виконували і вогневе ураження, і виявлення повітряних цілей у зоні бойових дій, є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що виявлення цілей є функцією радіотехнічних військ, військова частина НОМЕР_1 не входила до складу діючого угруповання військ у районі бойових дій, отже, їх бойове чергування та моніторинг/виявлення повітряний цілей поза районом ведення бойових дій не відповідають обов`язковим умовам для нарахування спірної додаткової винагороди.

Суд апеляційної інстанції підкреслив, що зенітні ракетні війська відповідають за знищення повітряних об`єктів шляхом пуску ракет, тоді як радіотехнічні війська спеціалізуються на радіолокаційному виявленні, супроводі та ідентифікації цих цілей; таким чином 1 й дивізіон діє, спираючись на дані радіотехнічних підрозділів і не здійснює самостійного виявлення, що ще раз підтверджує безпідставність тверджень позивача.

Аргументи скаржника щодо постійної та безпосередньої участі у заходах оборонного характеру у зоні бойових дій, а також його посилання на події в Харківській області у період служби не спростовують того, що виконання у складі військової частини НОМЕР_1 зводилося до виконанні бойових завдань з ураження повітряних цілей, що відповідає терміну «безпосередня участь» згідно з пунктом 1 Окремого доручення № 912/з/29, навіть якщо частина не входить до переліку органів управління в зоні бойових дій.

Заперечення скаржника щодо того, що суди необґрунтовано звели його участь у бойових діях лише до часу виконання завдань з вогневого ураження повітряних цілей, не знаходять свого підтвердження. Доводи позивача про його цілодобову участь у заходах протиповітряної оборони, із захисту населення та інфраструктури України не змінюють висновку судів попередніх інстанцій про те, що військова частина НОМЕР_1 виконувала бойові завдання саме з вогневого ураження повітряних цілей противника, а не їх виявлення, моніторингу чи супроводу.

Слід окремо звернути увагу, що починаючи з 01 червня 2022 року, з моменту набуття чинності Окремим дорученням № 912/з/29, правове регулювання виплати додаткової винагороди було змінено насамперед у питанні ураження повітряних цілей: у новому Окремому дорученні № 912/з/29 з`явився детальніший опис (окремо «виявлення повітряних цілей» та «вогневе ураження»). Якщо в попередньому акті (телеграма № 248/1298 від 25 березня 2022 року) було формально зазначено, що бойове завдання із вогневого ураження повітряних цілей може визнаватися «безпосередньою участю» навіть поза межами районів бойових дій, то з 01 червня 2022 року (Окреме доручення № 912/з/29) визначення стало іншим: бойове завдання із виявлення повітряних цілей визнаються такими, що становлять «безпосередню участь», лише якщо вони виконуються в районі ведення бойових дій або у складі діючих угруповань. Тож на відміну від попереднього акта (телеграма № 248/1298 від 25 березня 2022 року), виконання бойових завдань із виявлення повітряних цілей більше не визнається участю в бойових діях поза межами зони бойових дій.

Таким чином, ототожнення позивачем будь-якого іншого бойового чергування у складі Зенітних ракетних військ у період, окреслений довідкою військової частини НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року № 748, із «безпосередньою участю» у бойових діях є помилковим, оскільки в Окремому дорученні № 912/з/29 бойове завдання з виявлення повітряних цілей поза фактичною зоною ведення бойових дій не є рівнозначним участі в бойових діях.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23 є необґрунтованим, оскільки спір у вказаній справі стосується виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі військовослужбовцю-фельдшеру медичного пункту, щодо якого судом встановлено сам факт проходження служби у зоні бойових дій. У випадку позивача відомі як місце служби, так і характер виконуваних ним завдань, що полягали у вогневому ураженні повітряних цілей противника, а не їх виявленні (у районах ведення бойових дій), що відповідає функціям Зенітних ракетних військ. Отже, обставини у цих справах не є подібними, а тому правова позиція, викладена у ній, не підлягає застосуванню до розглядуваного спору.

З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які обґрунтовано врахували лише дні фактичного бойового застосування зенітних ракетних комплексів, тобто дні здійснення пусків ракет, ураження (чи без такого) повітряних цілей противника, підтверджені відповідною бойовою документацією та відхилили доводи позивача про прирівняння усього періоду будь-якої форми постійного чергування до «безпосередньої участі» у бойових діях.

Підсумовуючи, Суд підтверджує правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо доведеності факту «безпосередньої участі» позивача у бойових діях виключно у конкретні дні фактичних запусків ракет, що, відповідно до наведеного законодавства, є підставою для виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100 000,00 грн розмірі саме за ці дні.

Суд звертає увагу, що застосування норм є діяльністю, спрямованою на індивідуалізацію загальних правових норм у межах конкретної справи, яка здійснюється в установленому процесуальному порядку шляхом ухвалення судового рішення, що стосується конкретних суб`єктів і обставин справи.

Передумовою для застосування норм матеріального права є встановлення фактичних обставин справи.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Суди першої та апеляційний інстанцій повно й всебічно дослідили обставини справи, ретельно проаналізували подані матеріали та доводи учасників спору, і дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання всього спірного періоду як такого, що охоплює «безпосередню участь» у бойових діях.

Висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на досліджених доказах. Суд погоджується з цими висновками, оскільки їх зроблено відповідно до вимог процесуального закону.

Порушень норм процесуального права, які могли б вплинути на правильність застосування норм матеріального права або змінити зміст оскаржуваних судових рішень Суд не виявив.

Суд акцентує увагу на тому, що Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, виконуючи завдання адміністративного судочинства, визначене частиною першою статті 2 КАС України, у межах повноважень і в порядку, передбачених статтею 341 КАС України, не встановлює нових обставин та не здійснює переоцінки доказів, оцінених судами першої та апеляційної інстанцій у процесі розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Щодо вимог відповідача у відзиві на касаційну скаргу про необхідність залишення її без руху у зв`язку з ненаданням позивачем доказів сплати судового збору, Суд зазначає, що підстав для їх задоволення вбачається, оскільки позивач є особою, звільненою від сплати судового збору в усіх судових інстанціях відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, так як звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, що є видом додаткового грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовців.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу адвоката Кузьміна Сергія Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов