Постанова

Іменем України

30 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 520/18588/18

провадження № 61-12464св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2020 року у складі судді Літвінової І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

На обґрунтування позову посилався на таке.

З 08 грудня 1992 року він та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який зареєстрований виконавчим комітетом Кудрявцівської селищної ради Веселинівського району у Миколаївській області (актовий запис № 18). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2018 року шлюб між ними розірваний.

За час шлюбу вони придбали у спільну сумісну власність: за договором купівлі-продажу (реєстровий № 730), посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М. 14 березня 2009 року, -однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; за договором купівлі-продажу (реєстровий № 2983), посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М. М. 11 грудня 2009 року, - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 ; за договором купівлі-продажу (реєстровий № 2272), посвідченим приватним нотаріусом Одеської області Куркан Г. М. 04 грудня 2012 року, -земельну ділянку 26/11, масив 11 , кадастровий номер 5123755800:01:002:2141, площею 0,05 га, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована на території селищної Таїровської ради Овідіопольського району Одеської області. Все нерухоме майно оформлено на ОСОБА_2 .

Також вони придбали автомобіль «Toyota Avensis», 1999 року випуску, сірого кольору, державний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований РЕВ-4 при Управлінні державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - УДАІ ГУМВС України в Одеській області) 19 серпня 2010 року на ім`я відповідачки, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Він та відповідачка не можуть досягти між собою згоди щодо поділу належного їм на праві спільної сумісної власності майна у позасудовому порядку. Запропонований ним варіант поділу майна не порушує права сторін та відповідає законодавству, поділ можливий в натурі, враховує фактично склад майна, його вартість та існуючий варіант користування спільним сумісним майном. Загальна вартість 1/2 частки майна, яку він бажає отримати після його поділу, є трохи меншою вартості 1/2 частки майна, яка залишається відповідачці у запропонованому ним варіанті.

Просив виділити йому в особисту приватну власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 33,8 кв. м, житлову площу - 17,3 кв. м; автомобіль «Toyota Avensis», 1999 року випуску, сірого кольору, державний номер НОМЕР_2 ; земельну ділянку 26/11, масив 11 , кадастровий номер 5123755800:01:002:2141, площею 0,05 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка розташована на території селищної Таїровської ради Овідіопольського району Одеської області. ОСОБА_2 виділити в особисту приватну власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка має загальну площу 65,6 кв. м, житлову площу - 38,6 кв. м; припинити право спільної сумісної власності на майно після його поділу в натурі (т. 1, а.с.1-4).

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2020 року позов задоволено.

Виділено ОСОБА_1 в особисту приватну власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 33,8 кв. м, житлову площу - 17,3 кв. м; автомобіль «Toyota Avensis», 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; земельну ділянку 26/11, масив 11 , кадастровий номер 5123755800:01:002:2141, площею 0,05 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка розташована на території селищної Таїровської ради Овідіопольського району Одеської області.

Виділено ОСОБА_2 в особисту приватну власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка має загальну площу 88,2 кв. м (до реконструкції - 65,6 кв. м), житлову площу - 46 кв. м (до реконструкції - 38,6 кв. м).

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на все рухоме та нерухоме майно після його поділу в натурі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд встановив та не заперечувалося сторонами, що спірне майно придбано за час шлюбу, а тому не має правового значення посилання відповідачки на відсутність доказів на підтвердження участі позивача у його придбанні.

Відповідачка не довела наявність обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна подружжя.

Суд також врахував невизначеність та суперечливість позиції відповідачки щодо додаткових витрат на дитину, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_2 не заперечувала факт здійснення позивачем додаткових витрат на доньку, але в судовому засіданні неодноразово зазначала, що у цій допомозі позивача немає потреби і вона не бажає, щоб позивач її сплачував.

Також суд першої інстанції врахував, що до вирішення питання між собою про поділ майна, відповідачка поселила в спільній трикімнатній квартирі свого чоловіка та не допустила позивача у квартиру під час її огляду експертом, тобто порушила право позивача як співвласника, розпорядившись цим майном без його згоди до вирішення питання щодо поділу майна, чим порушила частину другу статті 68 Сімейного кодексу України(далі - СК України).

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2020 року змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію різниці у вартості майна в розмірі 138 663,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо варіанту поділу майна між сторонами. Водночас суд першої інстанції не вирішив питання про визначення розміру компенсації різниці у вартості майна, який підлягає виплаті ОСОБА_2 .

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2021 року виправлено арифметичну помилку у постанові Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, зазначивши у мотивувальній та резолютивній частині постанови правильну компенсацію, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі «78 663 грн» замість неправильного «138 663 грн».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної експертизи щодо встановлення вартості спільного майна подружжя, а суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про призначення повторної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної еспертиз.

Суд апеляційної інстанції зазначаючи, що рішенням суду першої інстанції порушено принцип рівності часток, не врахував, що нерівність часток склалася не на користь того з батьків, з ким проживає неповнолітня дочка. Суд апеляційної інстанції необґрунтованого відхилив клопотання неповнолітньої ОСОБА_3 про залучення доказів сум витрат на її проживання (утримання), забезпечення її фізичного та духовного розвитку.

Суд першої інстанції не забезпечив неповнолітній ОСОБА_3 можливості брати участі у судовому засіданні особисто та за участю представника чим порушив право на судовий захист.

Як на підставу касаційного оскарження заявниці посилаються на пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

У вересні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 , неповнолітньої ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у призначені повторної експертизи, оскільки в матеріалах справи вже були наявні висновок експерта та звіт про експертну оцінку майна, які підтверджували вартість спірного майна.

Суд першої інстанції вжив всіх заходів для забезпечення права неповнолітньої ОСОБА_3 надати додаткові докази.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито провадження за касаційною скаргою неповнолітньої ОСОБА_3 на підставі пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 08 грудня 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який зареєстрований виконавчим комітетом Кудрявцівської селищної ради Веселинівського району у Миколаївській області, актовий запис № 18 (т. 1, а .с. 8 зворот).

14 березня 2009 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу (реєстровий № 730) однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 33,8 кв. м, житлову площу - 17,3 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М. (т. 1, а. с. 52).

11 грудня 2009 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу (реєстровий № 2983) трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , яка має загальну площу 65,6 кв. м, житлову площу - 38,6 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М. М. (т. 1, а. с. 51).

04 грудня 2012 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу (реєстровий № 2272) земельної ділянки 26/11, масив 11 , кадастровий номер 5123755800:01:002:2141, площею 0,05 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка розташована на території селищної Таїровської ради Овідіопольського району Одеської області, посвідчений приватним нотаріусом Одеської області Куркан Г. М. (т. 1, а. с. 53-56).

16 лютого 2010 року ОСОБА_2 уклала біржову угоду, на підставі якої придбала автомобіль «Toyota Avensis», 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданим РЕВ-4 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 19 серпня 2010 року, виданим на її ім`я.

Суд першої інстанції також встановив, що за час шлюбу у трикімнатній квартирі проживали ОСОБА_1 , який не був зареєстрований у квартирі, та ОСОБА_2 і неповнолітня ОСОБА_3 , які були зареєстровані.

За час шлюбу у цій квартирі сторони провели реконструкцію зі збільшенням загальної площі з 65,6 кв. м до 88,2 кв. м, житлової площі з 38,6 кв. м до 46,0 кв. м.

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2018 року, яке набрало законної сили 19 липня 2018 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.

Зазначеним рішенням також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від всіх виді заробітку (доходів), але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімум на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 04 травня 2018 року і до досягнення дочкою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 8-10).

Сторони у справі не оспорюють той факт, що після розірвання шлюбу трикімнатна квартира знаходиться у користуванні ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 . У зазначену квартиру поселився і чоловік Згурської ( ОСОБА_2 ), з яким вона під час розгляду справи зареєструвала шлюб, про що вона пояснила у судовому засіданні при розгляді справи в суді першої інстанції, а позивач ОСОБА_1 користується однокімнатною квартирою та в його користуванні залишився автомобіль.

Суд першої інстанції також встановив, що ОСОБА_1 сплачує аліменти з пенсії та за власним бажанням в межах своїх можливостей надає доньці додаткову допомогу коштами та речами (т. 2, а. с. 134).

Між сторонами у справі не досягнуто згоди щодо вартості майна та варіанту його поділу у позасудовому порядку.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05 червня 2019 року № 002/19 встановлено ринкову вартість майна, а саме: однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , яка на 10 травня 2019 року становить 671 955,00 грн; трикімнатної квартири АДРЕСА_4 , яка на 10 травня 2019 року становить 1 176 318,00 грн, а з урахуванням збільшення загальної та житлової площі квартири за рахунок проведення реконструкції вартість цієї квартири становить 1 473 983,00 грн; земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:01:002:2141, розташованої за адресою: масив АДРЕСА_5 (за межами населених пунктів) Овідіопольського району, Одеської області, яка на 10 травня 2019 року становить 559 115,00 грн (т. 2, а. с. 4-22 зворот).

Відповідно до висновку експерта від 11 лютого 2019 року № 25КДТЗ ринкова вартість автомобіля «Toyota Avensis», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на момент огляду автомобіля, а саме 07 лютого 2019 року складає 102 574,06 грн (т. 1, а. с. 79-81 зворот).

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначеними нормами встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

За загальним правилом, закріпленим у статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Суди попередніх інстанцій, на підставі наданих сторонами доказів, встановивши, що спірне рухоме майно набуте сторонами у період шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, дійшли висновку про те, що спірне рухоме майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом виділення у власність сторонам конкретного рухомого та нерухомого майна, а суд апеляційної інстанції, з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи від 05 червня 2019 року № 002/19 щодо визначення ринкової вартості спірного майна, дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок рівності часток при поділі сумісного майна подружжя компенсації у розмірі 78 663,00 грн.

Як на підставу касаційного оскарження заявниці посилаються на пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та зазначають, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань, заявлених 09 квітня 2019 року та 08 липня 2019 року, про призначення повторних експертиз для встановлення вартості спірного майна, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення повторної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертиз та клопотання неповнолітньої ОСОБА_3 про залучення додаткових доказів щодо витрат на її проживання та забезпечення її фізичного і духовного розвитку.

Зазначені доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року у справі призначено судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання про визначення ринкової вартості автомобіля «Toyota Avensis»», 1999 року випуску, сірого кольору, державний номер НОМЕР_2 . Також призначено судову оціночно-будівельну та оціночно-земельну експертизу, на вирішення якої поставлено питання щодо визначення ринкової вартості: однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , земельної ділянки 26/11, масив 11 , кадастровий номер 5123755800:01:002:2141, площею 0,05 га, цільове призначення - для ведення садівництва, яка розташована на території селищної Таїровської ради Овідіопольського району Одеської області. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою Київського районного суду від 14 березня 2019 року поновлено провадження у справі, у зв`язку з надходженням до суду висновку експерта від 11 лютого 2019 року № 25КДТЗ за результатами авто товарознавчої експертизи.

У судовому засіданні, призначеному на 09 квітня 2019 року, суд поставив на обговорення клопотання експерта про можливість проведення дослідження квартири АДРЕСА_2 за матеріалами цивільної справи, оскільки відповідачка не допустила експерта до об`єкта дослідження.

Відповідно до протоколу судового засідання від 09 квітня 2019 року (т. 1, а. с. 227) відповідачка не заперечувала проти продовження експертизи. Клопотання про призначення повторної експертизи не заявляла.

Відповідно до довідки Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2019 року судове засідання призначене на 08 липня 2019 року у цивільній справі № 520/18588/18 не відбулось, у зв`язку з проведенням невідкладного розгляду цивільної справи № 520/15314/19 (т. 2, а. с. 69).

Отже, 08 липня 2019 року клопотання про призначення додаткової експертизи відповідачка не заявляла.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 просили призначити повторну судову оціночно-будівельну та оціночно-земельну експертизи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року клопотання про призначення повторної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертиз залишено без задоволення (т. 2, а. с. 229 - 231).

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи міститься звіт про експертну грошову оцінку (висновок про вартість об`єкта оцінки) від 14 лютого 2019 року, наданий відповідачкою, тому відсутні підстави для призначення повторних експертиз.

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з визначеною вартістю спірного майна, зазначив, що враховує висновок судової будівельно-технічної експертизи від 05 червня 2019 року № 002/19, оскільки зазначена експертиза була проведена пізніше, ніж подані відповідачкою до відзиву звіти про оцінку майна.

Суд апеляційної інстанції сумнівів у правильності висновку судової будівельно-технічної експертизи не встановив, а тому не було підстав для призначення повторних еспертиз щодо визначення вартості спірного майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявниці також посилаються на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання неповнолітньої ОСОБА_3 про залучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Пунктами 6, 7 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд оцінює надані сторонам докази, проте сам їх не збирає.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, суд апеляційної інстанцій зазначив, що відповідачка та її донька, яка у справі має процесуальний статус третьої особи, проживають разом, ОСОБА_2 була законним представником ОСОБА_3 до закриття підготовчого провадження у цій справі, враховуючи, що в суді першої інстанції від імені ОСОБА_3 докази подавала відповідачка, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги подані до апеляційної скарги нові докази, оскільки заявниці не довели поважність причин неподання цих доказів у встановлений законом строк.

Отже, оскільки зазначені клопотання були подані заявницями у суді апеляційної інстанції, то згідно з вимогами пунктів 6, 7 частини другої статті 356, частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначених клопотань.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не забезпечив можливості неповнолітній ОСОБА_3 брати участь у судовому процесі особисто та за участю представника, спростовуються матеріалами справи.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2018 року залучено до участі у справі як третю особу малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Київську районну адміністрацію як орган опіки та піклування.

Відповідно до протоколу судового засідання від 07 серпня 2020 року ОСОБА_3 надавала у суді першої інстанції пояснення (т. 2, а. с. 118-119).

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на те, що відмова судами у задоволенні зазначених заявницями клопотань про призначення повторних експертиз у справі та про долучення додаткових доказів до матеріалів справи унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також касаційна скарга не містить доводів про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та вирішення спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2020 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик