Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 520/19546/19

провадження № 61-10146св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Юридичний департамент Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Молчанов Сергій Іванович, на рішення Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Калініченко Л. В., від 02 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Погорєлової С. О.,

Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., від 18 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Юридичний департамент Одеської міської ради, про зняття арешту з майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 січня 2019 року з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вона дізналась про існування арешту на будинок АДРЕСА_1 , співвласником якого вона є, зареєстрованого 18 жовтня 2004 року Першою одеською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2004 року, а 19 березня 2019 року отримала копію вказаної ухвали суду.

08 квітня 2019 року звернулась до Київського районного суду м. Одеси із заявою про скасування заходів забезпечення позову, проте ухвалою суду від 16 квітня 2019 року в задоволені її заяви було відмовлено з посиланням на те, що така ухвала про накладення арешту відсутня.

19 квітня 2019 року її представником до Київського районного суду м. Одеси подано адвокатський запит для отримання інформації про те, під час розгляду якої справи цим судом було прийнято ухвалу від 14 жовтня

2004 року.

Згідно з відповіді Київського районного суду м. Одеси № 3537 від 25 квітня 2019 року позовній заяві був присвоєний номер справи 2-723/04, яку потім перереєстровано та присвоєно номер справи 2-2184/11. Одночасно у відповіді зазначено, що вказана ухвала суду від 14 жовтня 2004 року в матеріалах справи відсутня.

ОСОБА_1 вважала, що підстави для арешту її будинку відсутні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року позов задоволено.

Скасовано арешт будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження 1386997), накладений на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси, № б/н, від 14 жовтня 2004 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у 2004 році у суді була наявна лише одна цивільна справа № 2-2184/11 між тими самими сторонами, рішення за наслідком розгляду якої набрало законної сили

24 листопада 2015 року і відомості про його примусове виконання відсутні, тому підстави для заходів забезпечення позову, вжиті ухвалою суду

від 14 жовтня 2004 року відпали, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову, оскільки такий захист прав є єдиним належним способом захисту прав та інтересів останньої.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а арешт, накладений на підставі ухвали Київського районного суду мі. Одеси, № б/н, від 14 жовтня 2004 року, підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє Молчанов С. І. , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У серпні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права, вважаючи, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Стверджує, що ОСОБА_1 всупереч вимогам ЦПК України звернулась до суду не з клопотанням про зняття арешту з майна, а в порядку позовного провадження з посиланням на вимоги статті 158 ЦПК України, проте між сторонами не існує спору про право. Ані нормами ЦПК України, ані іншими законами не передбачено розгляд клопотання про скасування заходів забезпечення позову, що був накладений за рішенням суду, а також розгляд відновлення втраченого судового провадження в порядку загального позовного провадження. Вважає, що суди безпідставно розглянули справу в порядку загального позовного провадження та залучили ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до участі в справі в якості відповідачів, що призвело до безпідставного стягнення з них судових витрат.

Також зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про належність ОСОБА_1 на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

від 20 серпня 2020 року, вона є власником будинку АДРЕСА_2 за цією ж адресою є ОСОБА_3 .

Судами попередніх інстанцій не враховано, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015 року у справі № 22-ц/785/5854/15 ОСОБА_1 виділено у користування 3/5 частини житлового будинку з надвірними спорудами та 3/5 частини земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 , проте вказаним рішенням суду не визнавалось право власності останньої на вказані частини житлового будинку та земельної ділянки.

У січні 2019 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на будинок АДРЕСА_1 , таким чином будинок АДРЕСА_1 був поділений на два будинки: будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_3 .

Вважає, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження того, що будинок АДРЕСА_1 за вказаною адресою належить їй на праві власності, а клопотання представника відповідача про витребування таких доказів було безпідставно відхилено судом.

Посилається на те, що позивачем не обґрунтовані належними та допустимими доказами витрати на правничу допомогу.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 в межах справи № 2-723/04 відмовлено у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення у вигляді арешту на будинок АДРЕСА_1 , оскільки вказаної ухвали в матеріалах справи не виявлено.

Листом Одеського державного нотаріального архіву № 2503/01-20

від 28 липня 2020 року до Київського районного суду м. Одеси надіслано копію ухвали Київського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2004 року, на підставі якої було накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 .

Згідно вказаної ухвали від 14 жовтня 2004 року вбачається, що судом в порядку цивільного судочинства за заявою ОСОБА_3 вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок

АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 та ОСОБА_1 при розгляді позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на

3/4 частки житлового будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Ухвала від 14 жовтня 2004 року не містить номера справи, в межах якої її постановлено.

Приймаючи ухвалу від 02 вересня 2020 року за результатами вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження, Київський районний суд м. Одеси встановив, що в архіві суду відсутній як оригінал зазначеної ухвали від 14 жовтня 2004 року так і справи, в рамках якої її постановлено.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2015року у справі № 1512/2-2184/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про виділ в натурі частки житлового будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою та зобов`язання усунути перешкоди у користуванні частиною житлового будинку, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 у користування 3/5 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , а саме наступні приміщення: 1-4 - житлова, площею 18,6 кв. м, 1-5 - веранда, площею 12,3 кв. м, 1-6 - коридор, площею 4,2 кв. м, 1-7 - кухня, площею

7,2 кв. м, 1-8 - коридор, площею 4,5 кв. м, 1-9 - санвузол, площею 3,8 кв. м, гараж під літерою «З», частку огородження, частку мостіння.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою відповідно до другого варіанту висновку судової будівельно-технічної експертизи № 3839/24 від 15 травня 2014 року.

Виділено ОСОБА_1 у користування 3/5 частини земельної ділянки, площею 537 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , розташованої з приляганням до фасадної межі, в тому числі площу частини будинку в складі приміщень: 1-4-житлова, 1-5 - веранда, 1-8 - коридор, 1- 9 - санвузол, площею 3,8 кв. м, господарською будівлею літ. «З» - гараж та прилеглою територію, з в`їздом з боку АДРЕСА_1 через існуючі ворота влаштовані в огорожі по фасадній межі земельної ділянки.

Визначено межу між земельними ділянками ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 наступним чином: від правої бічної межі земельної ділянки з точки розташованої з відступом 13,50 м від фасадної межі по прямій лінії до зовнішньої грані зовнішньої стіни будівлі літ. «А»; далі по осях стін до перетину з зовнішньою граню зовнішньої стіни прибудови літ. «а»; далі по прямій лінії довжиною 1,00 м; поворот наліво по прямій лінії довжиною

3,18 м; поворот направо по прямій лінії довжиною 14,00 м; поворот наліво по прямій лінії до перетину з лівою межею земельної ділянки.

Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у користуванні 3/5 частками житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою площею 537 кв. м.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 220860636 від 19 серпня

2020 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку, загальної площею 58 кв. м, житловою площею 18,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Першою одеською державною нотаріальною конторою зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 1386997, на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси, № б/н, від 14 жовтня 2004 року. Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Частинами сьомою-десятою статті 158 ЦПК України передбачено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 , посилалася на те, що на її власність ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2004 року накладено арешт.

Оскільки ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня

2019 року їй, із посиланням на відсутність ухвали від 14 жовтня 2004 року, відмовлено у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, вважала, що відсутній інший спосіб захистити свої права крім подання позову про зняття арешту з майна.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду обставини встановлені у конкретній справі, а саме:

- існування арешту на майно ОСОБА_1 накладеного у 2004 році, який очевидно обмежує її можливість у повному обсязі реалізувати свої права власника нерухомого майна;

- накладення арешту на підставі ухвали суду, яка не містить номера справи в межах якої її постановлено, а в архіві суду відсутній як оригінал зазначеної ухвали так і справи, в рамках якої її постановлено;

- звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову в порядку, передбаченому статтею 158 ЦПК України, у задоволенні якої їй було відмовлено з посиланням на відсутність ухвали

від 14 жовтня 2004 року;

- відсутність у ОСОБА_1 іншої можливості ефективно захистити свої права,

суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та скасування арешту майна накладеного на підставі ухвали суду від 14 жовтня 2004 року.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є власником будинку АДРЕСА_1 , на правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення справи не впливають, оскільки згідно Інформаційної довідки № 220860636 від 19 серпня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - особою, майно/права якої обтяжується вказана саме ОСОБА_1 , а запис про обтяження (арешт нерухомого майна) на підставі ухвали суду від 14 жовтня 2004 року розміщений у тому числі і в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень» щодо будинку АДРЕСА_3 , власником якого зазначена

ОСОБА_1 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при пред`явленні цього позову було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 06 серпня 2019 року № 7724.

З урахуванням задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з кожного з відповідачів на користь позивача підлягали сплаті грошові кошти у відшкодування сплаченого судового збору у розмірі по 384,20 грн (768,40 грн/2=384,20 грн).

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідачів у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу грошові кошти у розмірі

14 080 грн.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої, третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у розглядуваній справі здійснював адвокат Баринов Г. М. на підставі договору про надання правничої правової допомоги № 07/04/18 від 17 квітня 2018 року, додаткової угоди № 2 до вказаного договору від 01 березня 2019 року, додаткової угоди № 3 до вказаного договору від 17 квітня 2019 року.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правничу допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг за вказаним договором

від 16 квітня 2019 року, адвокатом Бариновим Г. М. було надано

ОСОБА_1 послуги на загальну вартість 6 400 грн, а саме 01 березня 2019 року зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи -

1 280 грн, 07 березня 2019 року складання та подання адвокатського запиту до Одеського державного нотаріального архіву - 1 280 грн, 05 квітня

2019 року ознайомлення з матеріалами справи - 1 280 грн, 08 квітня

2019 року складання та подання клопотання про скасування заходів забезпечення позову - 1 280 грн, 16 квітня 2019 року участь у судовому засіданні в Київському районному суді м. Одеси - 1 280 грн.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг за вказаним договором

від 10 грудня 2019 року, адвокатом Бариновим Г. М. було надано ОСОБА_1 послуги на загальну вартість 5 120 грн, а саме 18 квітня 2019 року складання та подання адвокатського запиту до Київського районного суду м. Одеси - 1 280 грн, 16 серпня 2019 року складання та подання позовної заяви про зняття арешту з майна - 2 560 грн, 10 жовтня 2019 року участь у судовому засіданні 1 280 грн.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг за вказаним договором

від 24 лютого 2020 року, адвокатом Бариновим Г. М. було надано ОСОБА_1 послуги на загальну вартість 2 560 грн, а саме 27 січня 2020 року участь у судовому засіданні - 1 280 грн, 24 лютого 2020 року участь у судовому засіданні - 1 280 грн.

Зазначені грошові кошти в загальній сумі 14 080 грн сплачені

ОСОБА_1 адвокату Баринову Г. М., що підтверджено наданими до суду квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що витрати у розмірі 6 400 грн, сплачені позивачем згідно акта від 16 квітня 2019 року, не можуть бути стягнуті з відповідачів в межах розглядуваної справи, оскільки ці послуги стосувалися підготовки та подання заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову, яка була розглянута в іншій справі

№ 520/7423/19 та у задоволенні якої ухвалою Київського районного суду

м. Одеси від 16 квітня 2019 року було відмовлено.

Також не можуть бути стягнуті з відповідачів витрати у розмірі 1 280 грн за актом від 24 лютого 2020 року за участь адвоката у судовому засіданні

24 лютого 2020 року, оскільки згідно матеріалів справи, судове засідання в цей день не проводилось.

Таким чином, з кожного з відповідачів на користь позивача підлягали стягненню грошові кошти на відшкодування на професійну правничу допомогу у розмірі по 3 200 грн (6 400 грн/2).

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачів, а саме зменшення стягнутої суми із 14 080 грн до 6 400 грн, тобто по 3 200 грн з кожного відповідача.

Керуючись статтями 141 400 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Молчанов Сергій Іванович, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року змінити в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір із 14 080 грн до 6 400 грн та стягнувши із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогупо 3 200 грн з кожного.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня

2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович