№ 520/20004/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа №520/20004/24

адміністративне провадження № К/990/7009/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.

суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 520/20004/24

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (далі - ХНУ), про визнання протиправним і нечинним протокольного рішення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2025, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді Спаскіна О.А., суддів: Присяжнюк О.В., Любчич Л.В.,

УСТАНОВИВ:

I. РУХ СПРАВИ

1. 16.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправним і скасувати протокольне рішення Наукової ради МОН від 23.01.2024 № 5 «Про затвердження порядку денного засідання Наукової ради МОН щодо окремих проєктів та авторів фундаментальних наукових досліджень, прикладних наукових досліджень, науково-технічних (експериментальних) розробок, виконавцями яких є заклади вищої освіти та наукові установи, що належать до сфери управління МОН, виконання та фінансування яких розпочалося у 2021- 2024 роках» (далі - протокольне рішення від 23.01.2024 № 5) в частині, якою:

- заборонено представнику ХНУ ОСОБА_1 (ID № НОМЕР_1) брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024- 2026 років включно;

- позбавлено його будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішення відповідача щодо застосування до нього обмежень є незаконним, оскільки він не є суб`єктом, до якого відповідно до Закону України від 14.08.2014 № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон №1644-VII) можуть застосовуватися спеціальні, економічні та інші обмежувальні заходи. Також, відповідно до норм цього закону відповідач не входить до списку органів, які мають право на прийняття рішень щодо застосування санкцій або будь-яких інших обмежень до громадян України, а також, відповідач, прийнявши рішення, не видав наказ, що регламентовано Положенням про МОН та Положенням про Наукову раду МОН. Крім того, позивач вважав, що заборона публікації за співавторством з громадянами рф за результатами досліджень, проведених до 24.02.2022, є необґрунтованою, такою, що негативно впливає на його наукову діяльність. На думку позивача, публікація статті в іноземному видавництві у співавторстві з громадянами рф, не ставить під загрозу національну безпеку України.

2. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 23.10.2024 позов ОСОБА_1 задовольнив.

3. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 27.01.2025 скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі з підстави, визначеної пунктом першим частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

4. 20.02.2025 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі № 520/20004/24, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

5. Верховний Суд ухвалою від 26.02.2025 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

6. 14.03.2025 від МОН до суду касаційної інстанції надійшов відзив на вказану вище касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є аспірантом кафедри комп`ютерної фізики навчально-наукового інституту комп`ютерної фізики та енергетики ХНУ.

ІНФОРМАЦІЯ_3 на сайті Cornell University (що є архівом препринтів з відкритим доступом для захисту авторських прав дослідників): ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4 на сайті видавництва AIP Publishing: ІНФОРМАЦІЯ_1 була опублікована наукова стаття у співавторстві ОСОБА_1 та науковців рф.

Директоратом розвитку науки разом з Державною науково-технічною бібліотекою України, шляхом автоматичного пошуку і аналізу наукових публікацій, опублікованих у виданнях, які індексуються базами даних Scopus та/або WoS, за 2022- 2023 роки, виявлено низку публікацій українських вчених, які представляють різні заклади вищої освіти та наукові установи України, або з представниками держави-агресора рф, або безпосередньо у наукових виданнях, що видаються в рф, а також підготовлених спільно з працівниками установ, утворених окупаційною владою на тимчасово окупованій території України.

За результатами комплексного аналізу виявлених фактів наукового співробітництва, зокрема підготовки спільних наукових публікацій працівників закладів вищої освіти та наукових установ, що належать до сфери управління МОН, з працівниками установ рф, зокрема публікацій, які були подані до друку та опубліковані після прийняття рішення Урядом України і Верховною Радою України про припинення науково-технічної співпраці з рф, Науковою радою МОН на засіданні 23.01.2024 були рекомендовані до застосування обмеження, які наведені в протоколі від 23.01.2024 № 5.

Так, у спірному протокольному рішенні від 23.01.2024 № 5 зазначено про те що, виявлено факти наукової співпраці працівників, зокрема, ХНУ з науковцями держави-агресора, про що свідчать спільні наукові публікації 2020, 2022 років (див. «Broadband Polarization Degeneracy of Guided Waves in Subwavelength Structured ZnO Pattern» - http://surl.li/pfiic; «Cluster-cluster interaction in nanodiamond hydrosols by small-angle scattering» - http://surl.li/pfhxb; «Interaction of aqueous suspensions of single-walled oxidized carbon nanotubes with inorganic and organic electrolytes» - http://surl.li/pfldi) із працівниками Першого Московського державного медичного університету імені І. М. Сеченова (м. Москва, рф); «Оn anomalous optical beam shifts at near-normal incidence - http://surl.li/pfhvb. Остання стаття подана до друку 18.07.2022, а опублікована 28.10.2022 спільно з представниками Санкт-Петербурзького національного дослідницького університету інформаційних технологій, механіки та оптики (м. Санкт-Петербург, рф), у статті наводиться номер державної реєстрації 0122U001482 дослідження, яке фінансується МОН за кошти державного бюджету України у 2022- 2024 роках.

Тобто деякі українські автори зазначених статей, які публікувалися з російськими вченими, були виконавцями фундаментальних досліджень, а саме «Взаємодія квазічастинок з поверхнями наноструктур довільної ступені шорсткості» ( ОСОБА_1 один з основних виконавців), що подавалась ХНУ на конкурс у 2021 році, та фінансування якої за рахунок коштів державного бюджету України за результатами конкурсного відбору розпочалось у 2022 році й повинно завершитись у 2024 році.

У своїх поясненнях ХНУ інформує, що обчислювальна частина роботи була зроблена дослідниками університету до 2022 року. Співробітник університету (очевидно ОСОБА_1 , який є і кореспондуючим автором публікації), який виконував цю частину роботи вважав за необхідне зберегти право України на інтелектуальну власність отриманих результатів, тому не вийшов з цієї публікації.

Водночас, інтелектуальна власність, особливо та, що створена за рахунок коштів державного бюджету України, повинна бути оформлена у встановленому порядку, з отриманням відповідних документів (авторських свідоцтв, патентів тощо) встановленого в Україні зразка. До таких документів навряд чи можна віднести спільні публікації з представниками рф та виправдати цим відповідну співпрацю.

На підставі зазначеного, члени Наукової ради МОН вирішили, враховуючи непоодинокі випадки наукового співробітництва, зокрема спільних наукових публікацій окремих представників ХНУ з представниками рф, а саме тих, які подані та опубліковані після прийняття рішення Урядом і Верховною Радою України про припинення науково-технічної співпраці з рф, рекомендувати МОН:

1) припинити з 2024 року фінансування з боку МОН фундаментального дослідження «Взаємодія квазічастинок з поверхнями наноструктур довільної ступені шорсткості» (номер державної реєстрації 0122U001482) з подальшим завершенням виконання проєкту у повному обсязі за рахунок власних ресурсів ХНУ;

2) заборонити авторам виявлених публікацій, представникам ХНУ, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_1, брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024-2026 року включно;

3) позбавити ОСОБА_2 , ОСОБА_1 будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН;

4) оголосити попередження ХНУ, який при провадженні наукової діяльності, виконанні наукових проєктів, обов`язковому розгляду їх матеріалів на засіданнях Вченої (наукової, науково-технічної ради) не ідентифікував та не зупинив співпрацю його співробітників з рф, із подальшим вжиттям додаткових обмежень у разі повторення.

Листом заступника МОН від 31.01.2024 за № 1/1690-24 повідомлено ХНУ про рішення Наукової ради МОН від 23.01.2024 з посиланням як на підставу рекомендацій щодо позивача, на постанову Кабінету Міністрів України «Про припинення дії міжнародних договорів в галузі освіти і науки з Російською Федерацією» від 24.03.2022 № 355, положення Закону України від 19.06.2022 № 2299-ІХ «Про припинення дії Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво» та вимоги пункту 20 частини першої статті 4 Закону України від 14.08.2014 № 1644-VI «Про санкції».

8. Позивач вважає спірне протокольне рішення від 23.01.2024 № 5 в частині рекомендацій Наукової ради МОН щодо нього протиправним, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у відповідача повноважень на прийняття спірного рішення в межах реалізації Закону №1644-VІІ, на який МОН посилається як на підставу застосування обмежень стосовно позивача.

10. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спірне протокольне рішення від 23.01.2024 № 5 носить рекомендаційний характер та не викликає жодних правових наслідків, зокрема для позивача, оскільки судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважене приймати МОН.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

11. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована, зокрема, тим, що спірне протокольне рішення від 23.01.2024 № 5 щодо застосування до нього санкцій є актом індивідуальної дії, прийняте на виконання владних управлінських функцій відповідача, стосується прав та інтересів скаржника, його дія вичерпується у визначений строк, а тому суд апеляційної інстанції повинен був розглянути по суті позовні вимоги й ухвалити остаточне рішення залежно від установлених обставин, а не закривати провадження у справі, помилково вказуючи, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та будь-якого іншого.

12. У відзиві на касаційну скаргу МОН вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки спірне протокольне рішення від 23.01.2024 № 5 має рекомендаційний характер та не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

14. Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

15. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

16. Згідно з частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

17. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

18. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

19. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

20. Положенням про МОН, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (далі - Положення № 630), визначено, що МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

21. МОН у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

22. Підпунктом 2-1 пункту 4 Положення № 630 визначено, що МОН відповідно до покладених на нього завдань, здійснює підготовку та подання Кабінетові Міністрів України пропозицій щодо застосування, скасування та внесення змін до спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), що вносяться Кабінетом Міністрів України на розгляд Ради національної безпеки і оборони України відповідно до Закону України «Про санкції», та бере участь у формуванні, реалізації та моніторингу ефективності державної санкційної політики з питань, що належать до його компетенції.

23. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2022 № 355 денонсовано Угоду в галузі освіти і науки з Російською Федерацією, а постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2022 № 417 денонсовано Договір між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі науки і технологій.

24. Верховною Радою України прийнято Закон України від 19.06.2022 № 2299-ІХ «Про припинення дії Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво».

25. Зазначені нормативно-правові акти припиняють наукову, науково-технічну співпрацю з міністерствами, науково-дослідними установами, науковими організаціями і товариствами, закладами вищої освіти та підприємствами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

26. Окрім того, відповідно до Закону № 1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України застосовуються спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

27. До видів таких санкцій, що визначені пунктом 20 частини першої статті 4 Закону №1644-VII, належить зокрема, «припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами».

28. Отже, будь-яка співпраця з представниками держави-агресора (у тому числі, на рівні спільних наукових публікацій, реалізації наукових проєктів тощо) мала бути припинена на виконання вимог законодавства України щодо припинення міжнародного наукового та науково-технічного співробітництва з державою агресором рф.

29. На виконання зазначених нормативно-правових актів МОН разом із Державною науково-технічною бібліотекою України, шляхом автоматичного пошуку і аналізу наукових публікацій, опублікованих у виданнях, які індексуються базами даних Scopus та/або WoS, за 2022-2023 роки, виявили низку публікацій українських вчених, які представляють різні заклади вищої освіти та наукові установи України, або з представниками держави-агресора рф, або безпосередньо у наукових виданнях, що видаються в рф, а також підготовлених спільно з працівниками установ, утворених окупаційною владою на тимчасово окупованій території України.

30. Таким чином, за результатами комплексного аналізу виявлених фактів наукового співробітництва, зокрема підготовки спільних наукових публікацій працівників закладів вищої освіти та наукових установ, що належать до сфери управління МОН, з працівниками установ рф, зокрема публікацій, які були подані до друку та опубліковані після прийняття рішення Урядом України і Верховною Радою України про припинення науково-технічної співпраці з рф, Науковою радою МОН на засіданні були рекомендовані до застосування обмеження наведенні в протоколі від 23.01.2024 № 5.

31. В свою чергу МОН листом від 31.01.2024 № 1/1690-24 поінформувало Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна про деякі рішення Наукової ради МОН.

32. Також додаткові рішення щодо припинення наукової співпраці з рф були прийняті й Національною академією наук України (зокрема постановою НАН України від 24.01.2024 № 22) та Національним фондом досліджень України.

33. Наказом МОН від 04.10.2022 № 885 затверджено «Положення про проведення конкурсного відбору проєктів наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок, виконавцями яких є заклади вищої освіти та наукові установи, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки України» (далі - Положення № 885).

34. За змістом пункту 3 розділу II Положення № 885 Наукова рада МОН (далі - Рада) є дорадчим органом МОН, що координує проведення Конкурсу та здійснює відповідні повноваження, визначені цим Положенням.

Головою Ради за посадою є заступник (перший заступник) МОН, який за своїми функціональними обов`язками здійснює контроль за формуванням та реалізацією державної політики у сфері науки та інновацій.

35. Підпунктом 2 пункту 5 розділу II Положення № 885 визначено, що Рада:

приймає рішення щодо регламенту своєї роботи та регламенту і графіку роботи Секцій;

надає консультативну та організаційну підтримку Секціям;

уносить, у разі потреби, пропозиції щодо змін до персонального складу Ради та Секцій;

подає рекомендації щодо організації Конкурсу, експертизи проєктів досліджень і розробок та звітів за результатами їх виконання;

затверджує результати Конкурсу;

визначає обсяг видатків для фінансування проєктів досліджень і розробок для кожної секції Ради за тематичними напрямами;

здійснює моніторинг реалізації досліджень і розробок.

36. Пунктом 14 розділу II Положення № 885 встановлено, що за результатами роботи Ради МОН видає наказ, яким затверджується перелік проєктів досліджень і розробок, що пройшли Конкурс.

37. Зі спірного протокольного рішення від 23.01.2024 № 5 видно, що Науковою радою МОН за результатом засідання вирішено саме рекомендувати МОН: заборонити, зокрема, ОСОБА_1 брати участь у конкурсах на фінансування досліджень і розробок МОН, які будуть оголошені протягом 2024- 2026 року включно; позбавити, зокрема, ОСОБА_1 будь-яких формалізованих експертних і дорадчих функцій в системі МОН.

38. Проте вмотивованого рішення, яке остаточно вирішуватиме питання щодо діяльності, зокрема, ОСОБА_1 та буде обов`язковим для виконання та викликатиме відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку, відповідач не прийняв.

39. Притримуючись концепції належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), державні органи повинні діяти вчасно та належним і якомога послідовнішим способом. На них покладається обов`язок запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

40. З огляду на послідовність (стадійність) ухвалення остаточного рішення про заборону позивачу займатися якоюсь науковою діяльністю, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважено ухвалювати МОН.

41. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

42. Також у пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28.05.1985 у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

43. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

44. Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, щодо яких на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.

45. Узагальнюючи зазначене, можна констатувати, що спірне протокольне рішення від 23.01.2024 № 5 є рішенням рекомендаційного характеру та не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій постанові.

46. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

47. Враховуючи указане, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення ним норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з його висновками.

48. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання рішення суду апеляційної інстанції протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

49. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

50. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі № 520/20004/24 - без змін.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі №520/20004/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А.І. Рибачук

А.Ю. Бучик

Л.В. Тацій