Постанова Іменем України
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 520/2157/16-ц
провадження № 61-9262св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , філія «Інфоксводоканал», акціонерне товариство «Одесаобленерго», публічне акціонерне товариство «Одесагаз», про усунення небезпеки життю та здоров`ю, загрози заподіяння матеріальних збитків та зобов`язання вчинити певні дії,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Ващенко Л. Г.,
Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У лютому 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до суду
з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,
ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ,
ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 ,
ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , філія «Інфоксводоканал», акціонерне товариство «Одесаобленерго» (далі - АТ «Одесаобленерго»), публічне акціонерне товариство «Одесагаз» (далі - ПАТ «Одесагаз»), про усунення небезпеки життю та здоров`ю, загрози заподіяння матеріальних збитків та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мотивована тим, що ОСОБА_3 здійснила будівництво багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , не призначеній для цієї мети, тому відповідно до вимог частини першої
статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначений будинок є об`єктом самочинного будівництва.
Позивачі вказували, що їм на праві спільної часткової власності належить будинок на АДРЕСА_2 , що розташований навпроти самочинно збудованого ОСОБА_3 будинку. Зазначали, що спірна будівля ОСОБА_3 побудована з порушеннями вимог містобудівного законодавства, цільового призначення земельної ділянки, містобудівних умов та обмежень, проекту, державних будівельних норм і створює позивачам численні незручності у користуванні своїм майном.
ОСОБА_3 не отримала технічних умов на інженерне забезпечення будинку з урахуванням необхідної потужності електромереж, мереж водопостачання, водовідведення та газопостачання, що створює перешкоди для реалізації права власності позивачів, у використанні комунікацій та засобів енергетичної експлуатації мереж, не призначених для такого навантаження.
Крім того, ризик руйнування спірної споруди, побудованої з численними порушеннями будівельних норм та будівельних технологій, є небезпечним для життя, здоров`я позивачів і довкілля.
На підставі викладеного ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просили: заборонити експлуатацію об`єкта самочинного будівництва на земельній ділянці на
АДРЕСА_1 ; застосувати правові наслідки заборони експлуатації вказаного об`єкта самочинного будівництва, вказавши, що така заборона є підставою: для заборони надання технічних умов, укладення договорів на постачання газу, здійснення підключення споживачів до мереж постачання газу на
об`єкт самочинного будівництва на АДРЕСА_1
ПАТ «Одесагаз», для розірвання чинних договорів з неналежним користувачем ОСОБА_3 , припинення надання послуг та відключення від мереж водопостачання, водовідведення та системи розподілу електроенергії об`єкту цього самочинного будівництва постачальними організаціями (філією «Інфоксводоканал», АТ «Одесаобленерго»); зобов`язати ОСОБА_3 усунути небезпеку життю, здоров`ю, заподіянню матеріальних збитків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом знесення спірного об`єкта самочинного будівництва за власний рахунок та власними силами або у разі відмови відповідача за рахунок позивачів з компенсацією витрат вартістю матеріалів чи матеріалами від розбирання будинку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 серпня
2019 року (в складі судді Коблової О. Д.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що стороною позивача не доведено пов`язаності викладених обставин по справі із заявленими вимогами. Позивачем не виконаний процесуальний обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 серпня 2019 року змінено у мотивувальній частині з викладенням у редакції цієї постанови апеляційного суду, резолютивну частину рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до участі у справі не залучені належні відповідачі, які повинні відповідати за вимогами
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції виключається можливість залучення осіб як відповідачів, тому наявні правові підстави для відмови в позові з указаних підстав.
Так, квартири у спірному будинку на АДРЕСА_1 належать фізичним особам, які не залучені відповідачами до участі у справі. Разом з тим вимоги позивачів про заборону експлуатації будинку шляхом заборони надання технічних умов, укладення договорів на постачання газу, здійснення підключення споживачів до мереж постачання газу, розірвання чинних договорів, припинення надання послуг і відключення від мереж водопостачання, водовідведення та системи розподілу електроенергії до будинку, а також знесення цього будинку безпосередньо стосуються прав власників п`ятдесяти трьох квартир вказаного будинку, які також
є і споживачами послуг із газопостачання, водопостачання, водовідведення та електропостачання. Крім того, до участі у справі не залучені як відповідачі ПАТ «Одесагаз», філія «Інфоксводоканал», АТ «Одесаобленерго», яких стосуються вимоги позивачів про заборону надання технічних умов, укладення договорів на постачання газу, здійснення підключення споживачів до мереж постачання газу, розірвання чинних договорів, припинення надання послуг та відключення від мереж водопостачання, водовідведення та системи розподілу електроенергії до будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) як на підставу оскарження судових рішень. Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18.
Зазначав, що суд апеляційної інстанції неповно та вибірково дослідив докази, якими обґрунтовувалися позовні вимоги. Так, апеляційний суд залишив поза увагою встановлені у справі № 815/5504/14обставини та безпідставно врахував рішення судів у справі № 815/2611/15. За
результатом судового розгляду не враховано висновки експертизи
від 02 листопада 2018 року. Апеляційний суд залишив поза увагою, що спірне будівництво здійснювалося без дозвільної документації під час судової заборони, а також не зазначив в оскаржуваній постанові, що у деклараціях про початок будівництва та про готовність будівництва зазначено різну кількість поверхів будинку.
Касаційна скарга також мотивована тим, що апеляційний суд застосував висновки Верховного Суду, які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, та дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_3
є неналежним відповідачем у цій справі, не зазначивши при цьому, хто
є належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . До третіх осіб, які придбали частки самочинно збудованого будинку, не може бути звернута вимога про знесення такого будинку. Саме ОСОБА_3 здійснила самочинне будівництво, тому вона є належним відповідачем у цій справі.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що скасування декларацій про початок робіт та про готовність до експлуатації відбулося за рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року
у справі № 815/5504/14, оскільки реєстрація декларацій була скасована постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня
2014 року у справі № 815/5504/14 ще до набуття права власності третіми особами та до здійснення поділу індивідуального житлового будинку на квартири.
Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
03 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року.
06 вересня 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 11 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 2012 року є власниками 2/3 частин домоволодіння на АДРЕСА_2 (по 1/3 частини кожен).
З травня 2013 року ОСОБА_41 здійснювала будівництво житлового будинку на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
За договором дарування від 12 червня 2013 року ОСОБА_41 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар земельну ділянку площею 0,0617 га на АДРЕСА_1 та житловий будинок з надвірними спорудами за вказаною адресою.
Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області 18 листопада 2013 року склала щодо ОСОБА_3 акти та припис, а також протокол про адміністративне правопорушення щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Постановою від 28 листопада 2013 року № 1011 ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною сьомою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
26 березня 2014 року зареєстрована Декларація про початок виконання будівельних робіт на АДРЕСА_1 , а 24 липня 2014 року зареєстрована Декларація про готовність вказаного об`єкта до експлуатації.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі № 815/5504/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 21 жовтня 2015 року, скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт на
АДРЕСА_1 , зареєстровану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 26 березня 2014 року. Зобов`язано Державну архітектурно-будівельну інспекцію України видати наказ та виключити вказану Декларацію про початок виконання будівельних робіт з Єдиного реєстру. Скасовано реєстрацію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації на АДРЕСА_1 , зареєстровану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 24 липня 2014 року. Зобов`язано Державну архітектурно-будівельну інспекцію України видати наказ та виключити зазначену Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації з Єдиного реєстру.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня
2015 року у справі № 815/2611/15 відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Київського району міста Одеси в інтересах Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області про визнання незаконним та скасувати рішення державного реєстратора від 04 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 ; визнання незаконними та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартири
АДРЕСА_3 .
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2015 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції від 04 листопада 2014 року № 16933287 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , на підставі якого було видане свідоцтво про право власності від 04 листопада 2014 року № 28968238.
Визнано протиправними та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про державну реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 , на підставі яких були видані свідоцтва про право власності від 06 січня
2015 року № 32067474, від 14 січня 2015 року № 32214937, від 17 січня
2015 року № 32329047, від 17 січня 2015 року № 32328819, від 06 січня
2015 року № 32067965, від 19 січня 2015 року № 32375582, від 17 січня
2015 року № 32335413, від 17 січня 2015 року № 32360730, від 19 січня
2015 року № 32404826, від 17 січня 2015 року № 32359857, від 06 січня
2015 року № 32068401, від 19 січня 2015 року № 32406251, від 17 січня
2015 року № 32330593, від 20 січня 2015 року № 32426369, від 06 січня
2015 року № 32060058, від 06 січня 2015 року № 32056531, від 20 січня
2015 року № 32421256, від 06 січня 2015 року № 32058073, від 05 січня
2015 року № 32039698, від 05 січня 2015 року № 32038499, від 20 січня
2015 року № 32419185, від 19 січня 2015 року № 32408826, від 19 січня
2015 року № 32409912, від 19 січня 2015 року № 32407872, від 19 січня
2015 року № 32403075, від 05 січня 2015 року № 32033960, від 16 січня
2015 року № 32319590, від 16 січня 2015 року № 32305749, від 19 січня
2015 року № 32400345, від 16 січня 2015 року № 32297668, від 14 січня
2015 року № 32224192, від 14 січня 2015 року № 32223368, від 14 січня
2015 року № 32221549, від 14 січня 2015 року № 32220086, від 14 січня
2015 року № 32218869, від 05 січня 2015 року № 32036107, від 16 січня
2015 року № 32317543, від 05 січня 2015 року №32032256, від 19 січня
2015 року № 32410204, від 17 січня 2015 року № 32329348, від 19 січня
2015 року № 32409964, від 19 січня 2015 року № 32408233, від 19 січня
2015 року № 32407423, від 17 січня 2015 року № 32359778, від 17 січня
2015 року № 32360508, від 05 січня 2015 року № 32035168, від 17 січня
2015 року № 32361228, від 19 січня 2015 року № 32381413, від 19 січня
2015 року №32383783, від 19 січня 2015 року № 32385227, від 20 січня
2015 року № 32430280 та від 05 січня 2015 року № 32029849.
Ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 21 вересня 2016 року скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду
від 17 грудня 2015 року та залишено в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2015 року.
У січні 2015 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 ,
ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 ,
ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 ,
ОСОБА_38 , ОСОБА_39 та ОСОБА_40 укладено правочини (договори купівлі-продажу та дарування) щодо відчуження квартир на
АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу від 23 лютого 2015 року ОСОБА_42 продав ОСОБА_33 квартиру АДРЕСА_4 . Крім того,
23 лютого 2015 року ОСОБА_42 продав ОСОБА_26 квартиру АДРЕСА_5 за вказаною адресою.
За повідомленням філії «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс» від 16 березня
2015 року фізичні та юридичні особи не звертались із заявою про укладення договору з надання послуг водопостачання та водовідведення на
АДРЕСА_1 .
За повідомленнями АТ «Одесаобленерго» станом на жовтень-листопад
2015 року електропостачання житлового будинку на
АДРЕСА_1 здійснюється на підставі договору з ОСОБА_43 від 26 червня 2007 року, підстави для припинення договору відсутні.
Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 02 листопада
2018 року встановлено відповідність та порушення будівельних норм при будівництві житлового будинку на АДРЕСА_1 ; станом на час обстеження середньозважений фізичний знос конструктивних елементів становить 10 %, технічний стан оцінюється як добрий, пошкоджень
і деформацій немає, є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елемента й усуваються під час ремонту; проконтролювати якість виконаних робіт і застосування матеріалів не представляється можливим за відсутності необхідної документації; за відсутності вказаних відомостей, відповісти на питання щодо подальшої безпечної експлуатації вказаного об`єкта не надається можливим; перебудова об`єкта на АДРЕСА_1 відповідно до вимог містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 10 липня 2013 року № 01-07/264 та відповідно до вимог
пункту 3.25 згідно з додатком 3. 1 до Державних будівельних норм 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» без його знесення неможлива.
Суди також встановили, що станом на час звернення до суду з позовом у цій справі власниками квартир АДРЕСА_3 є: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ,
ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_33
і ОСОБА_26 .
Вказані особи є споживачами послуг з газопостачання, водопостачання, водовідведення та електропостачання, які надаються до їхніх квартир на АДРЕСА_1 . Договори на постачання зазначених послуг укладені з ПАТ «Одесагаз», філією «Інфоксводоканал», АТ «Одесаобленерго».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (частини перша - п`ята
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (статті 391 ЦК України).
Встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є власниками 2/3 частин домоволодіння на АДРЕСА_2 .
Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права, позивачі вказували, що внаслідок самочинного будівництва на
АДРЕСА_1 , яке відбулося з численними порушеннями вимог законодавства, їм створено перешкоди у використанні власного майна, комунікацій, електричних мереж тощо, а також створено небезпеку для їхнього життя, здоров`я і довкілля, оскільки існує ризик руйнування спірного будинку.
Згідно з частинами першою та другою статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Подібна за змістом норма закріплена у частинах першій та третій
статті 13 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Згідно з пунктами 2, 3 частини другої статті 119 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) позовна заява повинна містити, зокрема, ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог.
Аналогічні вимоги викладені у пунктах 2 і 4 частини третьої
статті 175 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою).
Аналогічна за змістом норма викладена у частині другій
статті 48 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його
стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня
особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Тобто відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості
позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.
Згідно з частиною першою статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Відповідно до частин другої та третьої статті 51 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій), якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Таким чином, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Позивачі у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи (інших осіб) як співвідповідача (співвідповідачів) не заявляли. При цьому самі позивачі вказували, що спірний будинок було поділено на квартири, право власності на які було зареєстровано на третіх осіб.
Суди встановили, що станом на час звернення до суду з позовом у цій справі власниками квартир АДРЕСА_3 є:
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ,
ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_33
і ОСОБА_26 .
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи з урахуванням установлених судами обставин справи свідчать, що спір виник з приводу заборони експлуатації та знесення будинку
АДРЕСА_1 , заборони надання технічних умов, укладення договорів на постачання газу, здійснення підключення споживачів до мереж постачання газу, розірвання чинних договорів, припинення надання послуг та відключення від мереж водопостачання, водовідведення та системи розподілу електроенергії спірного будинку.
Зазначений спір безпосередньо стосуються прав власників п`ятдесяти трьох квартир вказаного будинку, які також є і споживачами послуг із газопостачання, водопостачання, водовідведення та електропостачання.
З наведеного вбачається, що власники квартир у будинку
АДРЕСА_1 мали бути залучені до участі у справі у якості співвідповідачів, оскільки ухваленими судовими рішеннями вирішуються питання про їхні права та обов`язки.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року
у справі № 466/5010/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 756/6840/16.
Апеляційний суд також встановив, що до участі у справі не залучені як відповідачі ПАТ «Одесагаз», філія «Інфоксводоканал», АТ «Одесаобленерго», яких стосуються вимоги позивачів про заборону надання технічних умов, укладення договорів на постачання газу, здійснення підключення споживачів до мереж постачання газу, розірвання чинних договорів, припинення надання послуг та відключення від мереж газопостачання, водопостачання, водовідведення та системи розподілу електроенергії до будинку.
Разом з тим процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов`язків, а тому залучення вказаних осіб до участі у справі в якості третіх осіб не свідчить про дотримання позивачем процесуальних норм права.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня
2022 року у справі № 726/1092/20.
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що до участі у справі не залучені належні відповідачі, які повинні відповідати за вимогами
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції виключається можливість залучення осіб як відповідачів, тому
в задоволенні позову необхідно відмовити з указаних підстав.
Помилковим є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13,
від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, Верховного Суду
від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, враховуючи наступне.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини
є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не
будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Так, скасовуючи судові рішення у справі за позовом міської ради та виконавчого комітету міської ради до публічного акціонерного товариства про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 вказував, що суди, виходячи з висновків про втрату спірним майном правового режиму самочинного будівництва, не дослідили зібрані у справі докази щодо обставин здійсненого відповідачем будівництва, чим припустилися порушень норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Касаційний суд також зазначив, що спір, що виник у правовідносинах щодо захисту прав міської ради на земельну ділянку комунальної власності від порушення відповідачем при здійсненні ним самочинного будівництва належить до юрисдикції господарських судів.
У справі № 680/214/16-ц заступник прокурора в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації, районної державної адміністрації Хмельницької області звернувся до суду з позовом до фізичних осіб, архітектурно-будівельної інспекції, приватних нотаріусів про визнання недійсною декларації про готовність об`єкта до експлуатації та скасування її реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки, скасування рішень приватних нотаріусів (державних реєстраторів)
і зобов`язання знести самочинне будівництво. За результатом касаційного перегляду, Верховний Суд у постанові від 23 червня 2020 року вказав, що всі заявлені прокурором вимоги спрямовані на захист цивільного права держави в особі уповноважених нею органів на земельну ділянку, тому цю справу в цілому треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Здійснення державної реєстрації права власності на елінг не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва. Будівництво елінгу здійснене на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, без належних дозволів на будівництво та без належно затвердженого проєкту, у межах прибережної захисної смуги, на якій заборонене будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних. Оскільки прокурор заявив позовні вимоги, спрямовані на скасування державної реєстрації речових прав, як до належних, так і до неналежних відповідачів (приватних нотаріусів), висновок суду першої інстанції про задоволення відповідних вимог, зокрема, до співвідповідачів-приватних нотаріусів, який суд апеляційної інстанції не спростував, є помилковим. Суд мав задовольнити ці вимоги, вказавши, що належними відповідачами за ними
є лише фізичні особи-набувачі речових прав, яких прокурор теж визначив співвідповідачами.
Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі
№ 705/3876/18 залишено без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими відмовлено у задоволенні позову про скасування державної реєстрації прав. Касаційний суд погодився з висновками судів, що нотаріус в цій справі не є належним відповідачем, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові. Вказував, що
у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства, нотаріус має залучатися до участі
у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції
у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи, висновки в указаних справах не є суперечливими.
При цьому зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний суд врахував, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, зокрема, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неповного дослідження зібраних у справі доказів, оскільки у задоволенні позову відмовлено саме
у зв`язку з незалученням до участі у справі належних відповідачів, обставини справи в цій частині правильно встановлено судом апеляційної інстанції, тому ненадання правового аналізу інших доказів, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги, що у даному конкретному випадку не має правового значення, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо здійснення спірного будівництва без дозвільної документації під час судової заборони, оскільки
у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові. При цьому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги, що саме ОСОБА_3 здійснила самочинне будівництво, тому лише вона повинна бути відповідачем у цій справі, спростовані встановленими судами обставинами, вищевказаними нормами права та висновками, викладеними в інших постановах Верховного Суду, зокрема, від 21 жовтня 2020 року у справі № 466/5010/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 756/6840/16.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про помилковість висновків апеляційного суду, що скасування декларацій про початок робіт та про готовність до експлуатації відбулося за рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі № 815/5504/14, оскільки такі доводи спростовано змістом указаного судового рішення, яке набрало законної сили та залишене без змін ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 21 жовтня 2015 року.
У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд ухвалив судове рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, правильно застосувавши норми матеріального права.
З урахуванням того, що інші доводи касаційних скарг є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким апеляційний суд надав належну оцінку, Верховний Суд дійшов висновку, що немає необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.
При цьому суд врахував усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, зокрема у рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії», що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, тому його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук