ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 520/22016/21
адміністративне провадження № К/990/16377/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №520/22016/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросет" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 (головуючий суддя Бартош Н.С., судді: Присяжнюк О.В., Подобайло З.Г.),
В С Т А Н О В И В :
В листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросет" (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.07.2021 № 00142710713.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте контролюючим органом всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки ґрунтується на помилкових судженнях відповідача щодо недотримання позивачем чинного податкового законодавства, викладених у акті перевірки від 14.06.2021 № 10157/20-40-07-13-07/34329080.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2022 позов Товариства залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.07.2021 №00142710713.
В ході розгляду справи судами встановлено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 14.06.2021 № 10157/20-40-07-13-07/34329080, у висновках якого зазначено, що позивачем порушено приписи п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 2155624,00 грн та до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 404687,00 грн.
Товариство подало до ГУ ДПС у Харківській області заперечення на акт перевірки, які Головним управлінням розглянуто та листом від 14.07.2021 повідомлено позивача, що за результатами розгляду заперечень висновки акту перевірки від 14.06.2021 №10157/20-40-07-13-07/34329080 щодо заниження ПДВ у розмірі 1305600 грн підлягають перегляду з урахуванням додатково наданих платником податків документів, а в іншій частині висновки зазначеного акту перевірки залишаються без змін.
На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 21.07.2021 № 00142710713, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 1062530,00 грн, з яких: 850024,00 грн - основний платіж, 212506,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Визначена контролюючим органом в податковому повідомленні-рішенні від 21.07.2021 № 00142710713 сума 1062530,00 грн складається з:
- 666122 грн - сума занижених податкових зобов`язань з ПДВ по операції з надання послуг небанківської поруки ТОВ "Агрейн-Трейд"; на вказану суму грошового зобов`язання з ПДВ нараховано фінансові санкції у розмірі 166531 грн; загальна сума складає 832652 грн;
- 183902 грн - заниження податкових зобов`язань внаслідок невідображення в декларації за січень 2021 роки суми податку згідно з виписаною та зареєстрованою в ЄРПН податковою накладною від 31.01.2021 № 25, яка складена на суму перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до ст. ст. 188 та 189 ПК України, над фактичною ціною постачання; на вказану суму нараховано фінансові санкції 45976 грн; загальна сума складає 229878 грн.
Товариство скористалося правом адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, однак рішенням ДПС України від 21.10.2021 скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Не погодившись з винесеними контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням від 21.07.2021 № 00142710713, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного.
Так, суд зазначив, що у цій справі позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення від 21.07.2021 № 00142710713 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 1062530,00 грн. В той час, інше податкове повідомлення-рішення від 21.07.2021 № 00142720713 про зменшення від`ємного значення ПДВ на суму 404687,00 грн позивачем оскаржувалося в іншій адміністративній справі № 520/20961/21.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 року у справі № 520/20961/21 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросет" (код ЄДРПОУ 34329080) до Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2021 № 00142720713 відмовлено. Судове рішення набрало законної сили 08.07.2022.
Вказаним рішенням суду визнано обґрунтованими висновки акту перевірки від 14.06.2021 № 10157/20-40-07-13-07/34329080 стосовно того, що на порушення вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 ПК України Товариством занижено базу оподаткування податком на додану вартість по операціях з надання послуг небанківської поруки ТОВ «Агрейн-Трейд» у розмірі 5354045 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на 1070809 грн та до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 404687,00 грн.
На підставі цих обставин судом першої інстанції зроблений висновок, що зважаючи на те, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 у справі № 520/20961/21, яке набрало законної сили, встановлено та підтверджено факт порушення з боку ТОВ "Агросет" в частині заниження податкових зобов`язань з ПДВ по операції з надання послуг небанківської поруки ТОВ "Агрейн-Трейд", що призвело до завищення від`ємного значення ПДВ на суму 404687 грн, відповідно, оскаржуване в цій справі податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Харківській області від 21.07.2021 № 00142710713 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 832652 грн (в тому числі 666122 грн - основний платіж, 166531 грн - штрафні (фінансові) санкції (штрафи), яке прийняте на підставі вказаних вище висновків акту перевірки від 14.06.2021 №10157/20-40-07-13-07/34329080, також є правомірним та не підлягає скасуванню.
З приводу іншої частини грошового зобов`язання з ПДВ та штрафних санкцій, визначених оскаржуваним у цій справі податковим повідомленням-рішенням (збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 183902 грн (заниження податкових зобов`язань внаслідок невідображення в декларації за січень 2021 року суми податку згідно з виписаною та зареєстрованою в ЄРПН податковою накладною від 31.01.2021 № 25, яка складена на суму перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до ст. ст. 188 та 189 ПК України, над фактичною ціною постачання), та на вказану суму нараховано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 45976 грн), то відмовляючи в задоволенні позову у цій частині, суд зазначив, що під час розгляду справи представником позивача не надано до суду жодних доказів на спростування вказаного порушення, як не надано і жодного правового обґрунтування власної правової позиції по вказаному порушенню. В судовому засіданні представник позивача зазначив, що пояснень з цього приводу він також надати не може. При цьому, не заперечував факту наявності з боку ТОВ "Агросет" цього порушення.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних санкцій не відповідає вимогам податкового законодавства України, оскільки контролюючим органом не доведено саме наявність умислу в діях платника податків, у зв`язку з чим у останнього були відсутні підстави для застосування в межах цих правовідносин штрафних санкцій у розмірі 25 %, а мали бути застосовані штрафні санкції у розмірі, встановленому п. 123.1. ст. 123 ПК України. Відтак, за висновками суду апеляційної інстанції, оскільки правильний розмір відсотків безпосередньо впливає на визначення розміру штрафної санкції за порушення вимог податкового законодавства, а неврахування контролюючим органом відсутності в діях платника податків саме умислу, призвело до невірного визначення розміру штрафу, то вказане є підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення у повному обсязі.
З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився відповідач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, застосування висновків, які не відповідають обставинам справи, просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.10.2023 (справа №520/27650/21), від 08.12.2022 (справа №520/9294/21), від 03.08.2023 (справа №520/22505/21), у яких сформовано правовий підхід щодо застосування положень ПК України, якими визначено вину як об`єктивну сторону податкових правопорушень, зауваживши на тому, що для встановлення наявності вини платника контролюючому органу необхідно довести не наявність відповідного ставлення платника податків до своїх протиправних дій/бездіяльності (усвідомлення своїх дій, розуміння наслідків тощо), а саме - що платник податків, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Контролюючий орган зазначає, що судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки доводам відповідача щодо наявності у діях Товариства вини у вчиненні податкового правопорушення, так само як і не було надано оцінки тому, що позивачем не було вжито жодних дій, спрямованих на недопущення порушення податкового законодавства.
Обґрунтовуючи доводи і вимоги касаційної скарги, ГУ ДПС посилалося на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), на підставі якого Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою перевірки зазначених доводів скаржника.
Товариство правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалося, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Виходячи зі змісту спірних правовідносин, підстав, з яких суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, а також доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є застосування пункту 123.2 статті 123 ПК України в контексті наявності/відсутності підстав для притягнення позивача до фінансової відповідальності у підвищеному розмірі штрафних санкцій (умисел).
Вирішуючи ключове питання у цій справі, колегія суддів виходить з такого.
У постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 520/9294/21 Верховний Суд, аналізуючи вимоги статей 109, 112, 123 ПК України, дійшов висновку про те, що вказані положення чинного податкового законодавства визначають вину як об`єктивну сторону податкових правопорушень, а тому для встановлення її наявності контролюючому органу необхідно довести не наявність відповідного ставлення платника податків до своїх протиправних дій/бездіяльності (усвідомлення своїх дій, розуміння наслідків тощо), а саме - що платник податків вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Відповідно, висновки суду апеляційної інстанції про те, що саме бажання платника податків у настанні негативних наслідків є необхідною та достатньою умовою для встановлення умислу, є помилковими.
Також Верховний Суд у постановах від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а, від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі №520/18519/21, від 05 жовтня 2023 року у справі № 520/14773/21 сформулював висновки, за змістом яких обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу в підвищених розмірах є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Обов`язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.
Також у постанові від 05 жовтня 2023 року у справі № 520/14773/21 Верховний Суд сформулював такі висновки. У випадку встановлення контролюючим органом на підставі сукупності відповідних даних податкових декларацій та електронних систем і реєстрів обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, він (контролюючий орган) не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків винного діяння в умисній формі. Разом з тим, такі обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов`язковому порядку мають бути зазначені в акті камеральної перевірки, який за усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації щодо виявленого порушення, а його висновки можуть бути спростовані шляхом подання до контролюючого органу заперечень на акт перевірки (наприклад постанова Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 140/388/19). За змістом ПК України подання заперечень на акт перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому контролюючий орган безпосередньо вже в акті перевірки має зазначити усі обставини, які у подальшому будуть предметом розгляду під час прийняття податкового повідомлення-рішення. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння платником податків встановленого контролюючим органом складу правопорушення, за яке його може бути притягнуто до відповідальності, та забезпечує реальну можливість реалізації права, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 ПК України, щодо надання платником податків своїх заперечень та додаткових документів і пояснень, зокрема, але не виключно, документів, що спростовують встановлені обставини та висновки щодо вини, підтверджують наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу. Відсутність в акті камеральної перевірки обставин, які характеризують таку ознаку виявленого діяння як умисність, на переконання колегії суддів, вказують на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі пункту 124.3 статті 124 ПК України.
Незважаючи на те, що такі висновки викладені Верховним Судом під час вирішення питання застосування штрафних санкцій на підставі пункту 124.3 статті 124 ПК України, безпосередній підхід до обов`язковості наведення в Акті камеральної перевірки обставин, які за позицією контролюючого органу характеризують таку ознаку діяння як умисність, є застосовним і до правовідносин у цій справі.
Судом апеляційної інстанції констатовано, що в акті перевірки лише зафіксоване виявлене контролюючим органом порушення позивачем вимог податкового законодавства і відсутні будь-які висновки щодо наявності умислу в діях платника податків, а також посилання на обставини, які вказують на наявність саме такої кваліфікуючої ознаки. Таким чином, відсутні підстави для юридичної кваліфікації діяння позивача як такого, за яке відповідальність передбачена пунктом 123.2 статті 123 ПК України, натомість, платник податків підлягав притягненню до відповідальності на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що накладення на позивача штрафної санкції у розмірі 25 відсотків від суми виявленого заниження сум податкових зобов`язань відбулося з порушенням вимог податкового законодавства. Обставини, на які посилався контролюючий орган під час судового розгляду справи щодо наявності в діях позивача умислу, ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними і допустимими доказами. Відповідно, такі обставини не можуть свідчити про те, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України.
Разом з тим, прийшовши до обґрунтованого висновку про необхідність притягнення Товариства до відповідальності на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України, суд апеляційної інстанції помилково ствердив на наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення у повному обсязі через неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов`язання.
Колегія суддів зауважує, що, повноваження судового контролю не обмежує суд в можливості виокремити протиправно визначені контролюючим органом грошові зобов`язання і скасувати спірні індивідуальні акти в частині.
Вказане узгоджується з нормою пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 3 вересня 2019 року (справа №806/2049/18), від 26 грудня 2018 року (справа № 2а/0370/3780/11), від 23 жовтня 2018 року (справа №808/3458/16), від 21 травня 2020 року (справ №824/257/18-а), враховуючи, що суми грошових зобов`язань, штрафних (фінансових) санкцій, боргу (недоїмки), яких стосуються позовні вимоги, визначені позивачу за конкретними окремими підставами, які відображені в акті перевірки, а при вирішенні відповідного спору суд не позбавлений можливості скасувати рішення суб`єкта владних повноважень у частині та, за встановлення у судовому процесі об`єкту оподаткування та його вартісне вираження, не позбавлений можливості виділити із загального обсягу грошових зобов`язань суму, яка збільшена правомірно. Такі дії суду не є підміною повноважень контролюючого органу, а є способом відновлення порушених прав та інтересів та справедливості в цілому, що відповідає повноваженням адміністративного суду.
Колегія суддів звертає увагу також на те, що рішення суду апеляційної інстанції не містить обґрунтованого висновку щодо допущення/не допущення позивачем зафіксованих у акті перевірки порушень п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що, як зазначено відповідачем, призвело до заниження ПДВ та слугувало підставою для прийняття оскарженого у цій справі податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов`язання за основним платежем (податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів), на яку й були нараховані штрафні (фінансові) санкції.
Не встановив суд апеляційної інстанції й обставин, на підставі яких можливо б було перевірити правильність обрахунку застосованих до позивача штрафних санкцій (штрафу).
З урахуванням наведеного, судове рішення суду апеляційної інстанції інстанцій не можна вважати таким, що відповідає вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Верховний Суд не може визнати законним і обґрунтованим рішення суду апеляційної інстанції у цій справі, оскільки ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Враховуючи наведене, судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього ж суду.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами.
Оскільки справа направляється на новий розгляд, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України суд касаційної інстанції не змінює розподіл судових витрат між сторонами. Питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде остаточно вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках передбачених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року скасувати, а справу №520/22016/21 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва В.В. Хохуляк