ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 520/2574/24
адміністративне провадження № К/990/26355/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року (прийняту колегією суддів у складі: головуючого судді Калиновського В.А., суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, Управління), в якому просив:
- визнати протиправними дії Управління щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень частини другої статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII), в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 28 серпня 2023 року;
- зобов`язати Управління здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень частини другої статті 56 Закону №796-XII, в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування частини другої статті 27 Закону №1058-IV (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 28 серпня 2023 року.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що відповідач протиправно відмовив у здійсненні перерахунку пенсії з її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років у відповідності до положень частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року позов задоволено.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а отже на нього розповсюджується дія статті 56 Закону №796-XII і тому перерахунок пенсії позивача повинен здійснюватися за кожен повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
6. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли у серпні 2023 року, оскільки з відповідною заявою позивач звернувся до Управління 28 серпня 2023 року. На цей час Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII) до частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV.
7. Зважаючи на те, що надбавки за понаднормативний стаж відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції Закону 2148-VIII) позивач не мав, питання щодо її призначення повинно було вирішуватися за законодавством, що діяло на час подання заяви, тобто на підставі частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ з урахуванням змін, внесених Законом № 2148-VIII.
8. Відповідно до цієї правової норми у редакції, що діяла на час її реалізації, умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV. Позивач, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормативний стаж.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
10. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням положень частини другої статті 56 Закону №796-XII та без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21.
11. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість застосування до позивача положень частини другої статті 56 Закон №796-XII у зв`язку з непризначенням пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, оскільки пенсія ОСОБА_1 призначена до 11 жовтня 2017 року, а попередня редакція вказаної статті передбачала пільгове обчислення понаднормового стажу без умови призначення пенсії на підставі частини другої статті 27 Закону №1058-IV.
12. В обґрунтування вимог касаційної скарги, позивач наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21, у якому здійснено відступ, зокрема, від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 вересня 2023 року у справі №300/2091/21, та мотивоване це тим, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до частини другої статі 56 Закону №796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до частини другої статі 56 Закону №796-XII.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
13. Касаційна скарга надійшла до суду 08 липня 2024 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/2574/24, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
15. Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 листопада 2024 року.
16. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
17. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалу Верховного Суду від 23 липня 2024 року, згідно довідки про доставку електронного документу в кабінет Електронного Суду, отримано відповідачем 24 липня 2024 року о 14:06.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
18. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 13 квітня 2016 року та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.
19. Згідно копії протоколу перерахунку пенсії станом на 22 лютого 2022 року, страховий стаж позивача складає 43 роки 04 місяці 15 днів.
20. 28 серпня 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, без застосування двоскладової формули при її обчисленні.
21. Листом від 11 вересня 2023 року Управління повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії.
Позиція Верховного Суду
22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
25. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
26. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
27. У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.
28. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
29. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
30. Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
31. Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї статті Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 569/5872/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 697/2149/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 155/802/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 638/6950/17, від 04 травня 2018 року у справі № 525/1300/16-а, від 15 травня 2018 року у справі № 686/7047/17, від 22 травня 2018 року у справі № 389/2424/16-а(2-а/389/63/16), від 13 липня 2018 року у справі № 691/670/16-а та від 27 листопада 2018 року у справі № 700/242/17.
32. Таким чином, за своїм змістом положення частини другої статті 22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов`язок держави гарантувати конституційні права і свободи, а з другого - утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до звуження обсягу уже існуючих на момент такого прийняття прав і свобод людини.
33. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
34. Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів, що в свою чергу вимагає належного правового регулювання відповідних правовідносин.
35. Верховний Суд звертає увагу на юридичну позицію, викладену Конституційним Судом України у рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, у пункті 3 якого зазначено, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
36. При цьому КСУ підкреслив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку
37. Таким чином, Суд, виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону України, доходить висновку про те, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом надання відповідних пільг, компенсацій та гарантій.
38. У рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 КСУ наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави (пункт 4 мотивувальної частини).
39. При цьому у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 КСУ також наголосив, що Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
40. Таким чином, враховуючи вищезазначене, Суд доходить висновку, що скасування пільг, компенсацій та гарантій, передбачених для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає викладеному у статті 16 Основного Закону України конституційному обов`язку держави, який полягає, зокрема, у здійсненні захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
41. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
42. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
43. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
44. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
45. Наведені заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
46. У пункті 6 рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 КСУ вказав, що рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону № 796-ХІІ, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.
47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 2011 року перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за віком, відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, яка обчислена за нормами Закону № 1058-IV.
У відповідь на його заяву щодо здійснення перерахунку пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, Управління, керуючись чинними на момент звернення позивачки положеннями статті 56 Закону № 796-ХІІ, листом від 11 вересня 2023 року повідомило про те, що у позивача відсутнє право на підвищення пенсії за рахунок доплати за понаднормовий стаж.
48. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про обґрунтованість відповіді Управління з огляду на те, що Законом № 2148-VIII до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV. Тому, врахувавши те, що позивачу пенсію за віком призначено не на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для застосування пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ відсутні.
49. Однак колегія суддів з таким висновком не погоджується з огляду на таке.
50. Так, пункт 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції на час призначення позивачу пенсії) передбачав, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
51. У подальшому Законом № 2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
52. Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
53. Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось з 11 жовтня 2017 року, поставивши в залежність передбачену Законом № 796-ХІІ можливість збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону № 1058-IV.
54. Звертаючись до суду з касаційною скаргою позивачка наголошує, що до спірних правовідносин, що виникли у цій справі, підлягає застосуванню редакція пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, яка була чинна на момент призначення їй пенсії і передбачала пільгове обчислення понаднормового стажу без умови призначення пенсії на підставі пункту 2 статті 27 Закону №1058-IV.
55. З огляду на вищезазначене, ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі є правомірність застосування органами пенсійного фонду до осіб, яким пенсія призначена до 11 жовтня 2017 року, положень пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 2148-VIII.
56. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
57. Колегія суддів зазначає, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
58. У рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 КСУ вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
59. До того ж, КСУ у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
60. Крім того, згідно рішення КСУ у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
61. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
62. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 23 квітня 2014 року у справі № 6-26цс14 та Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 904/7981/17, від 19 червня 2018 року у справі №826/12868/17, від 11 липня 2019 року у справі № 320/1175/17-а, від 14 листопада 2019 року у справі №826/2966/16, від 03 вересня 2020 року у справі №826/11304/16 та від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20.
63. Разом з цим у рішенні від 12 лютого 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
64. Окрім того, КСУ в рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
65. Колегія суддів вказує, що аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті аналогічних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, було здійснено Верховним Судом у складі Cудової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і викладено у постанові від 25 червня 2024 року у справі № 300/3435/21.
66. У цій справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23 жовтня 2019 року у справі №809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 300/1390/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 300/2091/21, від 10 січня 2024 року у справі № 300/168/21 та інших, у яких висловлено правову позицію стосовно розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за додатковий стаж роботи є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і, враховуючи приписи статей 22 та 58 Конституцій України, зазначила, що держава, як компенсацію за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, гарантувала учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення.
67. З огляду на це, за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, пунктом 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
68. Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію і повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи).
69. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за додатковий стаж роботи залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
70. Суд не вбачає підстав для відступу від цього висновку, викладеного Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі, що розглядається.
71. З огляду на це, колегія суддів зазначає, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII (до 11 жовтня 2017 року), то він має право на перерахунок та виплату пенсії з її збільшенням на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
72. Вказане свідчить про те, що доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 2 статті 56 Закону №796-XII та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21, знайшли своє підтвердження під час здійснення касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.
73. Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду вбачає наявність правових підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанцій із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
74. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
74. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
75. Враховуючи викладене вище, Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.
76. У зв`язку із чим Суд дійшов висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції було скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року необхідно скасувати, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року - залишити в силі.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року скасувати.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: С.М. Чиркін
В.М. Шарапа