№ 520/2915/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 520/2915/19

адміністративне провадження № К/9901/28484/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (суддя - Рубан В.В.), додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року (суддя - Рубан В.В.) та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року (головуючий суддя - Резнікова С.С., судді: Бегунц А.О., Мінаєва О.М.) у справі №520/2915/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС України в Харківській області, відповідач) у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15 листопада 2013 року про скасування набуття позивачем громадянства України.

В обґрунтування вимог позовної заяви позивач посилався на те, що при поданні ним документів для оформлення набуття громадянства України, компетентними органами, при їх перевірці, не було встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про порушення ним процедури отримання документів чи їх достовірності. Внаслідок цього позивач вважає, що правомірно та на законних підставах набув громадянство України і в послідуючому йому було видано паспорт громадянина України. Проте, 15 листопада 2013 року відповідач прийняв рішення про скасування рішення про набуття позивачем громадянства України ( рішення від 07 липня 2006 року) у зв`язку з тим, що громадянство було набуто внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей. Вважаючи, що відповідач незаконно позбавив його права володіти, користуватися і розпоряджатися паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , який він отримав на законних підставах, позивач звернувсь до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУДМС України в Харківській області від 15 листопада 2013 року про скасування рішення ГУ МВС України в Харківській області від 07 липня 2006 року про набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянства України. Стягнуто на користь позивача витрати по оплаті судового збору.

Судові рішення мотивовано тим, що на підтвердження факту проживання на території України, для набуття громадянства, заявником ( ОСОБА_1 ) було надано судове рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 20 червня 2006 року у цивільній справі №20-614-06. Вказане рішення слугувало підставою для набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням. Оскільки факт підробки вказаного рішення суду, як і факт подання заявником свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, не встановлено компетентними органами, то відповідач скасував своє рішення про оформлення набуття позивачем громадянства України за відсутності правових підстав.

Крім того, додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, заяву представника позивача щодо розподілу судових витрат по цій справі задоволено. Стягнуто з ГУ ДМС України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 600,00 гривень.

Постановляючи таке рішення суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що представником позивача доведений факт сплати позивачем витрат на правничу допомогу на суму 7 600,00 гривень, оскільки надано необхідне коло підтверджуючих доказів для визначення розміру витрат на правничу допомогу адвоката.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім того, відповідачем подано касаційну скаргу на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року та ухвалену за наслідками її перегляду постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року.

Оскільки касаційні скарги подані на рішення, які постановлені в одній справі, їх вирішено розглядати в одному провадженні.

В обґрунтування касаційних скарг відповідач вказував про наявність у нього права відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України» скасувати рішення про набуття громадянства внаслідок подання особою неправдивих відомостей, тим паче надання підроблених документів. Факт надання позивачем неправдивих відомостей підтверджується наявністю довідки з Жовтневого районного суду міста Харкова про відсутність справи щодо встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України. Скаржник зазначив, що відсутність жодного кримінального провадження та вироку суду з приводу підроблення судового рішення не спростовують факту використання позивачем підробленого документу, на підставі якого він отримав громадянство України.

Також відповідач наполягав, що позивачем не було обґрунтовано понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у тому розмірі який стягнуто на його користь судом оскільки представник позивача не вперше представляє інтереси клієнтів по аналогічним справам, користується вже напрацьованими зразками документів, а підготовка до справ даної категорії не потребує вивчення великого об`єму нормативної бази. Проте суди зробили протиправний та необґрунтований висновок про співмірність та доведеність таких витрат (на професійну правничу допомогу) та наявність підстав для їх відшкодування.

Представник позивача адвокат Вітер Н.В. надала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити скаргу без задоволення, а рішення ухвалені у справі №520/2915/19 - без змін.

Крім того, представником позивача надано заяву про відшкодування судових витрат, у якій адвокат Вітер Н.В. просить стягнути з ГУ ДМС України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 3000,00 гривень.

На заявлену заяву про відшкодування судових витрат відповідач подав заперечення у яких просив зменшити їх розмір. Відповідач наполягав, що розмір витрат на складання відзиву на касаційну скаргу не є співмірним із складністю даної справи, та часом, витраченим адвокатом на складання такого документа, який (час) адвокатом взагалі не зазначається.

Рух касаційної скарги

Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою.

Верховний Суд ухвалою від 13 листопада 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 21 серпня 2020 року у відповідності до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

20 червня 2006 року позивач звернувся з заявою до УГІРФО УМВС України в Харківській області про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.

В якості підтвердження свого постійного проживання на території України, позивач надав рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 20 червня 2006 року, яким встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Агджабеді республіки Азербайджан в Україні постійно з серпня 1989 року по грудень 1990 року.

07 липня 2006 року за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів, відповідачем прийнято рішення про набуття ОСОБА_1 громадянства України відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України».

23 листопада 2009 року Печенізьким РВ ГУМВС України в Харківській області позивача документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

20 вересня 2013 року на адресу Жовтневого районного суду міста Харкова ГУ ДМС України в Харківській області направлено запит щодо підтвердження факту винесення рішення від 20 червня 2006 року по справі №20-614-06 про встановлення факту постійного проживання на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Жовтневий районний суд міста Харкова листом № А-1/1 від 01 жовтня 2013 року повідомив, що згідно алфавітних показників цивільних справ за 2006 рік справа про встановлення факту постійного проживання на території України ОСОБА_1 не зареєстрована.

На підставі вказаного листа 11 листопада 2013 року ГУ ДМС в Харківській області складено подання про скасування рішення про оформлення набуття позивачем громадянства України.

15 листопада 2013 року відповідач прийняв рішення про скасування рішення ГУ МВС України в Харківській області від 07 липня 2006 року про набуття громадянином ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням, оскільки громадянство України набуто внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей.

Доказів направлення/отримання позивачем вказаного рішення матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із рішенням відповідача щодо скасування набуття громадянства України, позивач звернувся до суду.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України»(далі також - Закон №2235-III).

За приписами пункту другого статті 6 Закону №2235-III громадянство України набувається, серед іншого, за територіальним походженням.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

В той же час, пунктом 2 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство України» визначено, що підставами для втрати громадянства України є, зокрема, набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України» рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року№ 588/2006) (далі - Порядок № 215).

Відповідно до пункту 23 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 16 липня 1990 року на територіях, зазначених у абзаці першому пункту 22 цього Порядку (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 22 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи до 16 липня 1990 року на зазначеній території.

Згідно з пунктом 38 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), у разі відсутності документів про постійне проживання на територіях, зазначених у абзаці першому пункту 22 цього Порядку, або документів, що підтверджують родинні стосунки, подається відповідне рішення суду.

Відповідно до пункту 88 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи: а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України; б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п`ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п`ятої статті 9 Закону; частина п`ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.

Пунктом 96 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) передбачено, що подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується управлінням, відділом (сектором) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України. Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом «б» пункту 88 цього Порядку, надсилається до головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі.

Згідно з пунктом 97 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується начальником головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі або його заступником. Повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у тижневий строк надсилається до управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, яким було внесено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України. Управління, відділ (сектор) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення не пізніш як у тижневий строк з дня одержання повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України повідомляє про це відповідну особу у письмовій формі із зазначенням причин скасування такого рішення.

З аналізу наведених норм законодавства слідує, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

При цьому, скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує наявності достатніх та належних доказів щодо встановлення факту подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо неправдивих відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 07 серпня 2006 року. Підставою для набуття громадянства було постійне проживання ОСОБА_1 з серпня 1989 року по грудень 1990 року в місті Харків, що підтверджується рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 20 червня 2006 року у цивільній справі №20-614-06 про встановлення факту, що має юридичне значення.

На запит ГУ ДМС України в Харківській області щодо підтвердження факту винесення такого рішення Жовтневий районний суд міста Харкова листом від 01 жовтня 2013 року № А-1/1 повідомив про те, що згідно алфавітних покажчиків цивільних справ за 2006 рік справа про встановлення факту постійного проживання на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не зареєстрована.

За таких обставин відповідач дійшов висновку, що процедура набуття громадянства України позивачем відбулась з порушенням вимог чинного законодавства.

А тому, 05 листопада 2013 року відповідач прийняв рішення про скасування попереднього рішення від 07 липня 2006 року про набуття громадянства України громадянином ОСОБА_1 внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей на підставі статті 21 Закону України «Про громадянство України».

Єдиною підставою для скасування відповідачем рішення про оформлення набуття громадянства України була інформація, зазначена у листі районного суду про те, що справа про встановлення юридичного факту відносно позивача не зареєстрована.

Водночас, доказів здійснення відповідачем перевірки, встановлення та підтвердження вказаних у листі обставин, матеріали справи не містять.

Жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем також не надано.

Колегія суддів ураховує, що обов`язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах та свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.

Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Колегія судів також враховує, що подана позивачем заява з доданими до неї документами була перевірена фахівцями відповідача, за результатами розгляду якої у 2006 році останнім було прийнято рішення про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням, а отримавши паспорт громадянина України (серії НОМЕР_1 ) позивач надалі добросовісно протягом 7 років вважав, що ним додержано вимоги закону щодо підстав набуття громадянства України.

Отже, оскільки факт підробки рішення Жовтневого районного суду міста Харкова у справі №20-614-06 компетентними органами не встановлено, доказів набуття позивачем громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем не надано, то колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач скасував своє рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за відсутності правових підстав.

При цьому, Верховний Суд враховує висновки у подібних правовідносинах, висловлені у постановах від 14 листопада 2018 року в справі № 820/1293/16, від 24 квітня 2019 року в справі № 2040/5642/18, від 25 червня 2019 року в справі № 820/7130/16, від 24 жовтня 2019 року в справі № 2040/7797/18, від 19 грудня 2019 року в справі № 815/3575/15.

Щодо прийняття додаткового рішення

Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 132 КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача - адвокатом Вітер Н. В. надано копію договору про надання правової допомоги від 26 лютого 2019 року № Д-11/19, копію додаткової угоди № 2 до Договору про надання правничої допомоги № Д-11/19 від 26 лютого 2019 року, копію виписки банку ПАТ КБ «Приватбанк» за рахунком НОМЕР_2 , копію квитанцій про оплату послуг від 28 червня 2019 року, 10 червня 2019 року, 07 червня 2019 року, 27 червня 2019 року, копію акту № 1 виконаних робіт (надання послуг) до Договору про надання правничої допомоги від 28 червня 2019 року.

Акт № 1 виконаних робіт (надання послуг) до Договору про надання правничої допомоги від 28 червня 2019 року, який досліджено судами попередніх інстанцій, містить детальний опис наданих юридичних послуг із обумовленою сторонами договору вартістю у межах надання правової допомоги під час розгляду справи №520/2915/19. Загальна вартість таких послуг склала - 7 600,00 грн.

Відповідно до копій квитанцій від 28 червня 2019 року, 10 червня 2019 року, 07 червня 2019 року, 27 червня 2019 року позивач, виконав своє зобов`язання за договором та сплатив суму гонорару в повному обсязі у розмірі 7 600,00 грн.

Оцінивши рівень витрат позивача на правничу допомогу, з урахуванням того, що такі витрати понесені фактично, а також те, що їх сума була обґрунтованою, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 600,00 гривень.

Перевіривши правильність здійсненого судами попередніх інстанцій розрахунку розміру компенсації витрат на правову допомогу, яка підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що такий розрахунок здійснений правильно, на підставі належних та допустимих доказів та з дотриманням норм чинного законодавства України.

При вирішені питання щодо витрат на правничу допомогу суди врахували обґрунтованість та розумність визначення таких витрат у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною.

Крім того суди також встановили, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та наведені вище докази були подані у межах строку та у порядку, встановленому частиною сьомою статті 139 КАС України.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком судів та зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності та необхідності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Доводи відповідача у касаційній скарзі, що представник позивача не вперше представляє інтереси клієнтів по аналогічним справам, користується вже напрацьованими зразками документів, а відтак обсяг часу на підготовку документів не міг бути значним та підготовка справи даної категорії не потребує вивчення великого об`єму нормативної бази є суб`єктивною оцінкою відповідача та спростовується матеріалами справи, з яких убачається, що представник позивача надав фактичні (реальні) правові послуги у судовій справі №520/2915/19.

Верховний Суд зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Касаційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права, що регламентують спірні правовідносини, відтак не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Зважаючи на правильність та обґрунтованість висновків суду першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Представником позивачки - адвокатом Вітер Н.В. подано заяву про стягнення з ГУДМС України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Заява мотивована тим, що представником позивачки було підготовлено відзив на касаційну скаргу відповідача. Вартість підготовки відзиву на касаційну скаргу склала 3 000,00 грн. Отже, позивачкою були понесені додаткові судові витрати, які позивачка понесла за надання їй фахової правничої допомоги адвокатом Вітер Н.В.

Вирішуючи зазначене клопотання, колегія суддів виходить з такого.

Як зазначалось вище, у відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Так, відповідно до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №Д-11/19 від 26 лютого 2019 року та додаткової угоди №2 до нього, передбачено, що вартість допомоги складає 3 000,00 грн за складання відзиву на касаційну скаргу.

На підтвердження оплати надання правничих послуг представником позивача надано акт №3 виконаних робіт (надання послуг) від 26 лютого 2019 року відповідно до якого представником позивача надано послуги з професійної правничої допомоги у справі №520/2915/19 суддя Соколов В.М., а саме: складання відзиву на касаційну скаргу вартістю 3 000,00 гривень, квитанцію про оплату послуг у сумі 3 000,00 гривень від 27 листопада 2019 року, копію виписки банку ПАТ КБ «Приватбанк» за рахунком НОМЕР_2 , рекомендації застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджені рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21 березня 2018 року.

Поданий представником позивачки відзив на касаційну скаргу свідчить про проведену адвокатом роботу.

Тому, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

При цьому, Верховний Суд враховує те, що відповідач скористався можливістю згідно статті 134 КАС України довести неспівмірність заявлених вимог зазначивши, що документи які подані для визначення розміру витрат на складання відзиву не містять доказів затраченого адвокатом часу для надання вказаної послуги.

Колегія суддів вважає вказані доводи відповідача необґрунтованими, оскільки чинним законодавством не встановлено чітких критеріїв для документів, що подаються для підтвердження витрат на правничу допомогу. Надання такої послуги було передбачено і обумовлено договором №Д-11/19 від 26 лютого 2019 року та додатковою угодою №2 до нього, укладеними між позивачем та адвокатом Вітер Н.В.

Аналогічні висновки зроблено у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №520/8309/18 у подібних правовідносинах.

На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що надані представником позивачки документи доводять факт понесення позивачем витрат за складання та подання відзиву до Верховного Суду саме в адміністративній справі №520/2915/19 на загальну суму 3 000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що заява представника позивачки - адвоката Вітер Н.В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом оскаржуваного судового рішення в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року, додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року у справі №520/2915/19 залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області (ЄДРПОУ 37764460) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова