ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №520/31084/23
адміністративне провадження № К/990/23710/24
колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду (далі - Суд):
суддя-доповідач - Бевзенко В.М.,
судді: Чиркін С.М., Шарапа В.М.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року (суддя - Заічко О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (постановлену у складі головуючого судді: Мінаєвої О.М., суддів: Кононенко З.О., Калиновського В.А.) у справі 520/31084/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення штрафу,
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, Держпраці), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 30 ДПС ФС від 08 вересня 2023 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що не був обізнаний як про здійснення відповідачем перевірки, так і про оформлені за її результатами документи, зокрема й про спірну постанову. Вважає, що відповідач такими діями порушив вимоги норм чинного законодавства України, які регулюють порядок проведення перевірок органами державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, їх діяльність, права і обов`язки при здійсненні перевірки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до спірних правовідносин застосовується Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509), в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" (далі - Порядок № 823), пунктом 2 якого передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах.
З огляду на це, врахувавши, що правовою підставою для винесення відповідачем оскаржуваної постанови від 08 вересня 2023 року №30 ДПС ФС був акт фактичної перевірки, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що накладення на позивача штрафу на підставі останнього не може вважатись правомірним.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року, залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу.
4. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 2 Порядку №509, оскільки визнання нечинним Порядку №823 не відновлює попередню редакцію Порядку №509.
На цій підставі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 Порядку №509 після визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19 протиправним та нечинним Порядок №823, яким серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, зокрема щодо можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Також, скаржник наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23, у якому зазначено, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі 520/31084/23 витребувано адміністративну справу та запропоновано надати відзив на касаційну скаргу, проте позивач даним правом не скористався, відзив на касаційну скаргу не подав.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач зареєстрований, як суб`єкт господарювання з 27 лютого 1995 року, види діяльності 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); 47.26 Роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах; 47.25 роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах.
Наказом Головного управління ДПС у Харківській області за №2674-п від 27 червня 2023 року «Про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 », наказано «перевірку провести за період діяльності з 28 липня 2020 року по день закінчення перевірки з метою здійснення контролю за дотриманням вимог Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування і послуг» Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів у сфері обігу підакцизних товарів, зокрема питань регулювання обігу готівкою, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у зокрема про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) тощо.
Працівниками Головного управління ДПС у Харківській області здійснено перевірку позивача та складено Акт фактичної перевірки 07 липня 2023 року. У ході перевірки було встановлено, що допущено до роботи продавця ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин, оформлення трудового договору та неповідомлення до ДПС у Харківській області у встановленому законодавством порядку.
Зазначений акт був направлений до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, відповідно до якого було складено постанову №30-ДПС-ФС, якою за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на позивача був накладений штраф розмірі 67 000,00 гривень.
Позивач, вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню постанову Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №30 ДПС ФС від 08 вересня 2023 року, звернувся до суду з позовною заявою.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
7. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
9. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
10. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень суб`єктів владних повноважень.
11. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими з огляду на таке.
12. Задовольняючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про скасування спірної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №30 ДПС ФС від 08 вересня 2023 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин застосовується Порядок № 509, в редакції, чинній до внесення у нього змін Порядком № 823, пунктом 2 якого передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах.
13. Водночас скаржник вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанції помилковими, з огляду на неправильне застосування судами положень пункту 2 Порядку №509, оскільки визнання нечинним Порядку №823 не відновлює попередню редакцію Порядку №509.
14. Таким чином, спірним питанням, що виникло у цій справі та безпосередньо досліджувалося судами першої й апеляційної інстанції, є питання правомірності винесення спірного рішення щодо наявності повноважень у відповідача притягувати позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
15. Надаючи оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій та доводам касаційної скарги щодо їх заперечення, колегія суддів зазначає таке.
16. Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
17. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
19. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
20. У той же час, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
21. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
22. Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
23. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).
24. Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
25. За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
26. Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
27. Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
28. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
29. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
30. Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
31. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
32. Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
1) при організованому наборі працівників;
2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
3) при укладенні контракту;
4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;
6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
33. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
34. При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
35. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
36. Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
37. Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
38. Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті фактичної перевірки від 08 вересня 2023 року № 30 ДПС ФС встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допустив працівницю ОСОБА_2 до роботи без належного оформлення трудових відносин та повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, чим порушив, зокрема, вимоги частини четвертої статті 24 КЗпП України.
40. Водночас протиправність оскаржуваної постанови про накладення штрафу позивач пов`язує з тим, що у законодавстві, чинному на момент проведення перевірки та винесення спірної постанови, відсутня норма, яка б установлювала повноваження Держпраці та її територіальних органів накладати штрафи на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, натомість передбачена можливість накладення штрафів на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в процесі якої виявлені порушення законодавства про працю.
41. В аспекті зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
42. Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.
43. За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
44. Відповідальність за порушення законодавства про працю, у зокрема для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.
45. Тому суд констатує, що повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.
46. Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
47. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення № 96.
48. Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
49. На цій підставі, Суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання його Держпраці у порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
50. У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах статті 265 КЗпП України.
51. Окрему увагу Верховний Суд звертає на те, що підзаконні нормативно - правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування висловлено у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).
52. За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
53. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а тому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось.
54. Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.
55. У зв`язку з цим колегія суддів критично оцінює доводи позивача про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на його думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.
56. Вищевикладене свідчить, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, зобов`язані застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.
57. Враховуючи вищевикладене та відсутність з боку позивача заперечень щодо викладених у акті фактичної перевірки податкового органу висновків стосовно суті виявлених порушень, а також те, що можливість накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю на підставі вказаного акту перевірки передбачена законом, Верховний Суд констатує, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушив.
58. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 та у постанові від 02 жовтня 2024 року № 560/11269/23, і колегія суддів не вбачає наявності правових підстав для відступу від неї.
59. За таких обставин, Суд доходить висновку, що постанова Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 08 вересня 2023 року №30 ДПС ФС, яка накладає на позивача штраф за порушення трудового законодавства та законодавства про зайнятість населення, є правомірною. Отже, немає підстав для її визнання незаконною та скасування. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій, викладені у оскаржуваних рішеннях щодо наявності підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_1 , не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права та фактичним обставинам справи.
60. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
61. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який мав застосовуватися.
62. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вирішила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі мають бути скасовані, а касаційну скаргу слід задовольнити.
Керуючись статтями 340 341 344 349 351 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення штрафу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді: С.М. Чиркін
В.М. Шарапа