ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа №520/31993/24

адміністративне провадження № К/990/10458/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Яковенка М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року (судді: Ральченко І.М., Катунов В.В., Подобайло З.Г.),

у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі також - ГУ ДПС, Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС від 4 листопада 2024 року №6056/20-40-24-17-08 про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі також- Рішення №6056/20-40-24-17-08);

- зобов`язати ГУ ДПС поновити реєстрацію ФОП ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків з 1 жовтня 2024 року шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.

25 листопада 2024 року представником Позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій викладено прохання зупинити дію Рішення №6056/20-40-24-17-08 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову Позивач обґрунтовував тим, що:

- оскільки оскарження Рішення №6056/20-40-24-17-08 не зупиняє його дію, то його чинність призведе до наслідків, які можуть істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів Позивача;

- анулювання реєстрації Позивача платником єдиного податку призведе до надмірного податкового та іншого навантаження: відповідно до положень пункту 183.4 статті 183 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у Позивача виникне обов`язок щодо реєстрації платником податку на додану вартість; податкове навантаження збільшиться на 20% в наслідок формування основних витрат за рахунок сплати послуг на адресу контрагентів, які не мають статусу платників податку на додану вартість; виникне необхідність здійснювати додатковий (значно складніший) податковий облік, електронне адміністрування податку на додану вартість, реєстрацію податкових накладних, «умовний продаж» відповідно до вимог пункту 198.5 статті 198 ПК України та виконання інших вимог ПК України, пов`язаних з переходом на загальну систему оподаткування;

- анулювання реєстрації Позивача платником єдиного податку заднім числом, а саме, з 1 жовтня 2024 року, у то час, як Рішення №6056/20-40-24-17-08, датоване 4 листопадом 2024 року, ставить Позивача у стан правової невизначеності.

- виникнуть додаткові підстави для призначення та проведення як камеральних, так і позапланових документальних перевірок Позивача;

- у разі задоволення позовної заяви Позивачу доведеться анулювати реєстрацію платника податку на додану вартість та в подальшому здійснювати заходи щодо анулювання (визнання нечинними/недійсними) всіх виписаних та зареєстрованих податкових накладних (податкового кредиту) по всім контрагентам за весь період з початку реєстрації платником ПДВ до набрання чинності рішенням суду у даній справі, подання численних уточнюючих («обнулюючих») податкових декларацій з ПДВ як самим Позивачем, так і всіма його зазначеними контрагентами. Тобто виникне ситуація втягування у стан податкової та фінансової невизначеності багатьох контрагентів (абонентів) Позивача, оскільки Позивач, ставши платником ПДВ, почне генерувати податковий кредит для контрагентів (абонентів), який, у свою чергу, буде впливати на фінансові та податкові результати діяльності контрагентів, які у разі скасування оскарженого рішення втратять право на податковий кредит за весь період слухання справи та будуть змушені подавати численні уточнюючі декларації з податку на додану вартість;

- необхідність виконання Рішення №6056/20-40-24-17-08 та подальше скасування реєстрації платником податку на додану вартість, у разі задоволення позовних вимог, призведе до нанесення значної шкоди іміджу Позивача та може призвести до розірвання угод та втрати абонентської бази.

1.2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 листопада 2024 року відмовив у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виснував, що:

- рішення чи дії контролюючих органів мають певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть мати наслідки, які Позивач оцінює негативно та є небажаними для нього. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі;

- Позивачем у заяві про вжиття заходів забезпечення позову також не вказано жодних конкретних очевидних перешкод, які були б визнані достатніми для висновків, що невжиття ініційованих заявником заходів забезпечення позову перешкоджає провадженню його господарської діяльності, як і не наведено жодних мотивів необхідності та співмірності відповідно до заявлених позовних вимог для вжиття відповідних заходів забезпечення позову у цій справі;

- Позивачем не надано до суду достатнього обсягу доказів, які б неспростовно свідчили про необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав Позивача без вжиття заходів забезпечення позову;

- зупинення дії Рішення №6056/20-40-24-17-08 за своїм характером буде фактично вирішенням вказаного спору по суті до прийняття судом рішення, що, на думку суду, не відповідає завданням правового інституту забезпечення позову.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 січня 2025 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задовольнив: скасував ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року; прийняв постанову, якою заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнив; зупинив дію Рішення № 6056/20-40-24-17-08 до набрання законної сили рішенням суду у справі.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- Рішення № 6056/20-40-24-17-08 матиме суттєві наслідки для Позивача, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків Позивачу буде змінено систему оподаткування зі спрощеної на загальну;

- метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів ФОП ОСОБА_1 , забезпечення реального виконання рішення суду та уникнення труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки зміна системи оподаткування зумовить покладення на Позивача додаткового податкового навантаження у вигляді податку на прибуток та податку на додану вартість. Зазначене, в свою чергу, може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, звільнення працівників, розірвання договірних відносин з контрагентами, тощо, й матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв`язку з чим, для відновлення прав та інтересів Позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;

- невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів Позивача, для захисту яких він звернувся до суду;

- обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті. В цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Відповідач стверджує про ухвалення постанови суду апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, яку просить скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції від 27 листопада 2024 року.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції постанову ухвалено з порушенням норм статей 150 151 КАС України та з викладенням у ній висновків, які не відповідають обставинам справи.

Наголошує, що відповідно до положень частини першої статті 77, статті 150 КАС України саме ініціатор забезпечення позову обтяжений процесуальним обов`язком навести обґрунтування необхідності застосування такого заходу й зазначити усі необхідні відомості для цього з поданням відповідних доказів, з яких би суд мав змогу достовірно встановити доцільність реалізації вказаного процесуального повноваження.

Покликається, що Позивачем не надано до суду достатнього обсягу доказів, які б неспростовно свідчили про необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав Позивача без вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням приписів статті 43 ПК України. При цьому вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відзначає, що згідно з національним законом України несплачені учасником суспільних правовідносин податки (збори, обов`язкові платежі) за час дії ухвали про забезпечення адміністративного позову у будь-якому випадку ніколи у подальшому не надійдуть до Державного бюджету України у разі прийняття судом рішення по суті спору про відмову у позові, у той час, як сплачені учасником суспільних правовідносин податки (збори, обов`язкові платежі) у будь-якому випадку завжди у подальшому будуть повернуті з Державного бюджету України у разі прийняття судом рішення по суті спору про задоволення позову у порядку статті 43 ПК України як безпідставно проведені платежі.

Вказує, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що в даному конкретному випадку, заявником не викладено належних доводів стосовно наявності перелічених законодавцем у статті 150 КАС України юридичних підстав для забезпечення позову та документально не підтверджено існування обставин, які б явно та очевидно поза розумним сумнівом вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди власним правам та інтересам приватної особи або які б унеможливили захист власних прав та інтересів приватної особи без вжиття відповідних забезпечувальних заходів до ухвалення рішення у справі.

Звертає увагу, що необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Покликається на те, що усі згадані судом апеляційної інстанції рішення Верховного Суду є нерелевантними відносно предмету спору у цій справі, позаяк стосуються не підстав та порядку виконання учасником суспільних правовідносин податкового обов`язку, а суто збереження права на проведення виду господарської діяльності, набутого на підставі виданих суб`єктом владних повноважень документів дозвільного характеру у вигляді ліцензій. При цьому посилається на наявність протилежної правової позиції Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 8 лютого 2024 року у справі №160/19014/23.

Зауважує, що забезпечуючи позов до вирішення справи по суті, і якому ще не надано офіційну правову оцінку в межах оскарження індивідуального правового акту суб`єкта владних повноважень та без застосування принципів адміністративного судочинства, зокрема, таких як гласність і відкритість, рівність та змагальність тощо, суд фактично ухвалює рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

2.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Позивач вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим і законним, просить залишити його в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач виклав доводи аналогічні наведеним ним у заяві про забезпечення позову.

Зауважує, що доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Акцентує увагу суду на наявності ознак очевидної протиправності Рішення №6056/20-40-24-17-08, яка полягає, на думку Позивача, в тому, що саме рішення датоване 4 листопадом 2024 року, у той час, як з реєстру платників єдиного податку Позивача виключено з 31 жовтня 2024 року. Також вказує про порушення Відповідачем процедури прийняття Рішення №6056/20-40-24-17-08.

Вказує, що спосіб забезпечення позову, про який він просив, відповідає предмету спору, а вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження поточного становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. При цьому зупинення дії рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а лише як один зі способів судового захисту тимчасово зупиняє їх реалізацію до вирішення спору по суті та не є підставою для звільнення Позивача від виконання встановленого законом обов`язку після скасування таких заходів у разі відмови у задоволенні позову.

Покликається на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 та Верховним Судом в постановах від 13 липня 2022 року у справі № 240/26736/21, від 21 вересня 2023 року у справі №600/1531/23-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №300/5005/22, від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 5 лютого 2024 року у справі № 320/6142/24, від 19 лютого 2024 року у справі № 520/22284/24, від 22 лютого 2024 року у справі №560/16942/23, від 4 грудня 2024 року у справі № 500/3027/24, від 5 грудня 2024 року у справі № 320/6142/24, від 9 січня 2025 року у справі № 600/1928/24-а, від 14 січня 2025 року у справі № 280/9045/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також арґументи у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Рішенням №6056/20-40-24-17-08 анульовано реєстрацію та виключено з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків.

З посиланням на положення процесуального законодавства Позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію Рішення №6056/20-40-24-17-08 до набрання законної сили рішенням суду у справі.

В аспекті наведених у касаційній скарзі доводів Суд звертає увагу на таке.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач анулював реєстрацію позивача як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.

Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Відповідно до підпункту 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

Згідно з пунктом 183.4 статті 183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

Пунктом 181.1 статті 181 ПК України визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Позивач, як в заяві про забезпечення позову, так і у відзиві на касаційну скаргу покликається на те, що протягом останніх 12 календарних місяців ним було надано послуг на загальну суму, що сукупно перевищує 1 000 000 грн (без урахування ПДВ) й це підтверджується поданими до суду деклараціями з єдиного податку третьої групи за 1 квартал 2024 року, за 1 півріччя 2024 року, за 9 місяців 2024 року, в якій загальна сума доходу за 9 місяців 2024 року склала 5 894 569,53 грн.

З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених Позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. Так, при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків Позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить покладення на нього додаткового податкового навантаження у вигляді збільшеної ставки податку на прибуток. Також у Позивача виникне необхідність реєстрації платником податку на додану вартість та виконання визначених ПК України обов`язків для платників податку на додану вартість, зокрема, зі сплати відповідного податку (збільшення податкового навантаження на 20% від всієї суми прибутку), складання податкових накладних. При цьому судом апеляційної інстанції обґрунтовано прийнято до уваги покликання Позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до розірвання договірних відносин з контрагентами й матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності з огляду на відновлення статусу Позивача як платника єдиного податку третьої групи та відповідно припинення існування підстав для його реєстрації платником податку на додану вартість.

Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав та інтересів Позивача, для захисту яких він звернувся до суду.

Суд апеляційної інстанції також обґрунтовано вважав, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справа № 280/9045/24, від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24.

Відповідач, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, покликається на правові висновки Верховного Суду та вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд апеляційної інстанції не врахував відповідних правових висновків.

Втім, підстав вважати, що апеляційний суд при ухваленні оскарженого судового рішення не врахував позиції Верховного Суду щодо застосування положень КАС України, які визначають правила забезпечення позову, немає.

Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив Відповідач посилання в касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зробленого апеляційним судом висновку є безпідставними.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому колегія суддів вважає, що висновки апеляційного суду є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 345 350 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

М.М. Яковенко