ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року

м. Київ

справа № 520/33244/24

адміністративне провадження № К/990/9278/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2024 року (головуючий суддя Мороко А.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року (головуючий суддя Мінаєва О.М., судді Кононенко З.О., Калиновський В.А.) у справі №520/33244/24 у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -ФО-П ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29 жовтня 2024 року №5809/20-40-24-06 про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку ФО-П ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача поновити реєстрацію ФО-П ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків з 1 жовтня 2024 року шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.

Також позивач разом з позовною заявою подав заяву про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29 жовтня 2024 року №5809/20-40-24-06 про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку ФО-П ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, зокрема: право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов`язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв`язку з чим, для відновлення прав та інтересів ФО-П ОСОБА_1 , необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності, надасть можливість останньому до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності, яке є непорушним.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року, заяву ФО-П ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29 жовтня 2024 року №5809/20-40-24-06 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку ФО-П ОСОБА_1 , на період до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі по суті спору.

Задовольняючи заяву ФО-П ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у випадку невжиття тимчасових обмежувальних заходів, у разі реалізації відповідачем рішення про анулювання та пред`явлення його до виконання, позивач буде зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування. У свою чергу, зміна системи оподаткування призведе до того, що на позивача буде покладено додаткове навантаження у вигляді ПДВ, що в свою чергу може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, розірвання договірних правовідносин з контрагентами тощо. Крім того, у податковому (звітному) році або попередніх періодах, такому платнику за такі періоди будуть нараховуватись податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку третьої групи та існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача. Вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення оскарженого рішення №5809/20-40-24-06 буде встановлено під час повного, всебічного і об`єктивного судового розгляду справи. При вирішенні заяви суд також врахував правові висновки Верховного Суду з цього питання, викладені у постановах від 21 вересня 2023 року у справі №600/1531/23-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №300/5005/22, від 25 жовтня 2023 року у справі №160/11784/23 та від 27 червня 2024 року (справа №520/32871/23).

Зазначена позиція підтримана Другим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Харківській області звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 1 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року. Витребувано з Харківського окружного адміністративного суду справу.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, податковий орган зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не врахували позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 14 лютого 2020 року у справі №826/4679/18 та від 6 грудня 2022 року у справі №140/8745/21, в яких вказано, що при вирішенні питання щодо забезпечення позову суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, визначені статтями 150 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Згідно зі сталою практикою застосування адміністративними судами наведених положень КАС України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про ймовірність ускладнень, пов`язаних з виконанням рішення суду, або про очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у адміністративному провадженні.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача.

Самі ж заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути

співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Разом з тим, суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

ГУ ДПС у Харківській області не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження того факту, що буде завдано шкоди його правам, свободам та інтересам без вжиття заходів забезпечення позову.

Так, предметом оскарження в межах спірних правовідносин є рішення податкового органу від 29 жовтня 2024 року № 5809/20-40-24-06 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку ФО-П ОСОБА_1 .

Рішення суду за такими позовами не потребує виконання. Їх значення полягає у констатації факту правомірності/неправомірності оскаржуваних рішень і позбавлення їх правових наслідків шляхом скасування.

У справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, а відтак і заходів забезпечення позову вони не потребують.

Відповідач акцентує увагу на необґрунтованості заяви ФО-П ОСОБА_1 про забезпечення позову, оскільки останній не навів будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, ГУ ДПС у Харківській області звертає увагу на те, що забезпечення позову у такий спосіб призведе до продовження здійснення ФО-П ОСОБА_1 своєї господарської діяльності з використанням статусу платника єдиного податку на противагу рішенню контролюючого органу, який є компетентним органом щодо прийняття рішень про анулювання реєстрації платника єдиного податку.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, на думку податкового органу, суди попередніх інстанцій діяли неправомірно приймаючи оскаржувані рішення.

ФО-П ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про забезпечення позову прийняті з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Позивач у відзиві звертає увагу на те, що спосіб забезпечення позову, про який він просив у заяві, відповідає предмету спору, а вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження поточного становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, щоб забезпечити платнику реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, зокрема, для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. У разі невжиття ініційованих заходів забезпечення позову, анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку позбавляє платника права на подальше здійснення такої діяльності та може призвести до ухвалення судом рішення по суті спору до розриву відповідних господарських зв`язків, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі в разі ухвалення позитивного рішення суду.

В свою чергу зупинення дії рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, а лише як один зі способів судового захисту тимчасово зупиняє їх реалізацію до вирішення спору по суті та не є підставою для звільнення позивача від виконання встановленого законом обов`язку після скасування таких заходів у разі відмови у задоволенні позову.

ФО-П ОСОБА_1 зазначає, що ГУ ДПС у Харківській області 29 жовтня 2024 року прийняло рішення про виключення його з 1 жовтня 2024 року з реєстру платників єдиного податку, що фактично свідчить про автоматичне переведення позивача на загальну систему оподаткування.

З рішення №5809/20-40-24-06 та норм Податкового кодексу України (далі - ПК України) вбачається, що для ФО-П ОСОБА_1 з 1 жовтня 2024 року відбувається зміна системи оподаткування - перехід із спрощеної системи оподаткування на загальну систему з обов`язковою реєстрацією платником податку на додану вартість (далі - ПДВ), що в свою чергу призведе до збільшення податкового навантаження у вигляді податку на прибуток, податку на додану вартість, вплине на ведення господарської діяльності. При цьому відзначає, що відповідні негативні наслідки відбудуться в силу норм ПК України та оскаржуваного рішення, а тому не потребують надання ще якихось додаткових доказів на підтвердження вказаних обставин.

Посилається на те, що без зупинення оскаржуваного рішення фактично буде поставлений перед необхідністю застосовувати одночасно дві принципово відмінні системи оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок скасування оскаржуваного рішення) щодо всіх операцій та фактично ставити контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні). А отже у період розгляду судом справи вимушений буде перебувати у дуже скрутному положенні особи, яка не тільки знаходиться у проблемному стані із податковим обліком, але й створює відчутні проблеми для контрагентів. Окрім того, у разі задоволення позову позивачу доведеться анулювати реєстрацію платника ПДВ та в подальшому анулювати всі податкові накладні по всім контрагентам за весь період з початку реєстрації і, відповідно останні будуть змушені подавати уточнюючі декларації з ПДВ з корективами.

Позивач вказує, що судами першої та апеляційної інстанції при задоволенні заяви про забезпечення позову враховано висновки викладені у постановах Верховного Суду від 5 грудня 2024 року у справі №320/6142/24, від 14 січня 2025 року у справі № 280/9045/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 25 жовтня 2023 у справі № 160/11784/23.

Щодо посилань відповідача у касаційній скарзі щодо втручання суддів першої та апеляційної інстанції в дискреційні повноваження податкового органу, то позивач у відзиві зазначив, що не може погодитись з такою позицією з огляду на те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, чинним законодавством прямо передбачено право суду на зупинення дії спірного рішення контролюючого органу, яке оскаржується.

Справа № 520/33244/24 надійшла до Верховного Суду 30 травня 2025 року.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДПС у Харківській області 29 жовтня 2024 року прийнято рішення №5809/20-40-24-06 про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ФО-П ОСОБА_1 з 1 жовтня 2024 року.

З посиланням на положення процесуального законодавства позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію Рішення №5809/20-40-24-06 до набрання законної сили рішенням суду у справі.

В аспекті наведених у касаційній скарзі доводів колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Відповідно до частини шостої статті 154 КАС України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі №280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі №280/9044/24, від 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

У постанові від 13 березня 2025 року у справі №160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Необхідно зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до оскаржуваного рішення, контролюючий орган анулював реєстрацію позивача як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків.

Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені у пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

З огляду на викладене, за наслідками оцінки наведених ФО-П ОСОБА_1 доводів суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. Так, при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить застосування штрафних санкцій. При цьому судами попередніх інстанцій обґрунтовано прийнято до уваги посилання позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов`язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв`язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності, дасть можливість позивачу до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності.

Суди першої та апеляційної інстанцій також обґрунтовано зазначили, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що у цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі №160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справа №280/9045/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 6 березня 2025 року у справі № 420/25688/24, від 29 травня 2025 року у справі №240/1622/25.

Отже, приймаючи рішення про забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення №5809/20-40-24-06 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, суди попередніх інстанцій, враховуючи обставини цієї справи, дійшли правильного висновку, а обрані у цій частині підходи судів повною мірою відповідають визначеній у частині другій статті 150 КАС України межі вжиття заходів забезпечення позову.

Суд касаційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Відтак Суд звертає увагу, що висновки у цій справі сформовані виходячи індивідуальних особливостях фактичних обставин саме цієї справи.

Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання у касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних у порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами попередніх інстанцій висновків є безпідставними.

Щодо посилань відповідача у касаційній скарзі на те, що прийняття оскаржуваних рішень є втручанням суддів першої та апеляційної інстанції в дискреційні повноваження податкового органу, то колегія суддів касаційної інстанції вважає їх безпідставними з огляду на те, що з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. За приписами статей 150 151 КАС України, в адміністративному процесі забезпечення позову допускається за наявністю відповідних умов як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

У даному випадку зупинення дії рішення ГУ ДПС у Харківській області про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку ФО-П ОСОБА_1 , на період до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі по суті спору, є лише одним зі способів судового захисту, який тимчасово зупиняє його реалізацію до вирішення спору по суті та не є підставою для звільнення позивача від виконання встановленого законом обов`язку після скасування таких заходів у разі відмови у задоволенні позову.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх