Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 520/341/16-ц

провадження № 61-75св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гевінн»,

відповідачі: Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області, Приватне підприємство «КАМ», ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест Юг Транс»,

третя особа - Одеська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Юг Транс» на постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2018 рокуу складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гевінн» (далі - ТОВ «Гевінн») звернулося до судуз позовом до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Овідіопольська РДА), Приватного підприємства «КАМ» (далі - ПП «КАМ»), ОСОБА_1 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання недійсним та скасування державного акта, посилаючись на те, що на підставі розпорядження Овідіопольської РДА від 29 серпня 2002 року № 564 «Про продаж земельної ділянки у власність ПП «КАМ» шляхом викупу» 30 серпня 2002 року між вказаними особами було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,049 га, яка розміщена на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (нинішня адреса - АДРЕСА_1 . В подальшому ПП «КАМ» відчужило вказану земельну ділянку ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 24 березня 2007 року № 654. Вважає, що Овідіопольська РДА не мала права розпоряджатися спірною землею, оскільки на ній був розміщений належний Одеській міській раді об`єкт нерухомості - прохідна літ. «Г», яка є складовою частиною виробничої бази. З 01 серпня 2008 року згідно зі свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради, вказана база, яка складається з приміщень літ. «А», «Б», «Г» загальною площею 1 712,2 кв. м, належить на праві приватної власності ТОВ «Гевінн». Крім того, станом на серпень 2002 року земельна ділянка площею 0,049 га входила до складу земельної ділянки площею 6 606 кв. м, якою фактично користувалася Одеська міська рада, будучи на той час власником розташованих на ній об`єктів нерухомості. Враховуючи викладене, ТОВ «Гевінн» просило: поновити строк звернення до суду; визнати незаконним та скасувати розпорядження Овідіопольської РДА від 29 серпня 2002 року № 564 «Про продаж земельної ділянки у власність ПП «КАМ» шляхом викупу»; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 серпня 2002 року № 3881, укладений між Овідіопольською РДА та ПП «КАМ», посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Куркан Н. Ф.; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24 березня 2007 року № 654, укладений між ПП «КАМ» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Петровим Ю. М.; визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЕ № 111838 на право власності на земельну ділянку площею 0,0490 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів за № 010750500821.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25 квітня 2016 року до участі у справі як співвідповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест Юг Транс» (далі - ТОВ «Інвест Юг Транс»), оскільки на підставі договору купівлі-продажу від 18 березня 2016 року воно стало новим власником спірної земельної ділянки.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 24 березня 2017 року у складі судді Куриленко О. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. На час видачі розпорядження «Про продаж земельної ділянки у власність ПП «КАМ» шляхом викупу» спірна земельна ділянка входила до складу земель Таїровської селищної ради Овідіольського району Одеської області, а не Одеської міської ради, у зв`язку з чим Овідіопольська РДА правомірно розпорядилася цією ділянкою шляхом її відчуження ПП «КАМ». ТОВ «Гевінн» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності оспорюваних договорів купівлі-продажу вимогам чинного законодавства, зокрема положенням статей 203 204 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). З матеріалів справи не вбачається порушення прав чи інтересів позивача.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Гевінн» задоволено частково. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Овідіопольської РДА від 29 серпня 2002 року № 564 «Про продаж земельної ділянки у власність ПП «КАМ» шляхом викупу». Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,049 га, розміщеної на території АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів) Овідіопольського району Одеської області, укладений 30 серпня 2002 року між Овідіопольською РДА та ПП «КАМ», посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф. за реєстровим № 3884. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24 березня 2007 року, укладений між ПП «КАМ» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровим Ю. М. за реєстровим № 654. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 111838, виданий 18 червня 2007 року Одеським міським управління земельних ресурсів ОСОБА_1 , площею 0,0490 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для розміщення та експлуатації станції технічного обслуговування автомобілів з автомийкою, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750500821. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто в рівних частках з Овідіопольської РДА та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Гевінн» судовий збір у загальній сумі 7 441,20 грн, тобто з кожного по 3 720,60 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в 1996 році була розроблена технічна документація щодо відведення Товариству з обмеженою відповідальністю «КАМ» (далі - ТОВ «КАМ») у постійне користування земельної ділянки площею 0,03 га для будівництва будівлі торгового підприємства із земель запасу Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (вулиця Академіка Вільямса, 80). Рішення відповідного органу про затвердження вказаної документації, як і докази знаходження на цій земельній ділянці належної ТОВ «КАМ» на праві власності будівлі торгового підприємства відсутні. За відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ «КАМ» не припинено. У 2002 році Овідіопольська РДА видала розпорядження № 564 «Про продаж земельної ділянки у власність ПП «КАМ» шляхом викупу» та уклала з цим підприємством договір купівлі-продажу, тобто відчужила земельну ділянку іншій юридичній особі. В подальшому ПП «КАМ» виготовило технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації станції технічного обслуговування автомобілів (далі - СТО) з автомийкою, розташовану за вищевказаною адресою, однак її розмір було збільшено до 0,049 га. Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що на час відчуження спірної земельної ділянки на ній знаходилася належна ПП «КАМ» СТО, то відповідно до статті 127 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) продаж цієї землі мав бути здійснений на конкурентних засадах, а не шляхом її викупу. Крім того, станом на серпень 2002 року на переданій у власність ПП «КАМ» земельній ділянці була розміщена будівля прохідної, яка належала іншому власнику - Одеській міській раді. За змістом статті 120 ЗК України особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником/користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику/користувачу. З огляду на викладене, апеляційний суд вважав, що право ТОВ «Гевінн» щодо користування земельною ділянкою, на якій розташований належний цьому товариству об`єкт нерухомості, є порушеним, а тому підлягає захисту.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2018 року ТОВ «Інвест Юг Транс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2018 року, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 березня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга ТОВ «Інвест Юг Транс» мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Висновки апеляційного суду про те, що на час відчуження спірної земельної ділянки на ній була розташована будівля прохідної, ґрунтується виключно на припущеннях. Крім того, в порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції прийняв нові докази, які існували на час розгляду справи місцевим судом, та не обґрунтував належним чином підстави і мотиви такого прийняття. Апеляційний суд вийшов за межі розгляду справи, оскільки єдиною обставиною, на яку посилалося ТОВ «Гевінн», було те, що спірна земельна ділянка нібито розташовувалася на території Одеської міської ради, у зв`язку з чим Овідіопольська РДА не мала права розпоряджатися нею.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.

19 лютого 2019 року справа № 520/341/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що згідно з технічним паспортом, виготовленим 21 червня 1996 року Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації, за адресою: АДРЕСА_1 (землі Колективного сільськогосподарського підприємства «Нива») знаходилася виробнича база, до складу якої входила будівля прохідної.

Розпорядженням Овідіопольської РДА від 01 серпня 1996 року № 512 ТОВ «КАМ» було надано дозвіл на завершення будівництва будівлі торгового підприємства.

Сторонами не надано доказів на підтвердження введення вказаної будівлі в експлуатацію та набуття товариством права власності на неї.

03 серпня 1996 року було розроблено проект землеустрою, за яким із земель запасу Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ТОВ «КАМ» було відведено у постійне користування земельну ділянку площею 0,03 га для будівництва торгового підприємства. В акті вибору земельної ділянки від 27 травня 1996 року зазначено, що вказана ділянка вільна від забудов. Рішення відповідного органу державної влади про затвердження цього проекту в матеріалах справи відсутнє.

29 серпня 2002 року Овідіопольська РДА видала розпорядження № 564 «Про продаж земельної ділянки у власність ПП «КАМ» шляхом викупу», яке стосувалося земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,049 га (забудовані землі), що знаходиться на території АДРЕСА_1 , для розміщення та експлуатації СТО з автомийкою.

На підставі вказаного розпорядження 30 серпня 2002 року Овідіопольська РДА та ПП «КАМ» уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,049 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів).

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору земельна ділянка продається для розміщення та експлуатації СТО з автомийкою.

24 березня 2007 року між ПП «КАМ» та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 придбала у відповідача земельну ділянку площею 0,049 га для розміщення та експлуатації СТО з автомийкою, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

18 червня 2007 року Одеське міське управління земельних ресурсів видало ОСОБА_1 державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЕ № 111838.

Судами також встановлено, що 24 квітня 2008 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРІНА» (далі - ТОВ «КАРІНА») було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу № 64, за яким товариство придбало індивідуально визначене майно комунальної власності - нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складаються з: адміністративної будівлі літ. «А», складу літ. «Б», прохідної літ. «Г», загальною площею 1712,2 кв. м, огорожі 1, 2, навісу літ. «В», мостіння І, відображених у технічному паспорті на земельній ділянці площею 6 606 кв. м, яка знаходиться у фактичному користуванні продавця.

Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору нежитлові будівлі та споруди належать продавцю на підставі свідоцтва про право власності (бланк 027145), виданого 15 жовтня 2003 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на основі рішення цього комітету від 10 вересня 2003 року № 514.

24 червня 2008 року ТОВ «КАРІНА» відчужило зазначені об`єкти нерухомості ОСОБА_2 (34/100 частки), ОСОБА_3 (33/100 частки) та ОСОБА_4 (33/100 частки) на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

У 2008 році ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заснували ТОВ «Гевінн», статутний капітал якого був сформований, зокрема за рахунок нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Свідоцтвом про право власності, виданим 01 серпня 2008 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, підтверджується, що ТОВ «Гевінн» є власником вказаного нерухомого майна (адміністративної будівлі літ. «А», складу літ. «Б», прохідної літ. «Г» загальною площею 1712,2 кв. м, огорожі 1, 2, навісу літ. «В», мостіння І).

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Гевінн» посилалося на те, що Овідіопольська РДА не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки на ній був розміщений належний територіальній громаді міста Одеси об`єкт нерухомості - прохідна літ. «Г», яка є складовою частиною виробничої бази. Крім того, станом на серпень 2002 року земельна ділянка площею 0,049 га входила до складу земельної ділянки площею 6 606 кв. м, якою фактично користувалася Одеська міська рада, будучи на той час власником розташованих на ній об`єктів нерухомості.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частинами другою, третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частинами першою, третьою статті 122 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який був чинним на час придбання ТОВ «КАМ» спірної земельної ділянки, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 657 ЦК Українив редакції, чинній на час придбання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 175 ЦПК України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що станом на серпень 2002 року спірна земельна ділянка входила до складу земель запасу Таїровської селищної ради, а також те, що Одеська міська рада стала власником нежитлових будівель та споруд виробничої бази, а отже, й користувачем земельної ділянки, на якій ці об`єкти розміщенні, лише 15 жовтня 2003 року, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ТОВ «Гевінн» не довело тих обставин, якими воно обґрунтовувало свої вимоги щодо скасування розпорядження Овідіопольської РДА.

При цьому правильним є висновок місцевого суду щодо відсутності підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу, так як позивачем не надано доказів на підтвердження їх невідповідності положенням статей 203 215 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову в позові, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд виходив, зокрема з того, що під час здійснення продажу спірної земельної ділянки, на ній були відсутні належні ПП «КАМ» об`єкти нерухомого майна, у зв`язку з чим продаж такої ділянки мав відбуватися на конкурентних засадах, а не шляхом прийняття Овідіопольською РДАрозпорядження про її викуп.

Проте в порушення вимог статей 12 81 89 263 264 367 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач не обґрунтовував свої вимоги вказаними обставинами.

В матеріали справи відсутні та стороною позивача не надані докази на підтвердження того, що станом на час прийняття Овідіопольською РДА оспорюваного розпорядження та укладення з ПП «КАМ» договору купівлі-продажу спірна земельна ділянка була включена у встановленому законом порядку до меж міста Одеси, а отже, не доведено наявності в Одеської міської ради повноважень розпоряджатися нею.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Наведені вище норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18).

Враховуючи, що обґрунтування позовних вимог ТОВ «Гевінн» щодо його права на спірну земельну ділянку зводиться до набуття ним права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на цій ділянці, тобто земельні права перейшли до нього в силу вимог закону (статті 120 ЗК України), обраний ним спосіб захисту своїх прав у вигляді визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання недійсним та скасування державного акта, виданого одному з відповідачів, який на час розгляду справи вже не був власником ділянки, не є ефективним, оскільки не призводить до поновлення порушених прав позивача.

При цьому Верховним Судом взято до уваги, що всі оспорювані ТОВ «Гевінн» розпорядження органу виконавчої влади, договори купівлі-продажу, державний акт на право власності на земельну ділянку були вчинені/видані до набуття позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на спірній земельній ділянці, а попередні її законні власники (користувачі) не ставили питання про неправомірність вказаних правочинів (актів).

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ТОВ «Інвест Юг Транс» сплатило 11 024 грн, які підлягають стягненню з позивача на його користь.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Юг Транс» задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2018 року скасувати, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 березня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гевінн» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Юг Транс» 11 024 (одинадцять тисяч двадцять чотири) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов