№ 520/3713/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа №520/3713/19

адміністративне провадження № К/9901/35438/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.

суддів: Данилевич Н.А., Уханенка С.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року (суддя Рубан В.В.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року (головуючий суддя -Спаскін О.А., судді: Чалий І.С., Присяжнюк О.В.)

у справі № 520/3713/19

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області

про визнання рішення незаконним та зобов`язання вчинити певні дії, -

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач, ТУ ДСАУ у Харківській області), у якому просив:

- визнати рішення ТУ ДСАУ у Харківській області від 08 квітня 2019 року і відповідні дії по відмові у перерахунку і доплаті заборгованості по виплаті суддівської винагороди за період з 01 січня 2011 року по дату виходу у відставку, тобто по 01 серпня 2018 року - незаконними;

- зобов`язати ТУ ДСАУ у Харківській області перерахувати і доплатити позивачу заборгованість по виплаті суддівської винагороди за період з 01 січня 2011 року по дату виходу у відставку, тобто по 01 серпня 2018 року, відповідно до положень частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат», та перерахувати заробітну плату відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 справа № 1-7/2018(4062/15) та відповідно до частини третьої статті 129 Закону №2453-VI зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України від 19 грудня 2013 року № 716- VII «Про судоустрій і статус суддів», посадовий оклад судді місцевого суду встановлювався у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджувався поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат», відповідно до частини другої статті 625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми;

- стягнути з ТУ ДСАУ у Харківській області на користь позивача донараховану заборгованість по виплаті суддівської винагороди за період з 01 січня 2011 року по дату виходу у відставку, тобто по 01 серпня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою відповідача у здійсненні перерахунку та доплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2011 року по 01 серпня 2018 року (дату виходу у відставку позивача).

Позивач указує, що Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року встановлено втручання у його право отримувати суддівську винагороду внаслідок застосування Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який визнано неконституційним.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем правомірно відмовлено у перерахунку та доплаті позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2011 року по 01 серпня 2018 року, оскільки рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 на спірні правовідносини не впливає, так як правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування своєї позиції скаржник указує, що як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій посилаються на положення статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Позивач стверджує, що рішення Конституційного Суду України не є нормативно-правовим актом, а тому посилання судів попередніх інстанцій на статтю 58 Конституції України може бути застосовано лише для нормативних актів, а не до рішення Конституційного Суду України.

Крім того, позивач зазначає, що легітимною метою рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 є відновлення змісту та обсягу гарантій незалежності суддів шляхом застосування закону, визнаного неконституційним у його первинній редакції, тобто, на думку позивача, продовжили діяти положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», і ця редакція закону єдина, яка діяла і діє в питаннях визначення рівня суддівської винагороди.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 не впливає на спірні правовідносини, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, позивач уважає безпідставними, оскільки застосуванню до спірних правовідносин підлягала частина третя статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Також ОСОБА_1 стверджує, що втручання у право суддів отримувати суддівську винагороду відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за допомогою неконституційного Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» було незаконним та свавільним, а права суддів були поновлені вищезазначеним рішенням Конституційного Суду України.

Оскільки частини третя, десята Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вступили в силу у липні 2010 року, позивач просить перерахувати йому суддівську винагороду з 01 січня 2011 року по 01 серпня 2018 року, тобто після вступу цього Закону в закону силу.

Крім того, позивач просить постановити рішення про повернення грошей, стягнутих за подачу позову та апеляційної скарги.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідач вказує, що відмова у здійсненні перерахунку та доплаті позивачу суддівської винагороди є правомірною, оскільки рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 на спірні правовідносини не впливає, так як правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року №654/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09 квітня 2020 року № 923/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».

Протоколом повторного автоматизованого розподілу касаційної скарги від 27 квітня 2020 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Стеценко С.Г., судді Стрелець Т.Г., Рибачук А.І.

У зв`язку з постановленням ухвали від 27 жовтня 2021 року № К/9901/35438/19 про відведення судді-доповідача Стеценка С.Г. та суддів Стрелець Т.Г., Рибачука А.І. від розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_1 проведено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Мацедонська В.Е., судді Данилевич Н.А., Уханенко С.А.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в попередньому судовому засіданні на 21 грудня 2021 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 № 192-УІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд».

Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Позивач 04 квітня 2019 року звернувся до ТУ ДСАУ у Харківській області із заявою про здійснення перерахунку заробітної плати відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 1- 7/2018(4062/15) у справі №11-р/2018.

Позивач просив донарахувати суддівську винагороду відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України за період з 01 січня 2011 року по дату виходу судді у відставку, тобто по 01 серпня 2018 року.

Відповідачем листом від 08 квітня 2019 року № 06-16/864/19 надано відповідь про відмову у здійсненні перерахунку суддівської винагороди у зв`язку з тим, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Вважаючи відмову неправомірною, позивач звернувся до суду з позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» є законом, що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Відповідно до положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Згідно з Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» до частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» внесено зміні та викладено у такій редакції: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат».

Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають частині першій статті 8, частині першій статті 126 Конституції України (є неконституційними), положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».

Процедуру розгляду справ і виконання рішень Конституційного Суду України визначено Законом України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Статтею 89 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено вимоги до рішення Суду, так, зокрема, до пункту 4 частини першої цієї статті рішення Суду містить резолютивну частину із зазначенням:

а) акта (його окремих положень), що його Суд визнав конституційним чи неконституційним, - у справі щодо конституційності акта (його окремих положень);

б) офіційного тлумачення положення Конституції України, щодо якого було подано конституційне подання, - у справі щодо офіційного тлумачення Конституції України;

в) того, що рішення Суду є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено;

г) джерела, в якому рішення Суду має бути опубліковано.

Відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України 04 грудня 2018 року ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним): положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд».

Таким чином з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України 04 грудня 2018 року втратили чинність положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд».

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач звернувся з запитом до відповідача у квітні 2019 року, та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 справа №1-7/2018(4062/15) просив здійснити перерахунок суддівської винагороди за період, починаючи з 01 січня 2011 року по 01 серпня 2018 року, тобто на момент винесення рішення Конституційним Судом України позивач уже перебував у відставці.

Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 справа №1-7/2018(4062/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд» і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином дія частини третьої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд» втратила чинність 4 грудня 2018 року.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У свою чергу, положення частини третьої статті 133 Закону України від 07липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», які визнані неконституційними, на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі не були визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача про те, що у зв`язку з визнанням неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України від 07липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» продовжили діяти положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» є необґрунтованими, оскільки рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, тобто з 04 грудня 2018 року.

За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення (01 серпня 2011 року - 01 серпня 2018 року).

Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №820/2462/17, від 11 лютого 2021 року у справі №802/3928/15-а.

Щодо доводів позивача про те, що рішення Конституційного Суду України не є нормативно-правовим актом, а тому посилання на статтю 58 Конституції України може бути застосовано лише для нормативних актів, а не до рішення Конституційного Суду України, суд зазначає таке.

Частиною першою, другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, виходячи з аналізу вищенаведених норм Конституції України можна дійти висновку, що з дати прийняття рішення про неконституційність закону та іншого акта повністю чи в окремій частині законодавство має бути приведено у відповідність до такого рішення Конституційного Суду України.

Зміни вносяться до закону чи нормативного акта, а в даному випадку до Закону України від 07липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», тому доводи щодо того, що стаття 58 Конституції України до спірних правовідносин не може застосовуватись, є необґрунтованими.

Конституційний Суд України у рішенні № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року (справа № 1-7/99) у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто дія частини третьої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» втратила чинність 04 грудня 2018 року.

З дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №11-р/2018 положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI підлягає застосуванню у його первинній редакції.

Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що суб`єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах і спосіб, передбачених Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухвалені судового рішення чи вчинені процесуальних дій.

Враховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуте судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, касаційної скарги, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді Н.А. Данилевич

С.А. Уханенко